Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 20:19

День народження угорської державності за традицією є об’єднавчим для усіх політичних сил країни


Василь Плоскіна День народження угорської державності за традицією є об’єднавчим для усіх політичних сил країни

Угорщина, 19 серпня 2003 – 20 серпня угорці мають найбільше національне свято – День Угорської державності, підвалини якої заклав понад 1100 років тому король Іштван, або Стефан, канонізований католицькою церквою і визнаний святим православними ієрархами Константинополя. Минали століття, й змінювалися уявлення владоможців і простолюду про корону як символ урядової влади, а пізніше, із виникненням нових громадсько-політичних формацій у цій країні вже члени більш модерного суспільства намагалися вносити зміни у діяльність владних інституцій. Але якими б гострими й суперечливими не були дискусії, всі вони, зрештою, були спрямовані на збереження й розвиток рідної державності. Отож Угорщина, як цілісна незалежна держава, вчора й сьогодні. Конкретніше: наскільки минулі станові уявлення про державу відрізняються від сучасних, демократичних.

Одна моя знайома українка, яка вийшла заміж за угорця, розповіла мені про подію, що колись справила на неї велике враження. У середині 70-х років, коли ще Угорська Народна Республіка брала участь у кооперативному будівництві магістрального газопроводу “Дружба”, який проліг через Україну, в тому числі через західні області, угорські фахівці запросили українських студентів на спільний захід. За традицією прозвучали державні гімни- відповідно СРСР та УНР.

“Ми, ще тоді 18-19-літні, - пригадувала знайома, - стояли в міському будинку культури мовчазні і трохи насуплені, коли з динаміка долітали перші акорди мелодії Александрова на слова Міхалкова-старшого. “Союз нерушимый”, тим більше “республик свободных” якось не лягав на душу попри те, що майже всі мої товаришки і друзі поголівно були комсомольцями. Звісно, ми не заглиблювались у наші почуття, намагалися не дошукуватись основ нашої, м’яко кажучи, нелюбові до бучних комуністичних славословлень. І раптом грім полкових литавр ущух, і до нас долинув спокійний мелодійний епос композитора Еркеля і поета Кьолчеї. Різка зміна настрою була настільки очевидною, ніби ми стали свідками сцени геть з іншого життя. Угорці слухали свій національний гімн, як кажуть, зі сльозами на очах, тримаючи руку на серці.”

Отакими спогадами поділилася зі мною моя знайома, все ще молода, мила жінка, а її чоловік-угорець, далеко вже не парубок, але міцний і стрункий, наче легінь, на знак згоди люб’язно посміхався і хитав головою, примовляючи:”Еге ж, було, було…” Питати в угорців про те, що означає для них День державності, це все одно, що довідуватися в дітей за що або чому вони люблять свою рідну неньку. Тому що раціональними висловами ці почуття не пояснити. І все ж.

На світанку своєї національної державності угорці, які щойно покинули кочовий спосіб життя, дуже пишалися своїм християнським королем. Він був для них уособленням володаря, батька, кумира і водночас першої державної особи. Відповідно для нього підлеглі сприймалися як діти, в гіршому випадку – слуги. Таким був тогочасний світ, і це спокійно, без книжного словоблудства визнають сучасні історики.

Нині ж поняття державності розуміється угорцями куди ширше, ніж тисячоліття тому. Адже символи, кажуть вони, річ добра, але не слід забувати і про зміст. Сьогодні у державотворчих процесах не останню роль відіграють демократичні інституції. Найбільше вони переймаються тим, аби уряд дбав про розвиток національної мови, культури, зміцнення добробуту простих громадян. Тому виконавці народної волі можуть стати державними мужами, а не лише прохідними політиками від виборів до виборів.

Звісно, за більш ніж 1100 років власної незалежності, іноді з вимушеними перервами, угорці навчилися впорядковувати державні справи і налагодили діяльність центрального уряду й місцевих самоуправлінь. А тепер ще й намагаються йти в ногу з Європейським Союзом, повноправним членом котрого Угорщина стане у травні 2004 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG