Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 16:38

Разом з чехами дні кровопролиття та вуличні бої в Празі 21 серпня 1968 року згадують і українські іммігранти


Оксана Пеленська Разом з чехами дні кровопролиття та вуличні бої в Празі 21 серпня 1968 року згадують і українські іммігранти

Прага, 21 серпня 2003 року.

Оксана Пеленська

35-ті роковини окупації Чехословаччини військом Варшавського пакту 21 серпня відзначають громадяни Чеської Республіки. Разом з ними про дні кровопролиття і вуличні бої в Празі 21 серпня 68-го року згадують і українські іммігранти, які були свідками цих подій і їхні надії на демократизацію, внесені «Празькою весною», розчавили гусениці радянських танків.

На початку 60-их років українська громада в Чехословаччині, підрахувавши втрати, завдані війною і сталінськими терором, врешті поступово почала ставати на ноги. До країни з комуністичних Гулагів, дочекавшись відлиги, повертались разом з чехами та словаками і українці. Ïх не було багато, та все ж історично сформована українська меншина належала до найбільших. Духовному пробудженню сприяла «Празька весна», спроба чехословацьких комуністів побудувати «соціалізм з людським обличчям». Експеримент не вдався. На світанку 21 серпня 1968 року нова хвиля терору захопила Чехословаччину. Пані Христина Йойкова - голова Союзу українських жінок у Чеській Республіці -згадує:

Христина Йойкова

Коли 21 серпня у Чехословаччину увійшла совєтська армія, були українці перші, які усвідомили небезпеку, що прийшла з совєтськими військами, і застерігали своїх місцевих приятелів. Багато українських емігрантів у свій час наважилося до другої еміграції на Захід і знову будували життя спочатку. Тих, які залишилися в Чехословаччині, чекало нове переслідування. Офіційно не було заборонено об’єднуватися. Але таємна поліція на кожному кроці відслідковувала життя української громади і намагалася посіяти між українцями страх і недовір’я. Для майбутнього українського життя у Чехословаччині було найгірше те, що свою діяльність мусила закінчити організація, в якій були об’єднані діти повоєнних емігрантів з України. Частина членів організації була змушена тікати на Захід у різні країни, менша частина залишилася у Чехословаччині, але втратили між собою контакт. Так що ціла генерація української громади Чехословаччини через вторгнення совєтських військ загубилася у світі.

Оксана Пеленська

Пражанин Павло Мурашко народився вже в Чехословаччині. 21 серпня 1968 року він був у Пряшеві на Словаччині. Він згадує гуркіт танків, які, збивши дерев’яний шлагбаум на радянсько-чехословацькому кордоні, рвались далі до Праги. За його словами, репресії нового окупаційного режиму щодо українських емігрантів розпочались не відразу. Все сталось пізніше.

Павло Мурашко

Спочатку це не дуже вплинуло, аж пізніше: через 2-3 роки. Потім почалися всякі перевірки, політичні чистки і державна безпека знову почала свої справи проводити. Так що це торкнулося і мене, і багатьох інших.

Оксана Пеленська

Сьогодні, згадуючи втрати за роки окупації, чехи поіменно всіх до одного згадують своїх співгромадян: загиблих, поранених, тих, хто потрапив до тюрем, втратив роботу чи був змушений до еміграції. Між ними були і українські емігранти.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG