Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 00:20

“Споконвіку було Слово”


Василь Зілгалов “Споконвіку було Слово”

Прага, 16 серпня 2003 року.

Василь Зілгалов

Говорить Радіо Свобода. В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було слово”, присвячена проблемам релігії, духовності і культурної пам‘яті. У празькій студії перед мікрофоном – автор і укладач програми Василь Зінгалов. Мені допомагає за режисерським пультом у празькій студії звукооператор Вашек Клоцберг. Сьогодні у нашій програмі мова піде про храми, як писав колись російській філософ і священик Павло Флоренський:”Храм є шлях горішнього сходження. Так в часі богослужіння це внутрішній рух, внутрішнє членування храму веде по четвертій координаті глибини, горі, але також і в просторі організація храму, що направляє від зовнішніх оболонок до зосередженого ядра, має теж саме значення. Точніше це не теж саме по суті таке ж, а буквально численно те ж, хоча розглядається стосовно інших координат. Просторове ядро храму намічається оболонками: двір, притвор, сам храм, олтар, престол, антимніс, чаша, святі тайни, Христос, Отець. Храм – як було раніше пояснено, є драбина Якова, і від видимого вона знімається до невидимого, але весь олтар як ціле – є вже місце невидимого, область відірвана від світу, простір не від світу цього. Весь олтар є небо – розумне, досяжне для простору місце з принебесним і мисленним жертовником. Відповідно різним і символічним значенням храму олтар і є різне, але як таке, що стоїть стосовно недоступності, трансцедентності до самого храму. Коли храм за Симеоном Солунським в христологічному трактуванні знаменує Христа-боголюдину, то олтар має значення невидимого божества, божественної суті його, а сам храм видимої людської. Якщо ж загальне трактування антропологічне, то за тим же трактуванням олтар означає людську душу, а сам храм - тіло. За богословським трактуванням храм, як вказує Солунський святитель, в олтарі необхідно бачити таємницю неосяжності, по суті трійці, а в храмі її пізнавальні в світі промисел і сили. Нарешті космологічне пояснення у того ж Симеона - за олтарем визнає символ неба, а за самим храмом –землі. В храмі ми стоїмо перед платонівським світом ідей, писав в іншому місці Павло Флоренський. Храм-святиня, як писав один із учнів таємничого француза Фулканеллі Конс‘єллі: ”В храмі є готовий наріжний камінь, сліпуча гемма, більш цінна аніж золото, на якій Ісус підняв свою церкву. Вся істина, вся філософія, вся релігія представлені на цьому унікальному камені. Нам варто знати, що подивна спадщина давніх століть містить позитивну істину, ті ж наукові основи, що піраміди Єгипту, храми Греції, римські катакомби і візантійські базиліки.

А ось апостол Павло сказав афінянам про храми рукотворні також. Чи не поставив апостол перед нами загадкове питання про храм як такий. Тоді Павло підвівся серед ареопагу промовив: “Мужі атиняни, з усього бачу, що ви вельми побожні переходячи через ваше місце і приглядаючись до ваших святощів я знайшов жертовник, на якому було написано: “Невідомому богові”. Те, отже, чому ви не відаючи його поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все що в ньому він бувши владикою ніби і землі, не живе у рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, немов би він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все. Він створив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали. Бога, чи може навпомацки не знайдуть його, хоч він від кожного з нас не далеко. У ньому бо живемо, рухаємося і існуємо як деякі з ваших поетів писали: “Бо й ми з його роду”. Бувши отже з божого роду ми не повинні думати, що божество подібне до золота чи срібла чи каміння, твору мистецтва і людської вигадки.

Василь Зілгалов

Так що ж означає Бог, що створив світ і все, що в ньому, він, бувши владикою неба і землі не живе у рукотворних храмах.” Є над чим думати дивлячись на небо Господнє”, - сказав колись Григорій Савич Сковорода. Тисячолітня українська християнська традиція виробила певні принципи, за якими зводилися храми. Про деякі історичні особливості будівництва християнських церков в Україні розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Перші християнські храми на території України з‘явилися у п‘ятому столітті у Криму та Причорномор‘ї. Їхні стіни мурувалися з каміння обтесаного у формі куба, а склепіння з клиноподібних каменів. У стилі тих церков поєднувалися візантійські традиції та впливи давньогрецького храмового будівництва. Натомість у Київській державі перші християнські храми були дерев‘яними і тільки за Володимира Великого розпочалося зведення мурованих церков з каменя та плінфи. Проте і тодішні кам‘яні, і пізніші цегляні храми часто наслідували форми дерев‘яної церковної архітектури. За християнською символікою - будівництво церкви уподібнюється зі створенню світу, а зведений та освячений храм протистоїть хаосу. Місце для церкви обирається як правило у мальовничій місцевості і ближче до неба, на вершині гори чи пагорба або й просто на узвишші. Зокрема, так були збудовані Києво-Печерська та Почаївська лаври та собор Святого Юра у Львові. Якщо ж неподалік існувало давнє язичницьке капище, церкву зводили саме на ньому на знак перемоги нової віри, як, приміром, Десятинну церкву у Києві на місці Володимирового пантеону шести ідолів. Колективні молитви і обряди у домі господньому освячували і саму церковну будівлю і навколишній простір. Відтак, коли унаслідок стихійного лиха чи війни, храм був зруйнований, традиція вимагала його відновлення, щоб не пустувало святе місце. Тому чимало українських церков поставлені просто на фундаменті попередніх храмів або поруч з їхніми підмурівками, як от, Покровська церква на київському Подолі на місці згорілої вірменської церкви Різдва Богородиці. За традицією місце вівтаря старої церкви позначалося хрестом. Храм завжди зводився в ім‘я певного святого, і українські церкви часто присвячені Богоматері, Миколі Чудотворцю, Георгію Переможцю. Храм міг бути збудований і на честь земної події, як приміром, Софія Київська на місці перемоги Ярослава Мудрого над печенігами, або Георгіївська церква на полі битви під Берестечком. Щоб громада творила молитву обличчям на схід сонця, кожний храм ставився вівтарним заокругленням-апсидою на схід. Навпроти на західній стіні церкви відкривалася головна брама Тож, виходячи зі служби, вірні останньою бачили ікону або фреску Cтрашного суду над західними вратами. Власне зведення церкви починалося з обряду закладин, який включав освячення наріжного каменя. Від Середньовіччя храм будували спеціалізовані артілі, а на Гуцульщині ще на початку минулого століття працювали цілі династії будівничих, в яких знання, традиції передавались від батька до сина упродовж багатьох поколінь. Побудований та освячений храм оздоблювався на пожертви вірних і це тривало на протязі усього його існування. Найзначнішим добродійником українських церков був гетьман Іван Мазепа, який власним коштом збудував 12, і відновив 20 храмів. Проте і пишний собор, і невелика сільська церква зводяться з єдиною метою – означити культурний простір, забезпечити сакральний зв‘язок людини з небом. Віталій Пономарьов. Радіо Свобода, Київ.

Василь Зілгалов

Гема – дорожча від золота, наріжний камінь Христа. На нього нові й нові камені, але як сказано у Євангелії про ці споруди, прийде час камені на камені не буде від них, як у поезії українського поета Олекси Стефановича, що читає її Ірина Халупа.

Ірина Халупа

І приступили, подивись, І він поглянув на споруди. Кажу вам – каменя колись На каменеві тут не буде. Коли ж це станеться? Скажи, І дай нам знак свого приходу. Остерігайтеся, мужі, Як будете серед народу, Бо їх багато ще прийде, Щоб зводити і діять чари. Почуєте у врем‘я те про війни, Розрухи і свари, то тільки початок скорбот, Бо ось любові на наругу Народ повстане на народ, Потуга піде на потугу І буде голод на землі, І потрясуться доли й гори, І кинуться хвороби злі. Так починатиметься горе. Тоді гонимий буду і я, І зненавидять нас усюди, І будуть за моє ім‘я вбивать, І мучать як нелюди. І матимуть по всій землі велику владу Лише пророки. Ще зменшаться серця малі, Ще більш помножаться пророки. В той час напастей і тривог, В то люте врем‘я беззаконне, І в сильних душах багатьох Любов і віра прохолоне. Перетерпілий до кінця, Єдино той з людей спасеться, Тоді Євангелія ця По всьому світу пронесеться, Лише тоді прийде кінець, І навіть ангельські дружини Ні дня не знають, ні години Це відає лиш мій Отець.

Василь Зілгалов

Каменя на камені не буде від них. Але від часу проголошення незалежності в Україні активізувався процес відбудови старих і побудови нових храмів. Про особливості цього процесу розповідає в нашій програмі експерт з історії релігії, викладач Національної академії управління у Києві Олексій Браганець, що його записала наша київська колега Богдана Костюк.

Олексій Браганець

Як на мене то, по-перше є об‘єктивні причини до того, щоб кількість храмів з одного боку збільшувалась оскільки якщо ми візьмемо офіційні дані, дані Кабінету Міністрів, чи дані опитування центру Разумкова, то з‘ясовується, що потреба релігійних громад в храмах практично по всіх конфесіях, по всіх деномінаціях, в тому числі християнських, дуже далека від досконалості, наприклад, найкращим забезпеченням, 88%забезпечення храмове має Українська православна церква Московського патріархату, в той час як Київський патріархат чи Українська автокефальна православна церква забезпечені винятково на 65%, це потреба. Там дуже цікава тенденція спостерігається. В залежності від регіону спостерігається таке домінування певної деномінації в певному регіоні, І крім того спостерігається ще одна цікава тенденція Українська православна церква Московського патріархату має найбільшу кількість храмів, яка найбільше передана, кількість цих храмів, у власність, і найбільша кількість будується. Тобто знаючи сьогоднішню ситуацію з виділенням земель, з погодженням в офіційних державних органах, наскільки цей процес ускладнений, розумію, що скоріш за все, щодо православної церкви Московського патріархату спостерігається певне сприяння з боку влади, як центральної, так і місцевої. Натомість,скажімо, якщо ми візьмемо приклад з Римо-католицькою церквою, то достеменно мені відомо, що, наприклад, одна з парафій київських, кілька років домагається відведенні землі в Києві. І це не в центрі, вони хочуть цю парафію, побудувати храм на Оболоні – це такий досить віддалений район міста, але вже кілька років їм це не вдається. Під будь-яким приводом їм або відмовляють, або надають такі ділянки, які завідомо, ну наприклад на подвір‘ї житлового будинку чи біля дитячого садочка, яка наперед зрозуміла, що це викличе певні протести. З іншого боку оця незабезпеченість храмами вона дозволяє нам виявити дуже велику проблему – на скільки у нас релігійність розвинута. Бо скажімо так, той же центр Разумкова провадячи своє опитування серед тих хто не відвідує храми, ставилось питання: “Чому Ви не відвідуєте храм?” - це серед віруючих.

ільки 6% відповіли, “Тому, що поблизу немає храму”. А зрозуміло, що це вже буде не екстенсивний спосіб охоплення віруючих. Проблема, власне тепер полягає в тому, як на мене, що, скоріше, не треба педалювати оцей процес будування, скоріше треба, це вже проблема душ пастирської роботи, тож пастирі повинні на базі тих споруд, тих храмів які є, на базі тих парафій, починати виховання людей у дусі своєї релігії, оскільки знову ж таки, - центр Разумкова приводить такі дані: серед віруючих в існування Бога вірять тільки 96%, як це не парадоксально. Тобто одразу така основоположна теза будь-якої віри, що існує Бог, 4% віруючих не погоджуються з цим. В існування гріха вірять тільки 82% , в існування душі - 80%, життя після смерті - 56%. Що дає людині віра відповідає теж на що повинна бути цифра 100%, спасіння душі, шлях до вічного життя - так вважають лише 28%. Тобто, як на мене, то такий екстенсивний спосіб, коли ми будемо будувати храми, а при цьому релігійні погляди люду божого будуть перебувати на рівні таких цифр, то навряд чи принесе це велику користь. Василь Зілгалов

Дивні повороти людської душі, як шляхи господні, що несповідні. А сумніви віри людської колись опоетизував Павло Тичина, що його читає нам Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Являвсь мені Господь в громі бурі і росі, У веселках зоряницях і в симфонії комах, І являвсь мені Господь в танці сміху і сльозах, У душевних змінах, ранах, і в безумстві наших дум.

Говорив я, знаю я, що ти тихий як роса, Многодумний, як веселка і як буря молодий. Говорив я, знаю я, що тебе лиш я люблю, І ставав я на коліна - слухать Господа велів, І коли явивсь Господь у крові моїх братів, Заридала в серці віра і вжахнулася душа. Господи! Владарю сили! Не збагну діянь твоїх, Нащо нищиш ти скрижалі, що при зорях дав нам сам?


Василь Зілгалов

Нащо нищиш ти скрижалі, що при зорях дав нам сам? Будувати храм у ті часи було непросто – злі часи, злі люди руйнували та не могли вони наріжного каменя зрушити. За радянських часів особливу увагу влада приділяла нищенню храмів. Віра людей робила їх незалежними від будь-якої диктатури, тому й не дивно, що тоталітаризм намагався завдати удару по осередках релігії в Україні, по церквах. Часто храми не піддавалися ніяким зусиллям руйнації, тоді їх перетворювали у склади, військові підсобки, чи, навіть, у ідеологічні центри влади, музеї безбожного атеїзму. У Яремчі на Івано-Франківщині церква Успіння Пресвятої Богородиці була закрита владою у 1957 році. На щастя ця дерев‘яна культова споруда кінця ХІХ століття уціліла до наших днів, а в 1991 році тут відновилися богослужіння. Оскільки ця церква вже давно не може вмістити всіх віруючих, місцева громада вирішила збудувати новий храм. З місця будівництва розповідає мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

З головою і членами комітету з будівництва церкви Різдва Святого Івана Хрестителя я зустрівся просто на будівельному майданчику, в самому центрі Яремча. Відповідаючи на моє запитання, чим була викликана необхідність спорудження другого греко-католицького храму в місті, член комітету з будівництва нової церкви, депутат міської ради, лікар Михайло Кінаш сказав наступне: “Українська греко-католицька громада міста Яремча в даний час нараховує біля чотири тисячі парафіян. Існуюча церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка споруджена у 1896, році вміщає біля 100 вірних. З цієї причини виникла необхідність будівництва нового храму на 500-600 місць. Таким чином, у 1997 році наша громада розпочала будівництво нового храму Різдва Святого Іоанна Хрестителя в місті Яремчі. Місце для його спорудження вибрано в центрі міста Яремчі, яке дасть можливість громадянам, парафіянам любого віку без особливих проблем відвідати божий храм і богослужіння, які відбудуться в ньому”. Ще одним аргументом спорудження храму на цьому місці ж за словами Михайла Кінаша, є наявність усіх необхідних інженерних комунікацій, починаючи від водопостачання і водовідведення, і закінчуючи електро- і газопостачанням. Крім того, тут свого часу були проведені геологічні дослідження під спорудження готелю на 300 місць. Оскільки від плану будівництва готелю місто відмовилось, ця ділянка відійшла місцевій греко-католицькій громаді. Стара церква Успіння Пресвятої Богородиці була зведена на одному з яремчанських пагорбів у 1896 році. Ще збереглися перекази про те, як її будували. Старший брат, голова церковної десятки Петро Тимофій розказав, що ліс із верхів звозили биками, тоді церкву споруджували методом громадської будови. Понад столітня церква потребує обнови. Петро Тимофій каже, що з одного боку гроші потрібні на будівництво нового храму, але і старий треба підтримати, щоб він не занепав. Місце для спорудження церкви Різдва Святого Іоанна Хрестителя освятив 7 липня 1996 року єпископ Павло Василик. А з березня 1997 року почалися будівельні роботи. Що зроблено за цей час? Голова з будівництва нового греко-католицького храму в Яремчі Івано-Франківської області Володимир Чучмань сказав, що вдалося вже спорудити повністю цокольне приміщення з перекриттям його, піднести стіни на 2/3 проектної висоти до 18 метрів. Освоєно приблизно 100 тисяч доларів. Проте залишається ще багато роботи: 5 куполів, внутрішнє оздоблення, виготовлення іконостасу тощо. Камінь і цегла місцеві. Деякі матеріали привозять із сусідніх Львівської та Чернівецької областей. До речі, цокольне приміщення виклали за місцевою традицією з каменю неоднакових форми і розміру. Володимир Чучмань сказав, що кошторис будівництва церкви складає приблизно 1,5 мільйона гривень, але це було на 1996 рік, зараз ця сума складає 2 мільйони гривень. Чимало коштів забирає підвальне приміщення, де будуть розташовані зала засідань на 200 місць, класи для навчання релігії, капличка і кухня для годування обездолених. Голова комітету з будівництва храму Володимир Чучмань сказав,також, що в підвальному приміщенні під церквою планують проводити релігійні дискотеки. Для спорудження храму левову частку коштів, як сказав Михайло Кінаш, вносять парафіяни, а також окремі підприємства, установи і організації міста й області. Зокрема значну частину грошей виділили: Львівська залізниця, директор Богдан Піх і колишній начальник Управління внутрішніх справ Івано-Франківської області Анатолій Француз. Особливо відзначив Михайло Кінаш велику фінансову допомогу у спорудженні божого храму міжнародної організації “Церква в потребі” та її голови Марка Томашика. Штаб-квартира міжнародної організації “Церква в потребі” розташована в Німеччині. Основний напрям її діяльності – реконструкція і реставрація діючих церков. Значно менше коштів ця організація виділяє на будівництво нових церков. Член комітету з будівництва церкви Різдва Святого Івана Хрестителя, депутат міської ради, лікар Михайло Кінаш розповів також, що громада зверталася з листами до Ліги католицьких українських жінок, Світового конгресу українців, Церковної громади Святого Михаїла міста Філадельфії та Української діаспори Австралії. Поки що ні відповідей ні фінансової допомоги не надходило. Яремчанська греко-католицька громада сподівається, що їхнє прохання почують і відгукнуться на нього. На запитання кореспондента Радіо “Свобода”, чи зверталася місцева громада до народного депутата України Романа Зварича, вибраного в цьому окрузі голова комітету з будівництва церкви Володимир Чучмань відповів, що зверталися двічі, тільки письмово, однак усе закінчилося усними обіцянками. Попри те, що Роман Зварич часто буває в Яремчі, але ні разу не поцікавився, як іде будівництво церкви. Я запитав виконроба Василя Світрука, скільки часу треба для завершення будівництва за умови вчасного надходження коштів?

Василь Світрук

При наявності. Щоб закінчити ще потрібно 2 роки, для повного закінчення даного об‘єкта. В даний час ми вже під купольною частиною. Сьогодні вдень вже заливаєм мозаїчний пояс і вже на них будем стволи куполів робити. Після цього покрівельні роботи. Ми планували в цьому році закінчити повністю кладку, зробити куполи і покрівлю в церкві.

Тарас Марусик

Говорив виконроб Василь Світрук. У зв‘язку з постійною нестачею коштів мої співрозмовники висловили побажання Коломиєвсько-Чернівецькій єпархії тимчасово зняти з Яремчанської громади фіксований церковний податок на час спорудження церкви. Коли її збудують, в Яремчі будуть 2 храмових свята – 7 липня в новій церкві і 28 серпня в старій церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Тарас Марусик. Радіо Свобода. Яремча Івано-Франківської області.

Василь Зілгалов

Щодень за днем ростуть стіни храму, камінь на камінь, вгору як у Святослава Городинського в поезії, що її читає Ірина Халупа.

Ірина Халупа

В поривами жадоб і мрієш Щодня стрункіше вгору-вгору, Над обрій дивний і жмурний Встає в довершеність собору, На чорних звалищах руїн, На віковічнім бойовищі, Його ще вищий обрис стін, Даремно час стирав і нищив. Та в діб нещадності не щез, Не зблід завітний відблиск слави, Ятрить сліпучим злотом ввиш Не заспокоєність уяви, Аж в гнівних вибухах вогню, Він, подолавши тління смертне, Нетлінно в брилу кам‘яну дарунком вічності затвердне. Коли ж перекотом луни Знову гримне орд ворожих тупіт, То він із них, а не вони З його червону злоту злупить. Нехай недійсність він іще Ще тільки думка, тільки мрія, Та в скроні гнівно вже товче Одухотворена стихія Що камінь зрушить, і здвигне Віків склепіння неозоре. Рости, нерукотворний творе, Невгасним зрізьблений огнем

Василь Зілгалов

“Невгасним зрізьблений огнем”. Якщо правда, за апостолом Павлом, що Бог не живе у рукотворних храмах, тоді може він у храмі, олтар якого вічно світиться над нашими головами. Може Вітчизна наша є тим святим притвором і дворем до храму Господа, і всі ми постанемо перед Божим судом, насамперед за наші муки і не муки, покладені на олтар цього храму, як у поезії Олександра Олеся, що її читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Хвала і честь вам, гречкосії. В холодну зиму, на полях Вас безліч падало в боях За славу мачухи-Росії

А що, як інший час настане, Коли застогнуть буруни, І рідна мати із труни Рабою-страдницею встане

О, ви! Що там не чули зради, І проливали братню кров Чи тут ви йти готові знов На смерть, на бій, на барикади?

Чи перший крик і брязкіт зброї Розвіє всіх вас по кутках, І воля з прапором в руках Впаде за вас без вас, герої.

І Україні скрутять руки, В залізо знову закують, Ії в саму душу наплюють І поведуть на глум, на муки.

О, ні! Тоді за вас каміння На цілий Всесвіт закричить Порветься в Господа терпіння І сам Господь з мечем злетить.


Василь Зілгалов

Чи варто усім чекати, коли урветься оте терпіння господнє? На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було слово”. Автор і укладач її – Василь Зінгалов. Допомагав мені звукорежисер Вашек Клоцберг. На все добре. До нових зустрічей в ефірі. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG