Белград, 31 липня 2003 – Стакича визнало винним віче, в якому були: головуючий суддя Вольфґанґ Шомбурґ з Нiмеччини, Володимир Василенко з України та Кармен Марiя Аргiбай з Аргентини. Суд вiдкинув твердження прокуратури, в якому йшлося про геноцид над несербським населенням. На думку суддiв, Стакич був спiвучасником у переслiдуваннi, винищуваннi та депортацiї осiб несербських нацiональностей, у першу чергу боснякiв та хорватiв.
Миломир Стакич на початку воєнних дiй у Боснiї i Герцеговині у травнi 1992 року очолював нелегально озброєнi пiдроздiли сербських добровольцiв, якi захопили будинок мiської ради Прiєдора, полiцейський вiддiл, радiостанцiю та iншi об’єкти в мiстi. Стакича серби проголосили мером. Вiн брав участь в ухваленнi усiх рiшень самопроголошених органiв влади щодо насильства над несербами, включаючи й вiдкриття таборiв Омарська, Кератерм й Тернопiль, в яких лiквiдували сотнi осiб мирного населення. Суд зазначив, що Стакич був носiєм абсолютної влади в окрузi, беззастережно проводив полiтику лiдера боснiйських сербiв Радована Караджича, зокрема коли йшлося про етнiчнi чистки.
Стакич пiсля вiйни втiк до Сербiї, де за часу влади Слободана Милошевича знайшли притулок усi, кого розшукував Гаазький трибунал. Заарештували його у березнi 2001 року й вiдразу видали до Гааги. Процес тривав 141 день. Перед судом постало 106 свiдкiв.
Процес Стакичу, на думку експертiв, був важливим тому, що в його перебігу з’ясована вiдповiдальнiсть самопроголошених органiв влади. Стакич особисто не вбив нiкого. Проте вiн знав про убивства і не вживав заходiв для припинення насильства. Полiтичну вiдповiдальнiсть суд ототожнив iз кримiнальною вiдповiдальнiстю. Юристи кажуть, що йдеться про прецедент. Iншими словами, згiдно з принципами англо-саксонського права, вирок в iнших процесах стане взiрцем при розв’язаннi аналогiчних справ.
Миломир Стакич на початку воєнних дiй у Боснiї i Герцеговині у травнi 1992 року очолював нелегально озброєнi пiдроздiли сербських добровольцiв, якi захопили будинок мiської ради Прiєдора, полiцейський вiддiл, радiостанцiю та iншi об’єкти в мiстi. Стакича серби проголосили мером. Вiн брав участь в ухваленнi усiх рiшень самопроголошених органiв влади щодо насильства над несербами, включаючи й вiдкриття таборiв Омарська, Кератерм й Тернопiль, в яких лiквiдували сотнi осiб мирного населення. Суд зазначив, що Стакич був носiєм абсолютної влади в окрузi, беззастережно проводив полiтику лiдера боснiйських сербiв Радована Караджича, зокрема коли йшлося про етнiчнi чистки.
Стакич пiсля вiйни втiк до Сербiї, де за часу влади Слободана Милошевича знайшли притулок усi, кого розшукував Гаазький трибунал. Заарештували його у березнi 2001 року й вiдразу видали до Гааги. Процес тривав 141 день. Перед судом постало 106 свiдкiв.
Процес Стакичу, на думку експертiв, був важливим тому, що в його перебігу з’ясована вiдповiдальнiсть самопроголошених органiв влади. Стакич особисто не вбив нiкого. Проте вiн знав про убивства і не вживав заходiв для припинення насильства. Полiтичну вiдповiдальнiсть суд ототожнив iз кримiнальною вiдповiдальнiстю. Юристи кажуть, що йдеться про прецедент. Iншими словами, згiдно з принципами англо-саксонського права, вирок в iнших процесах стане взiрцем при розв’язаннi аналогiчних справ.
