Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 16:24

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 4 вересня 2003 року.

Андрій Охрімович

“Майже не перебільшуючи, можна сказати, що насправді людина може дізнатися про себе правду лише тоді, коли переглядає аматорський відеозапис весілля з власною нетверезою участю. Вона бачить власне розчервоніле, нефотогенічне обличчя, незугарність і незграбність власного танцю і чує власне глухе та пласке варнякання. Висновок: відображаючи і виражаючи дійсність, кінематограф, як свідок часу і життя в часі, має пожбурити до бур’яну костура штучности і на прямих ногах, з вихилясами, почимчикувати за правдою. Школа п’яного меча.

(Сергій Саржевський. Стаття “Рита і підмайстер”, журнал “Кіноколо”.).

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...

Гостем нинішньої “Альтернативи” є найбільший письменник України Богдан Жолдак, 154-ри кілограми живої ваги якого є вагомим додатком до не менш значимих набутків митця в літературі.

Народився пан Богдан у 1948 році в сім’ї письменників-незаможників. Має вищу філологічну освіту. Прозу почав писати в шістдесяті. У вісімдесят другому вигулькнув як драматург з “Гопак-оперою Конотопська відьма” та п’єсою “Хто зрадить Брута?”, які тут же поставив Академічний театр ім. Франка у Києві.

П’єси його не раз перемагали на республіканських конкурсах. Богдан Жолдак є автором сценаріїв до фільмів “Козаки йдуть”, “Відьма”, “Іван та кобила”, “Дорога на Січ”, плюс ціла купа короткометражних ігрових, анімаційних, документальних та відеострічок.

Його прозові збірки друкувалися в багатьох часописах та газетах України. Нині на сценарному факультеті театрального інституту ім. Карпенка-Карого Богдан вчить студентів ліпити кіносценарії. Його хилитання між літературою та кіно виробило межовий і багато в чому альтернативний погляд на ці способи переживання та віддзеркалення світу.

Гармонія та розчахнутість буття на цьому пограниччі стали темою нинішньої “Альтернативи”. Модерує Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. Ну а розмову з Богданом Жолдаком починає Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

Не секрет, що більшість українських прозаїків так чи інакше віддалені від кіно, і більшість кінорежисерів віддалені від української прози. Тепер з появою цієї сценарної справи, яку ти просуваєш, як вони запліднюють одне одного: сценаристи кіношні або письменники, які пишуть романи? Є взаємний вплив?

Богдан Жолдак

Кіно дає картинку, яка моментально впливає на споживача. Література дуже швидко цьому навчилася. На Україні трагедія полягала в тому, що жоден напрямок літературний ніколи не був зреалізований, навіть найшароварніші напрямки ще й досі продуктивні. Українська література, розвиваючись, мусила тут же зазнати накату зворотної хвилі, тому що був дуже великий тиск, і будь-який ренесанс кінчався погромом.

Молодь відкидає досвід попередніх поколінь. Вона одразу починає писати сама в собі. Чому? Вона - вільна. Але для цього їм дає поштовх кіно. Як з’явилося німе кіно, то й з’явився Винниченко, з’явилася Леся Українка, з’явився Косинка, Підмогильний. Вони відразу почали інакше ставити слово. Тобто ми можемо прокреслити спалахи розвитку світового і українського кіно і спалахи літератури (це такі паралельно взаємозалежні процеси).

Андрій Охрімович



Андрій Платонов колись запевняв, що вивчати літературну добу потрібно не за геніями, а за другорядними белетристами. Не осяяні полиском позачасовости, саме вони, літератори другого і третього рядів, бувши не в змозі виразити себе, виражають свою епоху. Навпомацки описуючи непоміченого слона, вони говорять цікаві речі про слонівство свого часу. Але хіба конче потрібно читати якісь химери, щоб пізнати свою добу? Доба – це люди, і, як неважко здогадатися, саме другорядні люди. Як такі, вони начебто нічого не створюють, отже, щоб стати феноменом доби вони потребують прожектора кінематографії.

(Сергій Саржевський. Стаття “Рита і підмайстер”. Журнал “Кіноколо”).

Богдан Жолдак

Я все ж таки добрешу свою тему, а вона полягає в тому, що кінематограф зараз вбитий, проте молодь зазнає колосального впливу від (тільки не плюйтеся, не лякайтеся) кліпів. Кліпи – це такий жанр, до якого свого часу доклався Бонюель і Сальватор Далі. Тому наша сьогоднішня проза наймолодших сучасних авторів вся кліпізована. Це можна поспостерігати на структурі, як формується епізод, як базується цей діалог. Без кіна немає літератури – це абсолютно точно зараз.

Віктор Недоступ

Якісь динамічні рухи, психічні рухи, не літературні, а які відображуються в кіно, є українські, чи вони надумані, зняті з кліпу під стандарт?

Богдан Жолдак

Мрія наших державців, щоб не було ні кіно, ні літератури. Вони роблять все, щоб ці два процеси взаємопов’язано зникали з наших теренів. Але дивовижна річ! Зараз, незважаючи на відсутність верстатів друкувальних і кіновиробництва, постають кінофільми, які дають фори будь-якій західній кінематографії. Хто бачив фільм “Мамай”, той може зрозуміти, що це той кінофільм, який ще не зазнав впливу художньої літератури.

Віктор Недоступ

Чи виникає таке явище серед митців, як осмислена екзистенція того, що відбувається?

Богдан Жолдак

Українці цінні тим, що їм ця екзистенція дається без осмислення. Тільки-но українці починають теоретизувати, як вони тут же зупиняються. У них дуже велика інтуїтивна сила, дар прозріння і величезний страх до її реалізації.

Один із найгеніальніших українських письменників Довженко (не побоюся сказати) був прозаїком кращим, ніж режисером. Це якраз для передачі “Альтернатива”. Так от, коли він зняв фільм “Звенигора”, то всі в один голос сказали, що це не кіно, це – фуфло, це – дурниця, це – кретинізм, воно ні на що не схоже. Підтримав його тільки один чоловік. Ви знаєте - хто? Сергій Ейзенштейн. Дивовижна річ, але вплив Довженкової “Звенигори” на весь подальший розвиток української літератури був напродуктивніший. Це ж саме і проза Довженка. Раптом Довженка ввели в програму середньої школи. Всі школярі, які тут же долучилися (хоча б) до його “Зачарованої Десни” (а це була точно кінопроза, причому, найвишколеніша і найвартіснісша), тобто хлопчики 60-х, відразу стали письменниками 90-х. Це – стопроцентово. Навіть, коли вони цього не підозрівають, то нехай вони спробують зі мною посперечатися.

Андрій Охрімович

Четвертий вимір? Містика? Пора перестати боятись четвертого виміру. Маючи такий досконалий спосіб пізнання, як кінематограф, навіть свій власний примітив – відчуття руху – вирішене у четвертому вимірі, ми незабаром навчимось конкретному орієнтуванню у четвертому вимірі так само по домашньому, як у власних капцях!

(Сергій Ейзенштейн. Робота “Четвертий вимір у кіно”).

Андрій Охрімович

Кінематографізм існував в літературі, очевидно, ще до виникнення кінематографу. Кого, наприклад, ми можемо з таких кінематографістів в літературі назвати не тільки в українському контексті, а й в загальносвітовому?

Богдан Жолдак

Якщо говорити про світовий контекст, то один українець – Чехов - дуже добре сформулював ту тезу, яку ви зараз окреслили. В нього в “Чайці” сперечаються два митця. Один каже: “От я довго трачу модерністичних зусиль для того, щоб змалювати картинку, щоб дати читачу, а цей старий падлюка пише, що на нічній греблі в місяці блистіла скалка розбитого пляшкового скла. І в нього, гада, картинка ночі готова”. Оця вибірковість і розірваність мислення прозового і поетично чим розірваніша, чим ємніша, і чим лаконічніша, тим вона краще збуджує читача. Тому, що художня література все ж таки лежить поза словом.

Віктор Недоступ

Вербальність, як догма, вбиває мистецтво?

Богдан Жолдак

Звичайно, але це вже не художня література. Інша справа, що все просвіщенне українство, наприклад, 19 століття – початку 20-го, воно вимагало саме просвіщенності. Тобто провіщенні не є полем дії для художньої літератури. Вона просвіщає в інший спосіб: вона змушує людину відтворювати величезну кількість образів в собі за допомогою такого письменника, який дає таку нагоду. Кожну людину треба будити: кожного читача, як митця, який потім зможе оперувати своїми способами викликання духів. В кіно йому важче бути недомовленим. Скажімо, німе кіно робило такі ребусні картинки, які називаються потім кінообразністю. Там, скажімо, було багато таких способів побудови кадру, які давали в німому кіно якийсь додатковий естетичний ефект, але коли з’явилося звукове кіно, то воно одразу стало дуже балакучим і нудним.

Андрій Охрімович

“Тільки художник викликає з реального життя образи мистецтва. Кінематограф може виступити лише вдалим або невдалим множником його образів. Ось чому я не виступаю і не можу виступати проти його появи.

Кінематограф і мистецтво – речі різного роду. Мистецтво дає високі образи, а кінематограф, як друкарський станок, множить і розкидає їх у найглухіші і найвіддаленіші частини світу. Окремим видом мистецтва він стати не може, але знищувати його було б так само нерозумно, як зламати машинку для друкування чи телескоп на тій підставі, що ці речі не мають безпосереднього відношення ні до театру, ні до футуризму...”

(Володимир Маяковський. “Ставлення нинішнього театру до кінематографу та мистецтва”).

Богдан Жолдак

Всі ми пам’ятаємо фільм “Білий птах з чорною ознакою”. Там з’являється раптом на екрані негативний герой, якого грає Ступка, це – бандерівець (він поганий, він злий, він хижий). І от один погляд Богдана Ступки, кинутий в камеру, раптом руйнує цю художню літературу. І далі все знову йде нібито по законах жанру і по законах соціалістичного реалізму. Такий кінотвір був найвеличнішою картиною Довженка, яку затаврували українці за те, що вона нібито прокомуністична.

“Аероград” - це суперпародія на весь соціалістичний реалізм. Там немає ні одного кадру, ні одної фрази...

Віктор Недоступ

Там останній монолог, де бородатий “тайожнік” каже: “Браткі, цельтісь в лоб, в сєрдце”. Він починає говорити про якогось тигра і починає розкладати всю його анатомію до кожного кігтика... Тут я зрозумів, чи він дуріє, чи в нього дах поїхав, чи він дуркує.

Богдан Жолдак

Так, дійсно, немає жодного кадру, який би не був пародійний: від титрів до фіналу. Ну, назва фільму - “Аероград”... Між іншим, це був найулюбленіший фільм Сталіна. Тиран дивився цей фільм і думав, що там все всерйоз. До речі, він був і найулюбленішим фільмом Адольфа Гітлера.

Ви уявіть собі епоху, де два найстрашніші чоловіки в світі сидять і одночасово, десь в різних проекціях, дивляться фільм, і мають з того зовсім іншу реакцію Ось це – потрясаючи ємність кіномистецтва.

Я не думаю, що є на землі фільм, котрий міг би посперечатися з “Аероградом” в плані різноплановості. Тут якраз саме про те, що ви казали: співавторство читача або глядача виявляється в найповнішій мірі. Мистецтво може детермінувати, підкорити собі так, як це зробив “Аероград” зі Сталіним і Гітлером. Наприклад, жарти Довженка. Є в нього такий прокомуністичний фільм “Щорс” (особисте замовлення Сталіна). Там все хорошо: марширують червоні бійці, а музика яка лунає? А музика лунає січових стрільців: “Ой видно село, широке село за горою...” Але виконана ця музика симфонічним оркестром. Це теж така реприза смертельна. Якби хтось із редакторів, хоча б краєм вуха дочув, що означає потім увесь цей фільм “Щорс” завдяки тільки одній музичній темі, то ми зараз Довженка не знали б – його “шльопнули” ще тоді. Сталін відчував величезну силу Довженка, але не міг розкрити цей феномен. Він відчував, що той чоловік володіє чимось таким, що лежить поза зображенням і поза словом.

Саме ця властивість мистецтва – залишатися поза власною матерією: кінематограф, який лишається поза зображенням, а література, яка лишається поза словом.

Андрій Охрімович

Мистецтво - альтернативне до влади, влада - альтернативна до мистецтва. Але тут виникає питання сили і справжності. Хто має більше сили, і хто має більше справжності? Хто виконує роль бутафорського персонажу, а хто несе в собі живу кров?

Богдан Жолдак

Звичайно, без мистецтва немає руху будь-якій владі. Пригадаймо, що, наприклад, мистецтво театру було засноване тиранами. До цього спочатку доклався тиран Солон, а потім його учень і послідовник, який і створив жанр театру. Він хотів використати театри, як піар-засіб. Всі мусили славити цього тирана – в результаті чого утворилося мистецтво, яке чи найбільше зла тиранам заподіяло, тому що ми знаємо, що найбільші здобутки драматургії і театру – це ті, які є тираноборчі.

Андрій Охрімович

Сценарій – не драма. Драма самостійна цінність поза театральним та кінооформленням. Сценарій – це стенограма емоційного пориву, що прагне втілитись у нагромадженнні видимих образів... Приходить режисер і перекладає ритм цієї концепції своєю кіномовою, себто знаходить кінематографічний еквівалент літературі.

(Сергій Ейзенштейн. Робота “Про форму сценарію”.)

Ганна Стеців

На цьому все. Тема, власне кажучи, є настільки непростою, що про якісь крапки над і або ж глобальні висновки говорити не доводиться. Тим не менше, сяку таку інформацію до роздумів та альтернативу сонному заціпенінню ми з вами дістали. Запобіжники в головах нагрілись і слава Богу.

Ну а сприяли цьому гість програми, письменник Богдан Жолдак, журналіст Віктор Недоступ та автор цього випуску Андрій Охрімович. Модерувала Ганна Стеців. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG