Київ, 7 серпня 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність” . Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Михайло Петренко. Вітаємо Вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі ви почуєте:
Василь Соколенко
“... міська прокуратура намагається захистити права бездомних мешканців гуртожитку, але поки що це їй не вдається...”
Богдана Костюк
“...в результаті такої приватизації Україна залишилася без більшості туберкульозних санаторіїв і санаторіїв загального профілю...”
Галина Терещук
“...Наталя Здорова звернулася в обласну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом незаконного прослуховування її приватних телефонних розмов...”
Андрій Сухоруков
“...99% ніяких там батьків немає, і це діти насправді державні...”
Надія Шерстюк
Ми знову повертаємось до проблеми з незаконною приватизацією гуртожитків у Донбасі. У минулих передачах мова йшла про поневіряння мешканців колишнього гуртожитку Луганського акумуляторного заводу. Наразі аналогічна проблема постала перед мешканцями колишнього гуртожитку заводу “Донець” у цьому ж місті. Вони звернулися до Генеральної прокуратури України зі скаргою, у якій заявляють, що новий власник гуртожитку створює нелюдські умови проживання: без тепла, води, електрики, і у такий спосіб змушує людей виселитися з помешкань.
Василь Соколенко з Луганська інформує детальніше.
Василь Соколенко
Як повідомляють мешканці гуртожитку, зараз їхнє житло переобладнують в багатоквартирний будинок. Як вони вважають, завод “Донець” у свій час незаконно приватизував гуртожиток №19. “А далі, з метою розвалу житлового фонду і з метою приведення приміщення гуртожитку в нежилий стан, його передали в управління підприємства “Донець-19” з правами ЖЕКа. В результаті, жодного разу не проводилися ні капітальний, ні поточний ремонти”. Так з’явився висновок Санепідемстанції про антисанітарний стан гуртожитку.
Як вважають його мешканці, Луганська міська рада повністю усунулася за контролем над фондом гуртожитків, які належать відомствам. “Новий власник АТ завод “Донець” незаконно присвоїв собі право розпоряджатися списками черговиків. Адміністрація товариства знищила документи квартирного обліку заводу, не передавши їх до Ленінської районної ради”.
Рік тому керівництво заводу у своєму листі, адресованому міському голові Луганська, повідомляло зовсім інше. Виявляється, що гуртожиток перебуває в аварійному стані і не придатний для проживання. Для проведення капітального ремонту коштів у сумі 1,5 мільйона гривень немає. В тих же мешканців, які там проживають, тільки 6 осіб працюють на підприємстві та ще 5 заводських пенсіонерів. Борг за комунальні послуги складає 150 тисяч гривень. І саме за борги відключили опалення та електрику. “Керівництво заводу намагалося передати мешканцям гуртожиток або продати за умовно мінімальну ціну, але чинне законодавство це не дозволяє.”
В інтерв’ю для радіо “Свобода” одна із мешканок Тетяна Ковальова заявила наступне:
Тетяна Ковальова
Завод мав 2 гуртожитки №1 і №19. Перший з них продали і переобладнали в житловий будинок. Таж історія повторюється із гуртожитком №19, в якому ми проживаємо. Після того, як гуртожиток продали разом з мешканцями, його перебудовують у багатоквартирний житловий будинок. За ст. 100 і 101 “Житлового кодексу України”, нас повинні були відселити на термін капітального роботи і після його завершення вселити в ті житлові приміщення, які ми раніше займали. Але замість цього нам пропонують пересилитися в гуртожиток іншого відомства на постійне місце проживання, з якого (за законом) власник цього гуртожитку може висилити без надання іншого житла. А для того, щоб ми швидко висилися з гуртожитку нам створили нелюдські умови проживання. З лютого 2001 року відключили опалення, а з квітня ми живемо без електрики, а з 11 листопада минулого року відключили газ і воду.
Василь Соколенко
Тут слід зауважити, що за подібним сценарієм розвивається конфлікт і в колишньому гуртожитку Луганського акумуляторного заводу. На численні звернення його мешканців влада не реагує, але охоче йде на зустріч новому власнику, який дозволив обладнати в приміщенні гуртожитку філіал банку, а тепер вимагає від міської влади відключення газу. Цікаво те, що міська прокуратура намагається захистити права бездомних мешканців гуртожитку, але поки що це їй не вдається.
Надія Шерстюк
Чинне законодавство гарантує громадянам України і медичне обслуговування, і можливості для оздоровлення. Але за доби, відомої з політології як “час первинного накопичення капіталу”, ці права часто порушуються. Про це йдеться у матеріалі нашої кореспондентки Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Якщо уважно продивитися українську пресу останніх років, то можна знайти чимало повідомлень про закриття діючих санаторіїв і місць відпочинку і передачу їхнього майна (і територій) до рук приватних інвесторів. Останні перебудовують та обладнують приміщення як готелі або ресторани, прилеглу територію – як зону відпочинку.
У результаті такої приватизації (або довготривалої оренди), Україна залишилася без більшості туберкульозних санаторіїв і санаторіїв загального профілю, про що тижневику “Дзеркало тижня” нещодавно повідомляли керівники Республіканського інституту пульмонології.
Українська республіканська партія “Собор” та Інститут відкритої політики організували експедицію “Соборна Україна”, учасники якої відвідали південні регіони держави. І стверджують, що справді санаторії на Одещині і Херсонщині, у Криму змінюють власників, які їх перепрофілюють або просто руйнують. За словами лідера “Собору” Анатолія Матвієнка, особливо небезпечних темпів цей процес набув на Одещині.
Анатолій Матвієнко
Влада місцева, особливо в Одесі, потурає такому злодіянню: нищаться паркові зони, нищаться сьогодні санаторії, оздоровниці і будуються приватні котеджі. Темпи будівництва, скажімо, по Одесі, вищі ніж у будь-які часи в Україні. Скажімо, я добре пам’ятаю темпи будівництва сіл після Чорнобильської аварії, але це навіть і не квіточки.
Богдана Костюк
Таким чином, “нові українці”, часто за сприяння місцевої влади, підтверджують тезу марксистів про те, що гроші керують світом. Проблеми більшості українського населення їх не обходять.
Надія Шерстюк
Нещодавно Галицький місцевий суд Львова почав розглядати справу, яку можна назвати сімейним “касетним скандалом”. Жінка звернулася з позовом до суду на свого колишнього чоловіка і його матір, котрі, як підозрює екс-дружина, незаконно прослуховували її телефонні розмови. Нічого особливого на перший погляд, окрім однієї деталі - свекруха працює в обласному управлінні СБУ. Тему продовжує Галина Терещук.
Галина Терещук
Екс-чоловік пані Наталі Здорової приніс їй копію заяви про розірвання шлюбу, при цьому додав магнітофонну касету. На ній був запис телефонних розмов жінки. Наталя Здорова звернулася в обласну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом незаконного прослуховування її приватних телефонних розмов. І висловила свою підозру, що прослуховування організувала мати чоловіка, яка працює в управлінні СБУ на посаді прибиральниці. За поясненням позивачка і в управління СБУ, де їй відповіли, що її колишня свекруха немає службового посвідчення управління СБУ.
У свою чергу слідчий прокуратури не встановив факту порушення таємниці телефонних розмов Наталі Здорової і встановлення спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації з боку працівників УСБУ у Львівській області. У порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину. Такий висновок прокуратура зробила із пояснень колишнього чоловіка і матері пані Наталі.
Жінка звернулася зі скаргою до генпрокурора України, повідомивши, що касета існує, на ній чути чужі голоси, а прокуратура навіть не перевірила запису. З Києва справу передали на доопрацювання знову ж таки до львівської прокуратури.
Як вислід, пані Здорова звернулася зі скаргою у Галицький місцевий суд Львова. На першому судовому засіданні представник прокуратури висловив переконання, що СБУ до цієї справи не причетне. Втім, позивачка наполягає на тому, щоб саме прокуратура встановила, хто її підслуховував. Допоки прокуратура знову вивчає цю безпрецедентну справу, суд зробив перерву у своїх засіданнях.
Однак зауважу, що згідно із Кримінальним кодексом, порушення таємниці листування, телефонних розмов, кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами терміном до двох років, або обмеженням волі до трьох років. А ось отримання інформації карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі терміном до чотирьох років, або позбавленням волі на такий же час. Який зиск у цій справі матиме Наталія Здорова (матеріальний чи моральний) вирішить суд...
Надія Шерстюк
Менше місяця залишилося до початку нового навчального року. Велике занепокоєння в українських правозахисників викликає те, що кілька тисяч українських дітлахів не прийдуть до школи, оскільки ці діти - безпритульні і при живих батьках живуть на вулицях.
Права неповнолітніх – така тема нинішньої рубрики “Кафедра”, яку сьогодні представляє голова правління української секції Міжнародного товариства прав людини Андрій Сухоруков.
Андрій Сухоруков
Ми працюємо з дітьми, які реально перебувають на вулицях. Ми досліджуємо протягом 4-х років одну ж і ту саму дитину. В 99% ніяких там батьків немає, хоча теоретично вони існують, і це діти теоретично державні. Є в мене хлопчик Юра ( йому 13 років), якого я вже 2-й рік не можу нікуди прилаштувати до державних структур. Мені кожного разу кажуть, що він ще не статусна дитина. І от вже 2 роки дитина на моїх очах поза школою, поза доглядом. Немає обліку дітей, а як немає обліку. То й немає відповідальності. Це дуже складна проблема. Дитина опиняється на вулиці не лише тому, що так склалося в родині (кінець-кінцем, не з кожної родини діти біжать), головне – це дуже затратна річ: необхідно, щоб навколо кожної дитини (як це за кордоном робиться) крутилося понад 10 осіб - от соціальний бік, навчання, зв’язки з родиною.
Мене непокоїть чутки про те, що надані великі гроші на якісь програми, що Державний комітет у справах сім’ї і молоді буде будувати по селах будинки, де теоретично будуть отримуватися діти. Мене непокоїть, що немає розголосу. Такі речі треба виносити на загал. Запросіть всі громадські організації, які цим цікавляться, і давайте разом подивимося, як це виглядає, бо я маю велику підозру, що державні службовці досконало не знають про ситуацію яка склалася, або закривають очі, тому що це жахлива картина.
Але я ще раз наполягаю, що суворий факт: діти знаходяться на вулиці. Я вчора був на Подолі біля нових церков, відбудов, і прямо на землі за парканом прикриті якимись шматтями сплять діти. Я впевнений, що це – найяскравіше порушення прав дитини.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Михайло Петренко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність” . Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Михайло Петренко. Вітаємо Вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі ви почуєте:
Василь Соколенко
“... міська прокуратура намагається захистити права бездомних мешканців гуртожитку, але поки що це їй не вдається...”
Богдана Костюк
“...в результаті такої приватизації Україна залишилася без більшості туберкульозних санаторіїв і санаторіїв загального профілю...”
Галина Терещук
“...Наталя Здорова звернулася в обласну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом незаконного прослуховування її приватних телефонних розмов...”
Андрій Сухоруков
“...99% ніяких там батьків немає, і це діти насправді державні...”
Надія Шерстюк
Ми знову повертаємось до проблеми з незаконною приватизацією гуртожитків у Донбасі. У минулих передачах мова йшла про поневіряння мешканців колишнього гуртожитку Луганського акумуляторного заводу. Наразі аналогічна проблема постала перед мешканцями колишнього гуртожитку заводу “Донець” у цьому ж місті. Вони звернулися до Генеральної прокуратури України зі скаргою, у якій заявляють, що новий власник гуртожитку створює нелюдські умови проживання: без тепла, води, електрики, і у такий спосіб змушує людей виселитися з помешкань.
Василь Соколенко з Луганська інформує детальніше.
Василь Соколенко
Як повідомляють мешканці гуртожитку, зараз їхнє житло переобладнують в багатоквартирний будинок. Як вони вважають, завод “Донець” у свій час незаконно приватизував гуртожиток №19. “А далі, з метою розвалу житлового фонду і з метою приведення приміщення гуртожитку в нежилий стан, його передали в управління підприємства “Донець-19” з правами ЖЕКа. В результаті, жодного разу не проводилися ні капітальний, ні поточний ремонти”. Так з’явився висновок Санепідемстанції про антисанітарний стан гуртожитку.
Як вважають його мешканці, Луганська міська рада повністю усунулася за контролем над фондом гуртожитків, які належать відомствам. “Новий власник АТ завод “Донець” незаконно присвоїв собі право розпоряджатися списками черговиків. Адміністрація товариства знищила документи квартирного обліку заводу, не передавши їх до Ленінської районної ради”.
Рік тому керівництво заводу у своєму листі, адресованому міському голові Луганська, повідомляло зовсім інше. Виявляється, що гуртожиток перебуває в аварійному стані і не придатний для проживання. Для проведення капітального ремонту коштів у сумі 1,5 мільйона гривень немає. В тих же мешканців, які там проживають, тільки 6 осіб працюють на підприємстві та ще 5 заводських пенсіонерів. Борг за комунальні послуги складає 150 тисяч гривень. І саме за борги відключили опалення та електрику. “Керівництво заводу намагалося передати мешканцям гуртожиток або продати за умовно мінімальну ціну, але чинне законодавство це не дозволяє.”
В інтерв’ю для радіо “Свобода” одна із мешканок Тетяна Ковальова заявила наступне:
Тетяна Ковальова
Завод мав 2 гуртожитки №1 і №19. Перший з них продали і переобладнали в житловий будинок. Таж історія повторюється із гуртожитком №19, в якому ми проживаємо. Після того, як гуртожиток продали разом з мешканцями, його перебудовують у багатоквартирний житловий будинок. За ст. 100 і 101 “Житлового кодексу України”, нас повинні були відселити на термін капітального роботи і після його завершення вселити в ті житлові приміщення, які ми раніше займали. Але замість цього нам пропонують пересилитися в гуртожиток іншого відомства на постійне місце проживання, з якого (за законом) власник цього гуртожитку може висилити без надання іншого житла. А для того, щоб ми швидко висилися з гуртожитку нам створили нелюдські умови проживання. З лютого 2001 року відключили опалення, а з квітня ми живемо без електрики, а з 11 листопада минулого року відключили газ і воду.
Василь Соколенко
Тут слід зауважити, що за подібним сценарієм розвивається конфлікт і в колишньому гуртожитку Луганського акумуляторного заводу. На численні звернення його мешканців влада не реагує, але охоче йде на зустріч новому власнику, який дозволив обладнати в приміщенні гуртожитку філіал банку, а тепер вимагає від міської влади відключення газу. Цікаво те, що міська прокуратура намагається захистити права бездомних мешканців гуртожитку, але поки що це їй не вдається.
Надія Шерстюк
Чинне законодавство гарантує громадянам України і медичне обслуговування, і можливості для оздоровлення. Але за доби, відомої з політології як “час первинного накопичення капіталу”, ці права часто порушуються. Про це йдеться у матеріалі нашої кореспондентки Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Якщо уважно продивитися українську пресу останніх років, то можна знайти чимало повідомлень про закриття діючих санаторіїв і місць відпочинку і передачу їхнього майна (і територій) до рук приватних інвесторів. Останні перебудовують та обладнують приміщення як готелі або ресторани, прилеглу територію – як зону відпочинку.
У результаті такої приватизації (або довготривалої оренди), Україна залишилася без більшості туберкульозних санаторіїв і санаторіїв загального профілю, про що тижневику “Дзеркало тижня” нещодавно повідомляли керівники Республіканського інституту пульмонології.
Українська республіканська партія “Собор” та Інститут відкритої політики організували експедицію “Соборна Україна”, учасники якої відвідали південні регіони держави. І стверджують, що справді санаторії на Одещині і Херсонщині, у Криму змінюють власників, які їх перепрофілюють або просто руйнують. За словами лідера “Собору” Анатолія Матвієнка, особливо небезпечних темпів цей процес набув на Одещині.
Анатолій Матвієнко
Влада місцева, особливо в Одесі, потурає такому злодіянню: нищаться паркові зони, нищаться сьогодні санаторії, оздоровниці і будуються приватні котеджі. Темпи будівництва, скажімо, по Одесі, вищі ніж у будь-які часи в Україні. Скажімо, я добре пам’ятаю темпи будівництва сіл після Чорнобильської аварії, але це навіть і не квіточки.
Богдана Костюк
Таким чином, “нові українці”, часто за сприяння місцевої влади, підтверджують тезу марксистів про те, що гроші керують світом. Проблеми більшості українського населення їх не обходять.
Надія Шерстюк
Нещодавно Галицький місцевий суд Львова почав розглядати справу, яку можна назвати сімейним “касетним скандалом”. Жінка звернулася з позовом до суду на свого колишнього чоловіка і його матір, котрі, як підозрює екс-дружина, незаконно прослуховували її телефонні розмови. Нічого особливого на перший погляд, окрім однієї деталі - свекруха працює в обласному управлінні СБУ. Тему продовжує Галина Терещук.
Галина Терещук
Екс-чоловік пані Наталі Здорової приніс їй копію заяви про розірвання шлюбу, при цьому додав магнітофонну касету. На ній був запис телефонних розмов жінки. Наталя Здорова звернулася в обласну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом незаконного прослуховування її приватних телефонних розмов. І висловила свою підозру, що прослуховування організувала мати чоловіка, яка працює в управлінні СБУ на посаді прибиральниці. За поясненням позивачка і в управління СБУ, де їй відповіли, що її колишня свекруха немає службового посвідчення управління СБУ.
У свою чергу слідчий прокуратури не встановив факту порушення таємниці телефонних розмов Наталі Здорової і встановлення спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації з боку працівників УСБУ у Львівській області. У порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину. Такий висновок прокуратура зробила із пояснень колишнього чоловіка і матері пані Наталі.
Жінка звернулася зі скаргою до генпрокурора України, повідомивши, що касета існує, на ній чути чужі голоси, а прокуратура навіть не перевірила запису. З Києва справу передали на доопрацювання знову ж таки до львівської прокуратури.
Як вислід, пані Здорова звернулася зі скаргою у Галицький місцевий суд Львова. На першому судовому засіданні представник прокуратури висловив переконання, що СБУ до цієї справи не причетне. Втім, позивачка наполягає на тому, щоб саме прокуратура встановила, хто її підслуховував. Допоки прокуратура знову вивчає цю безпрецедентну справу, суд зробив перерву у своїх засіданнях.
Однак зауважу, що згідно із Кримінальним кодексом, порушення таємниці листування, телефонних розмов, кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами терміном до двох років, або обмеженням волі до трьох років. А ось отримання інформації карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі терміном до чотирьох років, або позбавленням волі на такий же час. Який зиск у цій справі матиме Наталія Здорова (матеріальний чи моральний) вирішить суд...
Надія Шерстюк
Менше місяця залишилося до початку нового навчального року. Велике занепокоєння в українських правозахисників викликає те, що кілька тисяч українських дітлахів не прийдуть до школи, оскільки ці діти - безпритульні і при живих батьках живуть на вулицях.
Права неповнолітніх – така тема нинішньої рубрики “Кафедра”, яку сьогодні представляє голова правління української секції Міжнародного товариства прав людини Андрій Сухоруков.
Андрій Сухоруков
Ми працюємо з дітьми, які реально перебувають на вулицях. Ми досліджуємо протягом 4-х років одну ж і ту саму дитину. В 99% ніяких там батьків немає, хоча теоретично вони існують, і це діти теоретично державні. Є в мене хлопчик Юра ( йому 13 років), якого я вже 2-й рік не можу нікуди прилаштувати до державних структур. Мені кожного разу кажуть, що він ще не статусна дитина. І от вже 2 роки дитина на моїх очах поза школою, поза доглядом. Немає обліку дітей, а як немає обліку. То й немає відповідальності. Це дуже складна проблема. Дитина опиняється на вулиці не лише тому, що так склалося в родині (кінець-кінцем, не з кожної родини діти біжать), головне – це дуже затратна річ: необхідно, щоб навколо кожної дитини (як це за кордоном робиться) крутилося понад 10 осіб - от соціальний бік, навчання, зв’язки з родиною.
Мене непокоїть чутки про те, що надані великі гроші на якісь програми, що Державний комітет у справах сім’ї і молоді буде будувати по селах будинки, де теоретично будуть отримуватися діти. Мене непокоїть, що немає розголосу. Такі речі треба виносити на загал. Запросіть всі громадські організації, які цим цікавляться, і давайте разом подивимося, як це виглядає, бо я маю велику підозру, що державні службовці досконало не знають про ситуацію яка склалася, або закривають очі, тому що це жахлива картина.
Але я ще раз наполягаю, що суворий факт: діти знаходяться на вулиці. Я вчора був на Подолі біля нових церков, відбудов, і прямо на землі за парканом прикриті якимись шматтями сплять діти. Я впевнений, що це – найяскравіше порушення прав дитини.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Михайло Петренко. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
