Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:04

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Програма присвячена Восьмому Світовому Конгресу Українців.


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Програма присвячена Восьмому Світовому Конгресу Українців.

Київ, 27 серпня 2003 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні наша програма присвячена Восьмому Світовому Конгресу Українців.

Напередодні Дня Незалежності у Києві працював Восьмий Світовий Конгрес Українців. Його перебіг відстежувала наша колега Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Уперше у своїй історії, Світовий Конгрес Українців працював в Україні, у її серці – Києві. І вперше організатори Конгресу зітнулися з примхами української влади: Восьмий Конгрес мав працювати в “Українському домі”, але чи не в останню хвилину колишній музей Леніна оголосив про початок ремонту. І Восьмий Світовий Конгрес Українців працював у колишньому будинку Центральної Ради, нинішньому Будинку вчителя. У підсумку, у перший робочий день делегати і гості Конгресу не завжди почувалися комфортно, а прес-служба через брак “робочого простору” була змушена обмежити кількість журналістів, які висвітлювали перебіг подій на Конгресі.

Олекса Боярко

Перервемо розповідь Богдани КОСТЮК для історичної довідки. Як виник Світовий Конгрес Українців? Чим знаменна його 35-тирічна історія? Послухаємо Віталія Пономарьова.

Віталій Пономарьов

Ідея об’єднання українців діаспори у надпартійну та позаконфесійну громадську організацію виникла ще у середині 50-х років ХХ століття. Така організація під назвою «Світовий Конґрес Вільних Українців» була заснована на базі Пан-Американської Української Конференції. Перший конґрес СКВУ відбувся 16–19 листопада 1967 року у Нью-Йорку. Метою організації була проголошена (цитата) «підтримка зусиль українського народу в боротьбі за незалежність».

Членами Конґресу є понад 100 громадських, релігійних, наукових, жіночих, молодіжних українських організацій з двадцяти п’яти країн світу. Вищим органом СКВУ є конґрес, який відбувається раз на 5 років. Перші сім конґресів відбулися у Нью-Йорку та Торонто. У період між конґресами координацію діяльності колективних членів здійснює Секретаріат, що нині перебуває у Торонто. Роботу за окремими напрямками проводять постійні ради та комісії: церковна, виховно-освітня, суспільної служби, наукова, справ культури, людських та громадських прав, кооперативна, спортивна, молодіжна. Серед проведених Конґресом акцій найбільшого розголосу у середині 70-х років набула кампанія на захист українських дисидентів: Валентина Мороза, Ніни Караванської, В’ячеслава Чорновола, Івана Світличного, Юрія Бадзя, Леоніда Плюща, Петра Григоренка, Василя Стуса та інших. А влітку 1979 року 18 українських політв’язнів звернулися до Організації Об’єднаних Націй з проханням розглянути на засіданні Генеральної Асамблеї українське питання. Вони уповноважили президента СКВУ (цитата) «здійснювати весь комплекс дипломатичної та іншої праці, що виявиться необхідною для виходу України з так званого СРСР і створення самостійної української держави». З відновленням незалежності України СКВУ 1992 року змінив свою назву на «Світовий Конґрес Українців» і тоді ж виступив засновником Української Всесвітньої Координаційної Ради. А у березні цього року Світовий Конґрес Українців став членом Економічної суспільної служби ООН.

Олекса Боярко

Після історичного екскурсу Віталія ПОНОМАРОВА продовжимо репортаж Богдани КОСТЮК із зібрання Світового Конгресу Українців

Богдана Костюк

Президент СКУ Аскольд Лозинський про завдання Восьмого Конгресу розповів.

Аскольд Лозинський

Всі сім Конгресів, до сьогоднішнього дня, відбувалися на північноамериканському терені. Тоді, коли на останньому Сьомому Конгресі, що відбувався в Торонто, був один представник так званої Східної діаспори, то вже на цьому Конгресі делегатів з східної діаспори є понад сто і продумане воно було для того, щоб відбути цей конгрес в Україні, щоби уможливити приїзд і дискусії з речниками Східної діаспори. Гасло цього конгресу є: “Там де живуть українці, там живе Україна”. І воно фактично в дійсності так є, бо ми живемо в Америці чи в Канаді, чи проживаємо чи в Омську в Томську чи де б вони не жили, то ми якісь трохи інакші, відмінні від звичайного населення, яке там проживає і ми дуже подібні один до другого. Й помимо того, що ми є громадяни, скажімо, я є американець, то все ж таки я маю таку подвійну лояльність, так має, я думаю кожна людина, яка знаходиться в діаспорі. Цей конгрес має на меті згуртувати українців.

Богдана Костюк За словами пана Лозинського, за доби глобалізації і розширення географічних меж проживання українців надзвичайно важливим є зберігати у серці духовну єдність.

Аскольд Лозинський

Ми стараємося збудувати українські школи, ми стараємося, щоби діти виховувалися в українському дусі. І тому для нас ця спаяність, з світовим українством чи з українцями, що живуть в Україні, чи з українцями, які живуть в Новосибірську – надзвичайно важлива.

Олекса Боярко

І ще про завдання, які ставив перед собою Конгрес. Говорить останній президент Української Народної Республіки в екзилі, голова правління Фундації Ольжича Микола Плав‘юк.

Микола Плав‘юк

Цей Конгрес має на меті проаналізувати ситуацію, яка заіснувала: спад активності Західної діаспори, українських громад в Західній діаспорі, відновлення організаційних структур Східної діаспори і узгіднити, що робити щоб посилити і зберегти дію української діаспори як на Сході, так і на Заході. Але основна проблема - провести підсумки стану українських поселень за межами Батьківщини і дбати про те, щоб ми підсилювали ті тенденції, які роблять з України – українську державу, націю українську її господарем, а при помочі української держави організованого громадського життя, забезпечити збереження українських етнічних спільнот у різних країнах їхнього поселення.

Олекса Боярко

Своєрідна ілюстрація до слів Миколи ПЛАВ‘ЮКА – розповідь про конкретні справи і проблеми українців Польщі, яку веде головний редактор газети “Наше Слово” (Варшава) Мирослав Вербовий

Мирослав Вербовий

В першу чергу перед нами велика робота, щоби змінити оцей поганий стереотип поляка про Україну і українця. Це дуже важко, ми достатньо пережили таку навальну хвилю, коли йдеться про волинські події, де треба було не лише на конференціях, не лише пером чи мікрофоном спілкуватися, входити в дискусію, інколи, навіть, у сварню. З другого боку, ми хотіли показати, що не завжди ми повинні жити поганою історією, що сьогодні треба дивитися на цю Україну, яка вона постає з колін утворюючись перетворюючись і все ж таки прямує в Європу. Звідси в першу чергу, що й колись ми робили, – це промоція української культури, але доброї культури і класичної, і не виключно шароварно-вишивкової, яку ми собі дуже високо цінуєм. Ми хотіли показати Україну нинішню не якусь етно-Україну, але всю Україну в повному вимірі. І тому, наприклад на останньому фестивалі в Сопоті, якій відбувся в цьому році, запросили “Океан Ельзи” Вакарчука. Ну ви знаєте я сам їдучи машиною люблю слухати його записи, але так як цей колектив повів у Польщі на відомій в Європі сцені Лісній Опері Сопота, і потім це турне по Польщі, то я думаю, що він зробив більше, ніж всі не ображаючи нікого, Генеральне консульство України в Польщі включно з Посольством України в Варшаві. І саме такої культури – високої, молодіжної, сучасної, що ми не відстаємо, не маємо чого соромитися. В першу чергу ця Україна вже є самовиявленням в українській музиці, вона є українська у слові, що є неймовірно важливо.

Олекса Боярко

І знову слово Богдані Костюк, котра завершує репортаж про перебіг Конгресу, і передусім розповідає про свої зустрічі з представниками східної української діаспори.

Богдана Костюк

А тим часом, українці, які проживають у державах колишнього Радянського Союзу, і які вперше були представлені на Світовому Конгресі, при спілкуванні з пресою найчастіше нарікали на байдужість київської влади до їхніх потреб і проблем. Мирослава Філіпова – голова Центру української культури “Джерело” у місті Томськ (Росія) повідомила: “Наше товариство існує з 1990-го року, дуже складно там існувати, тому що допомоги ніякої немає ні від Росії, ні від України. Збираємося ми в інституті медичної генетики, де я працюю. Якісь вечори ми проводимо в школі, це є слов‘янські класи. Класи складаються з двох підгруп – півкласу українського, півкласу польського. У цій школі ми теж проводимо якісь вечори, свята Шевченка. Це єдине місце, де ми можемо без оренди провести якійсь захід. А так взагалі питання підручників, питання методичної літератури, вчителів стоять дуже гостро, тому що так як ми паралельно з польським класом, то Польща своїх співвітчизників дуже гарно забезпечує. Вони повністю обладнали клас”. Асоціація “Українці у Казахстані” нарікає на “інформаційний голод” з України, i, за словами одного з керівників Асоціації Тараса Чернеги: “Немає потужної мережі українських видань, які могла б читати діаспора, зокрема Східна, в Інтернеті. Хоча хочу сказати, що в Казахстані видається українська газета. Це єдиний на теренах азійського простору україномовний часопис “Українські новини”. Утримується вона, на відміну від інших держав, з держбюджету республіки Казахстан”, і розповсюджується ця газета серед українських громад держави.

У місті Уральськ (Західний Казахстан) працює товариство “Єднання”, голова якого Ольга Жумаєва розповіла: “У нас товариство ще дуже молоде і тому, українців у нас майже двадцять тисяч, у нашій області, є також у нас села невеличкі, де понад 80% мешкає українців. Заходи у нас які. Ну ми тільки збираємося, така була у нас свідомість, що ми були всі радянські, на жаль, але зараз – вже те, що ми збираємося, співаємо наші пісні, проводимо День пам‘яті Шевченка, Івана Франка, це вже щось”. Делегати Восьмого Світового Конгресу Українців від Узбекистану на брак уваги української і місцевої влади не нарікали. За словами народної артистки Узбекистану Зінаїди Соловей: “В Узбекистані до нас дуже добре відноситься президент Узбекистану. Він сказав, що українці Узбекистану – це наші українці і ми з того дуже горді. І, ви знаєте, Узбекистан дуже багатонаціональний, українців понад сто шість тисяч. В самому Ташкенті живе біля сорока тисяч українців. Ми всі діаспорою збираємся, розмовляємо українською мовою. В минулому році у нас недільна школа організувалась, дуже добра. В самому Ташкенті 110 школа імені Шевченка. Нещодавно в березні на 189 років Шевченка на відкриття пам‘ятника приїздив наш шановний президент України Леонід Данилович Кучма і був президент Узбекистану Іслам Абдуганійович Карімов”.

Тим часом, на Конгрес Українців Президент України не навідався. Хоча київське зібрання СКУ, на думку його учасників, відіграло історичну роль: по-перше, тому, що проходив Конгрес у материковій Україні. По-друге, тому, що уперше його учасники розглядали проблеми, пов’язані з історією України (голодомор), її сьогоденням (трудова еміграція, функціонування української мови, тощо) і також з життям східної діаспори. І, за словами глави УГКЦ Любомира Гузара, треба: “Унести в наш світ, в наше сьогодення сильні, здорові, поможності християнські моральні засади”. З Києва для “Радіо Свобода” Богдана Костюк.

Олекса Боярко

Насамкінець, певний підсумок роботи Конгресу. Говорить Степан Романів, голова Об‘єднання українців Австралії.

Степан Романів

Світовий Конгрес Українців, який відбувся в Києві, з точки зору його австралійської делегації був дуже успішним. Вперше ми зібралися під тим, що ми розуміємо світове українство. З усіх сторін світу люди з‘їхались, мали свої проблеми, хоч кожна країна призвела з собою свої турботи, але все ж таки все відбувалося навколо центральної теми, що робити і як допомогти Україні, і як себе зберегти. Сьогодні, я думаю, що ми всі задоволені, від‘їжджаємо з тим, що ми маєм певні накреслені плани, а ті плани є широкі, вони є різноманітні. Беручи під увагу, що маємо Західну діаспору і Східну діаспору, кожна має свої проблеми, кожен також має і свої позитиви. Беручи під увагу тих різних труднощів, яких було перед Конгресом, все ж таки воно все вийшло на позитивне, бо відбулося в Будинку Вчителя. Цей Будинок має своє історичне значення і це історичне значення також проявилося відбуттям Восьмого Конгресу Світових Українців. Думаю, що на майбутнє будемо бачити більше такої інтеракції між тих країн діаспори і України. Ми мали нагоду також зустрічатися і з представниками уряду, з міністрами Зленко, головою Верховної Ради паном Литвином. Спільно ми також обговорювали, як власне ми можемо допомогти тому українстві, себе зберегти, також допомогти Україні. На загал, Австралія, маючи вісім делегатів, чекає наступної зустрічі в Києві, а також переказує всім українцям в Україні і поза Україною великий палкий привіт від української діаспори в Австралії

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали спеціальний випуск програми «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА», присвячений Восьмому Світовому Конгресу Українців. З празької студії вів передачу Олекса Боярко. Над випуском у Києві працювали: співукладач програми Сергій Грабовський. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG