Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:41

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 11 серпня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.

Про четверту владу набалакали стільки, що не знаєш, чому йняти віри. Чи справді влада? Чому четверта, а не якась телефонна або ж ота, малоприємна акробатам фарсу легенда про другу стародавню професію? Мовляв, журналіст істота інфантильна, а рівень журналістики визначається рівнем гонорару за цілунок любові. Чи справді всі такі повії? Сайт “Обком.нет” натякає, що у Данськім королівстві не може буть аж так погано, поки бодай на віртуальних шпальтах для влади виходить щось подібне до удару в диню.

Але досить прелюдій та увертюр. Подивимось на “обкомівський” заголовок “Прєдатєль В. Суворов разоблачіл прєдатєля В. Путіна”. Офіційна біографія останнього середньоарифметичного лоха переконує, що народився “начальнік” у родині працівника НКВС. Польські журналісти, не без допомоги “развєдчіка” Суворова, факт цей поставили під сумнів. Користувач того ж таки “Обкому” бачить датоване сорок четвертим роком фото батька Путіна у формі поручника козачих частин армії Власова. Бравий “ахвіцер” на пару з німцями обговорює план знищення польських патріотів. Автор публікації пропонує негайно вибачитись перед поляками і тут же додає, що він уже знає, чому з наймолочніших нігтиків Путін-меньший стукав у КГБ. Може відпрацьовував вину старшого?

Знавці фрейдівських аналізів калу, мислять, що саме звідси проростає дике бажання “отприска” “мочить у сортирі” всіх - од чеченців до олігархів. Такі ось маємо саги про Форсайтів. Ну а про те, які мітологеми віртуальна преса пропонує пересічному мешканцю “Павутини” розповідає Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк

Про новий поворот у справі Гонгадзе розповідає “Українська правда”. “1 серпня у лікарні помер колишній офіцер УБОЗу Ігор Гончаров, котрого звинувачували у справі так званих міліціонерів-перевертнів, причетних до смерті Гонгадзе. Не виключено, що екс-правоохоронець міг пролити світло на заплутану справу. Гончарова затримали у травні минулого року і почали допитувати. Наслідком таких допитів стали кілька хірургічних операцій і піврічне перебування Гончарова на реанімаційному ліжку шпиталю швидкої допомоги. До Інституту масової інформації потрапив пакет документів від Гончарова з прізвищами міліцейських чинів і деталями зникнення Георгія Гонгадзе”. Сайт “Подробності” у розвиток теми повідомляє, що Генпрокуратура наразі почала перевірку цих документів.

Підбиваючи підсумки першої половини Року Росії в Україні, посол Віктор Черномирдін, за висловлюванням “Главреда” “розбурхав такий спокійний серпневий український політичний простір”. На загал, як пише “Главред”, пан Черномирдін вважає, що українсько-російські стосунки останнім часом потеплішали. Хоча це не завадило йому висловити незадоволення першими підсумками року Росії в Україні.

“Як не намагався Віктор Степанович утриматися в межах дипломатичного політесу, - знов зауважує “Главред”, - фахівець з питань паливо-енергетичного комплексу у ньому взяв гору над дипломатом”. Черномирдін розкритикував нафтопровід Одеса-Броди, який за його словами “достроково здали в експлуатацію”, і він уже два роки стоїть “сухим”. Черномирдін дозволив собі також втрутитися у внутрішні справи України, заявивши, що не розуміє мету вступу України в НАТО.

А окрім цього, вже зовсім по-хамські російський дипломат відповів на питання про те, чи не збирається Росія як правонаступниця СРСР вибачитися перед Україною за голодомор 32-33 років. Черномирдін з нажимом зазначив, що ні перед ким Росія вибачатися не буде, ба більше, це їй треба поклонитися в ноги за те, що взяла на себе борги Радянського Союзу.

Натомість, читаємо на віртуальних шпальтах “Майдану.орг”, голодомор, як акт геноциду, збирається визнати сенат США. Він планує розглянути відповідну резолюцію.

Андрій Охрімович

Влітку поточна політика відпочиває. Лишається політика стратегічна з усіма поточними проблемами. Блукання різними сайтами влади, а серед них сегментами міністерств і парламентських комітетів дозволило виокремити одну з таких стратегем – вступ України до Світової організації торгівлі, скорочено СОТ. Проблема, якраз з тої опери. Спосіб її розв‘язання вже наступного року вагомо заторкне гаманці кожного вкраїнського громадянина.

Може тому “Інтернет-майдан” сміливо вдирається в економічні лабіринти... А блукає там мій колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Отож: вигоди. Їх чимало. По-перше, членами СОТ на сьогодні є 145 країн, які виробляють 85% світового валового продукту; економіки цих країн поєднані в те, що можна назвати світовим ринком. По-друге, вступ до цієї організації неминуче накине вуздечку на надмірні апетити вітчизняних скоробагатьків. По-третє, країна, яка залишиться після 2005-го року поза межами СОТ, буде вважатися парією світової економіки. З відповідними наслідками для її громадян. Такі і подібні аргументи на користь вступу України до СОТ є на сайтах влади.

А от проблеми, навіть відзначені урядовцями, чомусь доводиться віднаходити на сайтах незалежних інформагенцій. Отже, перше. Міністр економіки Валерій Хорошковський вважає: “Більшість українських підприємств зможуть працювати за правилами СОТ тільки після технічного переустаткування”. Друге. Промисловці стверджують, що вступ України до СОТ за чинних обставин може призвести до перетворення її на сировинний придаток інших держав, коли на користь України гратиме лише те, що тут наявна дешева робоча сила, а на додачу європейські країни не бажають розміщати на своїй території екологічно забруднені об‘єкти. Третє. Міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв не виключає, що після вступу країни до СОТ рівень безробіття може зрости, і помітно.

Охочі можуть легко додати до списку переваг і проблем, пов‘язаних із вступом до СОТ, ще кількасот пунктів. Досить увімкнути будь-який Інтернет-пошуковик, але брати до уваги переважно незалежні від влади джерела інформації. Отож не випадковою є реакція на подібні проблеми деяких співаків.

Але, як довів світовий досвід, ті, хто прагне розпалити світову пожежу, ще й платять зі своєї кишені за вогнегасники. З іншого боку, Польща вступила до СОТ – і жива. То, може, проблема не в СОТ і не в українській економіці, а в тих, хто нею керує?

Андрій Охрімович

На форумі присвяченому творчості Леся Подерв’янського під моторошною вивіскою “Цікаві досліди” вчиталося таке”: “Блін, се перевірка на інтуїцію, Ісходні данні: 1. ПГТ Рокитне, що на північному заході від Коростеня. 2. ПГТ Рокитне, що на півночі від Таращі. Питання: мешканці якого Рокитного відбуцали Туза і Бліна?”

Запитання дало натирку на роздуми. Чи цікавляться інтернет-форумці чимось, крім елітної та високовгодованої політики? Що їм болить? Що турбує? Санітар Віктор Недоступ взяв “мікрохвона” і поніс це запитання прямісінько у Палату номер шість. Віктор Недоступ

Відвідувачі сайту “Україна кримінальна” б’ють на сполох – куди пропав пам’ятник Андрію Первозваному з Андріївського узвозу. Він що, заважав руху транспорту? Чи це така концепція європейського обличчя міста? І найголовніше – хто саме його упер вранці, коли кияни мирно спали?

На форумі “Дзеркала тижня” дописувач слушно зауважив, що стан нашого довкілля, особливо приміських лісопарків жахливий. Забрьохалися аж до брів. “Он про елітарні школи марудимо, - пише він, - ніяк не знайдемо, куди дитя віддати. А справжня еліта починається не з елітарної школи, а з свого ставлення до довкілля.”

Її підтримує дописувачка на ім’я Пані: “Найцікавіше, що народ потім дивується чому ми живемо у такому, вибачте, лайні, і ніхто нічого не робить – просто скаржаться, що скільки сміття та бруду. Шкода, адже скільки по Україні гарних місць просто так зникають. Скоро й ми так зникнемо...”

Що робити хомосапієнсу? Він одразу мотнеться на ресурс Української Партії зелених і шукатиме форум аби поспілкуватися на тему: “Форуму нема”. Натомість є гостьова книга з приємними побажаннями авторам сайту.

Тим часом на форумі персонального сайту Юлії Тимошенко, здається, знайшли вихід. Горілку треба пити швидше. Так один з відвідувачів коментує повідомлення Держспоживстандарту про скорочення (увага!) терміну зберігання української горілки в українській склотарі. Чи то скло українське якесь особливе, чи то горілка українська якась ядуча, а може чиновники п’ють щось специфічне, але Держспоживстандарту примарились якісь токсини, які утворюються від контакту спиртного зі склом. “Хоч би раз зазирнули до підручника з хімії, панове!” - розводить руками коментатор.

Та це навряд чи здивує форумчан фан-клубу “За Ющенка!”. Один з них відкопав десь у російській мережі генеалогічне древо Джорджа Буша і з’ясувалося, що президент сполучених Штатів походить прямо від князя Рюрика. “Джордж Буш – українець?” - запитує невтомний шукач родзинок. У відповідь – примружена тиша...

Андрій Охрімович

Цікаво, запитує сайт rosbalt.ru, чи рахував хто-небудь кількість списів, зламаних навколо дискусій про глобалізацію? І чи зміг бодай хто коротко і чітко визначити роль глобалізації у подальшому розвитку людства? На думку авторів сайту, впритул цим ніхто не займався. Тим часом саме “Павутина” підштовхнула людство до глобалізації як взаємозалежності і взаємопроникнення різних держав, етносів, економічних галузей і ринку капіталу. Тему видовжує Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Інтернет і мобільний зв’язок, супутникове телебачення та електронні банківські мережі – ці всі результати науково-технічної революції середини і кінця двадцятого століття у сторіччі двадцять першому стали повсякденними атрибутами життя. І у світі електроніки все відбувається за законами матеріального світу: у боротьбі за життя перемагає сильніший; на інформаційному полі перевагу отримує більш мобільний, професійний і кмітливий журналіст або видання.

Згідно із законами історичного розвитку людства, в електронному світі не буває порожніх місць: якщо власник того чи іншого “клаптику мозаїки” не здатний цей “клаптик” (сегмент, домен і так далі) заповнити – варто очікувати на присвоєння, чи то перекупку його гідним достойником. Як стверджує дослідник глобалізаційних процесів, британський професор Кевін Робінс...

Кевін Робінс

Нині неможливо жити у котрійсь із держав і при цьому бути відокремленим від інших країн – маю на увазі не лише Європу, а, скажімо, й інші континенти. Адже інформація про події у тому чи іншому куточку світу моментально розповсюджуються всюди, де окремі особи або величезні інформаційні корпорації підключені до інтернет–мережі.

Нещодавно я спілкувався зі своїм приятелем – бельгійцем, який досліджує події у країнах СНД. Він жалівся, що на українському домені замало корисної інформації, а сайти урядових установ та Адміністрації Президента України не дають загальної картини життя держави. А це вже небезпечно, у першу чергу для українських користувачів: у “Павутині” не існує порожнеч. Вони заповнюються, у випадку з Україною, інформаційними повідомленнями іноземного походження.

Богдана Костюк

Він не взяв на себе відповідальності обговорювати, який характер мають і наскільки корисні для України подібні ситуації, але варто уважно придивитися до гравців на українському інтернет-полі. Серед них можна знайти “своїх серед чужих – і чужих серед своїх”.

Андрій Охрімович

Письменник Василь Шкляр пропонує видавати українську класику в адаптованому переказі. Щось подібне до своєрідних дайджестів. Літературознавець Віра Агеєва закликає докорінно переглянути шкільну програму з української літератури, а професор Григорій Грабович радить перестати викладати літературу у школі.

Втім, предмет цей як в учбовому, так і в науковому вимірах, завжди привертав увагу українського суспільства. Бо саме література в умовах бездержавності виконувала націєтворчі функції. Нинішній день якихось суттєвих доповнень до справи не виявив. Може, тому нове видання фундаментальної збірки наукових праць Григорія Грабовича "До історії української літератури" викликало інтерес не лише у наукових колах. Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Нині видається чимало книжок з історії літератури. Це перевидання класичних історій Грушевського, Зерова, Чижевського, нові дослідження, підручники, хрестоматії. Але всі вони зосереджені переважно на збиранні та систематизації фактажу, заповненні "білих плям" культурної пам’яті. Все це речі необхідні, але, на думку професора Грабовича, недостатні. “Як кожний науковий продукт, - пише він, - історії літератури і парадигми, за якими вони творяться, старіють, а тому їх треба переоцінювати... і постійно ставити питання, на які немає однозначних відповідей. Донедавна в українському літературознавстві цей процес переосмислення не міг відбуватися. Тепер він почався..." У сприянні такому переосмисленню Грабович вбачає головну мету своєї праці.

Книга має кілька розділів. Перший присвячено концептуальним, теоретичним питанням. Другий - дослідження з компаративістики, які стосуються україно-польських та україно-російських літературних взаємин. Далі – розвідки про окремі видатні постаті і тексти, "силові точки" української літератури. Спільною рисою цих праць, за визначенням самого автора, є сфокусованість на питанні канону. І на завершення – "Дискусії, полеміка", де вміщено останні, і, як на мене, найцікавіші статті. До речі, деякі недавні, не менш гострі матеріали Грабовича, які не ввійшли до збірки, можна знайти на сайті часопису “Критика”: krytyka.kiev.ua .

Вихований на західних стандартах, професор Грабович не уявляє собі повноцінного наукового дискурсу без дискусії, передусім, з канонічними авторитетами".

Саме до такої інтелектуальної розмови довкола не лише літературознавства, а й гуманітаристики на загал, спонукає книжка Грабовича.

Може саме з цією ж, дещо провокативною метою, пан професор пропонує перестати викладати укрліт в школі?

Андрій Охрімович

І на завершення інформація до роздумів від Ортеги і Гассета. “Життя, - пише він, - існує в пропорційній залежності від бажання жити. Вперте утримування життя в межах того ж самого обрію свідчить про слабкість і занепад життєвої енергії...”

В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG