Київ, 11 вересня 2003 року.
Олекса Боярко
Присмеркові сутінки опали, Сонну землю й душу оплели. Самоти згорьовані хорали Геть мені дорогу замели. І куди не йду, куди не прагну – Смерк сосновий мерзне угорі. Виглядаю долю довгожданну, А не діжду – вибуду із гри. Аж і гра: літають головешки, Зуби клацають під ідіотський сміх. Регочи на кутні – буде легше (а як буде важче – теж не гріх). Що тебе клясти моя недоле? Не клену. Не кляв. Не проклену. Хай життя – одне стернисте поле, Але перейти – не промину. Дотягну до краю. Хай руками, Хай на ліктях, поповзом – дарма, Душу хай обшмугляю об камінь – Все одно милішої нема За оцю утрачену й ледачу, За байдужу, ососружну, за Землю цю, якою тільки й значу І якою барвиться сльоза.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Нинішнім випуском “Альтернативи” рухає факт чергового видання творів Василя Стуса. Це чотириста тридцять сторінок вибраного плюс переклади з Рільке, Еріха Кестнера, Кіплінга, Артюра Рембо, Марини Цвєтаєвої, тощо. Тверда обкладинка, добрий папір та передмова Івана Дзюби не важили б нічого, якби за усім тим не було поезії світового рівня. Слава Богу, вона є і, слава Богу, за те, що зібрана вона у компактному виданні без академічних занудств і коментарів, яких було предостатньо у дев’ятитомнику, над яким працювала група літературознавців укупі з Дмитром Стусом та Михайлиною Коцюбинською.
Справу було зроблено добру, але існує й альтернативна думка. Скажімо, Андрій Охрімович вважає, що поет Стусової потуги є, передусім діюча персона, тож мобільно діяти він може тільки у достатньо дешевих і компактних форматах.
Власне, з цього питання Андрій почав свою розмову з сином поета Дмитром Стусом. До розмови згодом долучиться поет Ігор Маленький. Модерує Ганна Стеців, вірші Стуса читає Олекса Боярко.
Андрій Охрімович
Почнемо нашу балачку з того першого видавничого проекту. Наскільки потрібно було робити в той час саме такий проект? Які його недоліки і його уроки?
Дмитро Стус
Цей 6-томник в 9-ти книгах або, грубо кажучи, 9-томник, - спроба представити і зберегти того Василя Стуса, який був. Якби не було того проекту, то до сьогоднішнього часу Василь Стус був би міфом національної гордості, незламності духу, який себе вів в таборах так, а не інакше. І нікуди ми не ділися б, а знали б і цитували б його 2-3 десятки віршів. Той проект був тією основою, на якій зараз робляться всі інші проекти.
Андрій Охрімович
Інстинктивний порух врятувати надбання, і, зрештою, цей порух є зрозумілим. А яка своєрідна консервація того, що відбулося, фіксація, як то кажуть?
Дмитро Стус
Безперечно, до цього часу не знайдено коштів для збереження рукописів. Всі ці зеківські рукописи кінця 20-го століття - це кислотний папір: вони вигоряють, їх не можна ніде виставляти. Це не рукописи Шевченка, не рукописи Лесі, а тим більше не рукописи 16 чи 17 століття, які по суті вічні. Термін життя цих рукописів складає 50-70 років, а потім все.
Андрій Охрімович
Мене цікавить, наскільки архіви КДБ є доступні і по справі, і по слідству?
Дмитро Стус
Архіви КДБ, пов’язані зі Стусом, були недоступні передусім тому, що в році 89-му чи 91-му, не згадаю, я написав заяву в Комітет Держбезпеки з проханням і вимогою не допускати журналістів до справ Василя Стуса. Це було зроблено з багатьох причин, але домінуючою була та, що ніхто з людей (як от пише Іван Дзюба в передмові), хто живе в комфорті, не може оцінювати вчинки і дії тих людей, котрі так чи інакше пов’язані зі справою Стуса, і з яких вибивалися свідчення під тиском, коли вони перебували в КДБ. Я, принаймні, на цьому стою і стоятиму. Це моя позиція.
Є речі, які ще сьогодні будуть боліти дітям, внукам, це все ще не заросло, щоб у ньому можна було журналістськи топтатися. Нехай топчуться по сьогоднішніх політиках, а не по людях, яким випало щастя і нещастя бути разом зі Стусом, і які, з цілком зрозумілих причин, в якихось речах йому програють: в силі характеру, у відвазі чи в здатності витримувати той тиск, який на них падав.
Олекса Боярко
Отак живу: як мавпа серед мавп Чолом прогрішним із тавром зажури Все б’юся об тверді камінні мури, Як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, У них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, Бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука – Сліпорожденним розумом збагнуть: Ти в цьому світі – лиш кавалок муки, Отерплий і розріджений, мов ртуть.
Дмитро Стус
Зараз ідуть розмови про створення музею, бо в Інституті літератури таких умов немає. Те, що ми з Михайлиною Коцюбинською знайшли гроші, коли готували багатотомник, те, що вклали в реставрацію – це все. Все інше зберігається зараз вдома. Можливо, в цьому році чи наступному з’являться сили політичні, які схочуть допомогти у вирішенні цього питання.
Андрій Охрімович
Василь Стус є діючий поет, він не є поетом, якого досліджують архівні люди або вузькі спеціалісти, це – діюча політична величина. Очевидно, для того, щоб вона діяла ефективніше, важливо було б зібрати краще і створити кишенькові формати цього видання, і дати йому тираж, щоб ця поезія і цей дух діяли.
Дмитро Стус
Судити чи діючий, чи не діючий мені сказати важко, але якби архівні люди не сіли і не розшифрували, і не зібрали докупи всі ті розрізнені папірці, які десь збереглися з табору, десь повернуті з КДБ, десь були розкидані під час шмонів, і не систематизували, то просто не було б того грому.
Три останні проекти “Вибраного” по українських мірках видані великими накладами. Я вважаю, що книжка – це товар, її треба продавати, видавці повинні мати з цього зиск, а люди, які її роблять, повинні отримувати гроші. З іншого боку, книжку треба зробити доступною не в Києві, а в маленьких містечках, райцентрах, а може, навіть в селах, де викласти часом 3-4 гривні – це колосальна проблема для людей.
Крім того, заплановано 10 виїздів по Лівобережній Україні з презентаціями. Райцентри - переважно Донбас і Слобожанщина, можливо ще буде Чернігівщина.
Олекса Боярко
Ярій душе. Ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України. А ти шукай - червону тінь калини На чорних водах тінь її шукай, Де горстка нас. Малесенька щопта Лише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. У сивій завірюсі голосінь Ці грона болю, що падуть в глибінь, Безсмертною бідою окошились.
Андрій Охрімович
Коли відбувалася ексгумація і перепоховання в Києві, тоді ти працював над фільмом, ви дещо знімали, а зараз чи немає планів долучити до книжкового так само і візуальний проект?
Дмитро Стус
“Ти працював над фільмом” - це дуже голосно сказано. Над фільмом працював передусім Славко Чернілевський, працював Володя Шовкошитний, а я є одним з співавторів сценарію. Дійсно, багато чого можна записати і зняти, хоча я вважаю, що можна використати величезний архів зафільмованого тоді на відео, бо там є свідчення дуже багатьох людей, які вже померли: Леоніда Селизненка, бабусі Єлинки (татової мами)...
Андрій Охрімович
Саме в цьому і полягає проблема, тому що ті “соузнікі” Василя Стуса, які сьогодні ще живі, вони завтра вже можуть бути в неживих.
Дмитро Стус
Люди, які підходять з такою думкою, як ти зараз, є, але люди, які взялися б за цю роботу і вклали б в цю роботу якісь кошти, бо треба камера, треба режисер, треба оператор, треба просто посидіти подумати, зв’язатися з людьми, до них поїхати (дуже часто ці люди зараз голі, босі, голодні), щось тим людям привезти – все це зараз треба, але на конкретну площину це не переходить.
Розумієш, для того, щоб ця робота йшла, треба інституція, яка мала б фонотеку, мала б місце, де тримати рукописи. Це неможливо тримати в домашніх умовах, а грубо кажучи, на 37 квадратних метрах площі, де я живу з двома дітьми і дружиною.
Олекса Боярко
Сосна із ночі випливла, як щогла, Грудей торкнулась, як вода – весла Як уст – слова. І спогади знесла, Мов сонну хвилю. І подушка змокла. Сосна із ночі випливла, мов щогла, І посвітилась болем далина. І все – вона. Довкруг – одна вона, І тільки терням поросла дорога, Сосна росте із ночі. Горілиць З-за оболоку свінула Софія. Десь галактичний Київ бронзовіє У мерехтінні найдорожчих лиць. Сосна пливе із ночі і росте, Як тінь Вітчизни о порі смеркання. А ти уже – по той бік, ти – за гарнню, Де видиво гойдається святе. Там – Україна. За межею. Там. Лівіше серця. З горя молодого Сосна стриміє з ночі, ніби щогла, А Бог шепоче спрагло: Аз воздам!
Ганна Стеців
У передмові до “Палімпсесту” Іван Дзюба пише: “У поезіях табірного п’ятнадцятиріччя біль розлуки з Україною поступово стає болем очужіння. В цьому одна з відмінностей Стусової поезії від Шевченкової... Але що таке очужіння? Не поет відсторонюється від України, а Україна немовби чужіє до нього і до самої себе, втрачає себе саму. Таке особливо гостро бачиться йому при короткочасному поверненні до додому, в антракті між двома арештами:
“І стала невпізнанна уся моя Батьківщина кохана, що знаною здавалася здаля... І світ нехитрий в якому люди не живуть, а сплять, проблискує густою чорнотою...”.
Кінець цитати в продовження якої кілька інвектив поета Ігоря Маленького.
Ігор Маленький
Я думаю, що “Палімпсест” – це є якесь наближення до того Стуса, який читався б з точки зору сьогоднішньої поетики початку 3-го тисячоліття, який має бути оцінений з цієї точки зору, тому що те, що писав Шевельов у 86-му році на базі спорадично зібраних “палімпсестів”, які вийшли за кордоном, там є дуже цікаві речі, дуже точні, але вони не могли відобразити поетики Стуса, яка цілком розкладається на три періоди: період перших двох збірок, період часу творчості і період власних “палімпсестів”. Вся поетика загалом має такі риси, які на базі тих “палімсестів”, що видавалися за кордоном, не міг вірно побачити і цінити Шевельов.
Тому я після читання цієї книги, пишу ґрунтовну статтю, яка називається “Космологія людської особистості і духу у взаємовідзеркалених всесвітах Василя Стуса”, де намагаюся дати якісь нові підходи до В.Стуса, який був би дієвим чинником сьогоднішнього літературного і культурного життя.
Я абсолютно не погоджуюся з Жеребчуком, котрий сьогодні висловився, що міфологізований молодими критиками В.Стус не може бути культурним героєм сьогодні.
Я думаю, що В.Стус є можливо найбільшим українським поетом 20 століття, який послав таке послання в 3-тє тисячоліття не тільки Україні, а й людству. В його поетиці переплелися дві основні засади – це космологічне завершення отого світотворчого шевченківського міфу України, а другий струмінь його поетики – це дати космологію людської особистості з її всіма протиріччями і переплетеннями в цьому всьому відображеному всесвіті, зовнішньому і внутрішньому всесвіті людської душі.
Олекса Боярко
Цей біль - як алкоголь агоній, Як вимерзлий до хрусту жаль. Передруковуйте прокльони І переписуйте печаль. Давно забуто, що є жити І що є світ і що є ти. У власне тіло увійти Дано лише несамовитим. А ти ще довго сатаній, Ще довго сатаній, допоки Помреш, відчувши власні кроки На сивій голові своїй.
Ганна Стеців
На цьому ми завершуємо цей випуск “Альтернативи” і нагадуємо, що його творцями були син поета Василя Стуса Дмитро Стус та поет Ігор Маленький. Модерувала Ганна Стеців. Вірші Василя Стуса читав Олекса Боярко. Автор програми – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Присмеркові сутінки опали, Сонну землю й душу оплели. Самоти згорьовані хорали Геть мені дорогу замели. І куди не йду, куди не прагну – Смерк сосновий мерзне угорі. Виглядаю долю довгожданну, А не діжду – вибуду із гри. Аж і гра: літають головешки, Зуби клацають під ідіотський сміх. Регочи на кутні – буде легше (а як буде важче – теж не гріх). Що тебе клясти моя недоле? Не клену. Не кляв. Не проклену. Хай життя – одне стернисте поле, Але перейти – не промину. Дотягну до краю. Хай руками, Хай на ліктях, поповзом – дарма, Душу хай обшмугляю об камінь – Все одно милішої нема За оцю утрачену й ледачу, За байдужу, ососружну, за Землю цю, якою тільки й значу І якою барвиться сльоза.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Нинішнім випуском “Альтернативи” рухає факт чергового видання творів Василя Стуса. Це чотириста тридцять сторінок вибраного плюс переклади з Рільке, Еріха Кестнера, Кіплінга, Артюра Рембо, Марини Цвєтаєвої, тощо. Тверда обкладинка, добрий папір та передмова Івана Дзюби не важили б нічого, якби за усім тим не було поезії світового рівня. Слава Богу, вона є і, слава Богу, за те, що зібрана вона у компактному виданні без академічних занудств і коментарів, яких було предостатньо у дев’ятитомнику, над яким працювала група літературознавців укупі з Дмитром Стусом та Михайлиною Коцюбинською.
Справу було зроблено добру, але існує й альтернативна думка. Скажімо, Андрій Охрімович вважає, що поет Стусової потуги є, передусім діюча персона, тож мобільно діяти він може тільки у достатньо дешевих і компактних форматах.
Власне, з цього питання Андрій почав свою розмову з сином поета Дмитром Стусом. До розмови згодом долучиться поет Ігор Маленький. Модерує Ганна Стеців, вірші Стуса читає Олекса Боярко.
Андрій Охрімович
Почнемо нашу балачку з того першого видавничого проекту. Наскільки потрібно було робити в той час саме такий проект? Які його недоліки і його уроки?
Дмитро Стус
Цей 6-томник в 9-ти книгах або, грубо кажучи, 9-томник, - спроба представити і зберегти того Василя Стуса, який був. Якби не було того проекту, то до сьогоднішнього часу Василь Стус був би міфом національної гордості, незламності духу, який себе вів в таборах так, а не інакше. І нікуди ми не ділися б, а знали б і цитували б його 2-3 десятки віршів. Той проект був тією основою, на якій зараз робляться всі інші проекти.
Андрій Охрімович
Інстинктивний порух врятувати надбання, і, зрештою, цей порух є зрозумілим. А яка своєрідна консервація того, що відбулося, фіксація, як то кажуть?
Дмитро Стус
Безперечно, до цього часу не знайдено коштів для збереження рукописів. Всі ці зеківські рукописи кінця 20-го століття - це кислотний папір: вони вигоряють, їх не можна ніде виставляти. Це не рукописи Шевченка, не рукописи Лесі, а тим більше не рукописи 16 чи 17 століття, які по суті вічні. Термін життя цих рукописів складає 50-70 років, а потім все.
Андрій Охрімович
Мене цікавить, наскільки архіви КДБ є доступні і по справі, і по слідству?
Дмитро Стус
Архіви КДБ, пов’язані зі Стусом, були недоступні передусім тому, що в році 89-му чи 91-му, не згадаю, я написав заяву в Комітет Держбезпеки з проханням і вимогою не допускати журналістів до справ Василя Стуса. Це було зроблено з багатьох причин, але домінуючою була та, що ніхто з людей (як от пише Іван Дзюба в передмові), хто живе в комфорті, не може оцінювати вчинки і дії тих людей, котрі так чи інакше пов’язані зі справою Стуса, і з яких вибивалися свідчення під тиском, коли вони перебували в КДБ. Я, принаймні, на цьому стою і стоятиму. Це моя позиція.
Є речі, які ще сьогодні будуть боліти дітям, внукам, це все ще не заросло, щоб у ньому можна було журналістськи топтатися. Нехай топчуться по сьогоднішніх політиках, а не по людях, яким випало щастя і нещастя бути разом зі Стусом, і які, з цілком зрозумілих причин, в якихось речах йому програють: в силі характеру, у відвазі чи в здатності витримувати той тиск, який на них падав.
Олекса Боярко
Отак живу: як мавпа серед мавп Чолом прогрішним із тавром зажури Все б’юся об тверді камінні мури, Як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, У них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, Бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука – Сліпорожденним розумом збагнуть: Ти в цьому світі – лиш кавалок муки, Отерплий і розріджений, мов ртуть.
Дмитро Стус
Зараз ідуть розмови про створення музею, бо в Інституті літератури таких умов немає. Те, що ми з Михайлиною Коцюбинською знайшли гроші, коли готували багатотомник, те, що вклали в реставрацію – це все. Все інше зберігається зараз вдома. Можливо, в цьому році чи наступному з’являться сили політичні, які схочуть допомогти у вирішенні цього питання.
Андрій Охрімович
Василь Стус є діючий поет, він не є поетом, якого досліджують архівні люди або вузькі спеціалісти, це – діюча політична величина. Очевидно, для того, щоб вона діяла ефективніше, важливо було б зібрати краще і створити кишенькові формати цього видання, і дати йому тираж, щоб ця поезія і цей дух діяли.
Дмитро Стус
Судити чи діючий, чи не діючий мені сказати важко, але якби архівні люди не сіли і не розшифрували, і не зібрали докупи всі ті розрізнені папірці, які десь збереглися з табору, десь повернуті з КДБ, десь були розкидані під час шмонів, і не систематизували, то просто не було б того грому.
Три останні проекти “Вибраного” по українських мірках видані великими накладами. Я вважаю, що книжка – це товар, її треба продавати, видавці повинні мати з цього зиск, а люди, які її роблять, повинні отримувати гроші. З іншого боку, книжку треба зробити доступною не в Києві, а в маленьких містечках, райцентрах, а може, навіть в селах, де викласти часом 3-4 гривні – це колосальна проблема для людей.
Крім того, заплановано 10 виїздів по Лівобережній Україні з презентаціями. Райцентри - переважно Донбас і Слобожанщина, можливо ще буде Чернігівщина.
Олекса Боярко
Ярій душе. Ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України. А ти шукай - червону тінь калини На чорних водах тінь її шукай, Де горстка нас. Малесенька щопта Лише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. У сивій завірюсі голосінь Ці грона болю, що падуть в глибінь, Безсмертною бідою окошились.
Андрій Охрімович
Коли відбувалася ексгумація і перепоховання в Києві, тоді ти працював над фільмом, ви дещо знімали, а зараз чи немає планів долучити до книжкового так само і візуальний проект?
Дмитро Стус
“Ти працював над фільмом” - це дуже голосно сказано. Над фільмом працював передусім Славко Чернілевський, працював Володя Шовкошитний, а я є одним з співавторів сценарію. Дійсно, багато чого можна записати і зняти, хоча я вважаю, що можна використати величезний архів зафільмованого тоді на відео, бо там є свідчення дуже багатьох людей, які вже померли: Леоніда Селизненка, бабусі Єлинки (татової мами)...
Андрій Охрімович
Саме в цьому і полягає проблема, тому що ті “соузнікі” Василя Стуса, які сьогодні ще живі, вони завтра вже можуть бути в неживих.
Дмитро Стус
Люди, які підходять з такою думкою, як ти зараз, є, але люди, які взялися б за цю роботу і вклали б в цю роботу якісь кошти, бо треба камера, треба режисер, треба оператор, треба просто посидіти подумати, зв’язатися з людьми, до них поїхати (дуже часто ці люди зараз голі, босі, голодні), щось тим людям привезти – все це зараз треба, але на конкретну площину це не переходить.
Розумієш, для того, щоб ця робота йшла, треба інституція, яка мала б фонотеку, мала б місце, де тримати рукописи. Це неможливо тримати в домашніх умовах, а грубо кажучи, на 37 квадратних метрах площі, де я живу з двома дітьми і дружиною.
Олекса Боярко
Сосна із ночі випливла, як щогла, Грудей торкнулась, як вода – весла Як уст – слова. І спогади знесла, Мов сонну хвилю. І подушка змокла. Сосна із ночі випливла, мов щогла, І посвітилась болем далина. І все – вона. Довкруг – одна вона, І тільки терням поросла дорога, Сосна росте із ночі. Горілиць З-за оболоку свінула Софія. Десь галактичний Київ бронзовіє У мерехтінні найдорожчих лиць. Сосна пливе із ночі і росте, Як тінь Вітчизни о порі смеркання. А ти уже – по той бік, ти – за гарнню, Де видиво гойдається святе. Там – Україна. За межею. Там. Лівіше серця. З горя молодого Сосна стриміє з ночі, ніби щогла, А Бог шепоче спрагло: Аз воздам!
Ганна Стеців
У передмові до “Палімпсесту” Іван Дзюба пише: “У поезіях табірного п’ятнадцятиріччя біль розлуки з Україною поступово стає болем очужіння. В цьому одна з відмінностей Стусової поезії від Шевченкової... Але що таке очужіння? Не поет відсторонюється від України, а Україна немовби чужіє до нього і до самої себе, втрачає себе саму. Таке особливо гостро бачиться йому при короткочасному поверненні до додому, в антракті між двома арештами:
“І стала невпізнанна уся моя Батьківщина кохана, що знаною здавалася здаля... І світ нехитрий в якому люди не живуть, а сплять, проблискує густою чорнотою...”.
Кінець цитати в продовження якої кілька інвектив поета Ігоря Маленького.
Ігор Маленький
Я думаю, що “Палімпсест” – це є якесь наближення до того Стуса, який читався б з точки зору сьогоднішньої поетики початку 3-го тисячоліття, який має бути оцінений з цієї точки зору, тому що те, що писав Шевельов у 86-му році на базі спорадично зібраних “палімпсестів”, які вийшли за кордоном, там є дуже цікаві речі, дуже точні, але вони не могли відобразити поетики Стуса, яка цілком розкладається на три періоди: період перших двох збірок, період часу творчості і період власних “палімпсестів”. Вся поетика загалом має такі риси, які на базі тих “палімсестів”, що видавалися за кордоном, не міг вірно побачити і цінити Шевельов.
Тому я після читання цієї книги, пишу ґрунтовну статтю, яка називається “Космологія людської особистості і духу у взаємовідзеркалених всесвітах Василя Стуса”, де намагаюся дати якісь нові підходи до В.Стуса, який був би дієвим чинником сьогоднішнього літературного і культурного життя.
Я абсолютно не погоджуюся з Жеребчуком, котрий сьогодні висловився, що міфологізований молодими критиками В.Стус не може бути культурним героєм сьогодні.
Я думаю, що В.Стус є можливо найбільшим українським поетом 20 століття, який послав таке послання в 3-тє тисячоліття не тільки Україні, а й людству. В його поетиці переплелися дві основні засади – це космологічне завершення отого світотворчого шевченківського міфу України, а другий струмінь його поетики – це дати космологію людської особистості з її всіма протиріччями і переплетеннями в цьому всьому відображеному всесвіті, зовнішньому і внутрішньому всесвіті людської душі.
Олекса Боярко
Цей біль - як алкоголь агоній, Як вимерзлий до хрусту жаль. Передруковуйте прокльони І переписуйте печаль. Давно забуто, що є жити І що є світ і що є ти. У власне тіло увійти Дано лише несамовитим. А ти ще довго сатаній, Ще довго сатаній, допоки Помреш, відчувши власні кроки На сивій голові своїй.
Ганна Стеців
На цьому ми завершуємо цей випуск “Альтернативи” і нагадуємо, що його творцями були син поета Василя Стуса Дмитро Стус та поет Ігор Маленький. Модерувала Ганна Стеців. Вірші Василя Стуса читав Олекса Боярко. Автор програми – Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо Свобода”.
