Прага-Київ, 22 серпня 2003 року.
Людмила Литовченко
Надходить 24 серпня – День незалежності України. Дванадцять років, як дванадцять апостолів, як дванадцять б’є на стіні... Гарна дата, але... «Чи є вона ота незалежність», - кидає нам песиміст... «Може, кому й незалежність», - додає другий... «Якби знав, то й не голосував...», - ще один. І так цілий хор. За опитуваннями, вдвічі впала кількість прихильників незалежності за ці 12 років... Що ж сталося, чому на фоні ніби-то всенародного оптимізму, як каже влада, так погіршилася ситуація з народною підтримкою державності? Про це розмірковує один з патріархів боротьби за українську незалежність, який мріяв про неї за колючими дротами радянських таборів і в’язниць, який закликав до неї полум’яним публіцистичним словом у часи тоталітарні, Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
День незалежності для кожного вільного народу - це перше свято. Сенс його глибший, ніж відзначення дати. В глибинах пам’яті проходить перезва поколінь, тих, що плекали вроду нашого краю, любили його і лягли кістьми в його обороні.
Найперше, слід віддати честь тим, що жили з гаслом:«Або здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї», витривалі під чорним вітром комунізму і, як і досі, для себе нічого не хочуть, аби тільки Україна була вільна. Дуже хочеться, щоб День незалежності був справжнім святом мільйонів, які працюють, люблять, вірять і надіються стати повновладними господарями землі, яку дав їм Бог.
Маю глибоке співчуття до людей травмованих і залежних, бо скалічений не відчуває свята, а залежний, чи то від алкоголю і наркотиків, чи від чужої злої владної волі, він не може відчути свята незалежності. Сьогодні заслуговують великого жалю і співчуття люди розгублені і дезорієнтовані під тиском дикого ринку і засміченого простору інформації замість чистого повітря правди, яка дає радість.
До кожного неодмінно прийде свято, до кожного, що почне животворити його духом. Повторимо ж молитву православної Літургії: «Щоб визволитися нам від скорботи, гніву і нужди, Господу помолимося. І за благословенний щедрий край наш Господу помолимося. І буде наш край таким, яким ми щоденними зусиллями творимо його».
Наше десятиліття засвітилося і свічками офірної любові спадкоємців і чорними свічками посткомуністичних недогарків. І всі несуть спадкоємність. Але, слава Богу, що кожен може думати, як йому самому засвітитися, замість думати про втечу з неволі і замість з жахом вичікувати нових директив з Москви, і з трепетом перечікувати лихого царя в слабкій надії, що потім прийде кращий.
Зі святом незалежності України хочу привітати своїх добрих знайомих і незнайомих друзів. А тим, що причетні, прочитаю свій давній тюремний вірш, написаний назустріч жаданій даті.
Вам, кому рокувала доля смерть солодку за рідний край, смерть повільну, тюрму, неволю, дим поразки і прірви край, в безпросвітну глуху дорогу йти і знати один за сто, нести слово свого Бога і не падати під Хрестом, серед зла і хули, і наруги у снігах між чужими людьми І живити святиню в других і стояти за них грудьми. Вам, ув’язнені лицарі честі, котрі скошеним цвітом лягли, котрі в горі, в глухім нещасті її вроду і дух берегли, Україна складає шану і допоки нам світить день, Берегтиме народна пам’ять всіх шляхетних своїх людей.
Людмила Литовченко
Надходить 24 серпня – День незалежності України. Дванадцять років, як дванадцять апостолів, як дванадцять б’є на стіні... Гарна дата, але... «Чи є вона ота незалежність», - кидає нам песиміст... «Може, кому й незалежність», - додає другий... «Якби знав, то й не голосував...», - ще один. І так цілий хор. За опитуваннями, вдвічі впала кількість прихильників незалежності за ці 12 років... Що ж сталося, чому на фоні ніби-то всенародного оптимізму, як каже влада, так погіршилася ситуація з народною підтримкою державності? Про це розмірковує один з патріархів боротьби за українську незалежність, який мріяв про неї за колючими дротами радянських таборів і в’язниць, який закликав до неї полум’яним публіцистичним словом у часи тоталітарні, Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
День незалежності для кожного вільного народу - це перше свято. Сенс його глибший, ніж відзначення дати. В глибинах пам’яті проходить перезва поколінь, тих, що плекали вроду нашого краю, любили його і лягли кістьми в його обороні.
Найперше, слід віддати честь тим, що жили з гаслом:«Або здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї», витривалі під чорним вітром комунізму і, як і досі, для себе нічого не хочуть, аби тільки Україна була вільна. Дуже хочеться, щоб День незалежності був справжнім святом мільйонів, які працюють, люблять, вірять і надіються стати повновладними господарями землі, яку дав їм Бог.
Маю глибоке співчуття до людей травмованих і залежних, бо скалічений не відчуває свята, а залежний, чи то від алкоголю і наркотиків, чи від чужої злої владної волі, він не може відчути свята незалежності. Сьогодні заслуговують великого жалю і співчуття люди розгублені і дезорієнтовані під тиском дикого ринку і засміченого простору інформації замість чистого повітря правди, яка дає радість.
До кожного неодмінно прийде свято, до кожного, що почне животворити його духом. Повторимо ж молитву православної Літургії: «Щоб визволитися нам від скорботи, гніву і нужди, Господу помолимося. І за благословенний щедрий край наш Господу помолимося. І буде наш край таким, яким ми щоденними зусиллями творимо його».
Наше десятиліття засвітилося і свічками офірної любові спадкоємців і чорними свічками посткомуністичних недогарків. І всі несуть спадкоємність. Але, слава Богу, що кожен може думати, як йому самому засвітитися, замість думати про втечу з неволі і замість з жахом вичікувати нових директив з Москви, і з трепетом перечікувати лихого царя в слабкій надії, що потім прийде кращий.
Зі святом незалежності України хочу привітати своїх добрих знайомих і незнайомих друзів. А тим, що причетні, прочитаю свій давній тюремний вірш, написаний назустріч жаданій даті.
Вам, кому рокувала доля смерть солодку за рідний край, смерть повільну, тюрму, неволю, дим поразки і прірви край, в безпросвітну глуху дорогу йти і знати один за сто, нести слово свого Бога і не падати під Хрестом, серед зла і хули, і наруги у снігах між чужими людьми І живити святиню в других і стояти за них грудьми. Вам, ув’язнені лицарі честі, котрі скошеним цвітом лягли, котрі в горі, в глухім нещасті її вроду і дух берегли, Україна складає шану і допоки нам світить день, Берегтиме народна пам’ять всіх шляхетних своїх людей.
