Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 23:08

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 7 серпня 2003 року.

Андрій Охрімович

Звертаючись до Швейка, фельдкурат заскиглив: “Викиньте мене з машини. Нащо ви мене з собою везете?” Врешті сів і замурмотів: “Навколо місяця круги... Ви, пане капітане, вірите у безсмертя душі? А кінь може потрапити на небо?”

Він висловлював найрізноманітніші бажання. Хотів, щоб Швейк звихнув йому ногу, трохи придушив, обрізав нігті і вирвав передні зуби. Потім прагнув мучеництва, домагаючись, щоб Швейк відірвав йому голову і в мішку кинув до Влтави...

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...

За операторським пультом – Артем Мостовий, гість програми – Лесь Подерв’янський, модератор – Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович.

Як ви уже здогадались, мова нині піде про роман Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”, в основу якого лягли реальні факти біографії письменника. До них ми повернемось після матеріалу Уляни Глібчук про фоліантне видання геніального твору у львівському видавництві “Наутілус”.

Уляна Глібчук

Якось на виставці графіки у Москві експонувався цікавий рисунок. Графічна робота зображала земну кулю. Її підтримували троє: Дон Кіхот, Швейк і Гамлет. Віра, гумор і сумнів. Десь у таких пунктирно-образних шорах вібрує людський дух. Той, хто не зовсім “допетрив” ідею означеної графічної роботи, має можливість приперчити вичахле почуття гумору зазирнувши до щойно виданого фоліанту львівського “Наутілуса”. Називається річ “Феномен Швейка”.

Якщо на початку роману вам разом з героєм заманеться зазирнути на кухоль пива до шинкаря Палівця, то побачите там “ріжної” всячини. Передусім дізнаєтесь, що пан Палівець був грубіян і “кожне друге слово у нього було “дупа” або “гівно”. Окрім того шинкар цей був тонким знавцем французької класики і кожного, хто набридав чи дратував його щетинисту душевну мембрану, “посилав” до Віктора Гюго.

У фоліанті маємо купу цікавенної інформації. І про імперію, і про їх величностей, і про убивць “тої величі”. Фотографія терориста Луїджі Лукені. Десятого вересня 1898 року затруєним терпугом він “закатрупив” австрійську цісарівну Єлизавету, дружину Франца Йосипа 1. Цинічна пика. У зневажливо примруженому погляді читаю: “А ну вас усіх до Гюго”.

Сторінка за сторінкою ненав’язливо пакуєте голівоньку “енциклопедичними” знаннями про 82 ґудзика на мундирі австро-угорського солдата, автомобіль фірми “Греф і Штіфт, в котрому “кокнули” ерцгерцога Фердінанда, про військових капеланів та протигази Першої світової… Плюс післямова самого автора, де він на пальцях пояснює, “які дурні народжуються під сонцем”.

Андрій Охрімович

Коли Швейка вивели, колегія трьох дійшла спільного висновку, що Швейк дурний, як пень, і що він - ідіот згідно з усіма законами природи, які відкрили вчені психіатри. У висновках надісланих слідчому, між іншим, було зазначено: “Нижчепідписані судові лікарі погодилися на діагнозі незаперечного психічного отупіння і вродженого кретинізму Йозефа Швейка, представленого вищевказаній комісії. Вислів “Хай живе цісар Франц-Йосиф Перший!” цілком достатній, щоб визнати стан Йозефа Швейка, як стан безнадійного ідіота...”

Ганна Стеців





Перша світова війна почалась для Гашека в лютому 1915-го року. Після кількох невдалих спроб уникнути призову, він опинився в складі 91-го піхотного полку. Саме там він зазнайомився з денщиком свого ротного командира поручника Лукаша. Муляр Франтішек Страшлипка з приводу і без приводу любив розповідати різні житейські історії та анекдоти.

Після недовгого перебування в Мості-над-Литавою письменник потрапляє на фронт. Двадцять третього вересня п’ятнадцятого року біля галицького села Хорупани він разом з Франтішеком Страшлипкою добровільно здається в полон росіянам.

В шістнадцятому році царський уряд почав формування підрозділів з числа полонених чехословаків. Гашек виїздить до Києва, де обіймає посаду писаря сьомої роти першого добровольчого полку імені Яна Гуса. Через два роки письменник покинув легіон і вступив до Російської компартії. Разом з п’ятою армією Східного фронту пройшов від Бугульми до Іркутська. До Праги повернувся в кінці двадцятого року з новою російською дружиною Олександрою Львовою.

З вересня двадцять першого року Гашек жив у селищі Ліпніце на Сезаві, де написав більшу частину Швейка.

Наприкінці 22-го року він уже не міг писати. Вранці, третього січня двадцять третього року Гашека не стало.

Далі - розмова Андрія Охрімовича з Лесем Подерв’янським, стиль малоцензурних п’єс котрого за духом є близький до Гашека.

Лесь Подерв’янський

Його книга просякнута любов’ю до всякого роду дебілам, тому що неможливо талановито писати, з цікавістю писати про те, що ти не любиш - це я знаю по собі. А взагалі-то армії всього світу (немає різниці чи це армія сучасна, чи Австро-Угорської імперії) однакові. Армія просто такий інститут, який не може бути чимось іншим. Вона може бути лише бути більш чи менш краще чи гірше організована, але суть її від того не міняється.

Велич Гашека полягає в тому, що він перший вистібав армію як інститут. Це й на мене вплинуло відповідним чином: мене це не відворотило від армії, а навпаки, можливо, завдяки Гашеку я хотів туди попасти, тому що, читаючи “Швейка”, ти часто задумуєшся: “В якому ще місці на землі могли зібратися такі розкішні ідіоти, причому, спілкуючись з ними на халяву, зможеш отримати 3 карбованці на місяць?”

Андрій Охрімович

Фельдкурат запитав: “Сьогодні понеділок, чи п’ятниця?” Він захотів також дізнатись, що нині: грудень, чи червень, і взагалі виявив хист ставити найрізноманітніші запитання: “Ви одружені? Любите горгонзолу? У вас вдома є блощиці? Як вам живеться? Ваш песик хворів на чумку?”

Потім зробився відвертим. Розповів, що винен за кавалерійські чоботи, нагай і сідло, що хворів на трипер і лікував його марганцівкою...

Нарешті його охопив поетичний настрій, і він заговорив про повернення до сонячного світанку щасливих створінь і палких сердець. Потім упав навколішки і почав молитися: “Богородице діво, радуйся”. Причому, реготав на весь голос...

Чи накладається роман Гашека на Україну радянську і на пострадянську по персонажах? Я маю на увазі таких персонажів, як Бредшнейдера, фельдкурата Отто Каца, поручика Дуба або тих цнотливців, які не змогли простити Гашеку такий вислів: “Мухи засрали портрет імператора Франца-Йосипа”.

Лесь Подерв’янський

Щодо фельдкурата, то я нещодавно бачив по ОРТ цікаву передачу, в якій вже з’явилися православні “фельдкурати” у військовій формі, але з дуже дивними підрясниками кольору хакі з камуфляжем. При цьому всьому, у них на пагонах і в петлицях хрести припорені до пупа. Це дуже цікаво. Вони виглядають більш фактурно, ніж фельдкурат.

Я не знаю, чи є такі в українській армії, але думаю, що було б добре, коли б вони з’явилися.

Андрій Охрімович



На цей раз він перетворив у Господню кров вино, змішане з газованою водою, та й проповідь була довша, причому кожним третім словом її було “і так далі” або “напевно”: “Солдати, сьогодні ви поїдете на фронт і так далі. Ви зверніться тепер до Бога і так далі. Ви не знаєте, що з вами буде. Напевно. І так далі.

І весь час від вівтаря лунало “і так далі”, “напевно”, напереміну з Богом і всіма святими.

В екстазі і ораторському запалі фельдкурат називав і принца Євгенія Савойського святим, який охоронятиме саперів, коли вони ставитимуть мости через ріки...

Лесь Подерв’янський

Мені здається, що все, що додає армії дибілізму і драйву, то є все “о’к”. Тому, що єдине, що може заохочувати нормальну людину в ній служити, - це відсоток дибілізму.

Андрій Охрімович

Очевидно, що сучасний модерний варіант Отто Каца випиває не менше, ніж він, і його “похмєльний брєд”, можливо ще розкішніший?

Лесь Подерв’янський

Я не думаю, що Австро-Угорщина схожа на “совок”, але те, що всі армії схожі – це точно. Я, наприклад, з насолодою займався в армії фарбуванням свиней в срібний колір. Її стрижень, на якому вона базується, - це гумор, і не треба цього боятися. Але самі державні мужі, люди, які серйозно налаштовані на те, щоб якось розбудовувати державу або обтяжені духовністю чи ще чимось, не люблять Гашека за його вистьобування над самим основним, що є в державі, - армією.

Андрій Охрімович

Уточнюючи про свиней, це що, Вам хтось надав наказ це робити?

Лесь Подерв’янський

Це був наказ начальника політвідділу дивізії, в зв’язку з тим, що якийсь “пуріц” із штабу округу повинен був пролітати вертольотом над територією нашого учбового центру, де були свині. Так що ідея була досить нормальна. Що стосовно кольору, то з трьох варіантів (червоного, хакі і срібного) я вибрав срібний.

Андрій Охрімович

Тобто вийшли залізні свині?

Лесь Подерв’янський

Розумієш, коли пофарбувати кольором хакі, то їх просто напросто не буде видно, а червоним – це буде занадто вірнопіддано. Отож я вибрав колір металік. Свині були, як “мерседеси”. Коли вранці свині вилізли на лужок пастися – ото було видовище! Селяни христилися.

Андрій Охрімович

- Я не бився, бува, з кимось учора? - До цього не дійшло, пане фельдкурате. А сьогоднішня спрага – це наслідок учорашньої. Я знав одного столяра, так той уперше напився під Новий – тисяча дев’ятсот десятий рік, а першого січня вранці мав таку спрагу і так погано почував себе, що змушений був купити собі оселедця і знову напитись, і так робить тепер щодня вже чотири роки. І нема йому рятунку, бо завжди по суботах накуповує собі оселедців на цілий тиждень.

Це вже така карусель, як говорить один фельтфебель з дев’яносто першого полку...

У твоїй творчості є свій Шейк, свій професійний ідіот, через якого можна пізнати світ, не викривлений, а нормальний?

Лесь Подерв’янський

У мене поки що такого немає. Але, як відомо, я почав писати ще в армії. Вона виявилася надзвичайно плідною для пробудження моєї творчості та мого духу. З цього приводу я завжди кажу: “Хлопці, якщо у вас є якісь претензії бути художником, композитором, поетом – ідіть в армію”. Вона дає величезний творчий поштовх, тому що ти опиняєшся в самій середині театру абсурду, ти сам дієш, як персонаж цього театру абсурду і ловиш від цього кайф.

Ну, а якщо ти проста пересічна людина, то там тобі робити нічого: нічого тебе там не навчать.

Андрій Охрімович

Ти, власне, служив в Радянській Армії...

Лесь Подерв’янський

А що змінилося, ти мені скажи?

Андрій Охрімович

Це я тебе якраз хотів запитати. І, на твою думку, ідіотизму стало більше чи менше там?

Лесь Подерв’янський

В мене немає ілюзії, і я не думаю, що українська армія більш боєздатна, ніж була радянська. Та радянська армія, в якій я служив, була абсолютно небоєздатна, але у мене є важкі припущення, що українська армія ще менш боєздатна.

Андрій Охрімович

Сучасна амбітна інтелігенція, мається на увазі літературна інтелігенція, вона прийняла б у своє коло такого хлопця як Гашек, вродись він сьогодні?

Лесь Подерв’янський

Я не вважаю, що в Україні взагалі є інтелігенція, за винятком, може, моїх хлопців, яких я можу порахувати на пальцях обох рук. Так що це питання не до мене. Мене взагалі не обтяжує опіння, яким буде оперувати решта так званої інтелігенції.

Андрій Охрімович

Мені чогось хочеться, - кричав фельдкурат, але я не знаю чого. Ви не знаєте чого мені хочеться? – Він безнадійно похнюпився, потім серйозно сказав: - А що мені до того, чого я хочу? І вам пане до цього немає діла. Я вас не знаю! Як ви смієте дивитися на мене? Вмієте фехтувати? На хвилину він став войовничим і спробував скинути Швейка з сидіння.

Ганна Стеців









На цьому все. Цей випуск “Альтернативи” готували художник і драматург Лесь Подерв’янський, журналіст Уляна Глібчук та Ярослав Гашек, біографічні довідки про якого з Інтернету видлубував Віктор Недоступ. Вела програму Ганна Стеців. Звукооператор – Артем Мостовий. Автор – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG