Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 14:11

“Права людини”. 1. Луганські шахтарі звернулися з позовом до Європейського суду з прав людини зі скаргою на невиплату заробітної плати. 2. Експерт Української правничої фундації Валерій Івасюк у рубриці “Кафедра”. 3. Кримські кабельні телеканали скаржаться на тиск місцевих правоохоронців. 4. Чи зацікавлена київська влада у розвиткові мистецтва? Проблеми столичних художників у рубриці “Голоси скривджених”.


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Луганські шахтарі звернулися з позовом до Європейського суду з прав людини зі скаргою на невиплату заробітної плати. 2. Експерт Української правничої фундації Валерій Івасюк у рубриці “Кафедра”. 3. Кримські кабельні телеканали скаржаться на тиск місцевих правоохоронців. 4. Чи зацікавлена київська влада у розвиткові мистецтва? Проблеми столичних художників у рубриці “Голоси скривджених”.

Київ, 14 серпня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Артем Мостовий. Вітаємо Вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі такі теми:

- Луганські шахтарі звернулися з позовом до Європейського суду з прав людини зі скаргою на невиплату заробітної плати.

- Експерт Української правничої фундації Валерій Івасюк у рубриці “Кафедра”.

- Кримські кабельні телеканали скаржаться на тиск місцевих правоохоронців.

- Чи зацікавлена київська влада у розвиткові мистецтва? Проблеми столичних художників у рубриці “Голоси скривджених”.

39 шахтарів з міста Красний Луч Луганської області звернулися до Європейського суду з прав людини. Вони скаржаться на те, що керівництво Голдингу, а тепер Державного підприємства “Донбас Антрацит” упродовж кількох років відмовляється виплачувати заборговану зарплату, незважаючи на рішення суду. Наш луганський кореспондент Василь Соколенко розповідає детальніше.

Василь Соколенко

Гірники та шахтарські вдови державного підприємства “Донбас Антрацит” після судового рішення про виплату їм заборгованої зарплати за декілька років судилися з виконавчою службою, яка, на їхню думку, не змогла домогтися виконання рішення суду. Саме після цього шахтарі та вдови і вирішили звернутися до Європейського суду з прав людини.

Коментуючи це рішення, голова луганського обласного Комітету захисту конституційних прав і свобод громадян Микола Козирєв серед іншого зауважив, що держава сама створила прецедент, коли державна виконавча служба не може виконувати свої службові обов’язки.

Микола Козирєв

Суди приймають рішення, але коли виконавчий лист надходить на підприємство, то керівництво останнього, як правило, добровільно не виплачує борг, а державна виконавча служба виявляється безрукою і беззубою. Причому, вона бездіяльна з вини тієї ж держави, тому що є закон, за яким заборонено вилучати майно за погашення боргів в тих підприємств, де існує більше 25% державної власності. В даному випадку, шахти і мають згадану частину державної власності і більше, - фактично, це державні підприємства, за винятком деяких приватизованих. Тому, виконавець не може арештувати майно шахти. Наприклад, те ж вугілля, що було б потрібне, але не може на законних підставах, а заарештувати “мерседес”, на якому роз’їжджає директор шахти, не вистачає сміливості.

Таким чином, виконавча служба в більшості випадків не може виконати рішення суду і стягнути заборговану зарплату. А який же вихід? А виходу немає. Ось вже з 98-го року в багатьох випадках так і не вирішується це питання.

Василь Соколенко

Микола Козирєв серед іншого допомагав шахтарям Красного Луча готувати документи до Страсбургу. До речі, подібну скаргу шахтарів Павлограда Європейський суд з прав людини мав намір розглянути, але уряд України відразу, ще до судового процесу, погодився виплатити борг. Тепер, схоже, цю процедуру доведеться Страсбургу повторити вже з ініціативи шахтарів Донбасу.

Надія Шерстюк

Незабаром Україна святкуватиме чергову річницю незалежності. Чи відчувають себе українці громадянами незалежної правової держави? Експерт Української правничої фундації Валерій Івасюк вважає, що незалежність держави по суті тоді є справжньою, коли ця держава захищає задекларовані у Конституції людські права і свободи. Поки що, за його словами, українці відчувають себе беззахисними. Валерій Івасюк – гість сьогоднішньої “Кафедри”.

Валерій Івасюк

У низці невід’ємних природних прав людини найперше право – це право на життя і здоров’я. Якщо людина не може цим правом скористатися, а держава не забезпечує цього права, то й годі говорити про позитивне ставлення людини до держави, годі говорити про незалежність такої держави, годі говорити про якусь перспективу такої держави.

Спостерігаючи останнім часом за діяльністю нашої держави в особі, передовсім, Кабінету Міністрів і Президента, в око впадає акт, який був прийнятий ВР за подачею Кабінету Міністрів, що буде мати дуже негативні і дуже болісні наслідки для кожного громадянина України, я маю на увазі, введення податку на додану вартість на ліки.

Вперше в історії України, власне, запроваджений механізм ніби-то ринковий, ніби-то прогресивний, але по своїй суті такий, що ставить наших людей, громадян у нерівні можливості до забезпечення свого здоров’я, до підтримання, а іноді й до рятування свого життя, бо зараз це є переважна більшість громадян, для яких ліки і зараз проблематично доступні. Через деякий час, якщо президент підпише цей закон, ці ліки взагалі не будуть доступні для цих людей. Вина за це лежить на багатьох людях, передовсім, це - Табачник (віце-прем’єр), це, - звичайно, міністр охорони здоров’я Підаєв.

Відсутність страхової медицини, бідність наших громадян, висока захворюваність і, найголовніше, - низькоякісна національна фарміндустрія – все це є абсолютно заперечуючими чинниками введення податку на додану вартість на ліки.

Ви знаєте, однозначних і простих оцінок влада дістає від громадян, коли останні купують харчі і ліки (тобто те, від якості і достатності чого прямо і безпосередньо залежить здоров’я людини).

Отже, якщо з посеред всіх прав людини визначати оте вихідне, найвище і найважливіше для кожної людини, для суспільства в цілому і для держави, бо держава неможлива без людей, без своїх громадян, то це знову ж таки є право на здоров’я і право на життя.

До тих пір, поки ця держава, незалежно від того, хто нею буде керувати, і з яким президентом вона буде зустрічати наступний або ще через рік день своєї незалежності, якщо ця держава врешті-решт цього не зрозуміє, то людям треба вдаватися до своєї природи. І коли людині загрожують її здоров’ю, а тим більше життю, то людина повинна вдаватися до самозахисту. Допоки наші громадяни цього не зрозуміють, доти держава і далі їх буде ґвалтувати.

Надія Шерстюк

У Криму представники кабельних телекомпаній звинуватили кримську міліцію у тиску і протиправних діях. Правоохоронці ж стверджують, що лише намагаються захищати інтелектуальну власність. Ситуацію з’ясовував наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

Кілька тижнів тому керівники телерадіокомпаній “Девком” (Севастополь) і “Візит” (Феодосія) звернулися до представника президента і начальника Головного управління МВС України в Криму зі скаргою на протиправні дії співробітників кримської міліції стосовно операторів кабельних мереж. Як заявив президент Кримської Асоціації телевізійних кабельних мереж, директор ТРК “Візит” Павло Яковлєв, представники Управління державної служби з боротьби з економічною злочинністю кримського главку МВС України у 2002 і 2003 роках неодноразово необґрунтовано перевіряли низку компаній кабельного телебачення, проводили слідчі дії без пред''явлення письмових підтверджень своїх повноважень, у неприпустимо жорсткій формі і з порушеннями закону “Про міліцію” та низки статей Кримінально-процесуального кодексу України.

За словами пана Яковлєва, співробітники міліції вдавалися до методів психологічного залякування стосовно працівників телекомпаній у вигляді погроз, опечатування виробничих приміщень, закриття ТРК і застосування спецзасобів (наручників) до керівників компаній.

13 серпня правоохоронці перервали мовчанку і заявили, що, насправді, жодних порушень з їхнього боку не було.

За словами начальника Центру громадських зв’язків Головного Управління МВС України в Криму полковника Олександра Домбровського, феодосійська телекомпанія “Візит”, яку очолює Павло Яковлєв, створила в Криму мережу своїх представництв і передала їм власні права на ретрансляцію ефірних телеканалів.

Олександр Домбровський

Він прикрив всю їхню діяльність єдиною ліцензією, своєю ліцензією і дозволом на ретрансляцію пакету каналів. Оскільки всі інші фірми, які увійшли в коло інтересів ТРК “Візит”, були самостійними юридичними особами, то цього робити було не можна.

Кожна телекомпанія мала отримати окрему ліцензію, укласти окрему угоду з першоджерелом сигналу, з власником цього інтелектуального продукту. І працювати саме за цим договором. Тому й була пред’явлена претензія до ТРК “Візит” в тому, що вона не мала на це право, фактично, своєю ліцензією прикрила діяльність інших юридичних осіб, інших телерадіокомпаній.

Володимир Притула

Повідомив Олександр Домбровський, додавши, що ТРК “Візит” також занижувала кількість абонентів, уникаючи таким чином оподаткування.

Павло Яковлєв з цими звинуваченнями не погоджується. За його словами, телекомпанія “Візит” насправді орендувала мережі, а не прикривала діяльність інших операторів.

На думку президента Кримської Асоціації телевізійних кабельних мереж, мотивом для протиправних дій міліції могла послужити як особиста зацікавленість, так і “замовлення”. Павло Яковлєв не виключає, що співробітники міліції могли представляти інтереси конкуруючих телерадіокомпаній або тих, хто зацікавлений у використанні ефіру операторів кабельних мереж у досягненні політичних цілей. Цитую: “Комусь вигідно, щоб телерадіокомпанії були залежні від силових структур. Тоді кабельні ТРК будуть ручними, це дуже зручно, особливо в період виборів”, - заявив Павло Яковлєв.

Надія Шерстюк

Київські художники з березня цього року потерпають від дій столичних чиновників. Митці вважають, що представники влади незаконно забирають у них творчі майстерні, демонструючи у такий спосіб свою абсолютну байдужість до сучасного мистецтва. Богдана Костюк розповідає детальніше.

Богдана Костюк

Ще у березні цього року Шевченківська райрада вирішила вилучити у художників майстерні, які належать до нежилого фонду району. І відтоді, як каже художник Віктор Хоменко, ситуація “зависла у повітрі”.

Віктор Хоменко

На меті мають позбавити 148 художників, які мають у центрі Києва майстерні, цих майстерень. Художник без майстерні – це все одно, що рибалка без човна, - все одно, що селянин без землі. Ідеться про боротьбу з мистецтвом в одному окремо взятому районі міста Києва.

Аргументацію району можна зрозуміти: їм бракує приміщень службових для двірників, сантехніків – саме така аргументація була. Але постає питання про межу компетентності району, до якого рівня пріоритетів належить все-таки підтримка української культури і мистецтва у державі? І якщо вона зазначена на рівні Конституції, то чому район починає самотужки вирішувати статус художників центрального столичного району? Чому керівництво Київської спілки художників, Національної спілки художників не можуть добитися до керівництва району для вирішення цього питання?

Богдана Костюк

Запитання Віктора Хоменка звучать як риторичні, оскільки представники влади Шевченківського району Києва прокоментувати ситуацію не змогли – відповідальних осіб не було на місці.

У серпні, у сезон відпусток, це можна зрозуміти, але ж з художниками ніхто не спілкувався і весною, коли рішення райради про вилучення майстерень було оприлюднене. Це дає панові Хоменку підставу наводити певні історичні паралелі.

Віктор Хоменко

Навряд чи через сто та, навіть, через двадцять років хтось згадає прізвище мера чи, тим більше, прізвище голови Шевченківської райдержадміністрації. Так само, ніхто зараз не згадає прізвище доджа Венеції доби художника Тіціана, чи хто був за часів Гінзбора прем’єр-міністром Британії. Ми не згадаємо цього... а от постать Гінзбора буде жити.

Тут постає питання ширше: питання зацікавленості не районної, не міської влади, а держави у підтримці свого культурного потенціалу, що, до речі, було навіть у радянські часи: яке б не було тоді мистецтво заідеологізоване, залімітоване у своєму творчому розвитку, все одно художники на рівні творчих майстерень – я пригадую у часи Гусєва (це брежнєвська доба) регулярно, на рівні ЦК з подачі Спілки затверджували рішення про підтримку художників, про надання їм майстерень.

Богдана Костюк

Таким чином, ситуація з підтримкою культури у Києві – не на користь нинішній владі, яка, тим не менше, постійно заявляє про намір підняти столичне мистецтво на європейський рівень.

Надія Шерстюк

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Артем Мостовий. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG