Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:59

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 20 серпня 2003 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі – радіожурнал “Віта Нова”.

У далекі вже шістдесяті роки світ здригався від перших “металевих” рок-акордів, і гасла “Рок – проти війни”, “Музика – замість бомб” лунали на Європейському і Північноамериканському континентах. То була доба “золотої молоді”, “дітей - квітів” – і доба протестів проти “холодної війни” і війни у В’єтнамі.

Сорок років потому “важкий металевий” рок знову перетворився з музичного на соціальне явище. І сталося це у колишньому Радянському Союзі, де рок здавна асоціювався з альтернативною музикою, з культурно-мистецьким андерграундом тощо. Справжній перший у колишньому «совку» фестиваль “важкого” року, який відбувся цього серпня в Євпаторії, підтвердив соціальний статус “металевої музики”, - стверджує наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Рокерам із стажем відомі гасла «Муз-метал – замість бомб», «Вживай рок-н-рол замість наркотиків», які стали брендом першого на теренах СНД міжнародного рок-фестивалю Metal Heads Mission. Mission – значить “місія”, і, за словами організатора фестивалю – рок-музиканта Сергія Іофіка, вона полягає у боротьбі з насильством, а також – у відході від “совкового” мислення і радянських стереотипів, які досі притаманні масовій культурі Співдружності. Про фестиваль Сергій розповів наступне:

Сергій Іофік

Фактично, від початку я орієнтувався на те, щоб зробити нормального рівня європейський фестиваль – тут, у колишньому “совку”. Нічого подібного у нас просто не було. Хотілося, щоб усім було цікаво – і музикантам, і слухачам. Ми виконавців зорієнтували на те, що вони будуть представляти сучасне рок-мистецтво своїх держав. Тобто, наш фестиваль – ще і перша у СНД музична вистава, яка дозволяє ознайомитися з національними тенденціями розвитку рок-музики окремих країн.

Богдана Костюк

Учасники фестивалю – це 15 рок-гуртів з України, Білорусі, Росії та Польщі, які продемонстрували і знання класики рок-металу, і вдале використання автентичних музичних традицій – українських, російських, білоруських, польських... Потяг до етнічного коріння лідер білоруської групи “Апокріфал” Єгор Руль пояснив наступним чином:

Єгор Руль

Офіційні радіостанції не бажають приймати музику, яку ми їм пропонуємо, і забороняють її використання у радіопрограмах. Для цього вигадуються будь-які причини – то якість погана, то слова непідходящі. А насправді, наша музика ще для радянського режиму була небезпечною, бо вона має характер, має настрій, її створено на патріотичних, національних мотивах і традиціях. А це і тодішній компартійній верхівці, і нинішній білоруській владі не подобається...

Богдана Костюк

...стверджує Єгор Руль. Зазначу, що він написав музику на вірші відомого білоруського поета початку двадцятого століття – автора білоруської абетки Максима Богдановича. А колеги Єгора з українського гурту “Бласт” мріють написати рок-оперу на слова поеми Тараса Шевченка “Кавказ” – щоб підтримати патріотичні настрої у середовищі колег - “металістів” колишнього “єдиного і неподільного”. Який виявився неподільним і єдиним лише у ставленні молоді до рок-музики, і в якому рок-музика виховала патріотичні настрої старих і нинішніх виконавців “важкого металу” і фольк–року.

Богдана Костюк, Євпаторія – Київ, “Радіо Свобода”.

Павло Вольвач

Отже, рок звертається до Шевченка. І це, зрештою, закономірно. Хоча всенародна пошана до генія завжди має свій непривабливий зворотній бік – тиражування спрощеного хрестоматійного образу. Наслідки відомі і, загалом, невтішні: пересічні українці дедалі менше цікавляться Шевченком - поетом, натомість Шевченко - футболіст тягне на гіперхаризматичну фігуру. Щоби виправити цей дисбаланс, культура змушена вдатися до активних м’язових скорочень. І певні дослідження, і непевні скандальні памфлети, і навіть поява майок із портретом поета на тлі двох схрещених автоматів є спробами змахнути вікторіанську павутину з Шевченка. Спроби ці досить провокативні, проте не позбавлені рефлекторного сенсу.

Про деякі прем’єри на цьому шляху, і то не зовсім літературознавчі, ґрунтовніше знає Тарас Антипович.

Тарас Антипович

Львівські митці долучилися до реставрації образу поета у свій спосіб. Незабаром у парку “Знесіння” у Львові вперше з’явиться алея скульптури, присвячена Шевченківській темі. Ідея такої акції належала новому голові львівського відділення Спілки художників Олесеві Микиті, котрий сподівається зробити шевченківський симпозіум щорічним. Про роботу над створенням алеї нам розповів один із учасників симпозіуму - викладач Львівської академії мистецтв Юрій Мисько.

Юрій Мисько

Кожен виставить свою скульптуру так, як вважає за потрібне. Кожного року буде продовжуватися у ці самі дні святкування Шевченківського свята. Будуть приїжджати люди з інших міст, із інших країн. Буде до трьохсот скульптур стояти в тому парку. Поки що приймали участь тільки п’ятеро скульпторів зі Львова. Це Орест Яворський - голова секції скульптури нашої спілки, Ярослав Мотика – заслужений художник України і лауреат Шевченківської премії, Сергій Олешко, Люда Мисько і я.

Тарас Антипович

Автори скульптур намагалися передати згусткам вапняку живе відчуття Шевченка. Із п’яти скульптур найбільш реалістичний - “Козак” Ярослава Мотики. “Лілея” Людмили Мисько, “Тополя” Ореста Яворського та “Прометей” Сергія Олешка є скорше асоціативними абстракціями. Скульптура Юрія Миська “І мертвим, і живим...” узагальнюватиме цей ансамбль.

Парк “Знесіння” у Львові вважається місцем зі специфічною енергетикою. Розміщений він поруч із найвищою точкою міста – Високим Замком і “найтемнішою” точкою – Лисою Горою. Сам ландшафт цього дикого парку видається химерним шедевром природи. Тепер на його схилах поселяться ще й кілька камінних мешканців. Треба сподіватися, що здоровий дух Шевченкового світу, конденсований у скульптурних формах, розжене місцевих відьом.

Тарас Антипович для “Радіо Свобода”, Київ.

Павло Вольвач

Петро Калнишевський – не Тарас Шевченко. Але ця постать теж викликає все більше зацікавлення сучасників. Останній кошовий отаман Запорозької Січі, репресований московським царизмом, прожив 27 років в ув’язненні на Соловецьких островах, де й помер у віці 112 років. Калниш – а саме так називали отамана за життя, – був не лише видатним воєначальником і політиком. За часів отаманування Калнишевського почалося активне заселення Дикого Поля. “... І даже хлєбопашество собствєнноє дєрзнул возобновіть” – як писалось у відповідному царському маніфесті. За якихось два десятиріччя отаманування Калнишевського Січ перетворилася на житницю Європи і, якщо брати ширше, на своєрідну економічну та етнічну базу повномасштабної колонізації Дикого Поля. Власне, як зазначають дослідники, творилася українська Америка...

Цього року, восени, виповнюється 200 років з дня смерті Петра Калнишевського. І вперше річниця, пов’язана з ім’ям останнього кошового отамана Запорозької Січі, відзначатиметься на державному рівні. Наша розмова про це - з відомим письменником і публіцистом Данилом Кулиняком, секретарем оргкомітету з відзначення роковин.

Данило Кулиняк

З цієї нагоди прийняте розпорядження Кабінету міністрів України за підписом прем’єр-міністра Януковича про вшанування пам’яті Петра Калнишевського з нагоди 200-ліття від дня його смерті. Це вперше на державному рівні нам спільними зусиллями вдалося домогтися цього рішення. Очолює цей оргкомітет Дмитро Табачник, віце-прем’єр. Планується проведення загальноукраїнського Свята козацької слави на Роменщині. Планується перевидання літератури Петра Калнишевського, зокрема, мого дослідження історичного “От Калниша вісті” та інших робіт, які присвячені Петру Калнишевському. Буде фестиваль, будуть спортивні змагання, буде комплекс заходів, буде наукову конференцію проведено у Києво-Могилянській академії. Слідом - колегіум імені Петра Калнишевського знаходиться у нас у Ромні, то і у Ромні буде проведене (святкування), буде перейменовано центральну вулицю міста Ромни на вулицю Петра Калнишевського. Ведуться роботи по відбудові храмів, які він будував. Петро Калнишевський був ще крім того великий просвітитель, будував церкви. Але на той час церкви не були просто культовими спорудами. Це були центри духовності і освіти, при кожній церкві були притулки для літніх людей, інвалідів, сиріт.

Павло Вольвач

Пане Данило, а не йдеться в рамках цього святкування, відзначення, чи, можливо, пізніше, про повернення останків Петра Калнишевського? Наскільки я знаю, вони ж так і залишились на Соловках?

Данило Кулиняк

Справа в тому, що повернути останки Петра Калнишевського в Україну – вельми гіпотетично. Цвинтар, на якому був похований Петро Калнишевський, у 20-х роках минулого століття був чекістами перетворений на город, всі цвинтарні плити могильні були звезені до собору. Багато людей думає, що це - його могила. Могила його не там, вона була там, де був город і вирощували капусту. Втрачена. Хоч є деякі оптимісти, або просто, скажемо так, малокомпетентні люди, які хочуть знайти зараз цю могилу і перевезти, - але це практично неможливо. Так, я вважаю, що найдоцільніше – це було б взяти символічну капсулу соловецької землі, зробити копію могильної плити – у себе, в Україні, з нашого граніту, і встановити її на Батьківщині.

Павло Вольвач

Я знаю, що постать Петра Калнишевського Вам давно цікава, вона входить в сферу Ваших зацікавлень, і знаю інше – що оці зацікавлення виявляються не лише в якихось наукових чи публіцистичних працях, а й в поетичному слові. Я хотів би, щоб насамкінець прозвучав якийсь Ваш вірш, присвячений Калнишевському, або якимось чином дотичний до цієї фігури.

Данило Кулиняк

Козацька Січ розкидана у прах, Гніздо орлів роздзьобали шуліки, Старого ж Калнишевського Петра У Соловецький монастир – навіки.

І впала знов на землю нашу ніч, Бо добре знала Друга Катерина, Що доки буде в України Січ, То доти й буде жити Україна!


Павло Вольвач

Нагадаю, це був Данило Кулиняк, відомий письменник та публіцист.

Хлопці з рок-гурту “Декаданс” – якоюсь мірою нащадки і, ще більшою мірою, - земляки славного запорозького кошового. Трагізм отаманської долі їх, Богу дякувати, оминув. Але проблем у хлопців вистачає – з поправкою, певна річ, на сучасні реалії. І чи не головна проблема – масштабна розкрутка, так званий “промоушен”. Можна грати якісну музику, вирізняючись на тлі виконавців жорсткого блек-металу чи епігонів “ВВ”, можна навіть втрапити в збірники кращих українських рок-бендів на кшталт “Роковище” чи “Роковище-2”, але... Але все рівно, аби вирватися з музичних маргінесів, треба приймати відповідні правила гри. Ну і, звісно ж, вирушати до столиці.

Що й зробив лідер гурту Валентин Терлецький – поет, музикант і взагалі – “відморожена творча людина”, як називає себе сам Валентин.

Павло Вольвач

Валентине, я знаю, що літо видалось надзвичайно плідним - як для колективу, для гурту, так і для окремого митця Терлецького, і у вас є не одна, а, навіть, кілька прем’єр, з якими ви прибули до Києва?

Валентин Терлецький

По-перше, ми зняли новий кліп. Це наша четверта кліпова робота на пісню нову, яка увійде до нового альбому “Малхоланд драйв”. Зараз його взяли в ротацію на кілька центральних каналів, ми великі надії покладаємо саме на відео - бо зараз відео дуже актуальне в шоу-бізнесі. По-друге, це мультимедійний подвійний диск, - це колекція “Декаданс” повністю, куди увійшла вся наша творчість за 11 років існування групи.

Павло Вольвач

Наскільки я знаю, мало гуртів в Україні можуть похвалитися такими подвійними дисками?

Валентин Терлецький

Зокрема, у нас в Запоріжжі ми – перші, як і багато в чому були, а в Україні по пальцях однієї руки можна перерахувати, скільки таких мультимедійних дисків. Зараз це нове дуже, на Заході це дуже популярне, а у нас тільки починається ця стезя. Диск подвійний, там 20 відеотреків, 115 пісень увійшли, там багатий фотоархів - фотогалерея, присвячена учасникам групи, музикантам. Ну і третя прем’єра, - я дебютував у літературі – вийшла моя книга прози “Ключі від сутінок”, таке власне вибране, що я написав за дев’ять років останніх.

Павло Вольвач

Власне, що далі? Як Київ сприймає – ще рано говорити про це. Що буде далі?

Валентин Терлецький

Печальна така сторінка вітчизняного шоу-бізнесу – не дуже охоче, як не дивно, в столиці, в Києві сприймаються приїжджі музиканти, не дивлячись на рівень власне музикантів. Найсмішніше в шоу-бізнесі, - він взагалі смішний у нас в Україні, - те, що дуже важко пробитися, будь ти там надто талановитий або надто геніальний, без певних коштів, без стартового вкладення у тебе. Тобто, головне у шоу-бізнесі – не талант, а спонсор.

Група пройшла важкий шлях пошуків музичних, стильових, тобто, від важкої музики ми поступово перейшли до більш м’якої, більш філософічної, більш вдумливої музики. Знову ж таки, на жаль, сучасний український глядач і слухач бажає попсову культуру.

Павло Вольвач

Ну, я думаю, ті ж самі нарікання можуть висловити і поети, і до них приєднались би і прозаїки, можливо, і художники, скульптори. Але, Валентине, підсумовуючи нашу розмову – рок-н-рол живий чи мертвий?

Валентин Терлецький

Рок-н-рол живий в серцях, і поки ми будемо грати свою улюблену музику, ми залишатимемося молодими і, сподіваємось, держава все ж таки нас колись полюбить.

Павло Вольвач

А поки не полюбила держава, пропонуємо любити один одного – на приватній, так би мовити, основі. Отож кохайтеся, шануйтеся і пильнуйте себе!

Це був радіожурнал “Віта Нова”, його підготував і провів я, ведучий Павло Вольвач, мені допомагав звукооператор Сергій Балабанов.

Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG