Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 12:11

“Права людини”


Надія Шерстюк “Права людини”

Київ, 31 липня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність” . Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаємо Вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі:

Галина Терещук

“... термін ув’язнення членів УНА-УНСО закінчується у вересні, і останні 4-ри політв’язні будуть на волі до кінця цього року...”

Тарас Марусик

“... некраще повелася головуюча щодо свідків , коли повірила одному свідку з боку відповідача і не повірила трьом свідкам з боку позивача студента Олексія Середюка...”

Василь Лісовий

“...в плані співвідношення між індивідуальними і особистими правами і правами національними та етнічними існує певна напруга..”

Богдана Костюк

“...Олександр Петреченко здійснив свій акт протесту, прикувавшись у входу в Генеральну прокуратуру України...”

Надія Шерстюк

30 липня, у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, менш ніж на один рік до закінчення терміну ув’язнення був звільнений з-під варти член УНА- УНСО Руслан Зайченко. Він відбував покарання у Черкаській виправно-трудовій колонії. Наразі за гратами перебувають ще 8 унсовців, засуджених за участь у акціях протесту опозиції 9 березня 2001 року.

Про це повідомив народний депутат України, лідер УНА- УНСО Андрій Шкіль нашій львівській колезі Галині Терещук. Їй слово.

Галина Терещук

Термін ув’язнення ще 4 хлопців - членів УНА- УНСО закінчується у вересні. І останні 4 політв’язні будуть на волі до кінця цього року десь у грудні цього місяця. “Стан їхнього здоров’я задовільний”, - каже Андрій Шкіль.

Отож допоки Верховний Суд розгляне касаційну скаргу щодо рішення Апеляційного суду, то уже усі члени національної асамблеї будуть на волі.

Народний депутат України Андрій Шкіль зауважує:

Андрій Шкіль

Це повне фабрикування справи. Ми виходимо з того, що справа повністю сфабрикована як політична за всіма ознаками (там жодної кримінальної ознаки не існує. А якщо врахувати рішення Апеляційного суду (київського), то звинуватити його в надмірній об’єктивності не доводиться. Як кажуть, це – повна фабрикація СБУ.

Галина Терещук

За словами Андрія Шкіля під час першої наради суддів Апеляційного суду була думка справу членів УНА УНСО закрити за відсутністю будь-якого складу злочину. Втім Апеляційний суд задовольнив клопотання захисників унсовців частково, адже вони вимагали скасувати вирок Голосіївського суду.

Нагадаю, що торік 26 грудня місцевий суд Києва засудив членів УНА-УНСО на термін покарання від 2 до 5 років, з їх числа трьох осіб - умовно. Втім Апеляційний суд скинув кожному хлопцеві півроку або ж рік, вилучив із вироку місцевого суду деякі серйозні кваліфікаційні ознаки такі, як підпал, застосування зброї і знищення майна, що інкримінувалося всім засудженим.

За словами правозахисників, Апеляційний суд не міг не вилучити ці кваліфікації, оскільки вони були дуже кричущі і надумані. До того ж колишні політв’язні намагаються через суд зняти із себе статус засудженого, а ще звертатимуться із позовами до Міжнародних правових інстанцій щодо фабрикування проти них справи без складу злочину.

Надія Шерстюк

В Україні тривають кілька судових процесів за позовами громадян, які вважають, що держава порушує їхні мовні права. Одну таку цікаву справу розглядав Святошинський суд міста Києва, який нещодавно відхилив позов громадянина Олексія Середюка до закритого акціонерного товариства “Госптовари Київські” про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Про суть самої справи розповідає мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Ось що про суть справи розповів сам позивач, студент Інституту релігійних наук Томи Аквінського, мешканець Києва Олексій Середюк.

Олексій Середюк

Стався такий інцидент, що я прийшов в “Госптовари Київські” (це на проспекті Перемоги), придбав перетворювач іржі, і там містилася інструкція на російській мові. Так, як я не знаю російської мови, то я вирішив повернутися в магазин для того, щоб мені пояснили, як користуватися цим товаром, на що почув нахабну відмову, що такого немає, ніколи не було і не буде.

Нам не потрібно було ніяких проблем, ніяких судових справ, мені необхідна була лише інформація про товар. Коли ми звернулися із скаргою до суду, то я був дуже здивований, що суддя зробив передчасні висновки ще до закінчення суду про те, що вона, мовляв, не вірить в те, що я не знаю російської мови (хоча я не зобов’язаний знати російську мову, це – не мій гріх).

Тарас Марусик

Студент Інституту релігійних наук Томи Аквінського Олексій Середюк не вивчав російської мови ні в ранньому дитинстві, ні в середній школі. Не вивчає він російську і тепер. Але в це не повірила не тільки суддя Шум, але й продавець закритого акціонерного товариства “Госптовари Київські” Надія Бреславська. На моє прохання висловити своє бачення цієї ситуації Надія Бреславська відповіла відмовою.

Говорить адвокат Середюка, кандидат юридичних наук Василь Мірошниченко.

Василь Мірошниченко

Товар є небезпечний для життя і здоров’я і вимагає знань, як його використовувати. Тим не менше, навіть на момент розгляду в суді справи відповідач так і не надав інформації в належній формі доповідачу. Але, як не дивно, Святошинський суд виніс рішення не на користь позивача.

Подібна позиція Святошинського суду створює небезпечний прецедент безкарності щодо зухвалого права споживача на інформацію. Також подібне рішення суду сприяє об’єктивно поширенню практики продажу товарів з етикетками, які містять інформацію тією чи іншою іноземною мовою.

Тарас Марусик

Василь Мірошниченко вважає, що судовий розгляд здійснювався однобоко й упереджено по відношенню до його підзахисного.

Василь Мірошниченко

Були підстави, які викликають сумнів обезсторонності головуючого по справі судді Шум і свідчать про порушення з боку суду прав Середюка, як позивача на справедливий розгляд справи незалежнім і безстороннім судом, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої законом України в 97-му році.

Тарас Марусик

Не краще повелася головуюча і щодо свідків, коли повірила одному свідкові з боку відповідача і не повірила трьом свідкам з боку позивача, студента Олексія Середюка. На жаль, думку судді Шум нам також не вдалося почути.

Як повідомив радіо “Свобода” Василь Мірошниченко, позивач готує апеляцію на рішення Святошинського суду міста Києва.

Надія Шерстюк

Рубрика “Кафедра”. Філософ, професор Києво-Могилянської академії Василь Лісовий розповідає про співвідношення між особистими правами та правами етносів і націй.

Василь Лісовий

Йдеться про дві фундаментальні цінності: цінність особи і цінність самобутніх культур. В плані співвідношення між індивідуальними і особистими правами і правами національними та етнічними існує певна напруга. Раніше і в теорії, і в практиці на Заході наголошувалися переважно права індивідуальні, і це була відповідна практика та, скажімо, філософія, яка була вирішальною при здійсненні модернізації в країнах, що вступали на шлях демократії.

Помилка на початку Західної практики полягала в тому, що вони дивилися на програму спрощено, тобто вважали, що утвердження прав індивідуальних є основою для задоволення культурних прав.

Правда, в останній час відбулася переоцінка в Західній філософії такого спрощеного погляду. З’явилася теорія так званої позитивної дискримінації у ставленні до різних етносів і культур, зокрема, етнічних груп, які якщо просто утверджувати права лише людини особисті, індивідуальні права, то вони потрапляють в ситуацію загрози їхній етнічній самобутності, і це , відверто кажучи, загрожує їхньому етнічному виживанню.

Принципова відмінність між ситуацією на Заході і в Україні полягає в тому, що переважно на Заході йдеться про захист етнічних груп, національних меншин, які складають меншість, а більшість культурно домінує.

В Україні ситуація відмінна надзвичайно. Українці, які б мали бути серцевиною громадянської консолідації, самі зазнали так званого етноциду або, інакше кажуть, культурного геноциду, в наслідок цього потребують захисту власної культурної самобутності. Наприклад, Хартія європейських мов - запізніла спроба захистити національні меншини, адже вже такі етнокультурні нації, як білоруси, казахи, українці зазнали вже настільки серйозного нищення в минулому, що вони, фактично, потребують тепер певної практики.

Я думаю, що ця практика, передусім, полягає в тому, аби підвищити роль держави у відродженні культурної самобутності та захисту культурної самобутності. Але тут постає ряд проблем: а чи таким чином не підважуються права особи і, взагалі кажучи, як бути, коли, фактично, існують російськомовні, україномовні українці, і яким чином тут, не порушуючи принципів демократії, збалансувати захист культурної самобутності із правами людини? Я думаю, що в наступній розмові ця тема буде в центрі нашої уваги.

Надія Шерстюк

У розпал літа, у липневу спеку, чорнобилець, інвалід другої групи Олександр Петроченко прикував себе ланцюгом до дверей Генеральної прокуратури України. До такого відчайдушного кроку пана Петроченка спонукала сваволя, яку чинять стосовно нього правоохоронці упродовж п’яти років. Розповідає Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Справа Олександра Петроченка розпочалась як звичайна дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце у червні 98-го року на одній з київських магістралей.

Розповідає Олександр Петроченко.

Олександр Петроченко

До того, як стати інвалідом ІІ групи після Чорнобиля, я був професійний водій, за двадцять років я не “совершив” ні однієї аварії. Вперше попав в аварію, сподівався на порядність, справедливість, якийсь закон повинен існувати у державі...

Богдана Костюк

А можна детальніше?

Олександр Петроченко

Я стояв на перехресті, пропускаючи транспорт, який рухався назустріч. На цьому перехресті поруч двоє співробітників ДАІ знаходились.

Богдана Костюк

Пізніше цей патруль ДАІ зафіксував наїзд джипу “Міцубісі Паджеро”, яким керував підприємець Леонід Котляр, на інвалідну “Таврію”, за кермом якої знаходився Олександр Петроченко. Останній унаслідок важких травм потрапив на три місяці до лікарні, і тепер згадує:

Олександр Петроченко

Я був упевнений, що уже нічого не може змінитися, коли міліція знаходилася поруч і все це було у них на очах. Мене забрала “скорая” допомога до лікарні – у мене були зламані ребра, відбиті легені, кровоточила спина, бо її ще і зашивали. Я був у лікарні три місяці. Коли я знаходився у лікарні, через три місяці прийшов “дознаватель” і заявив мені, що водій “Джипу” змінив показання, і вийшло, що я винен вже у цій справі. З цього розпочалися мої митарства. Не гаючи часу, я почав звертатися по інстанціям: і до Омельченка, нашого “городського” мера, і до міського прокурора, і до Карпачової...

Богдана Костюк

Але реальної допомоги пан Петроченко так і не отримав. Як стверджує громадський захисник Петроченка Тетяна Метельова...

Тетяна Метельова

З того часу здоров’я пана Олександра погіршується систематично, унаслідок аварії також. Але кілька років слідства нічого не виявили, навіть попри всі наполягання постраждалого свідки, яких він шукав через газету, не були опитані. Звернення, з приводу цієї ситуації, були до Генпрокуратури з боку депутатів Пинзеника, Кармазіна, Шишкіна, Сташевського. Всюди відповіді: “Все гаразд, все перевірено, все нормально”.

Богдана Костюк

У підсумку, через п’ять років відвідин різних кабінетів у прокурорських та правоохоронних органів, Олександр Петроченко здійснив свій акт протесту, прикувавшись ланцюгом до входу у Генеральну прокуратуру України. До нього вийшли працівники, провели до заступника Генпрокурора Медведька, який пообіцяв посприяти у розгляді справи. Щоправда, пан Петроченко вже не вірить у те, що справедливість у його справі переможе.

Надія Шерстюк

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Сергій Балабанов. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG