Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 22:26

“Права людини”. 1. Біженці з Грузії шукають політичного притулку в Україні. 2. У Харкові знайшли масові поховання жертв політичних репресій і голодомору. 3. Річниці смерті Василя Стуса і Юрія Литвина.


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Біженці з Грузії шукають політичного притулку в Україні. 2. У Харкові знайшли масові поховання жертв політичних репресій і голодомору. 3. Річниці смерті Василя Стуса і Юрія Литвина.

Київ, 4 вересня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі ви почуєте:

- Біженці з Грузії шукають політичного притулку в Україні.

- У Харкові знайшли масові поховання жертв політичних репресій і голодомору.

- Річниці смерті Василя Стуса і Юрія Литвина.

У відділі в справах національностей і міграції Львівської обласної держадміністрації офіційно зареєстровані 84 грузинські біженці, які приїхали в Україну із зони збройного конфлікту в Абхазії. Усі вони мають право на проживання, роботу та пенсію в Україні. Однак, як стверджують фахівці, ця цифра далека від реальної. Адже у Львові нелегально перебувають сотні осіб з Грузії, які намагаються перебратися через українсько-польський кордон далі на Захід.

Наша колега Галина Терещук розповідає історії двох грузинських сімей, які мешкають у Львові.

Галина Терещук

Рік тому грузинське подружжя Оніса та Ніно прибули до Львова до своїх близьких родичів – львівського журналіста Омара Узурашвілі та його дружини Паті. Подружжя у Грузії отримало статус біженців. Адже усе їхнє село Окумі Гальського району повністю спалили абхазці, вони зґвалтували і вбили їхню родичку, а усе майно пропало.

Після прибуття в Україну Оніса та Ніно звернулись у відділ у справах національностей та міграції Львівської обласної адміністрації, показали документи біженців. Втім у довідці, яка дає законне право на проживання і працевлаштування в Україні, з незрозумілих причин, львівські чиновники грузинам-біженцям відмовили. Однак зауважили, якби вони мали зі собою паспорт старого зразка СРСР, а не новий грузинський, то б їм допомогли. А так, мовляв, шукайте захисту у своїй державі.

Не допомогли грузинським біженцям і в обласному ОВІРі. Хоча у розмові з кореспондентом радіо “Свобода” начальник відділу національностей та міграції Юрій Гресько запевняв, що усі грузини з території абхазького конфлікту отримують соціальний захист в Україні, усі інші грузини, які прибувають, зокрема на Львівщину, з економічних причин чи політичних міркувань перебувають тут незаконно. І у будь-яку хвилину їх можуть депортувати з території України. До того ж, як пояснив львівський чиновник, Грузія - демократична країна.

Інше подружжя із грузинської столиці. Людмила Фомина-Іщук, росіянка, і її чоловік, грузин Нодар Діасамідзе, прибули у Львів днями. Як вони стверджують, дружина зазнала переслідування з національних мотивів.

У Тбілісі подружжя мешкало у гарній квартирі, яка за їхніми словами, впала в око старшині поліції Венхію Кавтарадзе. Одного дня він зайшов у помешкання і сильно побив Людмилу на очах у її мами, українки за національністю. Внаслідок чого, Людмила втратила дитину, зазнала важких травм. Спершу судово-медична експертиза була формальною і вказувала лише на легкі травми, які зазнала Людмила. Втім незалежні експерти встановили, що саме через побиття жінка втратила дитину.

Генпрокуратура Грузії не порушила кримільну справу. З’явились численні публікації у грузинській пресі, подружжя звернулось до представника ООН у Грузії. Однак згодом через переслідування, вони покинули Грузію і почали шукати порятунку у Москві.

Людмила Фомина

Я як жінка - росіянка, але з грузинським паспортом не могла перебувати на території Росії – ось так воно й вийшло. Ми звернулися до представників Євросоюзу, і вони скерували нас у громадську організацію “Сприяння”, які визнали, щодо нас, громадян Грузії, вороже віднеслись у Росії.

Галина Терещук

Не отримавши у Москві дозвіл на тимчасове проживання, подружжя Діасамідзе прибуло у Білорусь. Там звертались у різноманітні організації, допомогти пообіцяли й у Генконсульстві республіки Польща в Білорусі. Втім мандрівка у Польщу закінчилась тим, що грузинське подружжя потрапило у Львів. І як мені повідомили, до 14 днів вони таки потраплять в одну із європейських країн.

Надія Шерстюк

За коментарем ми звернулися до офісу Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні. Говорить Наталія Прокопчук, помічниця з питань громадської інформації.

Наталія Прокопчук

Взагалі, щодо шукачів притулку і біженців з Грузії, то тут ми маємо розділяти дві категорії, тому що є біженці, статус яких відповідає нормам Женевської конвенції про статус біженців. Таких є 101 особа на середину 2003-го року. І є біженці, які приїхали до України із зони воєнного конфлікту в Абхазії.

Чим розрізняються ці дві групи? Перші проходять процедуру згідно з Женевської конвенції, а другі - в 96-му році прийнята постанова Кабінету Міністрів України про тимчасове забезпечення допомоги особам, які прибули із зони збройних конфліктів з Абхазії, з Грузії. Таких осіб майже 3 000 зареєстровано, але за останніми даними, майже 3 000 не зареєстровано. Якщо ці люди приїхали з Абхазії, то, згідно цієї постанови, для них процедура максимально проста. Їм просто треба довести, що вони приїхали з Абхазії саме з зони воєнного конфлікту (чи прописка, чи документи звідти). Рішення міграційної служби можна ще двічі оскаржити.

В законі України про біженців говориться, що статус може отримати людина, яка може довести, що вона зазнала переслідувань через ознаку раси, національності, мови, належності до певної соціальної групи, політичних та релігійних поглядів...

Але я хочу сказати, щоб отримати статус в Україні з минулого року є дуже складним, тому що з моменту, коли почалася реалізовуватися нова редакція закону України про біженців, то минулого року лише 2 особи отримали статус біженців. Майже 80% шукачів притулку, які подали документи на отримання статусу біженців, то їм просто відмовили (в більшості через формальні причини). Існує ст. 9 в законі про біженців, яка визначає терміни подання заяви, якщо ці терміни порушені (3 дні – коли людина перетнула кордон нелегально, і 5 – коли легально), то в людини, якщо вона навіть біженець, заяви не приймуть.

Надія Шерстюк

Зазначила Наталія Прокопчук, помічниця з питань громадської інформації Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні.

Харківська місцева влада видала розпорядження перетворити Комсомольський парк відпочинку на місце вшанування пам’яті жертв політичних репресій і голодомору. Підставою для такого рішення стали результати спільної роботи Комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій та Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи. За словами фахівців, лише за період з 1937 по 1938 роки на території парку були поховані понад 6 тисяч людей.

З Харкова повідомляє Вікторія Маренич.

Вікторія Маренич

Протягом 10 років мешканці району Комсомольського парку відпочинку в Харкові намагалися розповісти місцевій владі, громадським організаціям про те, що єврейський цвинтар, на місці якого розташовано парк, зберігає й інші поховання. З часом, серед невпорядкованих архівних документів вдалося виявити 119 розпоряджень із грифом “цілком таємно”. Кожним із таких документів із підписом коменданта Управління НКВС у Харківській області завідуючому єврейським цвинтарем наказувалося прийняти певну кількість людських трупів, яких необхідно було поховати в присутності представників комендатури.

Говорить Ніна Лапчинська, секретар Комісії по увічненню пам’яті жертв війни та політичних репресій.

Ніна Лапчинська

На цьому місці поховання, згідно з цими 119 актами на поховання, там поховано 6 865 осіб. Це тільки за період з 9 серпня 1937-го року по 11 вересня 38-го року.

Вікторія Маренич

Щоб підтвердити ці дані, протягом місяця у Комсомольському парку працювала Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. Дані розкопок проаналізовані Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи. Фахівці зробили висновки про те, що черепи жертв мають по кілька ушкоджень кулями калібру 7,62. Такі висновки є підставою для перетворення Комсомольського парку на місце увічнення жертв війни та політичних репресій.

Місцева влада усвідомлює свою причетність до прийняття відповідного рішення. Говорить заступник голови облдержадміністрації Валентин Дулуб.

Валентин Дулуб

Ні жертвам політичних репресій, ні жертвам голодомору ніколи ніхто ніяких пам’ятників не ставив, на кажучи вже про те, що про це замовчувалося. Десь одним рядочком йшлося в “Історії КПРС”, і ніколи про це не говорилося. Тому те, що ми зараз зрушили цей пласт і дуже серйозно, то я вважаю, що для Харківщини це дуже знаково і правильно, враховуючи ще й те, що на той час вона була столицею України.

Вікторія Маренич

Нові дані розкопок свідчать про те, що Комсомольський парк – місце поховання жертв голодомору.

Говорить секретар Комісії по увічненню пам’яті жертв війни і політичних репресій Ніна Лапчинська.

Ніна Лапчинська

Ми думаємо, що це жертви голодомору, бо там йде масове поховання, і там дуже багато кісток дітей. Як сказав експерт, котрий виїжджав на місце, що на деяких щелепах є молочні зуби (тобто це зовсім малі діти).

Вікторія Маренич

Якщо Московська прокуратура міста, яка веде цю справу, підтвердить таке припущення, то Комсомольський парк перетвориться на меморіал увічнення пам’яті жертв політичних репресій та голодомору.

Надія Шерстюк

Днями виповнюються одразу 2 сумні річниці в історії українського правозахисного руху. 5 вересня, 19 років тому у радянському концентраційному таборі Кучино у Мордовії загинув правозахисник і поет Юрій Литвин. А 4 вересня, 18 років тому у тій самій політзоні особливого режиму "Перм-36" закінчив своє життя поет Василь Стус. Про ці дві багато в чому подібні долі правозахисників розповідає мій колега Віталій Пономарьов. Рубрика “Минуле”.

Віталій Пономарьов

Юрій Литвин і Василь Стус обидва народилися у тридцятих роках минулого століття. Литвин походив з Київщини, Стус – з Поділля, проте обидва навчалися і деякий час працювали на Донбасі.

Перший арешт спіткав Литвина дев’ятнадцяти років за протест проти сваволі місцевого керівництва. На 3 роки молодший за нього Стус був уперше заарештований у 34 роки за протести проти арештів української інтеліґенції, та видання у Брюсселі власної збірки віршів. Відповідно, відрізнялися і їхні перші вироки: 2 роки виправних робіт для Литвина і 5 років ув’язнення плюс 3 роки заслання для Стуса. Щоправда, під час першого ув’язнення Стуса Литвин відбував вже свій третій термін.

І Литвин, і Стус в іркутських, магаданських та мордовських концентраційних таборах писали вірші, згодом конфісковані КҐБ. Вони обидва були членами Української Ґельсінкської Групи, обидва були засуджені за антирадянську аґітацію та пропаґанду. Збігаються навіть їхні останні вироки (четвертий у Литвина і другий у Стуса) – по 10 років спецтаборів плюс 5 років заслання.

У таборі Стус написав свою відому заяву про відмову від громадянства СРСР зі словами: “Бути радянським громадянином – значить бути рабом”.

Натомість Литвин у квітні 79-го року узагальнив досвід українського руху Опору у своїй статті ”Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи”. Однією з підвалин цього руху він вважав необхідність захисту прав людини і громади від правопорушень з боку державної бюрократії, іншою – інакодумство. А щодо співвідношення прав людини та спільноти Литвин писав: “Захист прав і свобод людини без захисту прав і свобод нації не має під собою ґрунту”.

1984 року Юрій Литвин, Василь Стус, Олекса Тихий та інші українські правозахисники перебували у Кучинському таборі смерті у Мордовії. 6 травня помер Олекса Тихий. 24 серпня Юрій Литвин був знайдений у камері з розрізаним животом і 5 вересня помер. Рівно через рік, у ніч на 4 вересня у карцері був знайдений мертвим Василь Стус. А ще через 4 роки, 19 листопада 89-го року прах Литвина, Стуса і Тихого був перепохований на Байковому цвинтарі у Києві.

Надія Шерстюк

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG