Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 12:53

“Країна-Інкогніта”. Природні загадки України.


Сергій Грабовський “Країна-Інкогніта”. Природні загадки України.

Київ, 29 липня 2003 року.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Україна має чимало таємниць, котрі стосуються не тільки соціальної, а й природної історії, і сьогодні ми всі разом у тому переконаємося. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Ганна Стеців

Нас на вулкани занесло - чекай щомиті: ось потече криваве скло на поле квітів. І затремтить усе живе під хижим сплавом. І може, десь уже пливе гаряча лава. Не плач, тих квітів не жалій - усе фальшиві. Коханий мій - єдиний мій, а скроні сиві. Вже швидше, швидше б той кінець - фінал всесвітній. У Бога - Син, а Бог - Отець. А ми - бездітні. Нас на вулкани занесло - чекай щомиті: ось потече криваве скло на поле квітів.

Максим Стріха

Отже, вулкани - грізне, таємниче явище природи, яке навіює дуже багато контекстів: від контексту смерті, руйнування (згадаймо останній день Помпеї) до контексту народження, контексту майже еротичного (як оцей от вірш Наталії Кривенко), але вулкани – це справді невичерпна тема. Від давніх греків, від бога Гефеста (у римлян – Вулкана), який мав саме у вулкані свою знамениту божественну кузню, до часів новіших, до дуже-дуже багатьох культур: італійської, з її Везувієм і Етною, японською, з її Фудзіямою, африканською, з Кіліманджаро.

Сергій Грабовський

Максиме, Україна, виявляється, також має свої вулкани. Хоч і малі. Перенесімося до села Старуня на Прикарпатті, звідки веде репортаж наш кореспондент Іван Костюк.

Іван Костюк

Якщо вам доведеться потрапити в село Старуня Богородчанського району, що на Івано-Франківщині, то вас, у першу чергу, поведуть до вулкана. У селі так і говорять: “Пішли до вулкана”... Так, начебто він існує тут споконвіків. Хоча, насправді, вулкан утворився лише в березні 1977 року. Він з’явився після землетрусу у румунських Карпатах. Відтоді старунський вулкан то затихає, то активізується.

Авторитетний науковець академік Івано-Франківського університету нафти і газу Олег Адаменко називає старунський вулкан “вулканчиком”. І це не випадково. Адже це природне диво ще дуже юне. Має якихось 25 років, заввишки у 3 метри, і на рельєфі виглядає такою собі пласкою поверхнею. Саме через цю болотяну природу старунського вулкану над цим природним феноменом науковці спершу навіть підсміювалися: які ще можуть бути вулкани та ще й у якомусь далекому селі?

Однак природа багатовимірна у своїх проявах. Старунський вулкан постійно, замість вогню та диму, дихає газами, а замість магми – випльовує болото. Це не гейзер, з яким його спочатку плутали.

За перші сім років вулкан виріс на один метр. І загалом, на думку вчених, – це наочний геологічний музей, природна лабораторія процесів сучасного мінералоутворення. Що найважливіше, це місце за своєю оригінальністю, комплексом геологічних явищ, науковою цінністю учасниками численних міжнародних конференцій визнане таким, що не має аналогів у світі.

Вулкан – не єдине, хоча й виняткове диво села Старуня. Ще 1907 року німецькі дослідники виявили тут забальзамований, добре збережений труп мамонта, який надзвичайно добре зберігся в озокеритних пластах. Учені тоді назвали знахідку королівським подарунком.

1929 року польські дослідники з колишньої озокеритної копальні витягли труп надзвичайно добре збереженого носорога. Вік цієї знахідки становив 24 тисячі років. І мамонт, і носоріг досі зберігаються в музеях Краківського університету та Львівському природничому музеї.

У 30-ті роки минулого століття зацікавлення науковців знахідками в селі Старуня було таке велике, що навіть створили спеціальний комітет, який випускав науковий міжнародний журнал “Старуня”.

На цьому старунські дива не закінчуються. На території села знайдено давні людські поселення, які датуються 7-5 тисячоліттями до н.е. Знайдені фрагменти кераміки та кам’яні вироби. І це далеко не повний перелік знахідок. Однак головним дивом Старуні залишається вулкан – єдиний і унікальний у своєму виді витвір природи, який, цілком можливо, також у майбутньому будуть досліджувати міжнародні наукові експедиції.

Максим Стріха

Ми звикли читати про трупи мамонтів Сибіру, ми звикли читати про вулкани і гейзери деінде, але нам це якось важко пов’язати з Україною. А тут от одне-єдине село Старуня на Прикарпатті, де, на мій сором, я не бував, хоча мене туди кликали, – і стільки див. І насправді, якщо ми подивимося на нашу Україну, ми можемо знайти тут дуже багато несподіваного, чого ми і не очікуємо.

Сергій Грабовський

У пору літніх відпусток, мабуть, саме час поговорити про природні дива, якими так багата Україна, і які, крім того, що вони просто цікаві для мільйонів людей, цікаві для науки, вони можуть стати ґрунтом і для масштабного туристичного бізнесу.

Максим Стріха

Причому, в тих регіонах, які сьогодні з туризмом аж ніяк не асоціюються. От візьмемо хрестоматійну наші річку Десна. Протягом останніх років зі смертю навігації, з зупинкою шкідливих виробництв річці стало легше дихати. І вона справді віджила і стала першорядним туристичним об’єктом.

У мене багатий досвід байдарочника, але я можу сказати, що байдарковий маршрут від Новгород-Сіверського до Києва або, може, частинами (від Новгород-Сіверського – до гирла Сейму, від гирла Сейму – до Чернігова, від Чернігова – до Києва), не поступається дуже багатьом уславленим маршрутам, скажімо, Північної Росії. Тут можна побачити сірих чапель, тут можна зустрітися з кабаном, тут можна, врешті-решт, просто провести день на розкішних деснянських луках, не зустрівши за цілий день жодної людини, хоча, звичайно, двома кілометрами нижче, де буде машинний під’їзд до берега, ці люди таки з’являться.

Можна говорити про невеликі річечки Західної України, скажімо, Тур’ю, поряд зі знаменитим Світязем. На плесах Тур’ї можна зустрітися з диким лебедем чи з бобрами. Врешті, тих самих бобрів можна зустріти зовсім недалеко від Києва – на межі Київщини і Житомирщини, на невеличких лісових річечках можна зустріти боброву греблю.

І справді, от наш тип відпочинку - колись то був Крим, тепер для “нових українців” – то який-небудь Кіпр, Канари чи Таїланд, але в рідній Україні можна побачити не менші дива, саме дива природні (про архітектуру наразі й історію я не говорю).

Сергій Грабовський

Максиме, але не зрозуміло, чому всі ці дива стали широко відомими, чому навіть ті туристські стежки, які були стихійно протоптані за минулі часи, зараз нерідко заростають. Та й узагалі – кожна країна прагне виглядати цікавою для інших. Якщо Україна покаже себе цікавою саме під цим оглядом для інших європейських та й не тільки європейських країн, то, очевидно, нічого ж поганого не буде.

Максим Стріха

З одного боку, я, чесно кажучи, тішуся з того, що у нас цей внутрішній туризм трошки занепав, бо у нас під словом “турист” часто розуміють того, хто туристом не є. От цього-от містянина, який виїхав на день на “пріроду” нажертися шашличків і потім кинути все це сміття незакопаним на березі... Слава Богу, що таких менше.

Я все ж таки сподіваюся, що з часом рівень екологічної свідомості підвищиться, і люди, які рушатимуть на природу, знатимуть, що пластикові пляшки обов’язково слід спалити, консервні бляшанки і скло закопати якомога глибше так, щоб місце, на якому ти побував не нагадувало, що ти тут був.

В майбутньому, я сподіваюся, що з тією самою Десною зроблять те, що латиші зробили з річкою Гауйя (зробили ще, до речі, за радянських часів). Це – національний парк, де люди можуть вийти зі своїми байдарками на маршрут чи з інструктором, якщо вони того потребують, чи без інструктора, заплатити певні, не дуже великі кошти, але мати ґарантовані прибрані стоянки на маршруті, який вони так само мають залишити прибраним, куди не приїде якесь хамло на мотоциклах чи “Жигулях” пити горілку, матимуть добрий і гарантовано добрий рівень екології і чистої води.

І з цієї самої Десни, якщо б хтось взявся за такий масштабний проект, то я переконаний, що цей маршрут, Новгород-Сіверський – Київ (чи його частини), могли б стати європейською перлиною. Капіталовкладень це потребує зовсім невеликих, і я думаю, що люди, які живуть в тих селах, що ці люди були б тільки раді поправити своє становище – стати частиною великого європейського туристичного бізнесу.

Нагадую, що це не тільки природа, а ще й першорядні пам’ятки ще княжої доби і Чернігова, й Остра, і берегові пам’ятки Новгород-Сіверського, і Довженків музей в Сосниці, і багато-багато іншого.

Сергій Грабовський

Але існує все ж таки регіон України, який недаремно звуть часом “півостровом чудес”. Це – Крим.

Максим Стріха

Про Крим розповідати, мабуть, і не потрібно, бо про це написали майже всі: від Геродота, від Костянтина Багрянородного, який у своїй книзі “Про управління імперією” понад 1100 років тому описував і землі Південної України. Про це писали Міцкевич, Микола Зеров, Максим Рильський, Пушкін - практично всі першорядні українські і неукраїнські поети, яким траплялося там побувати, закарбували красу Криму.

Це – земля дуже багатьох націй. Власне, можливо в тій множинності традиції (від давніх грецьких колоній, від скіфів через татар, караїмів, вірменів – аж до українців) і є унікальна привабливість тієї землі. Я маю на увазі ті культури, які там лишали тривалі пам’ятки, які відбилися на цій землі. Крим – це не тільки той Південний берег, улюблений, але, водночас, будьмо відверті, засиджений, але купа абсолютно несподіваних куточків.

Скажімо, мені траплялося під’їхати до Криму з дуже несподіваного боку на яхті після нічного шторму, я побачив, як отой давній мореплавець, як на обрії здалеку виринає мис Тарханкут. Повір, Сергію, це – незабутнє враження, коли оцей скелястий, суворий, неприступний ззовні мис опускається своїми стрімкими берегами в море. Я бажав би, принаймні, кожному, хто любить мандрувати, от пережити раз саме таке почуття, і Крим може таких почуттів подарувати безліч.

Для мене трошки дивно, коли така земля, як Крим, говорить про якісь економічні проблеми, бо скрізь у світі це був би острівець добробуту, бо лишень туристична індустрія могла б дати грошей для інвестицій в усі галузі не лише Криму, а я думаю, що й багатьох інших регіонів України.

Сергій Грабовський

Повертаючись з того, з чого ми почали програму, зауважу, що Крим, окрім усього іншого, має чимало вулканів. Теж невеличких і теж специфічних, але такою концентрацією цих природних дивовиж може похвалитися далеко не кожна країна. Послухаємо нашого кримського кореспондента Володимира Притулу.

Володимир Притула

На сході Криму, який є досить унікальним регіоном України, через увесь Керченський півострів тягнеться і закінчується у водах Керченської протоки пасмо невеликих грязьових вулканів заввишки від 2 д 50 метрів. Чимало діючих грязьових сопок наче імітують в мініатюрі справжні вулкани. Тільки на відміну від останніх, тут на поверхню виходить холодна грязюка, яку видавлює з надр земної кори натиск горючих природних газів. Грязьові сопки і поля, яких тут більше 50-ти, мають похмурий і мертвий вигляд. Тільки в деяких кратерах, наче під час дихання, повільно пульсує під тиском газів рідка грязюка.

Найвідоміший і найбільший в Криму грязьовий вулкан – Джау-Тепе – знаходиться в центрі Керченського півострова. Неподалік села Ленінське він вивищується над навколишнім степом на 60 метрів, але абсолютна його висота – 119 метрів над рівнем моря. Назва вулкану перекладається з кримськотатарської мови як “Ворожа гора”.

Востаннє його виверження спостерігали в 1942 році. Найбільшим, і навіть катастрофічним, за даними істориків, було виверження у 17 столітті, коли потоки грязюки знищили ціле поселення, розташоване поруч.

Виверження 1914 року обійшлося без жертв, але тоді воно вразило сучасників. За описами в кримській пресі тих років, мешканців недалекого села розбудив сильний грім. На висоту до 60 метрів вулкан викидав шматки грязюки розміром з людину. Виник грязьовий потік завдовжки до півкілометра, завширшки 120 метрів і товщиною у 2 метри. Над Джау-Тепе піднялася біла хмара пари і темний стовп диму. На вершині пагорбу виник провал до 5 метрів глибиною і до 50 метрів у діаметрі.

Максим Стріха

Сергію, колись я, а може, не тільки я, з бувалих туристів ще радянських часів, можливо, й шкодували за тим, що зараз складніше добиратися (просто дуже дорого) до Чукотки чи Кольського півострова, але, насправді, Україна може подарувати безліч див. Я думаю, що найперший наш обов’язок – це все ж таки передати ці дива майбутнім поколінням.

Сергій Грабовський

Україна має чимало дивовиж, серед них – і власні вулкани, котрі, сподіваємося, приваблюватимуть туристів і надихатимуть літераторів.

На цьому ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить. І хай Україна розкриває вам свої загадки.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG