Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 22:03

“VITA NOVA”


-- no author -- “VITA NOVA”

Київ, 6 серпня 2003 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! Ви слухаєте радіожурнал “Віта Нова”.

Розкошлані на всіх вітрах вагань, Як смолоскипи молодого болю, В неволі здобули для себе волю, Ногою заступивши смертну грань.

Щедрує вам безсмертя щедрий вечір, В новій вітчизні, по громадді спроб. Отож не ремствуйте, що вам на лоб Поклав Господь свій світлий перст нищівний.


Так писав Василь Стус про своїх побратимів, котрим у найглухіші часи тоталітаризму “дзвонила у серці Вітчизна” і котрі знайшли мужність в ті ж таки, найглухіші часи, ставати на прю із Системою.

По громаді спроб, втрат і поневірянь, вони таки здобули чи, скорше, здобулися на нову Вітчизну. На нову Україну, котра ось, невзабарі, відзначатиме 12-ту річницю свого існування. Все буде урочисто, як і має бути. Вщерть заповнена урядова трибуна, карбований крок військових колон, повітряні кульки в серпневому небі. Але нам хотілося б, аби за святковими сальвами і офіційними промовами було чутно і голос тих, хто чи не найбільше був причетний до творення нової дійсності. Голос тих, кого називають дисидентами, в’язнями сумління чи політзеками. Як вони оцінюють нові реалії, яке їхнє особисте становище в тій, вже згадуваній “новій Вітчизні”?

Ми вирішили звернутися до декого з них, кого змогли знайти у спекотному відпускному Києві. Отже, старі учасники руху Опору і нова дійсність, нове життя. “Віта нова”...

Юрій Бадзьо

Я вважаю, що український дисидентський рух, рух у своїй суті національно-визвольний, адже йшлося про такі ідеї, як державність української нації, незалежність України, і це визначало нашу долю. Українські політв’язні успішно склали іспит на зрілість.

Ну, як ми ввійшли в нове життя? Ну, це тема дуже широка для розмови. Я вважаю, що ми входили в життя як певне цілісне середовище, українське середовище, адекватно історичній ситуації, тобто відповідно до обставин і до української перспективи, протягом дуже нетривалого часу. Я це вважаю від часу проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року і до проведення референдуму, який підтвердив український вибір на Незалежність.

Олександр Шевчук

Юрій Бадзьо – філософ, політолог. За освітою – філолог. Арештований 79-го року за трактат “Право жити”, в якому містилась критика як національної політики КПРС, так і політичної системи загалом. За 62-ю статтею Карного Кодексу УРСР засуджений до максимального терміну – дванадцяти років позбавлення волі. Після табору в Мордовії, перебував на засланні в Якутії, за 400 кілометрів від міста Якутська. Звільнений в числі останніх політв’язнів. У 1989-у році повернувся до Києва.

Юрій Бадзьо

Основою історичного руху була солідарність, українська солідарність понад ідеологічну основу, я пригадую той час як час зрілої реакції українства на історичну ситуацію. Таке поняття як партократи і демократи. Я вважаю, це було суттєвою історичною помилкою. А ще, точніше кажучи це було виявом нашої політичної незрілості. Коли ми не усвідомили, що побудувати незалежну України, реалізувати українську свободу неможливо, поки ми не звільнимося від зовнішнього ворога.

Від того часу й до сьогодні іде постійно, на всіх рівнях – на політичному, економічному, культурному, психологічному, моральному, – саме оця боротьба між Україною і НеУкраїною, між Україною і АнтиУкраїною, тобто боротьба за українську свободу, за українську перспективу.

Для мене, як політв’язня, Україна сьогодні залишається тією Україною, в якій я залишаюся політичним в’язнем. Для нас, власне кажучи, тих, хто десятки років був в ув’язненні за ідею державної незалежності України, Україна не стала незалежною. На сьогодні просто вималювались зовсім інші методики поневолення, ніж вони були в тоталітарному радянському суспільстві.

Я волею долі був вивезений президентом Рональдом Рейганом до США. Але, природно, що я не зміг там жить, тому що це не моя країна, не моя земля, і я повернувся в Україну, для того, щоб продовжувать свою табірну боротьбу в сьогоднішньому дні.

Олександр Шевчук

Петро Рубан – громадський діяч, політик, бізнесмен. Вперше заарештований як член ОУН у 1959 році в Маріуполі. У 1968-у році був заарештований вдруге і засуджений на п’ять років суворого режиму. Третій строк одержав за те, що до дня незалежності США зробив подарунок уряду Сполучених Штатів – мініатюрну статую Свободи. Загалом провів в ув’язненні 23-и роки. Вісімдесят восьмого року на прохання президента США Рональда Рейгана радянська влада звільнила Петра Рубана. Того ж року він виїхав до США. Через сім років повернувся в Україну.

Петро Рубан

Сьогодні всі стали грамотні, я маю на увазі наших урядовців, які готові підлягти під кого завгодно, щоб об них витерли черевики. Ми не були такими, і залишаємось сьогодні такими ж самими, на позиціях державної незалежності, дійсної державної незалежності.

Павло Вольвач

Пане Петре, але все таки, хай вони, часи, несприятні у вашому розумінні, але вони-таки нові, інші. То мусила змінитися якась і ваша форма опору. Вона напевно ж, якась інша, не така ж, як у 60-ті.

Петро Рубан

Та звичайно. Раніше можна було видать самвидав, який сьогодні ніхто не читає і читать не збирається. Зараз читають зелений долар. І готові підлягти під любу політичну орієнтацію, для того, щоб одержать певні пріоритети. Ми залишаємось бійцями. Сьогодні я воюю в цій же самій незалежній Україні. Ось ми стоїмо недалеко від Метрограда, де кожен місяць банда новітня витягує звідтіля 2 мільйони доларів неврахованих грошей. І ніхто з тих людей, які там працюють, не повстав проти цього, де 600% зверху рекет – державно узаконений витягає з кишень цих підприємців. Але повертає інвестору в Англію всього 20%. Який імідж України в світі? Саме негативний. А що ми робили? Ми робили добре ім’я Україні. Я об’їздив 37 країн світу і виступав з ідеєю підтримки державної незалежності України.

Микола Матусевич

Яка різниця? Різниця всього в 10 років, але це інше покоління. Чому інше? Попереднє покоління пояснювало систему, ми вже її повністю заперечували. Ми – покоління, котре виросло при телевізорі і магнітофонах. Тобто, ближче до нашого часу. Уже був доступ до інформації з заходу. Ми – покоління “бітлів”, хіппі, ми самі носили волосся , я навіть на суді був, в мене було волосся по плечі.

Олександр Шевчук

Микола Матусевич – журналіст, громадський діяч. Навчався в Київському педагогічному інституті, звідки 1975-го року був виключений за неблагонадійність. Через рік вступив до Гельсинської групи. У 1977-у році заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності і пропаганді. Засуджений до 12 років позбавлення волі. В пермському таборі додатково засуджений на три роки і відправлений в тюрму для політв’язнів в Татарії. Заслання відбував у Забайкаллі, на півдні Читинської області. Звільнений у 1989-у році.

Павло Вольвач

Пане Матусевич, але при всіх зовнішніх відмінностях – в когось було довге волосся, в когось лисина – всіх вас підігнали під єдиний стандарт, всіх вас постригли під нуль і посадовили на одні й ті ж нари. Ви були, все таки, чимось спільним. А тепер?

Микола Матусевич

Тоді ми на протиріччя не звертали уваги, бо, зрештою, була одна мета. Але це протиріччя, можливо, що я на волоссі акцентував – тобто ми не були дітьми чорнобривчиків і калини, ми не афішували свій патріотизм, ми були сучасні. І зараз це розходження лишилось. Тому що, ми більш іронічні, саркастичні, ми... І в таборі були розходження. Все це вододіл цей був. Тому що. І зараз я не офішую цей свій патріотизм і тоді. Ну, як би тобі сказати, Павле? Мій принцип, та й, може, мого покоління: життя надто серйозна штука, щоб ставитися до нього серйозно.

І ми сміялися. Перебуваючи в камері, чи в карцері, чи в ПКТ, ми сміялися. Бідні ті вертухаї ходили і заздрили нам – їм же скучно, а нам щось весело.

Павло Вольвач

Всі ви були однакові, коли сиділи на нарах в 60-70-х. Зараз початок ХХІ сторіччя. Один, умовно скажемо, народний депутат, хтось очолив Всесвітній конгрес українців, хтось, можливо, збирає окурки, хтось в кочегарці, хтось займається бізнесом, хтось пише картини – умовно. Ваша ніша?

Петро Рубан

Я займався бізнесом в Сполучених Штатах Америки. Мав чотири компанії. Був віце-президентом і президентом “Метал енд стоунінг корпорейшн”. Сьогодні в Україні я відкрив приватне підприємство “Метал і камінь”, яке займається обробкою дорогоцінного каміння й металів. Я думаю, що мені було б значно простіше жить десь на Флориді зараз. Я мав 27-м кімнат, будинок трьохповерховий. Я його продав. Купив каміння, приїхав сюди і працюю. Я не голодний. Я самодостатній. Вкладаю в суспільні справи якісь гроші, для того, щоб людям допомогти зрозуміти той стан речей і відносин, який існує сьогодні в Україні.

Павло Вольвач

Це був Петро Рубан, а ось думка Юрія Бадзя.

Юрій Бадзьо

Я почуваюся в незалежній Україні дисидентом. Я бачу, як навіть мої соратники мене не розуміють. Здавалося б, що всі слова зрозумілі, ідеї сформульовані, начебто мають бути людям зрозумілі без якоїсь спеціальної освіти і без якогось спеціального досвіду. Але я відчуваю... як моє ставлення, моя оцінка не сприймається як частина цілісного політичного світогляду і мотив громадянської поведінки. Основна причина нашого становища в тому, від самого початку і до сьогодні, що Україна стала незалежною, не маючи сформованого політичного класу, тобто кадрів політиків, тобто для яких українська культура, українська держава, українська перспектива, тобто майбутнє нашого народу – це не газетне гасло, а це мотив власного життя.

Павло Вольвач

А яке ж, на думку, політв’язнів оте майбутнє України? Як творити українську перспективу? Говорить Юрій Бадзьо.

Юрій Бадзьо

Час іще працює, працює на нас, але треба усвідомити, що це не може тривати безмежно. Потрібно формувати в українському суспільстві політичне середовище, яке б ставило проблему економічну, культурну, національну – в аспекті політичному. Щоб це було принципом ставлення до влади, принципом витворення опозиції.

Павло Вольвач

Юрія Бадзя доповнюють Микола Матусевич та Петро Рубан.

Микола Матусевич

Аби я не вірив в те, що за мого часу не буде Україна незалежна, очевидно, я не пішов би в табори. Я прагматик. Є люди, котрі садять сад, з якого наступне покоління буде збирати урожай. Ні. Моє мислення таке, що я от саджу і хочу скуштувати того плода. Але він ще гіркий цей плід, нашої української незалежності. Сьогодні я бачу, що ця піна, що стоїть при владі, і не тільки у політичному розумінні, але й економічному, мас-медіа - це торжество посередності. Посередності сьогодні правлять бал, і інтелектуал відтиснутий десь в гетто – історичне гетто, літературне. Радянській владі так не вдавалося розділити. Всих поділили на такі маленькі “запретки”, і не спілкуються люди... “Лукавки”, ти правильно сказав. Аби об’єдналася таки справжня українська духовна еліта, то спільне б знайшли рішення і швидко знайшли би вихід із цього тупика.

Петро Рубан

Україна в дійсності буде незалежною державою. Не приєднана і не прилучена до якихось структур знову-таки – то були в Совєтському Союзі, зараз пнуться до об”єднаної Європи. Я не противник того, але Європа в свій час об’єднувалась навколо ідей української незалежності. Це сотні років назад. І про це знають в Європі, і в Індії. Не знає тільки оце от, що залишилось в Україні. Не знають науковці, яких ми не можемо назвати українським науковцями. Не маємо ми в дійсності і еліти української нації, яка простітуїрує сьогодні.

Але майбутнє, безперечно, є прекрасним для українського роду. Я вірю в це і буду боротися за те, щоб це сталося.

Павло Вольвач

Ось така вийшла у нас розмова напередодні свята. Нагадаю, в ній брали участь колишні політв’язні Юрій Бадзьо, Петро Рубан та Микола Матусевич.

А радіожурнал “Віта Нова” для вас підготували я, автор і ведучий Павло Вольвач, та мій колега, звукооператор Михайло Петренко. Пильнуйте себе та слухайте наші програми. Зустрінемось за тиждень.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG