Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 07:04

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Олекса Починок “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ, 8 серпня 2003 року.

Олекса Починок

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма

МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА.

Перед мікрофоном Олекса Починок. Ми продовжуємо розпочату цієї середи розмову про Київ як культурний феномен і столицю України.

Спершу фрагмент не такої вже давньої історії. Про те, як більшовики робили з давнього Києва столицю Радянської України, розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

23 січня 1934 року ХІІ з’їзд компартії України ухвалив перенести столицю УРСР з Харкова до Києва, а вже 24 червня вищі партійні та державні установи переїхали до нової столиці. Більшовики поставили за мету «обернути колишнє місто церков і монастирів на дійсно соціалістичний центр радянської України». Планування так званої «реконструкції» Києва здійснювала Спеціальна урядова комісія на чолі з наркомом внутрішніх справ Всеволодом Балицьким. Вона обрала для розміщення урядового центру ділянку середньовічного Києва з храмами ХІІ століття. Намісник Сталіна в Україні Павло Постишев розпорядився знести «весь цей історичний мотлох, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму». Упродовж 34–36-го років під приводом реконструкції міста у Києві та околицях було зруйновано близько 70 храмів. Серед них збудовані за княжої доби Михайлівський Золотоверхий собор, Трьохсвятительська церква, церква Богородиці Пирогощі, зведені наприкінці ХVII століття Микільський військовий собор і Богоявленський собор Братського монастиря та багато інших. Професор Микола Макаренко, який протестував проти руйнування Михайлівського собору, був заарештований і загинув в ув’язненні. Переважна більшість зруйнованих храмів мали стильові ознаки українського бароко, і значна частина з них була збудована або реставрована коштом гетьмана Івана Мазепи. Більшовики знищили також старовинне кладовище на горі Щекавиці, а аристократичний цвинтар на Аскольдовій могилі перетворили на парк культури та відпочинку.

Всупереч власним планам влада побудувала кілька урядових будинків в іншому районі Києва – на Липках. Натомість у Верхньому місті з усього урядового центру був зведений тільки будинок нинішнього Міністерства закордонних справ у стилі, за словами історика Тита Геврика, «архітектури нацистської Німеччини і фашистської Італії». Віталій Пономарьов, радіо «Свобода», Київ

Олекса Починок

Від більшовицьких перебудов Києва – до перебудов новітніх. Цей рік став останнім для багатьох паркових дерев, які стали зеленою складовою міської історії. Слово Богдані КОСТЮК.

Богдана Костюк

Блукаючи алеями київських парків, занурюючись у сутінь дніпровських круч, замість розмов дерев із вітром і пташиним тьохканням чути зовсім інші звуки. Преса ще минулого року повідомляла про рішення Київської міської держадміністрації “провести зачистку” міських парків, тобто, вирубати старі дерева. На сьогодні на Володимирській гірці, на кручах поблизу Аскольдової могили і Києво-Печерської Лаври старі дерева вже знищені, але поки що ніхто не подбав про засадження прогалин між молодими деревами. Одна з останнiх iнiцiатив мiськоi влади – зрубати старi дерева та кущi у Марiїнському парку, а вздовж алей розташувати скульптурнi композицii. На думку однієї з ініціаторок створення Клубу естетичної непокори – архітекторки Лариси Скорик, рішення про винищення старих дерев , частини історичного ландшафту Києва, має ухвалювати громадськість міста.

Лариса Скорик

На сьогодні узгоджувальних інстанцій є цілий легіон. Всі вони беруть гроші офіційно і, на жаль, неофіційно. Будь-яке узгодження в Києва залежить тільки від тої суми, яку здатний заплатити замовник чи інвестор. Науковців тут на дух не пускають, голос науковців, інтелігенції фахової, громадськості - з ним не рахуються. Колись Товариство охорони пам‘яток, де були об‘єднані такі науковці, як Михайло Брайчевський, Григорій Логвин, і я можу перелічити ще декілька супервідомих у науковому світі і з архітектури містобудування, і з мистецтва, археології, історії, які готували постанову 920, і вона була тим законом, який регламентував спосіб забудови історичної центральної великої частини Києва від Видубичів до Кирилівки. Сьогодні влада взагалі не зважає на цю постанову, не дивлячись не те, що ніхто її не відміняв, і вона сама права відмінити її не має.

Богдана Костюк

Вольове рішення міської влади - дозвіл на вирубування дерев - Клуб естетичної непокори відзначив специфічним подарунком: неандертальською сокирою. Щоб легше було зелену історію міста знищувати. З Києва для радіо “Свобода” Богдана Костюк.

Олекса Починок

Чутки про будівництво висотної офісної споруди поблизу пам’ятки архітектури національного значення – Миколаївського костелу, в якому розташований Національний будинок органної та камерної музики України, циркулюють не один місяць. Ситуацію з’ясовував наш колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Ось що про будівництво розповіла радіо “Свобода” генеральний директор, художній керівник Національного будинку органної та камерної музики України Тетяна Стахурська.

Тетяна Стахурська

Біля нас будується 8-поверховий будинок офісного призначення, який будує фірма “Тіко Контракшен” – це з тих відомостей, якими ми володіємо. Вони збираються там робити підземний паркінґ та 9 поверх, як сказали будівельники, там буде конференц-зал і він буде прозорий. Взагалі будівля буде з металевих конструкцій, алюмінієвих, і шкла. Поруч із костелом ( це пам‘ятка національного значення ), десь від зовнішньої стіни метрів за 5.

Тарас Марусик

Поки що будівельники фундаменту не заклали, але проводять підготовчі роботи.

Тетяна Стахурська

Вони зараз зносять нашу підпірну стінку, і це будівництво викликає дуже велику кількість проблем, тому що там розташована наша вентиляційна шахта, яка веде до костелу, і в цю саме шахту – будівництво. Це по-перше. По-друге, я не вірю, що не буде вібрації. Я не будівельник, я музикант, але я так думаю, що коли почне працювати кран, він сам створюватиме певні вібрації. Ми дуже добре відчуваємо вібрації, які створює метро. Метро тут лежить не 15-метровій глибині. Наскільки я знаю, ґрунти тут досить проблемні.

Тарас Марусик

На моє запитання, до кого звертався колектив Національного будинку органної та камерної музики, Тетяна Стахурська відповіла так:

Тетяна Стахурська

Ми зверталися листами і в Адміністрацію Президента, і в Кабінет Міністрів, Міністерство культури інформували ми, Київську міську держадміністрацію, тобто ми зверталися всюди і писали про те, що треба звернути увагу на цю проблему. Окрім зовнішнього вигляду, як воно буде в ансамблі виглядати, є ще певні проблеми зі спорудою костелу. Споруда костелу в незадовільному технічному стані, їй потрібен капремонт, який нарешті цього року вже розпочинаємо, оскільки пішло фінансування, але боїмося, що ми можемо просто не встигнути розпочати той капітальний ремонт через те, що я не знаю, яких завдасть збитків нова будівля. На всі наші запити нам відповідали, що там не погоджував ніхто, що певні зауваження на містобудівній раді було внесено : трошки зовнішній вигляд змінити і врахувати всі проблемні питання. Але, наскільки я знаю, ця фірма отримала всі погодження, тобто їм дозволили будувати саме таку споруду і саме в цьому місці.

Тарас Марусик

Говорила генеральний директор, художній керівник Національного будинку органної та камерної музики України Тетяна Стахурська. Тарас Марусик, радіо “Свобода” Київ.

Олекса Починок

Як же реагують на суперечливі новації у столичному житті київські газетярі? Перед мікрофоном Ірина Біла.

Ірина Біла

Найбільше нарікань столичних газетярів спричинила повна відсутність, на їхню думку, проекту детального планування забудови та реставрації історичної частини Києва. Про це неодноразово писали “Київські відомості”, “День”, “Сегодня” та багато інших. Щодо центрального майдану столиці, майдану Незалежності, то останні видозміни – надмірна кількість пам‘ятників на одиницю площі – викликали, якщо не роздратування журналістів, то іронію з приводу доволі своєрідного бажання чиновників увіковічнити своє ім‘я для майбутніх поколінь. Ще одна так звана “реставрація”,але вже протилежного боку Хрещатика – Бесарабського кварталу – викликала особливе невдоволення у кореспондента газети “Вечірні вісті” Віктора Новицького.

Віктор Новицький

Бесарабський квартал – це пам’ятка культури. Було, по-перше, реконструйовано оцю будівлю Крауса, котра була закінчена десь у 1912 році разом з бесарабським критим ринком. Ви знаєте, що там стоїть на найвиднішій точці? То газова котельня. Потім такий дашок, який нагадує дах Бесарабського критого ринку, під цим дашком зроблена якась компресорна станція.

Ірина Біла

Спотворили зовнішній вигляд знаної пам’ятки культури і велика кількість шпилів, якими оздоблені верхівки веж колишнього будинку Крауса. Їхня надмірна кількість нагадує Віктору Новицькому зовні радше високовольтну електричну підстанцію, ніж витвір архітектури початку 20 ст.

Віктор Новицький

У 12 році (в мене є фотографія будинку Крауса) віжечки були інші і на тих віжечках не було жодного довгошпилю.

Ірина Біла

Під час реконструкції була знищена і не відновлена унікальна ліпнина, якою були оздоблені стіни та стеля будівлі. Загалом же, глянувши одного разу зверху на Бесарабський квартал, Віктор Новицький подумав, що він уже бачив щось подібне.

Віктор Новицький

Верхня частина нагадує корабельну архітектуру найбільших кораблів, які були : лінійні кораблі. Я відкрив довідник про лінійні кораблі Другої світової війни і бачу : американський лінкор “Айова”, один до одного. Тільки ще 6 гармат калібром 406 мм встановити – і було б один до одного, ну, можна ще якір почепити.

Ірина Біла

Такої думки про нещодавно поновлений Бесарабський квартал у Києві кореспондент газети “Вечірні вісті” Віктор Новицький.

Його для радіо “Свобода” записала Ірина Біла з Києва.

Олекса Починок

І наостанок неординарна пропозиція щодо розвитку Києва, сформульована знаним істориком - професором Анатолієм ТРУБАЙЧУКОМ

Анатолій Трубайчук

А чи не час нам уже збудувати цей пантеон слави і пам”яті, в якому б увібрати всіх достойників, які боролися за незалежну Україну впродовж віків і зробити, як це зробив Жорж фон Біду в Парижі, щоб не порушити і ландшафту столиці, і зробити це модерно : під якимось великим шкляним шатром об‘єднати ці пам’ятники, монументи і скульптурні групи. Думаю, це було б найкраще зробити десь у районі Михайлівського золотоверхого собору. Там, де вже стоїть пам’ятник жертвам голодомору. Але замість нього треба спорудити щось більш монументальне. Ну, кого насамперед я б увічнив з визначних діячів українського визвольного руху. В першу чергу - це гетьмани Вишневецький, Виговський, обидва Дорошенки, Мазепа, Полуботок, Сомко, Сагайдачний, а потім, за ними мають бути кошові отамани, які теж чимало зробили. Такі, як Калнишевський, Сірко, і звичайно, Кость Гордієнко – соратник гетьмана Мазепи в боротьбі проти Петра Першого. Окрім цих діячів запорозького і козацького руху там мають бути постаті, які очолили свого часу націоналістичний рух. Це ідеологи українського націоналізму: Микола Міхновський, Донцов. Також ті, хто втілював їхні ідеї: Теліга, Ярослав Стецько, Ольжич, Коновалець, Бандера, Мельник, Охрімович та інші діячі обох відламів ОУН. Далі мають бути, зрозуміло, організатори і вояки УПА: Шухевич та інші. Ну й інших чимало було б непогано представити там зображення, таких, як Данило Нечай, Семен Палій, як полковник Джеджалій, полковник Галаган, Полковник Ґанджа і т. д. Наступна група доби УНР та ЗУНР:Петлюра, Вітовський, Омелянович, Павленко, Греків, Левицький, Юрко Тютюнник та інші. Ще одна група – карпатоукраїнської держави на чолі з Августином Волошином, але було б невірно, якби обійшли увагою тих, хто б споруджував цей пантеон пам’яті та слави, діячів української культури та церкви, які поклали своє життя за незалежну Україну і зробили чималий внесок у її здобуття. Насамперед це мали б бути такі діячі, як Кирило Стеценко, Лесь Курбас, Липинський, а поруч з ними щоб були зображення патріарха Володимира Романюка, патріарха Шептицького, патріарха Мстислава і Йосипа Сліпого. Окрему скульптурну групу мали би створити отамани визвольних змагань, які після завершення громадянської війни продовжували нерівну боротьбу проти так званих загонів ЧК КҐБ аж до самих років голодомору і навіть після них. Ще одну групу скульптурну мала би створити дисидентська група 60- 70-их, тобто: Симоненко, Стус, Тихий, а за ними – Чорновіл, Дзюба, Костенко та інші, відомі вже зараз імена.

Олекса Починок

І попри все – як тебе не любити, Києве мій! Ви слухали програму МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА.

На все добре. Вів передачу Олекса Починок. Над випуском працювали: укладач програми Сергій ГРАБОВСЬКИЙ та звукооператор Михайло ПЕТРЕНКО. Говорить радіо «Свобода»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG