Прага, 22 серпня 2003 - А тепер трошки про гіґієну. В Італії збираються усунути столітній бруд зі шкіри одного із найвідоміших своїх мужів. Останній раз його мили у 1843-му році. І не так як нас з вами-смертних: водою та милом, а соляною кислотою, що назавжди зруйнувало його природню патину. І хоча ми вже три роки живемо в 21-му столітті, італійці ніяк не можуть досягнути консенсусу, як почистити свого Давида. Ірина Халупа розповість докладніше....
Важко бути найславнішою статуєю світу. Від самого початку його існування Давид Мікеланджела опинився в центрі різних суперечок. Сама сировина, шестиметрова мармурова брила, з якої народився Давид, стояла у Флоренції під відкритим небом більше сорока років. Коли за неї взявся Мiкеланджело і неповторні контури молодого Давида побачили світ, художник ще 4 місяці то полірував мармур то обмазував його олією.
Врешті решт у вересні 1504-го року відбулося відкриття Давида, на що обурені флорентійці зареагували закидавши його камінням. 1527-го року під час масових заворушень хтось примудрився до того, щоб кинути на Давида лавку. Його ліва рука поламалася в трьох місцях, Ïї приліпили сумішшю піску та вапна, що й видно по сьогоднішній день.
В середині 16-го століття італійців раптом охопили масова цнота та припадки моралі. Стратегічне місце Давида покрили імпровізованими трусиками, яких сконструював майстер з двадцяти восьми металевих фігових листочків.
А 1991-го року ревнивий художник невдаха П’єро Канната взяв молоток і почав відрубувати пальці з ноги Давида. Давидові причепили новий мармуровий другий палець на лівій нозі. Яка інша статуя потерпіла стільки наруги, скажіть?
Але це ще не все. Упродовж трьох століть Давид стояв на флорентійській площі Піацца делля Сіньйорія. На нього падали сніги й дощі, сідали йому на голову голуби і робили свою справу. 1873-го року хтось нарешті додумався, щоб забрати Давида з вулиці. Від того часу він стоїть в Галереї Флорентійської Академії. Але з тим не закінчилися його проблеми.
1810-го року намагаючись так би мовити, скупати Давида, його покрили воском. А 1843-го Давида помили соляною кислотою. Це прибрало не лише шар воску а й оригінальну патину караського мармуру. Ось така епопея прекрасного Давида.
Тепер знову хочуть його реставрувати. Проблема полягає в тому, як це зробити - сухим чи мокрим методом.
Відомий італійський реставратор Аґнесе Парронкі, реставрувала гроби сім’ї Медічі, до речі це також роботи Мікеланджела, і ще його два релєфи. За цю роботу пані Парронкі отримала велику похвалу від істориків та художніх критиків. Ïй запропонували почистити Давида.
Після тримісячного аналізу Парронкі заявила, що почистить Давида малесенькими м’якенькими щіточками, бавовняними тампонами, гумками та замшою. Це зокрема прибере пил, який протягом століть засів у порах статуї. Але вже в квітні Аґнесе Парронкі відмовилась від контракту.
Директор Академії Франка Фаллетті пропонує почистити Давида мокрим способом, припарками. Науковці державного реставраційного департаменту вважають, що саме цей підхід є ідеальним. Флорентійська Академія вже взяла на роботу нового реставратора і повідомляє, що реставрація таки розпочнеться у вересні.
Якщо Давид пережив кислотну ванну, удари лавок і молотків, він напевно й переживе цю чергову реставрацію. А може все ж таки краще було б йому просто змиритися з руйнівним впливом часу. Як і ми, смертні, змушені з цим миритися.
Важко бути найславнішою статуєю світу. Від самого початку його існування Давид Мікеланджела опинився в центрі різних суперечок. Сама сировина, шестиметрова мармурова брила, з якої народився Давид, стояла у Флоренції під відкритим небом більше сорока років. Коли за неї взявся Мiкеланджело і неповторні контури молодого Давида побачили світ, художник ще 4 місяці то полірував мармур то обмазував його олією.
Врешті решт у вересні 1504-го року відбулося відкриття Давида, на що обурені флорентійці зареагували закидавши його камінням. 1527-го року під час масових заворушень хтось примудрився до того, щоб кинути на Давида лавку. Його ліва рука поламалася в трьох місцях, Ïї приліпили сумішшю піску та вапна, що й видно по сьогоднішній день.
В середині 16-го століття італійців раптом охопили масова цнота та припадки моралі. Стратегічне місце Давида покрили імпровізованими трусиками, яких сконструював майстер з двадцяти восьми металевих фігових листочків.
А 1991-го року ревнивий художник невдаха П’єро Канната взяв молоток і почав відрубувати пальці з ноги Давида. Давидові причепили новий мармуровий другий палець на лівій нозі. Яка інша статуя потерпіла стільки наруги, скажіть?
Але це ще не все. Упродовж трьох століть Давид стояв на флорентійській площі Піацца делля Сіньйорія. На нього падали сніги й дощі, сідали йому на голову голуби і робили свою справу. 1873-го року хтось нарешті додумався, щоб забрати Давида з вулиці. Від того часу він стоїть в Галереї Флорентійської Академії. Але з тим не закінчилися його проблеми.
1810-го року намагаючись так би мовити, скупати Давида, його покрили воском. А 1843-го Давида помили соляною кислотою. Це прибрало не лише шар воску а й оригінальну патину караського мармуру. Ось така епопея прекрасного Давида.
Тепер знову хочуть його реставрувати. Проблема полягає в тому, як це зробити - сухим чи мокрим методом.
Відомий італійський реставратор Аґнесе Парронкі, реставрувала гроби сім’ї Медічі, до речі це також роботи Мікеланджела, і ще його два релєфи. За цю роботу пані Парронкі отримала велику похвалу від істориків та художніх критиків. Ïй запропонували почистити Давида.
Після тримісячного аналізу Парронкі заявила, що почистить Давида малесенькими м’якенькими щіточками, бавовняними тампонами, гумками та замшою. Це зокрема прибере пил, який протягом століть засів у порах статуї. Але вже в квітні Аґнесе Парронкі відмовилась від контракту.
Директор Академії Франка Фаллетті пропонує почистити Давида мокрим способом, припарками. Науковці державного реставраційного департаменту вважають, що саме цей підхід є ідеальним. Флорентійська Академія вже взяла на роботу нового реставратора і повідомляє, що реставрація таки розпочнеться у вересні.
Якщо Давид пережив кислотну ванну, удари лавок і молотків, він напевно й переживе цю чергову реставрацію. А може все ж таки краще було б йому просто змиритися з руйнівним впливом часу. Як і ми, смертні, змушені з цим миритися.
