Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 19:03

“30 хвилин у різних вимірах”. Про легальні розкопки та дослідження археологічних пам’яток, які тривають в різних куточках України: в центрі західноукраїнських міст, Луцька та Львова, в Криму та в самому Чорному морі.


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”. Про легальні розкопки та дослідження археологічних пам’яток, які тривають в різних куточках України: в центрі західноукраїнських міст, Луцька та Львова, в Криму та в самому Чорному морі.

Прага, 26 липня 2003 року.

Ірина Халупа

Говорить радіо «Свобода». Вітаємо Вас, дорогі слухачі. З Вами черговий випуск передачі «30 хвилин у різних вимірах» і я, господиня програми – Ірина Халупа.

Минулого тижня темою передачі була, так звана, «чорна» і «біла» археологія. «Біла» - легальна, а «чорна» - нелегальна. Археологи та інші спеціалісти вважають, що «чорна» археологія - невдалий термін, оскільки він описує те, що насправді є грабіжництвом.

Сьогодні ми поговоримо про легальні розкопки та дослідження археологічних пам’яток, які тривають в різних куточках України: в центрі західноукраїнських міст, Луцька та Львова, в Криму та в самому Чорному морі.

Минає час, виростають нові покоління людей, котрі і не помічають, як разом із ними піднімається, наростає ґрунт, ховаючи під собою сліди людської діяльності. Десь під нами старі міста з вулицями і оселями, церквами і похованнями, де на кожному кроці нові таємниці. Та якщо одні беруться за лопату і кайло задля банальної наживи, то для іншого стародавня діжка із залишками меду є дорогоціннішою за срібло і золото. Чи не такі почуття супроводжували професора Михайла Кучінка, тоді, коли він зі своїми однодумцями на звичайному перехресті Луцька відкрив майже півтисячолітню історію цього міста? Зараз відомий археолог, автор багатьох наукових праць проводить розкопки на території знаменитого луцького замку Любарта. Туди завітав наш волинський кореспондент Андрій Криштальський.

Андрій Криштальський

На подвір’ї замку Любарта вже видно фундамент і склепіння зруйнованої часом церкви Іоанна Богослова. Півтора десятка студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки ведуть розкопки, прислухаючись до кожного слова професора Михайла Кучінка і недарма, адже під руїнами лежить ще один фундамент древньої церкви Іоанна Богослова, побудованої ще у ХІІ столітті за часів князювання Ярослава Із’ясловича, споруди, овіяної легендами, під час розкопок якої було виявлено чимало унікальних знахідок. Серед них перші в Київській Русі зображення дзвонів, а також поховання князя Інгвара, персонажа «Слова о полку Ігоревім».

У супроводі наукового співробітника історико-культурного заповідника Валентини Окуневич ми оглядаємо залишки древньої споруди.

Валентина Окуневич

Це перша мурована споруда в Луцьку і саме тому після розкопок вирішено було залишити те, що від неї залишилося - апсидна частина і два підкупольних стовпи приблизно висотою до 2 метрів у деяких місцях. Збереглося воно в результаті того, що за час свого існування практично до ХУІІІ століття було декілька капітальних ремонтів і дуже великий ремонт був за часів ще князя Любарта - це в ХІУ столітті. Церква мала декілька рівнів підлоги. Зараз ми стоїмо на першому рівні підлоги, тобто ХІІ століття.

Андрій Криштальський

Розкопки в луцькому замку досить таки масштабні. Професор Кучінко вважає, що після їх завершення можна буде відкрити підземний маршрут для туристів від законсервованого фундаменту старої церкви до щойно відкритих склепінь більш пізньої надбудови.

Михайло Кучінко

Ми копаємо церкву, яка збудована була у 1776, році, але вона не була добудована і фактично, ми досліджуємо її фундаменти і підземні частини її з склепіннями і місця для поховання, які були зроблені ще у ХУІІІ столітті. Церква, правда, досліджується нами не вперше.

Перші розкопки проводилися вже у ХІХ столітті київськими археологами, у 1855-1856 роках, у тому числі, тут проводив розкопки Антонович, відомий археолог, до речі, вчитель, Михайла Грушевського. Копали тут професор семінарії і духовної академії Петров і працівник науковий київського музею Іванішев. Вони шукали поховання. Розкопавши поховання, вони виявили фундамент цієї церкви, але не докопали, покинули і після того церква почала занепадати.

Церква відома. Це церква ХУІІІ століття, яка по суті справи, продовжує традиції цієї знаменитої церкви, яка була збудована ще у ХІІ столітті в часи Ярослава Із’ясловича.

Андрій Криштальський

Чи є якісь цікаві знахідки?

Михайло Кучінко

По-перше, знахідка сама цікава вже тим, що сама церква відкривається, адже, як планують, у ній буде музей. Вже це важливо, що ми можемо її показати.

Ну, а які знахідки? Знахідки звичайні побутові. Є тут, по перше, цегла різного типу, починаючи від ХУІІІ століття і раніше, є кераміка ХУІ-ХУІІ століття, горщики, глечики і так далі. Є різноманітні побутові речі. Є зброя.

Андрій Криштальський

Навіть зброя трапляється?

Михайло Кучінко

Так, звичайно.

Андрій Криштальський

Бо це ж замок?

Михайло Кучінко

Так, замок. Наконечники списів, стріл, сокири бойові знаходили. Крім того знаходили різноманітні жіночі прикраси: сережки, браслети. Знаходяться монети від часів литовських до царських часів. Знайшли ми тут також товарну пломбу, яка належить до кінця ХУІІІ початку ХІХ століття.

Андрій Криштальський

Старий Луцьк останнім часом перетворено на велетенський будівельний майданчик. Міська влада взялася за серйозну реставрацію вулиць і споруд. Отож хочеться вірити, що незабаром очам туристів відкриється неповторний шарм старого Луцька з його унікальним замком, який ховає в собі ще багато таємниць.

Ірина Халупа

У самісінькому центрі Львова працівники археологічно-архітектурної служби зробили сенсаційну знахідку. Ідеться про залишки низького оборонного муру і фрагменти оборонної структури Львова з часів ХУ-ХУІІ століть. А ще знайдено тини, якими зміцнювали укіс валу. Власне, у тому усьому проглядається оборонний рів і бастея ще з часів ХУ століття. Відтак на цьому місці планується створення музею. Принаймні у цьому радіо “Свобода “ запевнив керівник управління охорони історичного середовища Львова. Докладніше про унікальні археологічні розкопки повідомляє Галина Терещук.

Галина Терещук

Кілька років тому у Львові обвалилася сходи та стіна будинку на вулиці Валовій, 15. На щастя, тоді ніхто не постраждав. Мешканці будинку обійшлися переляком. Оскільки вибратися їм із руїни було ніяк - провалилися сходи. Не так давно на цьому місці розпочали будівельні роботи. Однак вже у верхніх шарах грунту прозирнули низькі оборонні мури, які чудово збереглися до наших днів ще з часів ХУ століття.

Начальник управління історичного середовища Львова Микола Гайда розповідає:

Микола Гайда

Не лише кам’яне мурування залишилося кінця ХУІ століття, але ще і кілька рядів цегли лишилося тієї готичної, що дуже цінно є, бо на тих ділянках, що збережені тут біля Успенської церкви, тієї цегли не залишилося. А там будинок сів на той мур і завдяки тому той автентичний прошарок зберігся. І тепер, коли та ділянка вже розкопана, то вона буде впорядкована і музеїфікована. Ми постараємося зробити так, щоб все таки доступ туди був і ми б той фрагменти історії Львова наочно бачили, а не лише теоретично про нього чули.

Галина Терещук

Нині археологи вивчають, чи справді розкопаний у центрі Львова напівкруглий мур є бастеєю. Однак на місці археологічних знахідок активно ведуться будівельні роботи. Чи не станеться так, що про них просто забудуть і закладуть на їхньому місці фундамент новобудови, як і планувалося досі? До речі, із проектом будівництва будинку ознайомились експерти ЮНЕСКО. Вони висловили свої побоювання, що нова будівля порушить закони про містобудування та охорону пам’яток архітектури у старому місті. Керівник управління охорони історичного середовища Львова Микола Гайда запевнив кореспондента радіо “Свобода”, що сторони, які уклали угоди про спорудження новобудови, не заперечують проти того, аби створити на місці знахідки оборонного муру музей.

Микола Гайда

Опрацьовується відповідний проект. Згідно з тим проектним рішенням то буде реалізовано. Такі перші кроки того проекту вже зроблені. Вони передбачають перекриття подвір’я і за допомогою світлових вікон ми туди пускаємо денне світло, щоб освітити ту оборонну споруду. Одночасно пропонують зробити сходи, для того, щоб забезпечити туди доступ екскурсантів.

Галина Терещук

Скільки потрібно коштів на це і де їх брати?

Микола Гайда

Ми маємо на даній ділянці два замовники, які ведуть будівельні роботи, не тільки будівельні, а ремонтно-реставраційні, скажімо так. Це є фірма «Гарант Львів» і «Консоль ЛТД». Обидві фірми вкладають свої гроші для того, щоб ту територію привести до порядку і експонувати знайдені оборонні споруди. Оборонні споруди знаходяться на території, що посідає «Гарант Львів» і тому вони нестимуть левову частку витрат на впорядкування цих оборонних мурів. Але управління однозначно ставить умову перед ними музеєфікації.

Галина Терещук

Однак керівники будівельних фірм усе ж були заскочені археологічними знахідками, а відтак і змінами, які вони повинні вносити у проект новобудови. До того ж, у Львові побутує думка, що усі квартири у майбутньому домі уже давно розпродані. Міський голова Львова наразі ще не бачив унікальних знахідок. Втім він не заперечує проти створення музею, який має гармоніювати з новобудовою.

Днями у комісію ЮНЕСКО, що працює при Міністерстві закордонних справ, буде наданий план дій влади щодо забудови у старій частині міста. І, можливо, завдяки ньому Львову вдасться втриматися у списку всесвітньої історичної спадщини ЮНЕСКО.

Ірина Халупа

А тепер – до Криму. Бакла, Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен, Киз-Кермен, Мангуп-Кале – за цими чудернацькими, але мелодійними назвами криється тисячолітня історія. Це – назви старовинних печерних міст, що існували в гірській частині Криму до ХУІІ-ХУІІІ століття. З приєднанням Кримського півострова до Російської імперії останні мешканці цих поселень покинули обжиті місця. Одне з найбільших в середні віки та найвідоміших нині – старовинне місто Мангуп, це – столиця колись могутнього Князівства Феодоро. Про нього розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

Місто було розташоване на майже недоступному Мангупському плато, заввишки 200 метрів неподалік сучасного Бахчисарая. Точної дати його заснування дослідники назвати не можуть. Але розкопки свідчать: іще на початку Нової ери на плато Мангуп існувало поселення, яке згодом виросло у найбільше місто південно-східного Криму. В середні віки тут жили елінізовані потомки таврів, скіфів, сарматів та аланів, а також греки, караїми, вірмени і татари-християни. Найбільшого розквіту Мангупська держава досягла на межі ХІУ-ХУ століть, коли нею правив князь Олексій – господар і володар Феодоро та Помор`я, як він себе називав. Тоді його володіння сягали на північному сході ріки Кача, на заході – володінь Херсонесу, а на півдні – виходили на узбережжя аж до сучасної Алушти. Правили в Князівстві, аж до приходу турків, вельможі з вірменського роду Гаврасів із Трапезунда. Мангуп мав дипломатичні та економічні зв`язки з Константинополем, Валахією, Московією, генуезькими колоніями та українськими землями.

Після завоювання Криму османами у колишній столиці Князівства стояв турецький гарнізон і мешкали переважно кримські татари. Наприкінці ХУІІІ століття місто покинули турки, а потім – з приходом російських військ – і кримськотатарське населення. Мангуп обезлюднів і почав повільно руйнуватися.

Сьогодні тут збереглися руїни оборонних стін і башт, внутрішні цитаделі, залишки князівського палацу, печерний комплекс Барабан-Коба з видовбаними у скелях казематами і храмами. Мангуп переважно був християнським містом, тому тут збереглися залишки багатьох церков – і наземних, і печерних. Найбільша з них – базиліка святих Костянтина та Олени. А найцікавішим для сучасних дослідників залишається восьмигранний храм – Октагон – єдиний подібний на всій території Північного Причорномор`я. Але найбільше Мангуп притягує туристів саме таємничими печерами, де жили, працювали, молилися і ховалися від ворогів древні мангупці-феодорити.

Зараз тут працюють археологи, які вимушені боротися з навалою так званих могилокопачів – нелегальних шукачів древніх скарбів. Щороку правоохоронці порушують кілька кримінальних справ за фактами незаконних розкопок на території Мангуп-Кале. Торік працівників Служби безпеки України затримали кількох нелегальних археологів, але радикально вплинути на розв’язання цієї проблеми в Криму поки що не змогли. Під ударами років і людей Мангуп-Кале, колись найбільше місто Криму, продовжує руйнуватися.

Ірина Халупа

В унікальному заповіднику Херсонес Таврійський, розташованому в Севастополі, який широко приваблює не одну археологічну експедицію, з 1992-го року працює американський археолог, директор Інституту Класичної Археології Техаського Університетеу в Остині Джосеф Картер. Днями при розкопках він виявив частину оборонної стіни ІУ століття до нашої ери. Зараз у Севастополі перебуває наш кореспондент Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Я запитав пана Картера, яким чином він опинився в Херсонесі: це доля, випадок чи свідомий вибір?

Джосеф Картер

Так склалася моя доля. Я вже давно хотів приїхати до Херсонесу. Моя співпраця з заповідником почалася з конференції, на яку мене запросили.

Тарас Марусик

Джосеф Картер фахівець з класичної археології. Його наукові зацікавлення - сільськогосподарські території, які стародавні греки називали хорою. Хори були розташовані поряд з античними містами. Херсонеська хора, на думку професора Картера, у порівнянні з іншими подібними територіями у світі, збережена найкраще. Професор Картер розкопками в Європі, і зокрема, в південній Італії, займається 35 років. Це давньогрецькі колонії Метапонто і Крутон. Багато людей казали Джосефу Картеру, що він ніколи не зможе приїхати до Севастополя, тому що тут секретна військова база. Але завдяки археологові Юрію Виноградову, який працював у херсонеському заповіднику, Джозеф Картер потрапив у жовтні 1992 року на конференцію. «Це доля, - каже американський професор, - і моє бажання». Пан Картер зізнався, що під час тих відвідин Херсонесу, він закохався у це місце і хотів будь що будь повернутися сюди. В цьому бажанні його підтримав директор заповідника Леонід Марченко. З того часу професор Картер приїжджає у заповідник щороку.

Спільні розкопки національного заповідника Херсонес Таврійський і директора Інституту класичної археології Техаського університету Джосефа Картера розпочалися у 1994 році. У першій групі працювали, крім місцевих, американські, британські, датські і чеські археологи.

Я запитав пана Картера, над якими об’єктами працює, очолювана ним експедиція в цьому сезоні?

Джосеф Картер

Цього року ми працюємо над консервацією, збереженням пам’ятки. Взагалі, консервація - це надзвичайно важлива частина археологічних розкопок. А оскільки Україна прагне подати Херсонес Таврійський у список пам’яток всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, ми вирішили зайнятися консервацією досліджених пам’яток в городищі. Однією з головних вимог ЮНЕСКО є якісний рівень консервації. Для цього ми запросили фахівців з Європи, зокрема, з Лондона.

Тарас Марусик

Хоча в планах пана Картера цього року не було розкопок, несподівано йому довелося знову копати. Перебудовуючи будинок для розширення площ під фондосховища, американський археолог виявив чистинку оборонних стін стародавнього міста Херсонес, які датуються ІУ століттям до нашої ери. Процес розкопок якраз у розпалі.

Крім того, очолювана Джосефом Картером експедиція, готує зараз першу після 1958 року карту Херсонеса з використанням комп’ютерних технологій. А до літнього сезону з’явився перший путівник англійською мовою про заповідник. Це багато ілюстроване видання з вельми якісними фотографіями різних пам’яток, зроблених, в тому числі, і з вертольота.

Постійний представник Інституту класичної археології при Техаському університеті в Херсонесі, мистецтвознавець українського походження Таїса Бушнель, яка допомагала мені спілкуватися з Джозефом Картером, сказала, що вони подали прохання у містку держадміністрацію Севастополя надати їм 20 актів на землю далі від моря для створення археологічного парку, оскільки сучасна забудова все більше окуповує територію заповідника.

Ірина Халупа

Подорожуючи Україною, часом можна натрапити на дивовижні історичні місцини, куди не ступала нога, так би мовити, “цивілізованого” туриста. Розташовані там пам’ятки архітектури кількасот літньої давнини наразі перебувають у жалюгідному стані – занедбані і захаращені. А у держави не вистачає коштів облаштувати старовинні палаци. В одному із таких - Меджибізькому палаці, що на Хмельниччині – побувала Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк

Село Меджибіж, або ж, як у літописах, Межибіжжя, або Межибож отримало свою назву від місцини, в якій розташоване: на злитті двох річок – Бугу та Бужка, чи то Бога і Божка, як їх називали у старовину. В історичних документах Меджибіж згадується як одне з найбільш укріплених міст Київської Русі. Втім, як каже директор Меджибізького регіонального історико-етнографічного музею-фортеці Мирослав Пінчак, тут вирувало життя ще за часів Трипілля. А у минулому році під час археологічних розкопок у цих місцях було знайдено стоянку, якій 500 тисяч років.

Найвірогідніше, що Меджибізький палац-фортеця, у тому вигляді, яким його бачать зараз, був споруджений литовськими князями Коріатовичами у ХІУ столітті. Фортецю збудували на перетині двох шляхів татарських навал. Протягом століть меджибізькі кріпосні стіни бачили польських земельних магнатів, татарських завойовників, козацькі шаблі Кривоноса й Богуна, турецькі війська.

Директор музею Мирослав Пінчак пишається тим, що у 1990 році на вежі, біля в’їздної брами, замайорів перший жовто-блакитний прапор на Хмельниччині, ще до того, як його офіційно затвердила Верховна Рада. Розповідає Мирослав Пінчак.

Мирослав Пінчак

Мало з’їхатися все обласне начальство. І раптом... Ранок, гарний день, вони їдуть і тут над баштою та на горі синьо-жовтий прапор. Як? Звідки? Ніхто цього не знає, але прапор є. Тим більше, що в ночі сторож був, сторож мав би не допустити такого... А я був заввідділом, тобто, повинен був відповідати за те, щоб прапор був. Але він ще не був затверджений Верховною Радо. Просять людей, дають 100 карбованців, щоб полізти туди і зняти той прапор. Ви знаєте, чи це через скромність, чи тому, що люди були дуже багаті, чи чому, але у всякому разі, не погодилися зняти того прапора і він довго-довго там був.

Надія Шерстюк

З 2001 року музей отримав статус історико-культурного заповідника. Мирослав Пінчак бідкається, що немає статусу архітектурного заповідника. На території музею збереглися дві культові споруди - руїни троїцького костелу, збудованого у 1600 році і підірваного за одну ніч у 1965, а також фортечна церква, споруджена у кінці ХУІ століття. Спочатку вона будувалася як костел, а згодом турки прибудували мінарет ,(який зберігся і досі), і почали використовувати її, як мечеть. На початку ХІХ століття церква стала православною. За словами Мирослава Пінчака, була спроба передати її Київському патріархату, проте далі розмов справа не рушила. Наразі не закінчені реставраційні роботи.

На реставрацію усіх замкових споруд, говорить Мирослав Пінчак, потрібно 5 мільйонів доларів, які навряд чи знайдуться в державі.

Ірина Халупа

У науковому світі практично ніхто не заперечує, що близько десяти тисяч років тому Чорне море було прісноводним озером. Його родючі долини і соковиті пасовиська обіцяли стрімкий розвиток сільського господарства у цьому районі. Однак грандіозні плани зазнали краху внаслідок несподіваного катаклізму, який спричинив утворення Чорного моря у нинішньому його вигляді. Й ось тут між ученими тривають запеклі дискусії: коли це трапилося конкретно? Наскільки стрімким було затоплення? І як довго це тривало? Поставити крапку над "і" найближчим часом спробує американська експедиція, в складі якої і Роберт Баллард, той самий учений, котрий знайшов "Титаник" у водах Атлантики 1985 року.

З новими планами американського ученого щодо Чорного Моря, вас ознайомить Зиновій Фрис.

Зиновій Фрис

Буквально до останнього часу більшість експертів вважала, що Чорне море утворилося близько дев''яти тисяч років тому. Однак американський учений із Коннектикута Роберт Баллард упевнений, що це відбулося пізніше, близько семи з половиною тисяч років. Він не виключає, що наступ Середземного моря після потепління клімату і був тим потопом, що подарував людству історію про Ноя. На думку Балларда, затоплення було таким стрімким, що воно в 200 разів перевищувало швидкість падіння Ніагарського водоспаду, а рівень води в басейні Чорного моря піднявся тоді на 155 метрів.

І ось за кілька днів з турецького чорноморського порту Синоп відправляється двотижнева експедиція на чолі з професором археології Університету Пенсильванії Фредеріком Хібертом. Він і Баллард планують підняти з морського дна вже раніше ідентифіковані предмети, наприклад фрагмент під назвою "уламок корабля Д". Учені хочуть повернутися і до іншої знахідки – будівлі з каменів, що знаходиться на глибині 150 метрів і могла бути житлом людини. Це житло Баллард знайшов під час експедиції двотисячного року. Житло складене з оброблених плоских прямокутних каменів розміром 10х12 метрів і стоїть на скелястій породі. І, власне, тут суть і головна мета експедиції: Баллард сподівається, що зможе довести, що оте кам’янисте житло з’явилося 7,5 тисяч років тому. Це, в свою чергу, підтвердить його теорію про те, що до потопу на узбережжі жили люди. "Мати-природа не робить квадратних каменів, - каже Баллард. – Їх роблять люди".

Треба зауважити: вперше думку про те, що район Чорного моря зазнав повені близько 7150-ти років тому висловили 1997 року провідні біологи Уолтер Пітман і Уільям Райн, котрі написали книгу "Потоп Ноя". Однак виникає проблема: в Біблії мовиться, що Ной жив у пустелях Месопотамії, себто десь у сучасному Іраку, а турецький берег озера, яким тоді було Чорне море, був вкритий рослинністю.

Геолог Меморіального університету в Ньюфаунленді Алі Аксу заявив журналістам, що ідея Роберта Балларда «є дуже привабливою, однак неправдоподібною». Він стверджує, що може продемонструвати, що вже 7,5 тисяч років тому рівень Чорного моря не відрізнявся від нинішнього. І не було, продовжує він, ніякої жахливої і несподіваної повені. Вода з Середземного моря, вважає Аксу, змішувалася з чорноморською незчисленно багато років.

Втім, вже цієї неділі експедиція вирушає в Чорне море. Вирішальну роль має відіграти апарат з дистанційним управлінням "Геркулес". Йому і належить зробити світлини вже згадуваного кам’яного житла і корабля "Д". Вартість експедиції коливається в межах п’яти мільйонів доларів. Світ в очікуванні якогось несподіваного відкриття. Як зазначає американський журнал "Ньюсуік", експедиція Балларда виглядає найсміливішою з усіх, що були досі.

Ірина Халупа

На цьому дорогі слухачі закінчуємо цей випуск передачі «30 хвилин у різних вимірах». Відгукніться, пишіть нам на таку адресу: Поштовий індекс 01 00, Київ-1, Головна пошта, абонентна скринька 496, радіо «Свобода».

Ми чекаємо Ваших листів. Я прощаюсь з Вами, дорогі слухачі, до наступного тижня і бажаю Вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові. Говорить радіо «Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG