Київ, 8 вересня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
В матеріалі “Рік зросійщення в Україні” “Самвидав.нет” висловлює побоювання, що рік цей може стати роком офіційного закріплення домінування російської мови в Україні.
Починається скрипт витягом з промови Симона Петлюри перед добровольцями-крутівцями. “Під прапором свободи, рівності, братства ідуть на нас, щоб наложити знов кайдани, які ми тільки що скинули...”. Далі автор матеріалу нагадує, що наприкінці минулого року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект “Про застосування російської мови в Україні”, який гарантує її застосування у веденні документації і діловодства, при веденні офіційних засідань, у відносинах з громадянами, а також в освіті, науці, культурі, ЗМІ, тощо...
За порушення цих норм передбачається дисциплінарна, адміністративна, навіть кримінальна відповідальність. “Поява такого закону, - пише автор матеріалу, - є складовою підготовки широкомасштабного відзначення у 2004-му році так званої Переяславської Ради, яка стала відправним моментом підкорення України московськими царями.
Разом з тим українська держава досі ігнорує відзначення героїчних дат історії України відмінних від Переяславського “возз’єднання”. У продовження та в унісон якій огляд віртуальної преси у виконанні Надії Шерстюк.
Надія Шерстюк
“Майдан.орг.юей” нагадує читачам, що 60 років тому на дачі Йосипа Сталіна відбувалась його зустріч з митрополитами Російської православної церкви. Відтоді, як пише електронний часопис, московська церква стала співпрацювати з більшовицькою владою. Наразі інститут уповноважених, започаткований Сталіним у 1943 році, продовжує існувати в Україні, і нехай “працівники Державного комітету у справах релігії вже офіційно не називаються уповноваженими, але їхнє втручання в життя Церкви часом виявляється таким самим брутальним, як за часів СРСР”.
Про іншу сумну дату в історії українського дисидентського і правозахисного руху розповідає “Українська правда”. 4 вересня 1985 року помер Василь Стус. Відомо, що адвокатом поета на процесі був Віктор Медведчук. “Чи винен Медведчук, тоді пересічний київський юрист, у трагедії Стуса?” - запитує “Укрправда”. Чи міг він кого-небудь реально захистити? “Тодішні адвокати на показових процесах, - пише часопис, - були маленькими коліщатками тоталітарної машини, забезпечували “реалізацію московсько-цеківських рішень”. Проблема в іншому. Чому ж ніхто з сьогоднішніх “орденоносних інтелігентів” не став тоді на захист поета?
Та ж таки “Українська правда” вміщує на своїх електронних шпальтах статтю про одного з активних борців з дисидентами у 70-80-х роках, а нині, секретаря Ради нацбезпеки і оборони та екс-голову СБУ Володимира Радченка. “Його призначення, - пише видання, - викликає почуття тривоги”. “Кучма ставить Радченка над міністрами-силовиками, над тими, хто повинен захищати права і свободи громадян”.
А у ще тепле крісло голови СБУ всівся Ігор Смешко (наступник Радченка на цій посаді). Досьє на новоспеченого силового керівника зібрав “Главред”, який пише: “Треба плескати у долоні Медведчуку, котрий вміє розставити перевірені кадри і при цьому переконати президента, що усі новопризначені керівники (у тому числі і Смешко) будуть віддані йому на всі сто”.
Андрій Охрімович
Сайт “Ру.фор.юей” надрюкував спіч Леоніда Кучми з нагоди виходу у світ його книги “Україна - не Росія”. Така собі спроба пояснити чому “сочінєніє” вийшло в Росії, чому така інтересна назва, та чому книгу написано саме російською мовою. Останнє автор пояснює географічним розташуванням рідного села. “Мойо сєло, - пише він, - расположено на граніце с Росієй і Бєлорусієй, і язик там такой, которий я назвал би украінско-русско-бєларускім”. Далі - по пунктах у тому ж максимально відвертому стилі. Ну а ловить глибинні смисли у тому всьому підрядщився мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Якщо зважати на повідомлення преси, то непересічною подією культурного і політичного життя сусідньої Росії стала презентація третього вересня у Москві книги глави Української держави Леоніда Даниловича Кучми “Україна – не Росія”, на якій був присутній сам автор видрукуваного накладом 20 тисяч примірників тексту. Книга справила таке враження на російську інтелектуальну еліту, що деякі автори (наприклад, оглядачі сайту grani.ru) навіть порівняли її з незабутньою “Малою землею”, а президента України – з Леонідом Іллічем Брежнєвим.
На презентації лідер України заявив, що він закликає росіян прийняти культурні особливості і відмінності України від Росії, а також незалежний статус української держави. “Російські інтелігенти поділяються на тих, хто бажає нам удачі у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Про таких було колись сказано, що російський демократ закінчується там, де починається розмова про Україну”, - сказав Леонід Кучма.
А тим часом російська “Независимая газета” пише, що Леонід Кучма здійснив візит до Москви, під час якого він, зокрема, і презентував свою книгу на Московському міжнародному книжковому ярмарку, насправді для того, щоб запевнити президента Росії Владіміра Путіна у своїй повній лояльності і намірі обов‘язково підписати цього місяця у Ялті угоду про створення Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю і Казахстаном.
Ціла низка незалежних українських експертів вважає, що ця угода не тільки унеможливлює інтеграцію України до Європи, а й де-факто ставить крапку на незалежності України. “На торги виставлено нас з вами і з нашою Україною. Покупець – Росія”, - зазначає редакція львівського журналу “Ї” (www.ji.lviv.ua) і називає майбутню угоду “Переяславом другим і останнім”, який, незалежно від того, що говорить Леонід Кучма, матиме катастрофічні наслідки для України.
Андрій Охрімович
Хижо ковтаючи будь-яку інформацію, форумні крокодили, напоролись на факт московської презентації книжки Леоніда Кучми “Україна не Росія” і усе то те спробували перетравити: “А про що, власне, “сочінєніє”?”. Хтось окремий спробував поставити книгу у контекст рідної світобудови, плюс риторичний вигук: “І куди ж ми тепер в геополітичних векторосмислах?”
Відвідувач “Української правди” зреагував кучеряво: “Чому Україна не Росія, але й не Європа?” І додав: “Без відповіді на запитання подальший рух у будь якому напрямку неможливий”. Втім, інтернетники не відриваючи гузно від стільця, а око від монітора, незважаючи ні на що, відчувають себе окремими галактиками, вищим розумом та й торохтять собі клавіатурою, розсилають “умнячки” на різні інтернет-форуми. Ясна річ - без санітара тут не розібратись. Віктор Недоступ “Палата №6”.
Віктор Недоступ
На форумі “Майдан.орг.Ю-ей” запропонували тему для обговорення: “Чому наші політики ігнорують Інтернет? Чому не беруть участь у форумах?”
Одразу полетіли відповіді. “Може тому, - запитує якийсь відвідувач, – що бояться нарватися на неприємну правду?” “Причина проста, – відповідає ліричний персонаж на ім’я КЕ, - вони неспроможні витримати прямих питань”. І додає: “Були вже приклади, коли відомі політтехнологи лізли на форуми. Результат завжди був один – їх копали, як бройлерних курчат”. А такий собі Анатолій взагалі не сушить собі голову: “Ігнорують Інтернет, бо тупі і не вміють користуватися компом.”
Тим часом на форумах Міг-Ньюс уважно принюхуються до нових кадрових перестановок. Гість на ім’я ДемоНкрат дійшов висновку, що звільнення з посади товариша Смірнова та призначення емведешним міністром канцеляриста Білоконя можна вважати кінцем кадрової політики КПРС, колишні діячі якої і досі лишаються при владі”.
А відвідувачі інтернет-видання “Форум” діляться враженнями від Гарантового спічу на презентації в Росії книги “Україна – не Росія”, який прочитали на сайті “Президент.гов. Ю-ей”.
Респондент на ім’я Дір відзначає: “Про Пастернака – цікавий пасаж. Хоча, якщо твою книгу обливають брудом, то це ще не ознака таланту. Президентів це теж стосується.”
Такий собі Варяг невдоволено бурчить: “Якщо він президент, хай займеться справами держави, а не книжечки пописує. Підеш на пенсію, тоді хоч щодня можеш видавати свої перли.”
З ним не погоджується дописувач на ім’я Номад: “Як на мене – краще б книжечки пописував”. Зальотний гість з Росії зачарувався фразою Кучми “Наше питання денне – створити українця.” “Ой, - пише він – щас вас “создавать” начнут, хлопци... А я думал, что ви уже єсть. А з кєм же ми лаємся тогда?” А дійсно – з ким?
Андрій Охрімович
Центральноєвропейський літературний часопис "Потяг 76" є спільним проектом івано-франківських та чернівецьких літераторів. Виник він близько року тому. Залізнична назва пояснюється просто: саме під таким номером курсує поїзд між обласними центрами Прикарпаття і Буковини.
Нещодавно у свій перший рейс відправився новий сайт часопису: potyah 76.org.ua.
Увагу відвідувачів цього транстпортного засобу притягують стильні деталі дизайну та спроба небанально наповнити сайт. Решта інформації у скрипті Інни Набоки.
Інна Набока
Потяг 76, як і належить поїздові, має потужний локомотив у особах Юрія Андруховича, Олександра Бойченка та Андрія Казанцева, а також вагони першого класу – художні тексти, і другого – культурологія, політика, репортажі, інтерв’ю.
Вагон №1 призначено для поезії. У першому рейсі - Остап Сливинський і Сергій Жадан та польський поет Марцін Свєтліцький.
У другому вагоні вигідно розмістилася проза. Тексти "З книги першої" Андрія Бондаря, "Легенди і міфи давніх Чернівців" Василя Кожелянка та оповідання відомого болгарського письменника Георгія Господінова. Останнього критики оцінюють як найпомітніше явище болгарського постмодерну.
Вагон №3: есеїстика. Тут - найширша географія і чи не найбільше цікавого. Есей про пошуки ідентичності у місті 21-го століття філософа з Литви Леонідаса Донскіса; уривки з книги американсько-польського історика Кенні "Карнавал революцій. Центральна Європа у 1989 році". Юрій Андрухович у "Фантазії на тему прозорості" пояснює концепцію свого віртуального часопису.
У четвертому вагоні відбувається інтерв’ю з перекладачкою сербських авторів Аллою Титаренко. Зокрема, Мілорад Павич довірив їй перекласти свій найновіший роман "Зоряна мантія", книжка щойно вийшла друком у Львові.
У одному з наступних вагонів Анджей Стасюк розповідає про подорож до Албанії, яку він вважає підсвідомим Європи.
Ще один вагон – спальний, у ньому зарезервовано місця для класики. Наразі це оповідання видатного чеського письменника Богуміла Грабала.
Невід’ємний атрибут будь-якого поїзда – вагон-ресторан. У нашому потязі він призначений для провокацій та містифікацій. У цьому жанрі вправляється Володимир Єшкілєв, а поштовий вагон, звичайно ж, для новин і кореспонденції.
Найцікавіше, як завжди, відбувається у тамбурі. Туди можна вийти покурити, "поговорити", а також "обговорити все на світі, чи принаймні те, що треба обговорити українцям, полякам та іншим "циганам" Європи. Отже, тамбур – це дискусійний форум.
Треба додати ще депо – архів, і картинку сайта буде завершено. Втім, його кріейтори стверджують, що "Потяг 76" більше ніж сайт. Так це чи ні, покажуть наступні рейси.
Андрій Охрімович
Хтось з-під бетонної щелепи вивалює твердження: фізики і лірики – антагоністи. Дядечко напроти цідить крізь жовті зуби, що схильність до категоричних заяв – не що інше, як ознака кретинізму. “Істина посередині,” - вимучує фразу ще їден розумник. Тим часом у кущах поруч з роялем ховається просунутий комп з юзером за клавою і видає на прінт ще одну банальщину. Мовляв усім нам час од часу варто було б заглядати на інформаційні сайти, а от вони розказали б нам про нові розваги, які пропонують користувачам медіа-, телевізійні- або радіомагнати.
До сказаного доточимо, що роль юзера у цьому випадку виконує моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Сайти Korrespondent.net та BBCRussian.com повідомили про створення найбільшого у матеріальному та віртуальному світах медіа-магнату. Його утворюють компанія Vivendi Universal, відома своїми розважальними телепередачами, комп‘ютерними іграми та “живими шоу”, і телевізійна сітка NBC з метою долучити до видовищ та ігрищ чи не цілу планету.
Тим часом, медіа-магнати Японії мають намір забезпечити телеглядачів, радіослухачів та газетних читачів країни новими інтернет–послугами: на сайтах найбільших медіа-компаній (японського телебачення і радіо, щоденних і тижневих видань) можна буде читати, слухати і дивитися “гарячі новини”, актуальні інтерв‘ю тощо (за наявності відповідних комп‘ютерних програм, зрозуміло).
Цією інформацією з українськими колегами поділились японські журналісти, які висвітлювали нещодавній візит міністра закордонних справ Японії до Києва.
Українським користувачам інтернету про подібні технічні звершення можна тільки мріяти: про електронні досягнення України давно нічого не чути. Останні повідомлення з науково-технічної галузі з‘явилися на сайті агентства Defence Express, і стосувалися вони успіху українських зброярів на міжнародному авіасалоні МАКС, що відбувся у Росії. Українська “Кольчуга” приємно вразила відвідувачів виставки та військових фахівців, а отже, тішимося, принаймні, досягненнями сучасного ВПК України.
Андрій Охрімович
І наостанок ще їден Михайль Семенко зі своїми мегаполісними рефлексіями.
“Нахмурило брови Сизі брови над Києвом Ще на сезон зоставлено Ласий кусок І питає поет розгублено: А як же “убий його” І як же Владивосток А як же Париж і Лондон Чікаго і Нью-Йорк? І знову латані вітрини Хрещатика Рейтарська І кава І дощ Прострель мене прикопнутого На меридіані київському Прострель мене наскрізь стріло віків!”
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
В матеріалі “Рік зросійщення в Україні” “Самвидав.нет” висловлює побоювання, що рік цей може стати роком офіційного закріплення домінування російської мови в Україні.
Починається скрипт витягом з промови Симона Петлюри перед добровольцями-крутівцями. “Під прапором свободи, рівності, братства ідуть на нас, щоб наложити знов кайдани, які ми тільки що скинули...”. Далі автор матеріалу нагадує, що наприкінці минулого року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект “Про застосування російської мови в Україні”, який гарантує її застосування у веденні документації і діловодства, при веденні офіційних засідань, у відносинах з громадянами, а також в освіті, науці, культурі, ЗМІ, тощо...
За порушення цих норм передбачається дисциплінарна, адміністративна, навіть кримінальна відповідальність. “Поява такого закону, - пише автор матеріалу, - є складовою підготовки широкомасштабного відзначення у 2004-му році так званої Переяславської Ради, яка стала відправним моментом підкорення України московськими царями.
Разом з тим українська держава досі ігнорує відзначення героїчних дат історії України відмінних від Переяславського “возз’єднання”. У продовження та в унісон якій огляд віртуальної преси у виконанні Надії Шерстюк.
Надія Шерстюк
“Майдан.орг.юей” нагадує читачам, що 60 років тому на дачі Йосипа Сталіна відбувалась його зустріч з митрополитами Російської православної церкви. Відтоді, як пише електронний часопис, московська церква стала співпрацювати з більшовицькою владою. Наразі інститут уповноважених, започаткований Сталіним у 1943 році, продовжує існувати в Україні, і нехай “працівники Державного комітету у справах релігії вже офіційно не називаються уповноваженими, але їхнє втручання в життя Церкви часом виявляється таким самим брутальним, як за часів СРСР”.
Про іншу сумну дату в історії українського дисидентського і правозахисного руху розповідає “Українська правда”. 4 вересня 1985 року помер Василь Стус. Відомо, що адвокатом поета на процесі був Віктор Медведчук. “Чи винен Медведчук, тоді пересічний київський юрист, у трагедії Стуса?” - запитує “Укрправда”. Чи міг він кого-небудь реально захистити? “Тодішні адвокати на показових процесах, - пише часопис, - були маленькими коліщатками тоталітарної машини, забезпечували “реалізацію московсько-цеківських рішень”. Проблема в іншому. Чому ж ніхто з сьогоднішніх “орденоносних інтелігентів” не став тоді на захист поета?
Та ж таки “Українська правда” вміщує на своїх електронних шпальтах статтю про одного з активних борців з дисидентами у 70-80-х роках, а нині, секретаря Ради нацбезпеки і оборони та екс-голову СБУ Володимира Радченка. “Його призначення, - пише видання, - викликає почуття тривоги”. “Кучма ставить Радченка над міністрами-силовиками, над тими, хто повинен захищати права і свободи громадян”.
А у ще тепле крісло голови СБУ всівся Ігор Смешко (наступник Радченка на цій посаді). Досьє на новоспеченого силового керівника зібрав “Главред”, який пише: “Треба плескати у долоні Медведчуку, котрий вміє розставити перевірені кадри і при цьому переконати президента, що усі новопризначені керівники (у тому числі і Смешко) будуть віддані йому на всі сто”.
Андрій Охрімович
Сайт “Ру.фор.юей” надрюкував спіч Леоніда Кучми з нагоди виходу у світ його книги “Україна - не Росія”. Така собі спроба пояснити чому “сочінєніє” вийшло в Росії, чому така інтересна назва, та чому книгу написано саме російською мовою. Останнє автор пояснює географічним розташуванням рідного села. “Мойо сєло, - пише він, - расположено на граніце с Росієй і Бєлорусієй, і язик там такой, которий я назвал би украінско-русско-бєларускім”. Далі - по пунктах у тому ж максимально відвертому стилі. Ну а ловить глибинні смисли у тому всьому підрядщився мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Якщо зважати на повідомлення преси, то непересічною подією культурного і політичного життя сусідньої Росії стала презентація третього вересня у Москві книги глави Української держави Леоніда Даниловича Кучми “Україна – не Росія”, на якій був присутній сам автор видрукуваного накладом 20 тисяч примірників тексту. Книга справила таке враження на російську інтелектуальну еліту, що деякі автори (наприклад, оглядачі сайту grani.ru) навіть порівняли її з незабутньою “Малою землею”, а президента України – з Леонідом Іллічем Брежнєвим.
На презентації лідер України заявив, що він закликає росіян прийняти культурні особливості і відмінності України від Росії, а також незалежний статус української держави. “Російські інтелігенти поділяються на тих, хто бажає нам удачі у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Про таких було колись сказано, що російський демократ закінчується там, де починається розмова про Україну”, - сказав Леонід Кучма.
А тим часом російська “Независимая газета” пише, що Леонід Кучма здійснив візит до Москви, під час якого він, зокрема, і презентував свою книгу на Московському міжнародному книжковому ярмарку, насправді для того, щоб запевнити президента Росії Владіміра Путіна у своїй повній лояльності і намірі обов‘язково підписати цього місяця у Ялті угоду про створення Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю і Казахстаном.
Ціла низка незалежних українських експертів вважає, що ця угода не тільки унеможливлює інтеграцію України до Європи, а й де-факто ставить крапку на незалежності України. “На торги виставлено нас з вами і з нашою Україною. Покупець – Росія”, - зазначає редакція львівського журналу “Ї” (www.ji.lviv.ua) і називає майбутню угоду “Переяславом другим і останнім”, який, незалежно від того, що говорить Леонід Кучма, матиме катастрофічні наслідки для України.
Андрій Охрімович
Хижо ковтаючи будь-яку інформацію, форумні крокодили, напоролись на факт московської презентації книжки Леоніда Кучми “Україна не Росія” і усе то те спробували перетравити: “А про що, власне, “сочінєніє”?”. Хтось окремий спробував поставити книгу у контекст рідної світобудови, плюс риторичний вигук: “І куди ж ми тепер в геополітичних векторосмислах?”
Відвідувач “Української правди” зреагував кучеряво: “Чому Україна не Росія, але й не Європа?” І додав: “Без відповіді на запитання подальший рух у будь якому напрямку неможливий”. Втім, інтернетники не відриваючи гузно від стільця, а око від монітора, незважаючи ні на що, відчувають себе окремими галактиками, вищим розумом та й торохтять собі клавіатурою, розсилають “умнячки” на різні інтернет-форуми. Ясна річ - без санітара тут не розібратись. Віктор Недоступ “Палата №6”.
Віктор Недоступ
На форумі “Майдан.орг.Ю-ей” запропонували тему для обговорення: “Чому наші політики ігнорують Інтернет? Чому не беруть участь у форумах?”
Одразу полетіли відповіді. “Може тому, - запитує якийсь відвідувач, – що бояться нарватися на неприємну правду?” “Причина проста, – відповідає ліричний персонаж на ім’я КЕ, - вони неспроможні витримати прямих питань”. І додає: “Були вже приклади, коли відомі політтехнологи лізли на форуми. Результат завжди був один – їх копали, як бройлерних курчат”. А такий собі Анатолій взагалі не сушить собі голову: “Ігнорують Інтернет, бо тупі і не вміють користуватися компом.”
Тим часом на форумах Міг-Ньюс уважно принюхуються до нових кадрових перестановок. Гість на ім’я ДемоНкрат дійшов висновку, що звільнення з посади товариша Смірнова та призначення емведешним міністром канцеляриста Білоконя можна вважати кінцем кадрової політики КПРС, колишні діячі якої і досі лишаються при владі”.
А відвідувачі інтернет-видання “Форум” діляться враженнями від Гарантового спічу на презентації в Росії книги “Україна – не Росія”, який прочитали на сайті “Президент.гов. Ю-ей”.
Респондент на ім’я Дір відзначає: “Про Пастернака – цікавий пасаж. Хоча, якщо твою книгу обливають брудом, то це ще не ознака таланту. Президентів це теж стосується.”
Такий собі Варяг невдоволено бурчить: “Якщо він президент, хай займеться справами держави, а не книжечки пописує. Підеш на пенсію, тоді хоч щодня можеш видавати свої перли.”
З ним не погоджується дописувач на ім’я Номад: “Як на мене – краще б книжечки пописував”. Зальотний гість з Росії зачарувався фразою Кучми “Наше питання денне – створити українця.” “Ой, - пише він – щас вас “создавать” начнут, хлопци... А я думал, что ви уже єсть. А з кєм же ми лаємся тогда?” А дійсно – з ким?
Андрій Охрімович
Центральноєвропейський літературний часопис "Потяг 76" є спільним проектом івано-франківських та чернівецьких літераторів. Виник він близько року тому. Залізнична назва пояснюється просто: саме під таким номером курсує поїзд між обласними центрами Прикарпаття і Буковини.
Нещодавно у свій перший рейс відправився новий сайт часопису: potyah 76.org.ua.
Увагу відвідувачів цього транстпортного засобу притягують стильні деталі дизайну та спроба небанально наповнити сайт. Решта інформації у скрипті Інни Набоки.
Інна Набока
Потяг 76, як і належить поїздові, має потужний локомотив у особах Юрія Андруховича, Олександра Бойченка та Андрія Казанцева, а також вагони першого класу – художні тексти, і другого – культурологія, політика, репортажі, інтерв’ю.
Вагон №1 призначено для поезії. У першому рейсі - Остап Сливинський і Сергій Жадан та польський поет Марцін Свєтліцький.
У другому вагоні вигідно розмістилася проза. Тексти "З книги першої" Андрія Бондаря, "Легенди і міфи давніх Чернівців" Василя Кожелянка та оповідання відомого болгарського письменника Георгія Господінова. Останнього критики оцінюють як найпомітніше явище болгарського постмодерну.
Вагон №3: есеїстика. Тут - найширша географія і чи не найбільше цікавого. Есей про пошуки ідентичності у місті 21-го століття філософа з Литви Леонідаса Донскіса; уривки з книги американсько-польського історика Кенні "Карнавал революцій. Центральна Європа у 1989 році". Юрій Андрухович у "Фантазії на тему прозорості" пояснює концепцію свого віртуального часопису.
У четвертому вагоні відбувається інтерв’ю з перекладачкою сербських авторів Аллою Титаренко. Зокрема, Мілорад Павич довірив їй перекласти свій найновіший роман "Зоряна мантія", книжка щойно вийшла друком у Львові.
У одному з наступних вагонів Анджей Стасюк розповідає про подорож до Албанії, яку він вважає підсвідомим Європи.
Ще один вагон – спальний, у ньому зарезервовано місця для класики. Наразі це оповідання видатного чеського письменника Богуміла Грабала.
Невід’ємний атрибут будь-якого поїзда – вагон-ресторан. У нашому потязі він призначений для провокацій та містифікацій. У цьому жанрі вправляється Володимир Єшкілєв, а поштовий вагон, звичайно ж, для новин і кореспонденції.
Найцікавіше, як завжди, відбувається у тамбурі. Туди можна вийти покурити, "поговорити", а також "обговорити все на світі, чи принаймні те, що треба обговорити українцям, полякам та іншим "циганам" Європи. Отже, тамбур – це дискусійний форум.
Треба додати ще депо – архів, і картинку сайта буде завершено. Втім, його кріейтори стверджують, що "Потяг 76" більше ніж сайт. Так це чи ні, покажуть наступні рейси.
Андрій Охрімович
Хтось з-під бетонної щелепи вивалює твердження: фізики і лірики – антагоністи. Дядечко напроти цідить крізь жовті зуби, що схильність до категоричних заяв – не що інше, як ознака кретинізму. “Істина посередині,” - вимучує фразу ще їден розумник. Тим часом у кущах поруч з роялем ховається просунутий комп з юзером за клавою і видає на прінт ще одну банальщину. Мовляв усім нам час од часу варто було б заглядати на інформаційні сайти, а от вони розказали б нам про нові розваги, які пропонують користувачам медіа-, телевізійні- або радіомагнати.
До сказаного доточимо, що роль юзера у цьому випадку виконує моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Сайти Korrespondent.net та BBCRussian.com повідомили про створення найбільшого у матеріальному та віртуальному світах медіа-магнату. Його утворюють компанія Vivendi Universal, відома своїми розважальними телепередачами, комп‘ютерними іграми та “живими шоу”, і телевізійна сітка NBC з метою долучити до видовищ та ігрищ чи не цілу планету.
Тим часом, медіа-магнати Японії мають намір забезпечити телеглядачів, радіослухачів та газетних читачів країни новими інтернет–послугами: на сайтах найбільших медіа-компаній (японського телебачення і радіо, щоденних і тижневих видань) можна буде читати, слухати і дивитися “гарячі новини”, актуальні інтерв‘ю тощо (за наявності відповідних комп‘ютерних програм, зрозуміло).
Цією інформацією з українськими колегами поділились японські журналісти, які висвітлювали нещодавній візит міністра закордонних справ Японії до Києва.
Українським користувачам інтернету про подібні технічні звершення можна тільки мріяти: про електронні досягнення України давно нічого не чути. Останні повідомлення з науково-технічної галузі з‘явилися на сайті агентства Defence Express, і стосувалися вони успіху українських зброярів на міжнародному авіасалоні МАКС, що відбувся у Росії. Українська “Кольчуга” приємно вразила відвідувачів виставки та військових фахівців, а отже, тішимося, принаймні, досягненнями сучасного ВПК України.
Андрій Охрімович
І наостанок ще їден Михайль Семенко зі своїми мегаполісними рефлексіями.
“Нахмурило брови Сизі брови над Києвом Ще на сезон зоставлено Ласий кусок І питає поет розгублено: А як же “убий його” І як же Владивосток А як же Париж і Лондон Чікаго і Нью-Йорк? І знову латані вітрини Хрещатика Рейтарська І кава І дощ Прострель мене прикопнутого На меридіані київському Прострель мене наскрізь стріло віків!”
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
