Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 08:25

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ, 3 вересня 2003 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні ми вестимемо мову про сув‘язь історії ХІХ-го і політики ХХІ-го століть.

Починаємо з ІСТОРИЧНОГО КАЛЕНДАРЯ. 28 серпня виповнюється 148 років від падіння російської фортеці Севастополя. Слово Віталію Пономарьову.

Віталій Пономарьов

Влітку 1853 року російська армія захопила Молдову та Волощину. А 8 жовтня Росія оголосила війну Туреччині і розпочала бойові дії у пониззі Дунаю, на Закавказзі та біля турецького узбережжя Чорного моря. На допомогу Туреччині прийшли Великобританія, Франція та Сардинія, а нейтральна Австрія зажадала від Росії вивести військо з Молдови і Волощини.

2 вересня 1854 року 89 бойових та 300 транспортних кораблів висадили на західне узбережжя Криму 28 тисяч французьких, 27 тисяч англійських та 7 тисяч турецьких вояків. Союзники без бою зайняли Євпаторію і вирушили на південь. 8 вересня війська західної коаліції завдали поразки російській армії на ріці Альмі, 13 вересня оточили Севастополь, а 5 жовтня почали бомбардувати його з гармат. Місто не мало захисту з боку суші, відтак оборонні споруди зводилися упродовж усіх трьохсот сорока дев’яти днів облоги. Щоб кораблі союзників не зайшли до Ахтіарської бухти, російське командування на вході до неї у вересні, лютому і серпні затопило більшість кораблів Чорноморського флоту. Спроби росіян відволікти сили противника контрударами біля Інкермана, Євпаторії та на Чорній річці успіху не мали. 24 серпня 1855 року артилерія союзників ушосте бомбардувала Севастополь, а опівдні 27 серпня розпочався останній штурм фортеці. Солдати російської армії, серед яких було чимало українців, відбили 11 атак, а на дванадцятій французькі підрозділи захопили Малахов курган. До ранку 28 серпня російські частини залишили Севастополь. Поразка Росії у Кримській війні була зафіксована 30 березня 1856 року Паризьким мирним договором, який ґарантував територіальну цілісність Туреччини і автономію Молдови, Волощини, Сербії. Угода також оголосила демілітаризованими протоки Босфор і Дарданели, саме Чорне море та його береги. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

Тим часом у Криму готуються до відзначення 150-ліття початку Кримської, чи як її називають на Заході – Східної війни. З ініціативи кримських властей президент України Леонід Кучма видав указ, яким створив спеціальний оргкомітет на чолі з Віктором Медведчуком. Розповідає Володимир Притула.

Володимир Притула

В Криму відзначати пам’ять загиблих у Кримську (Східну) війну російських солдат розпочали з ініціативи тодішнього Республіканського Руху Криму в 1994 році. Вже за кілька років по тому урочистості проходили на офіційному рівні і за фінансування з кримського бюджету. Тепер колишні активісти проросійського РДК м’яко інтегрувалися в структури кримської влади і спромоглися вибити кошти на ювілейні заходи в Києві. Більше того, президент Леонід Кучма підписав Указ про відзначення 150-літнього ювілею початку Кримської (Східної) війни і призначив головою відповідного оргкомітету Віктора Медведчука. В Криму аналогічний оргкомітет очолює 1-й віце-спікер місцевого парламенту Василь Кисельов. За його словами, цей ювілей має велике значення для Криму, як курортного і туристичного регіону: “Це підносить статус Криму в міжнародному плані, тому що тут задіяно дуже багато держав: Великобританія, Німеччина, Італія, Турція, Росія, звісно. І коли ж ми звернули увагу в якому стані знаходяться ці історичні об‘єкти, то зрозуміло, що треба також зробити все, щоб вони в майбутньому утримувалися в належному стані, щоб державі не було стидно. Це те, що вже в цілому світі приведено до належного рівня – це був Василь Кисельов.

В Русской общінє Крима нам повідомили, що разом з Російським культурним центром в Симферополі ця організація готує цілу низку заходів з відзначення пам’яті російських солдатів, які загинули в цю війну. Зокрема, будуть впорядковані російські військові кладовища у Симферополі і Севастополі, відреставровані історичні пам’ятки, пов’язані з цією війною, будуть видані 4 книги і знятий фільм, пройдуть молебні і мітинги, а також виставки історичних документів. На всі ці заходи кошти виділяє уряд Москви.

Тим часом у Меджлісі кримськотатарського народу категорично проти того, щоб російських вояків, які воювали в Криму, подавати як “захисників Вітчизни”. “Всі, хто 150 років тому прийшов зі зброєю до Криму – були загарбниками. Кримська війна була імперіалістичною. Так, треба вшанувати пам’ять загиблих вояків, але не слід забувати, що вони принесли корінним мешканцям півострова – кримським татарам. Смерть, насильство, голод, вигнання – принесла ця війна кримськотатарському народу”, - сказав в інтерв’ю радіо Свобода член Меджлісу, журналіст та історик Ельдар Сеїтбекиров.

І ще одна точка зору. Каже голова кримського відділення Наукового товариства імені Тараса Шевченка, академік УЕАН Петро Вольвач: “Україна до цієї дати причетна лише територіально. Цю війну розпочала Російська Імперія і якщо відзначать всі війни, які тут на теренах Криму відбувалися, то тут, мабуть, потрібно відзначать і ювілейні дати щороку. До того ж вона була ганебно програна Російської імперією, і можна лише поспівчувати, що серед цих вояків, загиблих, було дуже багато, якщо не переважно, це українські селяни відірвані від поля. Тому мені здається, що це певні політичні сили в Криму. Президенту підсунули це. Українська держава повинна відзначать якісь інші ювілейні дати, серйозні. І до речі, я повинен сказать, що в 2004 році минає 50 років від дня передачі Кримської області до складу України і до цієї серйозної дати, яка має величезне значення і пряме відношення до української держави. То мабуть, її потрібно було б і відзначати” – це була думка Петра Вольвача. Володимир Притула, для “Радіо Свобода”, Сімферополь.

Олекса Боярко

Чим же реально була Кримська війна в європейській та українській історії ХІХ-го століття? Слово доценту Києво-Могилянської академії Ігорю Лосєву.

Ігор Лосєв

Кримська війна належить до тих збройних конфліктів, що дуже швидко стали міфом і знаряддям імперсько-шовіністичної пропаганди, що без особливих проблем було успадковане пропагандою комуністичною. Вештаючись бастіонами та музеями Севастополя, слухаючи екскурсоводів, надзвичайно важко зрозуміти, хто в тій війні на кого напав, і хто, з рештою переміг. Ці співці імперської історії розкажуть вам про героїчну оборону міста від лютих англо-франко-турецько-італійських агресорів. Про нечувані подвиги кріпаків у матроських бушлатах і солдатських шинелях. Але ніколи не скажуть, що війна почалася агресією Росії проти Туреччини в липні 1853 року. Коли війська імперії перетнули кордон дунайських протекторатів Стамбулу, а закінчилася ганебною поразкою, здачею Севастополя і майже дворічною його окупацією, а потім обміном міста на турецький Карс, захоплений росіянами. Микола І прагнув якомога швидше скористатися занепадом імперії османів, поступовим розпадом Туреччини, яку називали хворою людиною Європи. Йшлося насамперед про споконвічну мрію російської політичної верхівки: протоки Босфор, Дарданели, так звану турецьку Вірменію та деякі інші території. У 1853 обійшлося без слов‘янофільської риторики – наголошували, взагалі, на захисті православних християн. Вихід Росії до Середземного моря, окупація Балкан могли б докорінним чином змінити всю геополітичну ситуацію на Сході Європи, зокрема перетворити Чорне море на Російське озеро, оточити Австрійську імперії і зробити Габсбургів своїми васалами, реально загрожувати Прусії. Кримська війна була окремим поодиноким випадком, коли Західна Європа змогла об‘єднатися, щоб зупинити російську експансію. З цим завданням Англія, Франція, Італія в союзі з Туреччиною впорались. Майже 20 років після севастопольської конфузії, Російська імперія не дошкуляла Європі, бо була позбавлена, навіть права мати військовий флот на Чорному морі. Ця війна продемонструвала всьому світові, але й самим росіянам вражаючу відсталість Російської імперії і ту просту істину, що загальна економічна, соціальна, політична, правова відсталість неминуче призводить до відсталості військової. Микола І казав про Росію: “ Ми держава не аграрна, не торгівельна, а військова, і наше покликання бути грозою світу”. Імперська Росія показала цілковиту неспроможність саме в тій царині буття, яку вважала своїм покликання і метою існування. Російський флот, щойно побачивши могутній флот ЇЇ Величності, негайно втопився в севастопольській затоці без жодних спроб спротиву. Чорноморські адмірали не мали ілюзій, щодо перспектив морського бою з англійцями - основу російської ескадри становили вітрильники, натомість англійці і французи зробили ставку на бойові пароплави. На суходолі росіянам велося не краще: примітивна тактика дій піхоти і артилерії, бездарність генералів, застарілість військової техніки, а ще масове крадійство інтендантів. З точки зору воєнного мистецтва Кримська війна не продемонструвала нічого гідного уваги, нічого не навчила. Севастополь постійно зміцнювали з морського напрямку, а брали його з суходолу і в Кримську війну, і в 1942 році. Українці пролили багато своєї крові в тій чужій імперській війні. Воювали вони не менш мужньо, ніж індійські сіпаї у складі британських військ чи сенегальські стрільці у складі французьких. Герої севастопольської оборони – матрос Кішка, матрос Шевченко, унтер-офіцер Зінченко, штабс-капітан Стеценко, кубанські пластуни майже з суціль українськими прізвищами, десятки тисяч українців, що полягли в Кримській війні воювали не за волю України, не за свою власну, бо залишалися кріпаками, і навіть, не за спасибі. Бо кров була українська, а слава, як нам тепер кажуть, тільки і виключно російська. Ігор Лосєв, для “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

І на останок. Як відбилася Кримська війна на долі найбільшого корінного народу півострова – на кримських татарах? Перед мікрофоном мій колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

У вересні 1854 року, після взяття англо-франко-турецьким десантом Євпаторії, вояки союзників, особливо французи, почали масовий грабунок навколишніх татарських поселень і кварталів у самому місті. Лондонська “Таймз” писала, що звірства союзників сягнули такого масштабу, що газета не може наважитися навести подробиці – останні “надто образливі для людства”. Деякі татарські села наважилися просити захисту від мародерів у російського війська. Тільки через кілька місяців з‘явилися послані для цього уральські і донські козачі сотні, котрі натомість самі почали грабунок. Незаможні татари були поставлені російськими козаками на грань голодної смерті: вони не тільки забирали худобу, яку потім збували своїм же інтендантам, а і спустошували ями зі збіжжям. За словами російського історика ХІХ століття Маркова, “російські вояки на весь Крим дивилися як на зрадників. Під цією фірмою вони забирали отари овець, випалювали цілі села... вони вдиралися до будинків як завойовники; били дзеркала, кололи перини, меблі, розшукуючи скарби... Якщо збиралася десь купка татар осіб у 20, в неї стріляли”. КЦ Коли при обшуку знаходили бодай іржаву, стару холодну зброю – а який татарин не мав дідівського кинджалу – то винного кували у кайдани (при цьому не дивилися, йдеться про малолітню дитину чи сивобородого старигана), а потім вимагали чималий викуп із родичів. Коли якийсь російський загін на місяць зупинявся на постій у татарському селищі, то, за свідченнями сучасників, наприкінці цього терміну селище було зазвичай спустошене, не залишалося жодної вівці, жодного вола, жодної зернини хліба чи скирти сіна. Іншим чинником, який важким тягарем ліг на плечі кримських татар, була військова повинність, яка відволікла для обслуговування тилу російських військ майже всіх працездатних чоловіків і тяглову силу. При цьому, якщо мобілізовані тиловики-татари харчувалися з військового казана, з них за це ще й брали гроші, більші за реальну вартість їжі. А на додачу, якщо з росіян, чиї господарства потрапили до зони бойових дій, подушний податок брали в утричі меншому розмірі, то кримським татарам цей податок зменшили тільки на 10-15%. Загальним наслідком таких дій війська і влади Російської імперії, за словами російського ж історика Дубровіна, швидко стало “цілковите виснаження краю, особливо простору між Севастополем, Сімферополем та Євпаторією” КЦ. І саме за цієї причини, на думку історика, “Севастополь мав упасти сам собою”. Сергій Грабовський. “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму «МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА». З празької студії вів передачу Олекса Боярко. У Києві над випуском працював співукладач програми Сергій Грабовський. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG