Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:34

“30 хвилин у різних вимірах”: Херсонес Таврійський.


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”: Херсонес Таврійський.

Прага, 16 серпня 2003 року.

Ірина Халупа

Говорить радіо «Свобода». Вітаємо Вас, дорогі слухачі. З Вами черговий випуск передачі «30 хвилин у різних вимірах» і я, господиня цієї передачі, Ірина Халупа. Тема сьогоднішнього випуску – Херсонес Таврійський.

Херсонес Таврійський, «Херсонесос» у перекладі з грецької - півострів Таврів, давнє місто-держава на південно-західному узбережжі Криму. Заснований у 422-421-му році до нашої ери переселенцями з дорійського міста Гераклеї Понтійської на місці іонійського поселення. Історію Херсонесу поділяють на два періоди:

Античний – від заснування до ІУ століття нашої ери, та на Середньовічний – від У по ХУ століття.

В античний період Херсонес займав близько 36 гектарів. В місті було 36 вулиць, ангора, ринок, театр, низка храмів, гавань. Головне божество міста - «царююча діва». Основою економіки Херсонесу було сільське господарство, землеробство, виноградарство та рибний промисел. Такі виробництва як будівельне, соледобувне, гончарне, бронзоливарне відігравали важливу роль у житті міста. Херсонесці вели жваву торгівлю з Гераклеєю Понтійською, Афінами, Родосом, Синопом, Ольвією. Херсонес був демократичною республікою вільних громадян. До органів державної влади міг бути обраний кожний вільний громадянин міста. Місто карбувало власні монети, мало міцні укріплення.

У період розквіту Херсонес володів землями Гераклійського півострова та західного Криму. Херсонес воював проти племен таврів та скіфів. Створення скіфської держави змусило Херсонес укласти угоду з Боспором та Понтом. На тривалий час Херсонес потрапив у залежність від Боспору. У 46-у році до нашої ери на звернення херсонесців Юлій Цезар надав місту незалежність, але незабаром воно знову потрапило під владу Боспору. В середині першого століття нашої ери на прохання аристократії в місті був розташований римський гарнізон, який перебував там до 4-го століття. Після падіння Західної Римської Імперії Херсонес увійшов до складу Візантії, а на початку Х століття потрапив під владу хазарів. З Х століття в місті посилюється вплив Київської Русі. 1299-го року Корсунь захопили золотоординські татари, а наприкінці ХІУ століття місто повністю занепало. У ХУ столітті Херсонес Таврійський перестає існувати, як місто.

Які відносини були між Руссю та Херсонесом, що їх поєднувало? Говорить Віталій Зубар, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Академії наук України.

Віталій Зубар

Здавалося б, що Херсонес - це античне, пізніше візантійське місто, яке не має стосунку до історії України. Але не треба забувати, що саме це місто свого часу здобув князь Володимир. Після цього він одружився з візантійською царівною Анною і саме це вивело Київську Русь і поставило її поряд з такими державами того світу, як Візантія.

Саме з Херсонеса, вірніше, через Херсонес, християнська релігія стала поширюватися на Київську Русь, що на той час мало дуже прогресивне значення. Цікаво, що князь Володимир після того, як здобув Херсонес, вивіз з Херсонеса і церковні книги, і навіть священнослужителів, один з яких став першим настоятелем Десятинної церкви в Києві.

Отже, Київську Русь і Херсонес поєднує багато ниток. На жаль, не всі ці нитки досліджуються певним чином сьогодні. Отже, Херсонес, або середньовічний Херсон, або Корсунь давньоруського літопису, має безпосередній стосунок до історії Київської Русі, на місці якої зараз сучасна Україна.

Ірина Халупа

Залишки античного міста, які збереглися на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський», належать до національних святинь. Недаремно руїни Херсонеса зображені на українських грошах – на одногривневій купюрі. Національний заповідник «Херсонес Таврійський» – не лише унікальний музей просто неба, але й науковий заклад, в якому працюють 7 кандидатів наук. 11 працівників готують зараз кандидатські і докторські дисертації.

Цього року до заповідника приїжджали дві комісії експертів ЮНЕСКО, оскільки в лютому цього року Президент України підписав указ про підготовку до занесення до списків Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО заповідників “Херсонес Таврійський” та «Асканія-Нова» і ландшафту міста Кам’янця-Подільського.

Цього літа в Севастополі працювало кілька археологічних експедицій. Там у відрядженні перебував наш київський колега Тарас Марусик і назбирував матеріали для цієї передачі. Перед мікрофоном – Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Історія дослідження античного Херсонесу, який пізніше називали Херсоном, а в давньоруських літописах – Корсунем, нараховує без малого 2 століття. Як сказав у розмові зі мною професор кафедри історії давнього світу і середньовіччя Харківського національного університету, доктор історичних наук, уродженець Севастополя Сергій Сорочан, до сьогодні розкопано лише третю частину із 40 гектарів городища. А що вже казати про хору, так званий сільськогосподарський супровід античного міста. Сергій Сорочан сказав, що більшість чиновників, від яких залежить фінансування археологічних досліджень, не розуміють двох фундаментальних речей. Перше, археологія – дорога наука. Друге – це повільна наука. Вона складається з низки уколів, заглиблень у землю, і щоб відтворити, що було на тому місці колись, іноді не вистачає життя одного покоління.

Серед кількох археологічних експедицій, які працювали цього літа в Херсонесі, одна – американська, під керівництвом директора Інституту класичної археології Техаського університету Джозефа Картера. Вже кілька років у цій експедиції проходять практику студенти Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Говорить студент магістерської програми з археології Михайло Шевченко.

Михайло Шевченко

Я приїхав сюди вперше. Працюємо ми на трьох об’єктах. Я працюю на одному з об’єктів поза межами Візантійської хори - це вілла римського часу, яка була досліджена впродовж трьох археологічних сезонів. Зараз там проводиться консервація тих залишків, які були розкопані для того, щоб далі було можна якось продовжувати розкопки і зберегти той матеріал, який було накопичено. Все це дуже цікаво для вивчення різних технологій, які використовуються для консервації в закордонних країнах. Ми співпрацюємо з британськими спеціалістами, які передають нам досвід щодо консервації пам’яток на відкритому повітрі.

Тарас Марусик

Павло Нечитайло цього року завершив навчання за цієї самої програмою.

Павло Нечитайло

В Херсонесі я вже працюю другий рік. Минулого року ми займалися власне археологічними дослідженнями на одному з об’єктів, які ми зараз консервуємо біля «великої цистерни». Для мене цей досвід є позитивним, хоча б у тому, що я уродженець міста Кам’янець-Подільського і ці технології, які вивчалися тут, можна з успіхом екстраполювати на пізньосередньовічні пам’ятки мого міста, де я у майбутньому маю намір працювати.

Для мене найбільш цікавим був об’єкт - так звана, «цистерна римського часу», що біля нині діючого Володимирського собору на території Херсонеса, оскільки там збереглися унікальні графіті Х-ХІІ століття. Це безпосередньо пов’язано з моєю науковою проблематикою. Для мене досвід консервування їх, як таких, був дуже цікавий.

Тарас Марусик

На зароблені в Херсонесі гроші Павло Нечитайло вирішив організовувати свої експедиції.

Павло Нечитайло

Вже другого сезону, починаючи з 2002 року, я за відкритим листом від Інституту археології досліджую печерні християнські пам’ятки регіону Середнього Подністров’я. То в українській археології є нагальна і велика проблема. Фактично, моя робота є однією з перших наукових розробок з цієї тематики. Близько 60 цих пам’яток існує, однак більшість руйнується. Опубліковані лише деякі і не повністю. Якщо мені пощастить ця робота буде продовжуватися і наступних археологічних сезонів.

Тарас Марусик

А тепер – слово студентці Києво-Могилянки Ользі Манігді.

Ольга Манігда

Для мене є дуже цікавим той момент, що цей рік консерваційних робіт, маркує той момент, що саме цього року Херсонес мають намір включити до найбільших і найважливіших пам’яток історії людства. Власне з цього приводу тут працює Кріс, фахівець британського музею, який проводить консерваційні роботи і який планує привезти сюди комісію ЮНЕСКО, яка розгляне всі роботи і має намір включити Херсонес у список цих пам’яток.

Тарас Марусик

До Ольги Манігди підключається її колега Сергій Разумов.

Сергій Разумов

Я теж вперше працюю саме в Херсонесі на консервації пам’яток. Працював на трьох об’єктах. Ми починали освоювати, так би мовити, абетку консервації, з залишків лікарні або притулку для тяжкохворих візантійського часу на території Херсонесу біля центрального міського водосховища. Зараз ми консервуємо її рештки, тобто, це залишки стін, підлог, а також водогінних труб, бо там, мабуть, таки були якісь басейни, де були якісь лікувальні процедури для цих хворих. Залишається жалкувати лише за тим, що цього сезону не довелося покопати, бо ми все ж таки більше спеціалізуємося з археології, тобто з розкопок, ніж з консервації. Але це теж дуже цінно.

Другий об’єкт - це водосховище біля нинішнього Володимирського собору на колишній агорі полюсу Херсонесу. Це споруда візантійського часу і додає їй цікавості те, що після того, як вона перестала бути водосховищем, вона використовувалася як в’язниця. Найімовірніше, саме в’язні, які були у ній, залишили дуже цікаві графіті: календарі на стінах, зображення кораблів, вершників, а також дуже багато хрестів та написи грецькою мовою. Це цінний матеріал, який ще чекає на публікацію, обробки і таке інше. На жаль, ці графіті були залишені на тиньку, який дуже сильно обвалюється після того, як після розкопок залишився на відкритому повітрі. Тому ми закріплювали цей тиньк, щоб зберегти ці безцінні залишки минулого тисячолітньої давнини.

Тарас Марусик

У цій експедиції є і свої старожили. Говорить аспірант Дмитро Певтиць.

Дмитро Певтиць

Я вже третій рік працюю в Херсонесі, але, на відміну від минулих сезонів, коли я був на розкопках, зараз я працюю у фондах з матеріалами догрецького поселення Учбаш, яке розташоване неподалік від Севастополя. Мушу сказати, що ті матеріали, з якими мені зараз доводиться працювати, досить цікаві і, я б сказав, вражаючі. Вони досі не отримали достатньої необхідної публікації, і я сподіваюсь, що після обробки вдасться їх опублікувати. Учбаш - це укріплене поселення, яке було розташоване на великій скелі і яке є форпостом до входу на Гераклійський півострів.

Тарас Марусик

А в складі експедиції, яку очолює згаданий професор Сергій Сорочан, крім іншого професора, киянина Віталія Зубаря й одного професора з Москви, працюють московські школярі.

Ідея залучити учнів належала колишньому директорові Національного заповідника «Херсонес Таврійський» Інні Антоновій. Московські діти працюють в Херсонесі не перший рік у дві зміни. Цього року у першій зміні було 90 учнів, а в другій – 49. До Севастополя їх привозить українка, вчитель вищої категорії московської гімназії № 1552 Наталія Бурлакова. Вона методист інноваційного викладання та експериментальної роботи і викладає історію в 6-11 класах. Говорить Наталія Бурлакова.

Наталія Бурлакова

Мої учні приїжджають в Севастополь уже сьомий рік. Спочатку ми були в групі, яка була під керівництвом Дитячого фонду. Цим дитячим фондом у свій час керував Ролан Биков, пам’ятаєте, був такий відомий актор? Він керував усім фондом, а було ще таке південне відділення Дитячого фонду. При цьому південному відділенні був археологічний табір. В нього не було ніякої назви. Ми сюди приїжджали просто, як загін. А три роки тому ми вже свій табір привезли, який називається «Кліо». От уже три роки, це вже четвертий сезон, як ми працюємо самостійно.

Ми не практикуємо набір дітей з інших шкіл. Нам так зручніше, коли ми знаємо своїх учнів. Увесь рік ми працюємо разом, а влітку виїжджаємо сюди на археологічну практику. Ми впродовж чотирьох років ведемо розкопки на базі цитаделі. Торік ми почали виходити на культурний шар, вийшли на місце, яке нам прийшлося законсервувати, тому що вже закінчувався сезон. Цього року ми копали на тому ж самому місці, яке торік законсервували і вийшли на водостік кінця ХІХ століття.

Діти, які сюди приїжджають, дуже часто відмовляються від поїздок у Туреччину, на Кіпр, в Болгарію, Іспанію і Францію. Ïдуть сюди в Севастополь. У нас є діти, які сюди приїжджають 7 років поспіль. Вони зараз уже студенти і працюють у нас вихователями.

Ірина Халупа

Ви слухаєте українську “Свободу”. В ефірі передача «30 хвилин у різних вимірах». Тема сьогоднішнього випуску – Херсонес Таврійський. В другій частині програми директор заповідника Леонід Марченко розповість про спроби занести Херсонес у список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Археологія – це не лише розкопки та цікаві відкриття. Археологія – це копітка наука, аналіз, вивчення, інтерпретація знайденого. Про те, як зафіксована спадщина Херсонеса в науці, говорить доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Академії наук України Віталій Зубар.

Віталій Зубар

Вважається, що археологія - це пошук яскравих знахідок. Це дійсно так, але археологія - це не лише пошуки яскравих знахідок, це історична наука, причому , історична наука, яка базується певної мірою на специфічних джерелах, якими є пам’ятки матеріальної культури. Саме опрацювання цього величезного за обсягом матеріалу і дозволяє робити певні історичні узагальнення і реконструювати давню історію нашої країни. Причому, у широких колах суспільства поширена думка, що археологія - це є розкопки. Але розкопки, це перший етап вивчення далекого минулого нашого народу, нашої Батьківщини за матеріальними рештками. Та робота кабінетна, яка ведеться після археологічних робіт, вона не помітна пересічному громадянину, а цей етап роботи є найбільш важливий. Тому сьогодні, коли ми вступили в третє тисячоліття, нам треба було б більше уваги звертати на певні узагальнення, дивитися на те, як і що робилося раніше і підвести певну риску на межі тисячоліть, тому що зроблено, як це було зроблено і що нам треба робити, вступаючи в третє тисячоліття.

В цьому сенсі, як на мене, дуже важливу роль для Херсонеса відіграє чотиритомне видання «Історія і культура Херсонеса», яке зараз готується до друку. Перший том якого вже підготовлений до друку. Але знову проблеми з фінансами. На видання такої книги треба порівняно небагато грошей. Але в бюджеті цих грошей нема і було б дуже непогано, коли б багаті люди, які є в Україні, спонсорували це видання. Це було б на благо не лише української науки, а й науки світової , і Херсонес зайняв би достойне місце серед таких пам’яток, як Афіни, Рим, Помпеї та інші.

Ірина Халупа

Ми говорили про історію Херсонеса, про археологічні експедиції, які там працювали, але що собою представляє сам заповідник? Чи велика його площа? Що на ній розташовано? Розповідає директор національного заповідника «Херсонес Таврійський», кандидат історичних наук Леонід Марченко.

Леонід Марченко

Нам треба зберегти цю стародавню пам’ятку. Територія її велика. Лише стародавнє городище - це більше 40 гектарів. На цій території багато пам’яток, де буквально кожного року треба проводити консервацію, реставрацію цих пам’яток. Це мозаїки, оборонні споруди, це житлові квартали і інші пам’ятки. Для того, щоб ми їх зберегли не лише для нинішніх поколінь, але і для майбутніх, треба вкладати дуже великі гроші у це. А це ж пам’ятка-музей просто неба, тому в першу чергу ми дбаємо про це. Крім городища стародавнього, у нас є хора, тобто, сільськогосподарська територія стародавнього Херсонесу. Це пам’ятка, якої немає ніде більше у світі. Там збереглися і стародавні шляхи, і агротехнічні споруди, садиби. Це дуже цікава пам’ятка. Територія хори Херсонеса у ІУ сторіччі до нашої ери була 12 тисяч гектарів. Ця територія була дуже добре розмежована, як і саме місто Херсонес, вся територія Гераклійського півострова. Це дороги, садиби, виноградні плантації. На щастя, все це збереглося. Коли ЮНЕСКО зацікавилося Херсонесом, в першу чергу, ЮНЕСКО дуже дбає про те, щоб збереглася хора Херсонесу, тому що, як я казав, таких пам’яток у світі не залишилося. На території Херсонеса все це є. Все це під землею, під водою.

З 12 тисяч гектарів ми зробили топографічне відділення понад 400 гектарів. Ми думаємо отримати акти на цю землю. Є Указ Президента Леоніда Кучми про інвентарізацію земель національних заповідників. Ми цю роботу вже провели. Підготували документи і зараз ці документи в міській раді для затвердження. Я думаю, що ЮНЕСКО, у нас були вже 2 комісії експертів ЮНЕСКО, в першу чергу, вони дбають про те, щоб зберегти хору, тому що в списках ЮНЕСКО ще таких пам’яток не було.

Ірина Халупа

А кому належить ця земля, на якій розміщена старовинна херсонеська хора, чи ведуться так якісь роботи, чи там щось будується?

Леонід Марченко

Ситуація так складається, що ці пам’ятки, фактично, є територією заповідника, коли ми стали загальнодержавною власністю. В уставі заповідника все це записано і є. Проекти цих зон були затверджені в 1992 році державною адміністрацією Севастополя. Але в той час не було грошей, щоб ми могли отримати ці документи. Тобто, хора є, ділянки ці є, пам’ятка є, а документів у нас на неї, крім того, що є цей проект охоронних зон і що є розпорядження міської адміністрації, немає. Зараз (згідно з законодавством) повинен бути акт на землю. Але цього акту у нас немає.

На адміністративній території міста Севастополь будівництво іде. Чому ми і турбуємося. Ми хочемо, щоб ці місця самі головні залишилися для нащадків, тому ми хочемо отримати акт на ці землі. Є такі рішення, добрі рішення. Разом з міськими архітекторами проектного інституту ми розробляємо такий проект по Омезі. Це бухта Омега, де іде забудова зараз і 25 гектарів археологічних земель вписується в міську забудову. Це вперше в Європі, між іншим, такого ще нема, щоб археологія вписувалася і проектувалася в забудову міську. Це ми робимо. Туди ми вписуємо 7 садиб, античну дорогу біля 2 кілометрів від бухти Камишова до бухти Омега. Це все буде вписано в розбудову міста. Представникам ЮНЕСКО минулого року це дуже сподобалося ця ідея, такий підхід наш разом з архітекторами. Якщо це відбудеться, то це буде дуже добре.

Ірина Халупа

Херсонес лежить під синім небом. Серед трав і кущів на березі Чорного моря розкидані античні пам’ятки, серед тих пам’яток ходять табуни людей. Як оберігати цю безцінну спадщину?

Леонід Марченко

Це для нас одна з головних проблем. Проблема перша в тому, що Ви бачите, що городище розташоване біля моря. Люди йдуть купатися. У нас було рішення місцевої ради, щоб заборонити купання в Херсонесі. Але це рішення не виконується. Ми своїми силами нічого зробити не можемо. Можна лише зробити, щоб, скажімо, було у нас більше музейних наглядачів, щоб вони були біля пам’яток, людям розказували і про пам’ятку і про те, щоб вони не ходили по пам’ятках. Для цього потрібні і гроші, і штатні одиниці.

Крім того, ми зараз зробили вже анотацію на пам’ятки. Все у нас не збереглося. З міста Харкова фахівці приїздили до нас і вже зробили анотацію. Це теж допоможе нам, щоб люди по пам’ятках не ходили. Ця проблема є.

Ну, і впорядкування. Ми думаємо зробити доріжки, і у нас є на цей рік гроші.

Ірина Халупа

Отже, Херсонес уже двічі відвідували комісії ЮНЕСКО. Коли планується офіційне подання документів, щоб занести Херсонес у список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?

Леонід Марченко

У лютому цього року наш Президент підписав доручення про підготовку документів до включення у списки ЮНЕСКО нашого заповідника, а також заповідника Асканія Нова і ландшафту міста Кам’янець-Подільська. Ці три об’єкти повинні офіційно номінуватися. І це може бути чи в цьому, чи в наступному році. Комісія ЮНЕСКО в Україні буде готувати документи на подання в ЮНЕСКО. Цю номінацію ми пройшли. Вже в травні цього року були представники комісії, експерти ЮНЕСКО і комісія представників українського осередку ЮНЕСКО.

Я думаю, що в цьому чи у наступному році подання документів буде готуватися. Це дуже велика процедура. Дуже великі питання треба вирішити про впорядкування території, про вирішення питання генерального плану розвитку заповідника. Найближчими роками треба зробити велику роботу: отримати ті ж акти на землю, про які я казав. Це обов’язкова умова ЮНЕСКО, щоб кордон був не лише пам’ятки, а навіть її ж буферної зони чітко визначений. Друге питання, це треба ввести дуже велику роботу з консервації пам’ятки. Ми зараз теж цим займаємося з допомогою Техаського університету. Зараз у нас декілька місяців працюють і спеціалісти з Англії по консервації. Вони й далі будуть працювати, допомагають нам вирішувати ці питання. Це теж вимоги ЮНЕСКО.

Ірина Халупа

І на закінчення, ще раз про експедиції. На початку програми ми говорили з студентам різних університетів і шкіл, які приїздять в Херсонес. Директор заповідника Леонід Марченко пояснює на яких засадах ці експедиції відбуваються.

Леонід Марченко

Експедицій у нас завжди було багато. Це 15-16 експедицій кожного року. В першу чергу, скажу, що ми вітаємо експедиції нашої держави, які працюють у нас: це Києво-Могилянська академія, Київський університет, Харківський університет, національні заклади. Із Харкова, скажімо, у нас три експедиції працює кожного року. Є у нас і міжнародні експедиції. Я б в першу чергу назвав експедицію, яку очолюють мої два заступники з науки, разом з Техаським університетом. Техаський університет має в своїй команді фахівців з різних країн світу: це і англійці, і італійці, і словаки і інші. Це польські експедиції: Варшавського університету, Познанського університету, це співпраця з університетом міста Краків. Ми співпрацюємо з багатьма російськими університетами, скажімо, Уральським університетом. Це дуже цікава історія. В роки війни Херсонеські головні експонати збереглися в Єкатеринбурга, як тепер це місто називається. Після війни ми маємо договір про співпрацю. Всі ці роки уральці працюють у нас кожного року. Це нам допомагає дуже.

Труднощі в цьому є, тому що, крім, скажемо, фахівців - це і поети, і лікарі, і кібернетики, всі працюють в експедиціях, навіть доктори наук працюють землекопами. Вони якісь гроші мають, а є ж студенти, які грошей не мають. Раніше ми мали змогу платити в експедиціях якісь невеликі гроші, а зараз ми цього практично не маємо. Все ж таки люди їдуть і беруть участь в цих експедиціях, тому що це дуже цікаво. Нам дуже добре, тому що допомога Херсонесу велика. У нас за літо десь проходять в експедиціях понад 500 осіб.

Ірина Халупа

На цьому, дорогі слухачі, цей випуск передачі «30 хвилин у різних вимірах» закінчується. Зустрінемося через тиждень. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з Вами і бажаю Вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові. Говорить радіо «Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG