Київ, 28 серпня 2003 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі мова піде, зокрема, про дотримання культурно-мовних прав українців в Україні та за кордоном.
А почнемо з Криму, де, за словами представників української громади, українці Автономії не мають можливості читати україномовну періодику, на півострові відкриті лише 4 українські школи. Представники українських громадських організацій вважають, що в Криму українці упосліджені у своїх мовно-культурних правах.
А нещодавно Координаційна рада кримськотатарських громадсько-політичних організацій оприлюднила заяву, в якій звинуватила Україну (цитую) в “асиміляції та етноциді стосовно кримськотатарського народу”.
Детальніше про те, чиї ж етнічні права порушуються в Криму, розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
“Координаційна рада громадсько-політичних сил кримськотатарського народу висловлює обурення і протест, у зв’язку з продовженням імперської політики асиміляції та етноциду стосовно кримськотатарського народу, а також звертається до міжнародних організацій і світової громадськості з проханням надати сприяння у відновленні прав і свобод кримськотатарського народу,” - це цитата із заяви, поширеної згаданою Координаційною радою у середу.
Як повідомив один з керівників цієї організації Хубедін Курбедінов, 18 жовтня Координаційна рада проведе всекримський мітинг з вимогами до офіційного Києва ухвалити закон про повномасштабну реабілітацію кримськотатарського народу і припинення “злочинної політики етноциду тоталітарного режиму СРСР”.
Коментуючи цю заяву, один з лідерів Меджлісу, впливовий кримський політик Ільмі Умеров не приховував свого обурення.
Ільмі Умеров
У кримськотатарського народу і без цієї Координаційної ради вистачає проблем. У кримських татар є вибраний представницький орган – Меджліс кримськотатарського народу, який представляє народ, який ставить проблеми перед відповідними владними структурами, і який сприяє розв’язанню цих проблем. Сам факт появи цієї Координаційної ради був провокацією, і вся його діяльність спрямована на дискредитацію Меджліса і носить лише деструктивний характер. Які вони різкі заяви не робили (якщо Координаційна рада не має представницьких повноважень і не має впливу у народі) це просто провокація.
Володимир Притула
За його словами, у кримськотатарського народу - чимало проблем, але всі вони різними шляхами і різними темпами вирішуються. Навіть попри відверте ігнорування, а то й спротив деяких чиновників від високого державного до місцевого рівнів.
Один з позитивних прикладів – відкриття до нового навчального року одразу трьох кримськотатарських шкіл (тепер їхня кількість в Криму зросла до 16). Нагадаю, що українських шкіл в автономній республіці – лише 4 і жодної нової цього року не буде.
За словами голови Кримської регіональної організації Української народної партії, голови Координаційного комітету зі сприяння українському шкільництву в Криму Олега Фомушкіна, саме етнічні українці зазнають в регіоні найбільших утисків, саме їхні етнокультурні права ігнорують владою. Пан Фомушкін каже, що чиновники йдуть на діалог лише після протестів і тиску громадськості. Тож організації етнічних українців Криму будуть змушені взяти за приклад дії кримських татар.
Надія Шерстюк
Упродовж чотирьох днів у Києві працював 8 Світовий Конгрес українців, на якому, серед іншого, розглядалися питання, пов’язані із захистом культурних прав етнічних українців, котрі мешкають поза межами України. І, на думку багатьох учасників Конгресу, чинна українська влада не приділяє достатньої уваги цим питанням. Богдана Костюк продовжує далі.
Богдана Костюк
У роботі Конгресу брали участь понад триста делегатів з тих держав, де діють українські громади. Уперше, на представницький форум СКУ приїхали представники українських громад з Греції, Португалії та Швеції, які представляли тих, хто виїхав у пошуках кращої долі до заможних країн, легалізувався там і працює; тих, кого на Конгресі офіційно названо українцями “четвертої хвилі еміграції”. “А спричинили цю хвилю соціально-економічна криза в Україні та нехтування соціальними правами її громадян,” - переконані “португальські” та “грецькі” українці.
Серед тих, хто виїхав поза межі України за доби Радянського Союзу, чимало українців “осіло” у Росії та Казахстані. І, за їхніми словами, найбільше їх турбує недостатня допомога української держави у справі захисту культурних прав діаспори. Проявляється це, серед іншого, у відсутності інформації з України. Як зазначила Людмила Туреханова з Казахстану:
Людмила Туреханова
Ми живемо у Казахстані. Ми з України нічого не отримуємо, нічого у нас немає: ні радіо, ні телебачення.
Богдана Костюк
А керівник українського культурного товариства з російського міста Томськ Мирослава Філіппова нарікає на брак навчально-методичної літератури, якої потребують учні та вчителі українського класу в одній з міських шкіл.
Мирослава Філіппова
Ці питання я і на минулому форумі підіймала, і була у міністра освіти минулого року, тому що наші діти з наших українських класів у 2001 році приймали участь у міжнародному конкурсі знавців української мови. І дістали 15 дипломів і цінних подарунків. Тоді я була на прийомі у пана міністра, і нам обіцяли якусь допомогу. Справа у тому, що нам можуть дати якісь підручники, але щоб ми самі їх відправили. А 1 кг книжок, щоб відправити, треба платити 20 грн. Так що невеличка посилочка з десь 5 кг коштує 120 грн. Це, фактично, дуже дорого для нас, так як ми не маємо абсолютно ніяких коштів. А за власний рахунок дуже важко це робити.
Богдана Костюк
Найбільше від браку уваги з боку української влади страждають представники так званої “східної діаспори” – українських громад у державах СНД. Прокоментувати ситуацію я попросила директора Інституту досліджень діаспори Ігоря Винниченка.
Ігор Винниченко
Національна програма підтримки закордонного українства на період до 2005 року, затверджена Президентом України у 2001 р., працює, як кажуть, як мокре горить. Коштів, що виділяються, не вистачає і на десяту частину забезпечення потреб. І поза те, дублюється діяльність організацій, покликаних опікуватись закордонними українцями. Наприклад, Держкомміграції. Я назвав лише одну державну інституцію, але і Міністерство культури й інші, - не мають єдиної координуючої інституції. Ні за віце-прем’єрства Жулинського, ні за нинішнього віце-прем’єрства Табачника жодного разу не збиралися Координаційні ради з питань співпраці з українськими організаціями (закордонними), які би мали визначити які організації, які мають кошти на здійснення названої вище програми, чим конкретно мають займатися.
Богдана Костюк
Ігор Винниченко вважає, що українські громади – це одна з найважливіших ланок утвердження України серед світової спільноти. І від ставлення її до своїх дітей, розкиданих по світу, залежить ставлення інших країн до самої української держави.
Надія Шерстюк
Сьогодні називаються різні цифри від 5 до 10 мільйонів українців, котрі мешкають у Росії. Одних доля закинула туди вимушено, через політичні погляди у 40-50- роках, інші потрапили з власної ініціативи у пошуках кращого заробітку. Про те, як нині живуть українці у Росії, зокрема на Далекому Сході, і чи відчувають вони опіку української держави? Про це наша колега Галина Терещук розпитувала Квітославу Шульгу, українку із Зеленого Клину, яка уже 18 років проживає в Уссурійську.
Галина Терещук
Пані Квітослава разом із чоловіком потрапила в Уссурійськ за направленням Вінницького медінституту. Одразу обоє влаштувались працювати лікарями, отримали гарне велике помешкання. Тут, у Зеленому Клині, уже народилась їхня друга донька. Сьогодні Іван Шульга працює судово-медичним експертом в Уссурійську, а пані Квітослава -головним лікарем однієї з найбільших поліклінік міста.
Вона пригадує 90-ті роки (встановленння незалежності України), коли в Приморському краю почала активізуватися діяльність української діаспори. Почали створювати невеличкий музей української історії, видавати газету, організовувати українські вечори. На заходи приходили українці різного віку. Одного разу прийшла жінка, яка у 50-х роках потрапила на заслання в Сибір і слова не вміла сказати російською мовою.
Однак починання українців не підтримали в самій Україні. Українці в Росії мали велику потребу в українських книгах, музиці, журналах, підручниках. З часом вони збайдужіли до усього українського і нині, як розповіла пані Квітослава, в Уссурійську мешкають зрусифіковані українці, які не знають про своє українське походження. Говорить Квітослава Шульга.
Квітослава Шульга
Раніше були українські книжки в продажу, а зараз їх немає. Існують великі проблеми з вивченням української мови на Далекому Сході. Немає ніяких українських навчальних закладів зараз, хоча мені не одноразово розповідали, що існували школи з українською мовою навчанням раніше.
Якщо вже традиції загублені (вони були занублені ще на початку 50-х років), то їх важко відновити. Серед своїх знайомих я знаходжу багатьох людей з дуже глибокими українськими коренями, хоча вони на даний момент не знають, що в них є ці корені, але їх виявити можна, бо ще живі ті люди, які можуть це підтвердити, які знають українську мову, традиції, проте це не останнє покоління. Остання можливість зберегти все – це завдяки нинішньому поколінню, бо наступне покоління, воно, напевне, буде ні російським, ні українським.
Галина Терещук
Майбутнє своїх дітей Квітослава Шульга бачить не в Україні, а в Росії, бо в Україні немає динаміки розвитку, люди вимушені виїжджати на заробітки, залишаючи свої сім’ї. Наприклад, в Уссурійську є перспектива зробити кар’єру і заробити гроші. Якщо хтось і їде у Корею чи Японію, то лише задля вдосконалення знань, а не працювати на чорній роботі.
Надія Шерстюк
А наскільки забезпечені культурно-мовні права українців в їхній власній державі? Як можна оцінити ефективність дій уряду України у справі захисту культурно-мовних прав корінної нації? Пропонуємо думку з цього приводу львівського культуролога Тараса Возняка.
Тарас Возняк
Підходячи до цього питання, ми повинні найперше зрозуміти, що ця проблема має не тільки культурний аспект, а насправді, має аспект економічний. Реалізація культурно-мовних запитів українців в Україні, а не за кордоном, пов’язана не тільки з гуманітарним аспектом, а з формуванням нової української нації. Вона не обов’язково повинна бути моноетнічною, але повинна мати якусь систему цінностей, закладену у мові, закладену у спілкуванні, в спільному інформаційному просторі, котра робить певну суму людей, котру можна назвати модерною нацією, просто ефективною.
Неефективність української держави свідчить про те, що насправді ми живемо у розбитому суспільстві, в тому числі і в мовному, і цілісному плані. Чому? Тому, що за останні 12 років незалежності, насправді Україна вела величезну інформаційну війну і вщент її програла. Ми є під впливами чи то мас-медіа російських, чи то російськомовних, а насправді – знову ж таки російських, чи то якихось інших. Ми так і не витворили якогось інформаційного українського поля, яке може зробити і з нас, і з якоїсь суми людей народ, котрий буде ефективний. В цьому аспекті, мені здається, що аспірації і потреби українського народу до творення, власне, цього інформаційного поля в Україні абсолютно не забезпечені.
На скільки це свідомо робилося, наскільки це несвідомо робилося, я більш, ніж впевнений, що РФ переслідує свої інтереси. В принципі, вона має на це право. Якщо український уряд не зміг забезпечити безпеку України і українців у формі творення їхнього інформаційного незалежного простору, то треба питання ставити щодо його ефективності.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!
Сьогодні у програмі мова піде, зокрема, про дотримання культурно-мовних прав українців в Україні та за кордоном.
А почнемо з Криму, де, за словами представників української громади, українці Автономії не мають можливості читати україномовну періодику, на півострові відкриті лише 4 українські школи. Представники українських громадських організацій вважають, що в Криму українці упосліджені у своїх мовно-культурних правах.
А нещодавно Координаційна рада кримськотатарських громадсько-політичних організацій оприлюднила заяву, в якій звинуватила Україну (цитую) в “асиміляції та етноциді стосовно кримськотатарського народу”.
Детальніше про те, чиї ж етнічні права порушуються в Криму, розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
“Координаційна рада громадсько-політичних сил кримськотатарського народу висловлює обурення і протест, у зв’язку з продовженням імперської політики асиміляції та етноциду стосовно кримськотатарського народу, а також звертається до міжнародних організацій і світової громадськості з проханням надати сприяння у відновленні прав і свобод кримськотатарського народу,” - це цитата із заяви, поширеної згаданою Координаційною радою у середу.
Як повідомив один з керівників цієї організації Хубедін Курбедінов, 18 жовтня Координаційна рада проведе всекримський мітинг з вимогами до офіційного Києва ухвалити закон про повномасштабну реабілітацію кримськотатарського народу і припинення “злочинної політики етноциду тоталітарного режиму СРСР”.
Коментуючи цю заяву, один з лідерів Меджлісу, впливовий кримський політик Ільмі Умеров не приховував свого обурення.
Ільмі Умеров
У кримськотатарського народу і без цієї Координаційної ради вистачає проблем. У кримських татар є вибраний представницький орган – Меджліс кримськотатарського народу, який представляє народ, який ставить проблеми перед відповідними владними структурами, і який сприяє розв’язанню цих проблем. Сам факт появи цієї Координаційної ради був провокацією, і вся його діяльність спрямована на дискредитацію Меджліса і носить лише деструктивний характер. Які вони різкі заяви не робили (якщо Координаційна рада не має представницьких повноважень і не має впливу у народі) це просто провокація.
Володимир Притула
За його словами, у кримськотатарського народу - чимало проблем, але всі вони різними шляхами і різними темпами вирішуються. Навіть попри відверте ігнорування, а то й спротив деяких чиновників від високого державного до місцевого рівнів.
Один з позитивних прикладів – відкриття до нового навчального року одразу трьох кримськотатарських шкіл (тепер їхня кількість в Криму зросла до 16). Нагадаю, що українських шкіл в автономній республіці – лише 4 і жодної нової цього року не буде.
За словами голови Кримської регіональної організації Української народної партії, голови Координаційного комітету зі сприяння українському шкільництву в Криму Олега Фомушкіна, саме етнічні українці зазнають в регіоні найбільших утисків, саме їхні етнокультурні права ігнорують владою. Пан Фомушкін каже, що чиновники йдуть на діалог лише після протестів і тиску громадськості. Тож організації етнічних українців Криму будуть змушені взяти за приклад дії кримських татар.
Надія Шерстюк
Упродовж чотирьох днів у Києві працював 8 Світовий Конгрес українців, на якому, серед іншого, розглядалися питання, пов’язані із захистом культурних прав етнічних українців, котрі мешкають поза межами України. І, на думку багатьох учасників Конгресу, чинна українська влада не приділяє достатньої уваги цим питанням. Богдана Костюк продовжує далі.
Богдана Костюк
У роботі Конгресу брали участь понад триста делегатів з тих держав, де діють українські громади. Уперше, на представницький форум СКУ приїхали представники українських громад з Греції, Португалії та Швеції, які представляли тих, хто виїхав у пошуках кращої долі до заможних країн, легалізувався там і працює; тих, кого на Конгресі офіційно названо українцями “четвертої хвилі еміграції”. “А спричинили цю хвилю соціально-економічна криза в Україні та нехтування соціальними правами її громадян,” - переконані “португальські” та “грецькі” українці.
Серед тих, хто виїхав поза межі України за доби Радянського Союзу, чимало українців “осіло” у Росії та Казахстані. І, за їхніми словами, найбільше їх турбує недостатня допомога української держави у справі захисту культурних прав діаспори. Проявляється це, серед іншого, у відсутності інформації з України. Як зазначила Людмила Туреханова з Казахстану:
Людмила Туреханова
Ми живемо у Казахстані. Ми з України нічого не отримуємо, нічого у нас немає: ні радіо, ні телебачення.
Богдана Костюк
А керівник українського культурного товариства з російського міста Томськ Мирослава Філіппова нарікає на брак навчально-методичної літератури, якої потребують учні та вчителі українського класу в одній з міських шкіл.
Мирослава Філіппова
Ці питання я і на минулому форумі підіймала, і була у міністра освіти минулого року, тому що наші діти з наших українських класів у 2001 році приймали участь у міжнародному конкурсі знавців української мови. І дістали 15 дипломів і цінних подарунків. Тоді я була на прийомі у пана міністра, і нам обіцяли якусь допомогу. Справа у тому, що нам можуть дати якісь підручники, але щоб ми самі їх відправили. А 1 кг книжок, щоб відправити, треба платити 20 грн. Так що невеличка посилочка з десь 5 кг коштує 120 грн. Це, фактично, дуже дорого для нас, так як ми не маємо абсолютно ніяких коштів. А за власний рахунок дуже важко це робити.
Богдана Костюк
Найбільше від браку уваги з боку української влади страждають представники так званої “східної діаспори” – українських громад у державах СНД. Прокоментувати ситуацію я попросила директора Інституту досліджень діаспори Ігоря Винниченка.
Ігор Винниченко
Національна програма підтримки закордонного українства на період до 2005 року, затверджена Президентом України у 2001 р., працює, як кажуть, як мокре горить. Коштів, що виділяються, не вистачає і на десяту частину забезпечення потреб. І поза те, дублюється діяльність організацій, покликаних опікуватись закордонними українцями. Наприклад, Держкомміграції. Я назвав лише одну державну інституцію, але і Міністерство культури й інші, - не мають єдиної координуючої інституції. Ні за віце-прем’єрства Жулинського, ні за нинішнього віце-прем’єрства Табачника жодного разу не збиралися Координаційні ради з питань співпраці з українськими організаціями (закордонними), які би мали визначити які організації, які мають кошти на здійснення названої вище програми, чим конкретно мають займатися.
Богдана Костюк
Ігор Винниченко вважає, що українські громади – це одна з найважливіших ланок утвердження України серед світової спільноти. І від ставлення її до своїх дітей, розкиданих по світу, залежить ставлення інших країн до самої української держави.
Надія Шерстюк
Сьогодні називаються різні цифри від 5 до 10 мільйонів українців, котрі мешкають у Росії. Одних доля закинула туди вимушено, через політичні погляди у 40-50- роках, інші потрапили з власної ініціативи у пошуках кращого заробітку. Про те, як нині живуть українці у Росії, зокрема на Далекому Сході, і чи відчувають вони опіку української держави? Про це наша колега Галина Терещук розпитувала Квітославу Шульгу, українку із Зеленого Клину, яка уже 18 років проживає в Уссурійську.
Галина Терещук
Пані Квітослава разом із чоловіком потрапила в Уссурійськ за направленням Вінницького медінституту. Одразу обоє влаштувались працювати лікарями, отримали гарне велике помешкання. Тут, у Зеленому Клині, уже народилась їхня друга донька. Сьогодні Іван Шульга працює судово-медичним експертом в Уссурійську, а пані Квітослава -головним лікарем однієї з найбільших поліклінік міста.
Вона пригадує 90-ті роки (встановленння незалежності України), коли в Приморському краю почала активізуватися діяльність української діаспори. Почали створювати невеличкий музей української історії, видавати газету, організовувати українські вечори. На заходи приходили українці різного віку. Одного разу прийшла жінка, яка у 50-х роках потрапила на заслання в Сибір і слова не вміла сказати російською мовою.
Однак починання українців не підтримали в самій Україні. Українці в Росії мали велику потребу в українських книгах, музиці, журналах, підручниках. З часом вони збайдужіли до усього українського і нині, як розповіла пані Квітослава, в Уссурійську мешкають зрусифіковані українці, які не знають про своє українське походження. Говорить Квітослава Шульга.
Квітослава Шульга
Раніше були українські книжки в продажу, а зараз їх немає. Існують великі проблеми з вивченням української мови на Далекому Сході. Немає ніяких українських навчальних закладів зараз, хоча мені не одноразово розповідали, що існували школи з українською мовою навчанням раніше.
Якщо вже традиції загублені (вони були занублені ще на початку 50-х років), то їх важко відновити. Серед своїх знайомих я знаходжу багатьох людей з дуже глибокими українськими коренями, хоча вони на даний момент не знають, що в них є ці корені, але їх виявити можна, бо ще живі ті люди, які можуть це підтвердити, які знають українську мову, традиції, проте це не останнє покоління. Остання можливість зберегти все – це завдяки нинішньому поколінню, бо наступне покоління, воно, напевне, буде ні російським, ні українським.
Галина Терещук
Майбутнє своїх дітей Квітослава Шульга бачить не в Україні, а в Росії, бо в Україні немає динаміки розвитку, люди вимушені виїжджати на заробітки, залишаючи свої сім’ї. Наприклад, в Уссурійську є перспектива зробити кар’єру і заробити гроші. Якщо хтось і їде у Корею чи Японію, то лише задля вдосконалення знань, а не працювати на чорній роботі.
Надія Шерстюк
А наскільки забезпечені культурно-мовні права українців в їхній власній державі? Як можна оцінити ефективність дій уряду України у справі захисту культурно-мовних прав корінної нації? Пропонуємо думку з цього приводу львівського культуролога Тараса Возняка.
Тарас Возняк
Підходячи до цього питання, ми повинні найперше зрозуміти, що ця проблема має не тільки культурний аспект, а насправді, має аспект економічний. Реалізація культурно-мовних запитів українців в Україні, а не за кордоном, пов’язана не тільки з гуманітарним аспектом, а з формуванням нової української нації. Вона не обов’язково повинна бути моноетнічною, але повинна мати якусь систему цінностей, закладену у мові, закладену у спілкуванні, в спільному інформаційному просторі, котра робить певну суму людей, котру можна назвати модерною нацією, просто ефективною.
Неефективність української держави свідчить про те, що насправді ми живемо у розбитому суспільстві, в тому числі і в мовному, і цілісному плані. Чому? Тому, що за останні 12 років незалежності, насправді Україна вела величезну інформаційну війну і вщент її програла. Ми є під впливами чи то мас-медіа російських, чи то російськомовних, а насправді – знову ж таки російських, чи то якихось інших. Ми так і не витворили якогось інформаційного українського поля, яке може зробити і з нас, і з якоїсь суми людей народ, котрий буде ефективний. В цьому аспекті, мені здається, що аспірації і потреби українського народу до творення, власне, цього інформаційного поля в Україні абсолютно не забезпечені.
На скільки це свідомо робилося, наскільки це несвідомо робилося, я більш, ніж впевнений, що РФ переслідує свої інтереси. В принципі, вона має на це право. Якщо український уряд не зміг забезпечити безпеку України і українців у формі творення їхнього інформаційного незалежного простору, то треба питання ставити щодо його ефективності.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
