Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 09:52

“Країна-інкогніто”. Карпатська Січ в українській історії.


Сергій Грабовський “Країна-інкогніто”. Карпатська Січ в українській історії.

Київ, 2 вересня 2003 року.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Майже всі більш-менш прикметні дати совєтської складової української історії в сучасній Україні продовжують відзначатися на високому рівні. Тим часом власне українська історія, схоже, нерідко залишається невідомою і політикам, і урядовцям, і більшості пересічних громадян. Про один момент цієї історії ми і вестимемо мову сьогодні у нашому радіожурналі.

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

4 вересня 1938 року, - це небуденна дата і політичної, і військової історії України. Але чомусь більшість і політиків, і військовиків практично забули сьогодні про 65-і роковини цієї дати, - замість того, щоб осмислити історичну подію, яка пов’язана з цим днем, і ввести її у контекст сьогодення.

Сергій Грабовський

Карпатська Січ. Назва, відома далеко не кожному в Україні. Тому, перш ніж вести мову про її місце в історії ХХ століття, надамо слово Віталію Пономарьову для короткої історичної довідки.

Віталій Пономарьов

4 вересня 1938 року в Ужгороді за ініціативи Організації Українських Націоналістів було створене напіввійськове формування під назвою «Українська Національна Оборона». Її основним завданням був захист Закарпаття від нападів угорських та польських диверсійних загонів. Упродовж місяця по всій території Закарпаття була розгорнута організаційна мережа Оборони загальною чисельністю близько тисячі осіб.

У листопаді Українська Національна Оборона була реорганізована у збройні сили автономної республіки Карпатська Україна та отримала назву “Карпатська Січ”. Управління Січчю здійснювала Головна Команда на чолі з комендантом Дмитром Климпушем. Гарнізони Січі були створені у столиці Хусті та містах Королеві, Іршаві, Торуні, Ставному, Перечині. Головна Команда приділяла основну увагу здобуттю зброї, підготовці старшин і медичних сестер, вишколу молоді. У складі Січі існували також відділи допоміжної поліції, бригади з прокладання та ремонту доріг. Відділ преси, пропаґанди та ідеологічного виховання видавав тижневик «Наступ». Підрозділи Січі постійно поповнювалися добровольцями з Буковини, Галичини і Наддніпрянщини.

У ніч на 14 березня 1939 року сорокатисячне угорське військо, за попередньою згодою Німеччини, перейшло південний кордон Карпатської України і розпочало наступ по чотирьох напрямках. Вранці у Хусті чеські підрозділи атакували будинок Головної Команди та казарми січовиків, проте, зустрівши збройний опір, відступили. А наступного дня Сейм проголосив незалежність Карпатської України.

Увечері 16 березня угорське військо з боями захопило Хуст. Упродовж двох тижнів відділи Карпатської Січі, озброєні тільки стрілецькою зброєю та мінометами, билися з угорськими та польськими частинами, які використовували важкі гармати, танки і літаки. Відступивши в гори, окремі курені Січі вели бої до кінця травня, а потім перейшли до партизанської тактики.

Сергій Грабовський

Ось що згадує про ті події член Карпатської Січі Юрій Неймет, котрий мешкав тоді і мешкає зараз у селі Великі Копані на Закарпатті:

Юрій Неймет

Засідання Першого Сойму Карпатської України було призначене на 15 березня. Уже Закарпатська Україна була проголошена, але потрібно було юридично затвердити. Ну і тут Сойм відбувається під гарматними пострілами, оскільки мадяри почали наступати вже, вони 14-го почали вже наступати.

Тут у Копані на переїзді був основний фронт. Але що сказати? Заслабі були сили, не вишколені, зброї не було. А мадяри – регулярна армія: літаки, танки...

Сергій Грабовський

Ці спогади доповнює розповідь нашої ужгородської кореспондентки Анастасії Осадчук.

Анастасія Осадчук

Основний бій проходив на Красному полі поблизу Хуста. Січовики Великої Копані із запізненням отримали зброю, та ще й не встигли навчитися користуватися нею. З Хуста теж ішли січовики на допомогу бійцям на Красному полі, але незабаром повернулися, бо запізно дістали зброю. На Красному полі в нерівному бою полягли сотні молодих оборонців Карпатської України. Фашистська Угорщина потопила молоду незалежну Карпатську Україну в крові. В тюрми та концтабори було кинуто кожного п’ятого закарпатця, багатьох закатовано та розстріляно.

Закарпатці не мирилися з окупаційним режимом Угорщини. На знак протесту через 2 роки, тобто 15 березня 1941 року в Хусті на Замковій горі молоді патріоти таємно вночі підняли синьо-жовтий прапор. А на Красному полі, де полягли карпатські січовики, поставили дубовий хрест із написом: “Борцям за волю України”. В 1942 році була виявлена підпільна діяльність молоді з ОУН, яку військовий трибунал звинуватив у намаганні відірвати Закарпаття від Угорщини. Десятки юнаків були засуджені на тривалі терміни ув’язнення.

Сергій Грабовський

До речі, Юрій Неймет, голос якого щойно звучав, був учасником цього самого підпілля, був заарештований, але йому пощастило - він вижив. І ще один спогад сучасника тих подій: як резонувало те, що діялося на Закарпатті в сусідній Галичині?

Говорить останній командувач Української Повстанської армії Василь Кук:

Василь Кук

Коли зачалася вже боротьба 15-го березня за Хуст, то тоді німецький консул звернувся до командира Карпатської Січі з пропозицією Колодзинського, якій Колодзинський дав таку дуже характерну відповідь: “У жодного українського націоналіста немає слова “капітулювати”. Сильніший ворог може наших в бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!” Воно мало величезний вплив на боротьбу в Галичині проти поляків, тому, що поляки допомагали мадярам завойовувати Карпатську Україну, і тоді відбулися величезні такі демонстрації у Львові, в Святого Юра відбулося в тому часі велике служіння, де було служіння - відбулася демонстрація... По місту йшли походом великим з протестами проти окупації України – це знову дуже охопило боротьбою за державну незалежність все населення Галичини. Тоді дуже часто відбувалися вночі по селах виступи підпільників: дзвонили в дзвони біля церкви, люди збиралися, і тоді виступав хтось з тих підпільних людей і розказував про ті події, що відбувалися на Закарпатській Україні.

Сергій Грабовський

Максиме, мабуть, вповні оцінити значення Організації Національної Оборони Карпатська Січ (а саме так вона звалася повністю) можна, лише оцінивши місце Карпатської України в історії ХХ століття. А це місце, мабуть, не таке вже й маленьке. Такий компетентний експерт як товариш Сталін присвятив їй аж п‘ять хвилин своєї доповіді на XVIII з‘їзді ВКП(б) на початку березня 1939 року – приблизно стільки ж, скільки Сполученим Штатам Америки. А товариш Сталін, на думку дослідників тоталітаризму, дуже добре зважував кожне своє слово...

Максим Стріха

Тоді Йосиф Віссаріонович вдався до образного порівняння, затаврувавши українських націоналістів, які мріють приєднати “Слона” – велику Україну, до “Моськи” – Карпатської України. Але, очевидно, та “Моська” справді важила, коли Йосиф Віссаріонович приділив їй стільки уваги. 22 жовтня того ж 1938 року парламент у Празі, правда, вже тій, трагічній помюнхенській Празі, ухвалив зміни до Конституції Чехословаччини, які перетворювали її федерацію трьох частин: чехів, словаків та карпатських українців.

Отже, від жовтня діяла єдина на той час легітимна демократична українська автономна держава. І вага цієї держави значно більша виявилася від того формального скромного місця - за населенням чи за територією, - яку вона посідала. Причому, йшлося справді про волевиявлення населення Підкарпатської Руси, Карпатської України. Прийнято казати про німецьку інтригу, але ж ледве чи, якщо це була німецька інтрига, Гітлер дав би адміралові Ґорті згоду окупувати Карпатську Україну – скоріш за все, він лишив би її тоді в статусі автономного маріонеткового утворення, подібного до сусідньої Словаччини. Очевидно, Гітлер боявся тоді цього демократичного визвольного потенціалу, який несла невеличка горда українська держава в Карпатах.

Сергій Грабовський

І знову повернемося до березня 1939 року, до бойових дій січовиків. Селище Севлюш стало ареною запеклих боїв. Його захищав курінь січовиків, котрий складався зі студентів Севлюшської учительської семінарії (командувач – сотник Яків Голота). Фактично повторилася ситуація під Крутами: юнаки, котрі не вміли належно володіти зброєю, якої, до того ж, було недостатньо, гинули, але не відступали і не здавалися в полон регулярній армії ворога...

Максим Стріха

Це був приклад небаченої військової звитяги, бо чисельність підрозділів Карпатської Січі оцінюють по-різному, але в кожному разі їх було не більше 2-3 тисяч чоловік, які протистояли регулярній 40-тисячній, добре вишколеній армії.

Я хотів би звернути увагу на ще один момент. Діялось це в Карпатській Україні, яка страшенно запізнювалась в своєму національному розвиткові, національному відродженні – в силу багатьох причин, порівняно з іншими регіонами. Де ще на початку XX століття повністю переважали москвофіли, які намагалися відтворювати там якусь спільноруську ідентичність з якимось потворним «язичієм», яке все одно вважали за російську мову. Протягом всього двох десятиліть ці люди, які не зовсім усвідомлювали, ким вони є - вважали, що вони є русинами під Мадярщиною, зробилися українцями. І зі зброєю в руках звитяжно боронили свою землю саме як Україну.

Сергій Грабовський

Отож, варто пам‘ятати: у той час без єдиного пострілу капітулювали перед тодішніми тоталітарними загарбниками Австрія, Чехословаччина (а потім – урізана Чехія), Албанія, Данія, країни Балтії. А Україна в особі своєї “Срібної землі”, Закарпаття, прийняла героїчний і нерівний бій. Власне, вся Україна – оскільки серед вояків Карпатської Січі, як уже було сказано, були представники всіх регіонів України, котрі нелегально перетинали державні кордони, щоб стати на захист вогнища української свободи...

Отож: чим була в подальшій історії України Карпатська Січ, у чому її, так би мовити, історичне значення? Знову слово має генерал-хорунжий Василь Кук.

Василь Кук

Значення Карпатської Січі – у тому, що вона відновила традиції боротьби за державність. До того часу було тільки говоріння, а від Карпатської Січі почалася вже збройна боротьба за українську державність. В тій Карпатській Січі був цілий ряд людей, які пізніше утворювали Повстанську Армію. До таких людей належали Роман Шухевич, Олекса Гасин, Осип Карачевський, і це була просто така їх перша школа, як треба такі відділи організувати, і той досвід, який вони здобули там в Карпатах, вони по тому перенесли на Українську Повстанську Армію.

Боротьба, яка відбулася там на Закарпатті, мала колосальне значення – самий той приклад, і по тому – самі ж ті керівники, і Шухевич, і Гасин, і цілий ряд других людей, які брали там участь, - вони пізніше стали організаторами УПА.

Максим Стріха

Закарпаття – особливий регіон України. В силу історичної долі він найраніше виявився відірваним від решти українських земель, і впродовж майже тисячі років його історичний розвиток відбувався окремо, але – це той регіон, без якого соборність України – неповна. До речі, це і розумілося радянського часу. Наприкінці 50-х, скажімо, на сцені Київської опери з успіхом було виставлено оперу Георгія Майбороди “Милана” з небезталанною музикою, але залізобетонно радянським лібрето, де було оспівано боротьбу трудящих Закарпаття за воз’єднання з великою Україною.

На жаль, в новій Україні менше пам’ятають про те, що була таки ця сторінка боротьби, тільки не закарпатських комуністів – їх було трохи, але вони не були такі впливові, - а справді всього народу підкарпатської Руси, Карпатської України за те, щоб була єдина, велика, соборна і незалежна Україна.

Сергій Грабовський

Січ – іде. І йтиме, допоки в Україні про неї пам‘ятають. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG