Доступність посилання

ТОП новини

“Листи на Свободу”


Петро Кагуй “Листи на Свободу”

Прага, 13 вересня 2003 року.

Петро Кагуй

В ефірі передача «Листи на «Свободу». Вітаю Вас, шановні слухачі!

Розпочну передачу листом студентки Олени Клименко з міста Таращі, що на Київщині. Олені вже майже 20 років і вчиться вона у Київському національному лінгвістичному університеті.

«Ваші передачі слухаю вже два роки. Хочу подякувати за них, за правду при висвітленні подій із життя України та Світу. І хоча багато хто Вас критикує, однак, на мою думку, Радіо «Свобода» - один із небагатьох засобів масової інформації, який не є під владою якоїсь політичної партії і несе народові правду, навіть, якщо вона інколи і досить прикра.

Особливо мені подобається передача «Листи на Свободу». У ній самі українські громадяни висловлюють своє бачення того, що діється в Україні. На моє переконання, листи, котрі звучать у передачі – відображають реальну картину життя нашої країни, а їхні автори – немов депутати парламенту - висловлюють власне бачення тих чи інших негараздів України. Якби українські владні структури складалися з представників саме від народу, який знає, що болить кожному мешканцеві, то ми, можливо, жили б набагато краще.

Минулого місяця Україна відсвяткувала свою 12 річницю незалежності. На телебаченні і радіо тільки й говорили про це свято, вітали з ним усіх, наголошуючи на величності цієї дати. Але, чи є дата 24 серпня насправді святом для більшості українців? Під час цьогорічного святкового параду, президент і міністр оборони, прочитавши привітання з папірця, наголосили, що в Україні людина є найбільшою цінністю. Але, чи не є це лицемірством з боку керівництва держави?

Якби для наших політиків людина дійсно була найбільшою цінністю, то наша країна не була б переповнена пенсіонерами-жебраками, великою кількістю безробітних, які змушені виїжджати за кордон, аби прогодувати свою родину. А на наших вулицях не було б такої кількості безпритульних дітей і наркоманів. І якби наші можновладці не були байдужими до усіх проблем народу, то вони намагалися б робити усе можливе і неможливе, щоб покращити життя українців, стояли б в обороні честі і гідності нашого народу. Але, схоже на те, що це для них - не головне.

Натомість наші політики на чолі з президентом демонструють усій світовій спільноті, які ж ми українці – не байдужі до чужого лиха і готові прийти на допомогу чужим народам (але не своєму). Надають гуманітарну допомогу, ліки, у той час, коли наші аптеки переповнені закордонними дорогими медикаментами. Посилають до «гарячих точок», як от до Іраку, наших військовослужбовців. А в обмін на це, президент і його оточення сподіваються, що в найближчому майбутньому Україна вступить до Світової організації торгівлі, Євросоюзу та інших організацій. В додаток до цього ще й, запропонована президентом Кучмою, конституційна реформа, яка з якогось доброго дива, мала б покращити систему влади і, разом з тим, рівень життя в Україні. Проте, дуже сумніваюся, що більшість нашого народу підтримає такі «радикальні» плани керівництва держави, добре знаючи, що все це робиться виключно задля його власного престижу і авторитету.

Звичайно, не варто бути байдужим до чужого горя, маю на увазі невинних іракців, але допомагаючи іншим народам, потрібно щоб порядок був і у себе!», - наголошує у своєму листі студентка Олена Клименко, яка навчається у Київському національному лінгвістичному університеті.

Звучить пісня Жанни Боднарук «Моя Україно».

Петро Кагуй

Після фрагменту з пісні Жанни Боднарук «Моя Україно» переходжу до листа Сергія Шишлакова зі села Новоселівка Вільнянського району Запорізької області.

«Радіо «Свобода» багато критикують за те, що воно бачить навкруги лише тільки погане. А його прихильники, навпаки вважають, що «Свобода» розкриває людям очі, як кажуть, називаючи речі своїми іменами. Однак, думаю, що питання набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

З одного боку, ми дійсно слухаємо Вас для того, щоб почути те, про що повідомляєте лише Ви і ніхто інший. Але, з іншого боку, ми, живучи тут в Україні доволі важким та складним життям, і самі бачимо все те негативне, що оточує нас повсякденно. Тобто нам і так не дуже весело. А коли ще увечері, після тяжкого дня, на нас, так би мовити, «виливають» цілу масу негативних повідомлень з ефіру, то тут уже справді хочеться завити. Думаю, що потрібний розумний компроміс. Повідомляти про усі негаразди, звісно, треба, але й потрібно знати міру».

Пан Шишлаков також пише, що, «дуже прикро, що Ви не відповідаєте письмово на листи слухачів і не розсилаєте свого розкладу передач. Врешті, цим Ви ображаєте слухачів та показуєте до них свою неповагу... Вважаю, що радіостанція повинна будувати свою роботу зі слухачами за принципом саме діалогу, а не монологу».

Сергій Шишлаков також робить нам деякі зауваження, порівнюючи наші програми з передачами білоруської та російської редакцій радіо «Свобода». При цьому він пише: «Прошу Вас не ображатися на мою критику, бо все це я написав без зла. Просто я не байдужий до вашої радіостанції і хотів би бачити її сучасною та популярною структурою, яка б відповідала сьогоденності».

Перш ніж відповісти на деякі порушенні питання, подякую Сергієві Шишлакову за його нинішнього листа і кілька попередніх, у яких пан Шишлаков надсилав нам цілі рапорти про технічну якість звучання наших передач на коротких хвилях за місцем його проживання. До речі, кілька подібних рапортів нам також надсилав, очевидно, радіофахівець Роман Євсеєв із Харкова. Так що, дякуємо і пану Шишлакову, і пану Євсеєву за переслану технічну інформацію.

На жаль, ми справді не практикуємо письмових відповідей радіослухачам. І не тому, що ми цього не бажаємо чи не поважаємо слухачів. Справа в тому, що у нас фізично немає такої можливості. Наш штат не є настільки великим, тим більше, враховуючи досить велику кількість листів, що надходять до редакції.

У багатьох посланнях їхні автори просять допомоги у вирішенні різних справ, часто, суто приватних. Найчастіше нас просять надіслати адреси тих чи інших установ чи то й окремих політиків. А інколи трапляються листи, автори яких пишуть, що оскільки вони «не завжди мають можливість слухати Радіо «Свобода», тому просять надіслати письмову відповідь.

А ось цими днями ми отримали листа від Домніки Ганчевої з міста Краматорська Донецької області. Лист починається такими словами, читаю у перекладі з російської: «Оскільки я представниця національних меншин і погано розумію українську, тому вимагаю, щоб відповідь була російською мовою з поваги до мене». А далі великий текст на 13-ти аркушах стосовно пенсійної проблеми і «переписки» з міністерством праці та соціальної політики України.

Ще раз повторю, що, на жаль, ми не маємо змоги надсилати письмові відповіді. І просимо усіх наших слухачів з порозумінням віднестися до цього. При цьому хочу сказати, що ми з великою повагою ставимося до усіх, хто нам пише. Вже те, що людина вирішила нам написати і знайшла для цього час – викликає повагу! Нехай навіть лист і містить чи то гостру критику на нашу адресу, чи якесь досить незвичне бачення тих чи інших суспільних процесів та подій. Ми раді Вашим листам, шановні слухачі! Так що пишіть нам!

Повернуся ще до послання Сергія Шишлакова із Запорізької області. Пан Шишлаков не єдиний, хто зауважує, що у наших передачах багато мовиться про негативне. Ось, скажімо, фрагмент із листа Дмитра Ігнатюка з міста Теплодара Одеської області.

«У ваших передачах можна почути багато цікавого, як люди живуть в Америці та в інших країнах. Але за нашу неньку Україну багато розповідають поганого. Не все вже так і погано, є щось і добре. Хоча, розумію, щоб говорити про щось добре, то його треба мати. А ми «маємо те, що маємо». З одного боку - дуже багато мільйонерів, які від жиру бісяться за рахунок людських мозолів, а з іншого боку - бідні, голодні, нещасні, хворі люди, які нікому непотрібні...»

А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа від Дмитра Себія зі села Верба, Володимир-Волинського району Волинської області.

«Чи будемо пишатися у красоті, свободі і здоров’ї? Так запитував Іван Франко себе і своїх сучасників. І ми сьогодні ставимо собі таке ж запитання.

Іван Франко, звертаючись до свого народу, у пролозі до поеми «Мойсей» писав:

«Задарма край твій весь политий кров''ю Твоїх борців? Йому вже не пишаться У красоті, свободі і здоров''ю? Задарма в слові твойому іскряться І сила й м''якість, дотеп і потуга І все, чим може вгору дух підняться? Задарма в пісні твоїй ллється туга, І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга? О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу Духа І в день воскресний твойого повстання…».

Спливає вже сто років від того часу, коли були написані ці рядки геніальним поетом, а ми знову і знову ставимо собі такі ж запитання. Чому так?

Якщо прочитати історію України, то скільки ж борців жертвували їй своєю душею і тілом! І невже для того, щоб ми мали Україну таку, як маємо сьогодні?

Добре вивчивши терпимість українського народу, на ньому паразитують і досі. Дійшло й того, що ми, колишня житниця цілої Європи, сьогодні купуємо хліб за кордоном?!

Є таке слово - «партач»! Коли заглянути до словника, то воно тлумачиться так: людина, яка робить, виконує що-небудь невміло, неохайно або недбало.

На жаль, сьогодні часто стикаємося з партачами, які не вміють нічого робити, крім того, як красти і розкошувати на наших злиднях. Вони спартачили волю України і наше життя. Цьому явищу маємо покласти край. Отоді буде так, як мусить бути, як нам пророкував Іван Франко:

«Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі. Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом. Прокотиш Чорним морем гомін волі. І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі».

Допоможи нам, великий Боже, у тому змаганні!

Такими словами завершує свого листа Дмитро Себій зі села Верба Володимир-Волинського району Волинської області.

Петро Кагуй

У передачах «Листи на «Свободу» ми вже не раз порушували тему подій на Волині 60-річної давності, кривавого протистояння між українцями і поляками. Чимало ми говорили і про спеціальні підрозділи НКВД-МГБ, які видавали себе за вояків УПА і чинили різні провокації.

Сьогодні, повернутися до цих тем нас спонукав один із листів від нашого постійного слухача зі Львова, винахідника Омеляна Лищишина.

Пан Лищишин стверджує, що йому «доводилось тривалий час працювати та мати багатогодинні розмови з одним із «різунів», як українців так і поляків - невинних людей - селян, що проживали на Волині. На цій території активно діяли терористичні групи НКВД- МГБ СССР». Пан Лищишин розповідає досить конкретно про особу, яка керувала одним з таких підрозділів, йдеться про - Бориса Крутікова.

«Відділ Крутікова носив форму вояків УПА. Усі розмовляли українською мовою з волинським акцентом, знали більшість поширених християнських молитов. Коли вони заходили у польські села, то називали себе спецзагоном УПА і влаштовували різню польських селян та вбивали польського ксьондза. А коли заходили в українські села, то грабували і вбивали селян, видаючи себе вже вояками польської Армії Крайової. А коли воли зустрічалися із загонами УПА то намагалися викликати у них довіру, йшлося про нібито об’єднання загонів, влаштовувався бенкет під час якого спецзагін намагався споїти командирів та окремих вояків УПА і вже п’яних вбивали їх та тікали», - пише Омелян Лищишин.

Власне, останнім часом багато мовиться про діяльність спецпідрозділів НКВД- МГБ, які переодягалися під УПА і чинили різні диверсії і провокації в Західній Україні. Йдеться, перш за все, про жорстокі убивства цивільних осіб, щоб у таких спосіб налаштувати місцеве населення проти ОУН-УПА. В останні роки оприлюднені деякі архівні документи, які підтверджують таку криваву провокаційну діяльність радянських спецслужб. Однак, у листі нашого слухача зі Львова Омеляна Лищишина йдеться, зокрема, про причетність таких підрозділів до українсько-польської різанини на Волині, що мала місце у 1943-1944 роках. З цього приводу ми почуємо коментар історика, але спершу пропоную послухати самого Омеляна Лищишина, з яким зустрілася наша львівська кореспондентка Галина Терещук.

Ось, що сказав Омелян Лищишин, загалом про діяльність спецпідрозділів НКВД- МГБ.

Омелян Лищишин

Знали місцевий діалект, чудово вишколені. Одягали форму УПА і підходили до невеликих загонів. Але у них була проблема, як дізнатися пароль. Паролі мінялися постійно і все перевірялося. Як тільки довідувалися про пароль і знаходили якийсь невеликий загін, вони до нього вливалися лише для того, щоб вбивати командирів і потім втікали.

Галина Терещук

Ви кажете, що вони знали українську мову, то звідки це були люди?

Омелян Лищишин

Частина була людей, які спеціально вчили звичаї, вони навіть досконало мали знати молитви, були спеціально підготовлені. Це була агентура професіонально підготовлених, готували для того, щоб знищити УПА з середин, не атакувати, а знищити. І вони то робили професійно.

Петро Кагуй

Після зустрічі з нашим постійним слухачем і дописувачем Омеляном Лищишиним, наша львівська кореспондентка Галина Терещук звернулася за коментарем до українського історика, професора Ярослава Дашкевича.

Найбільше, що нас цікавило, це те, наскільки причетні спецпідрозділи НКВД, котрі видавали себе за вояків УПА і яких часто називають так званим «червоним УПА», до загострення міжнаціональних стосунків на Волині.

Говорить відомий історик, професор Ярослав Дашкевич.

Ярослав Дашкевич

Я не думаю, що це можна назвати «червоним УПА». Це були підрозділи, які перебиралися під УПА. Ми маємо навіть документальні свідчення, спогади проте, що був час, коли Ковпак на Волині носив тризуб на шапці для того, щоб якось замаскуватися. Підрозділи такі готували у декількох центрах. Один такий великий центр був біля Києва. Набирали туди людей, переважно із місцевих, щоб була відповідна мова і тренували їх для того, щоб вони вдавали УПА.

Завдання полягало в чому? Завдання полягало в тому, щоб загострювати міжнаціональні стосунки, бо коли, скажімо, вони нападали на польські села, то рахувалося, що це нападає УПА. Були і інші провокаційні заходи. Наприклад, я пригадую, що була, так звана, «бочка». «Бочка» - це був такий метод, коли везли когось ув’язненого, то нападали на ту машину, якраз ті ніби-то з УПА, начебто вони його визволяли. Вели у якусь кімнату, в якій був портрет Бандери на стіні, ну а там він мав доводити, що він чесна людина і що він робив. І після того, коли там складали відповідний протокол, потім відбивала його ніби протилежна сторона і вже були всі готові матеріали на нього. Це було досить поширене явище.

Для того, щоб зберегти людей, якщо вони походили із Західної України, то багато їх переселяли на Східну Україну для того, щоб вони там почували себе безпечно. Так що до сьогодні можна зустріти тих людей чи їхніх нащадків в Східній Україні. Така колонія була, наприклад, в Кіровограді. Ціла дільниця тих людей, які були у цих провокаційних відділах, або у, так званих, ястребках, а потім їх поселили там, щоб вони почувалися безпечно.

Ну, що можна сказати про це. Є міжнародні конвенції, які забороняють такий спосіб ведення війни. Але, як відомо, Радянський Союз Гаазьку конвенцію свого часу не підписав, що відбилося також на долі військовополонених і тут були розв’язані руки.

Галина Терещук

Але, якщо ці люди приходили в УПА, скажімо, то ж ті мали свій діалект, наприклад, на Волині - волинський діалект, і галицький діалект, то власне, вони ж мусили говорити мовою тих людей, до кого вони приходили?

Ярослав Дашкевич

Підбирали таких людей, які походили з тих самих місцевостей. Серед них, скажімо, були компроментовані співпрацею з німцями чи яких шантажували в інший спосіб. Для того, щоб використати міжнаціональні конфлікти, досить великий відсоток там був поляків, які знали українську мову не гірше, як свою рідну мову і володіли нею якраз такою, яка була у даній місцевості.

Галина Терещук

А чи могли б, скажімо, у Москві готувати тих старших агентів і старших провокаторів для того, щоб їх потім запускати сюди на західні терени України, а вони вже потім займалися далі підготовкою кадрів?

Ярослав Дашкевич

Ясно, що це є ... Я так би сказав, розвідка працювала завжди у відповідному напрямі. Ми знаємо, що, скажімо, ці терористичні акти, які вже пізніше після війни були здійснені по відношенню до бандерівців, по відношенню до Ребета чи раніше ще по відношенню до Коновальця, були здійснені людьми, яких відповідно підготували у шпигунських школах, які були розміщені під Москвою. Так що, це є вже ціла шпигунська наука, не лише в Радянському Союзі, але у всьому світі і особливо в кожній великій державі.

Петро Кагуй

Це був історик, професор Ярослав Дашкевич, з яким провела розмову наша львівська кореспондентка Галина Терещук.

Також пропоную послухати саму Галину Терещук, яка коротко розповість про свою зустріч із однією жінкою з Волині.

Галина Терещук

Якось у Львові я познайомилась із мешканкою Луцька, пані Марією Іванців. Вона мені розповіла історію про те, як уночі до них до хати, в одному із сіл Володимир-Волинського району, попросились на нічліг вояки УПА. А зранку батька пані Марії арештували енкаведисти. Матір викликали для подачі свідчень. І яким було здивування мами, коли вона у формі енкаведиста впізнала учорашнього нічного гостя. Увечері забрали й матір. Більше своїх батьків пані Марія не бачила».

Звучить пісня «Червона Калина» у виконанні Володимира Вермінського.

Петро Кагуй

Після пісні «Червона Калина» у виконанні Володимира Вермінського пропоную послухати у дикторському читанні листа від нашого слухача з Тернополя Михайла Баканчука.

«Наші розчарування сьогоденням» - це заголовок послання пана Баканчука.

«Найбільшим злочином керівника держави є байдуже ставлення до свого народу. Народу, який його обрав з надією, що він захищатиме народні інтереси від нещирих сусідів та доморощених яничарів, вихованих злочинною імперією тоталітарного московсько-більшовицького режиму.

Були сподівання, що він консолідує усі державні інтелектуально-патріотичні сили для побудови національної демократичної держави, де закон і право захищатиме усіх, незалежно від соціального становища. Адже всі розуміють, що інтелектуальних, технічних та природних можливостей в Україні - достатньо і це вселяє надію на підвищення життєвого рівня всього українського народу.

Як прикро та гірко визнавати свою помилку, обмануті сподівання - наш обранець виявився не тим на якого надіявся знедолений народ України. Ми опинилися незахищеними, як перед неситими сусідами, які все активніше (при допомозі "гаранта") прибирають для себе найбільш економічно важливі об''єкти в Україні, так і від своїх доморощених «потурнаків», яким байдужа доля власного народу.

Державне керівництво України майже повністю опинилось в руках кланових магнатів, які зацікавленні лише у власному збагаченні, а не підвищенні життєвого рівня українського народу.

Так на кого працює і кого захищає наш "гарант" конституції?

Нас запевняють, що вже третій рік інтенсивно зростає валовий продукт держави, що дає змогу підвищувати заробітну плату і пенсії на 7 - 10 %. А це лише якихось 10 гривень. Тим часом різко зростає оплата за комунальні послуги, зв''язок, транспорт. Зростають ринкові ціни на продукти щоденного вжитку.

Цілком обґрунтовані звинувачення, що наш обранець зрадив свій народ тим, що сформував владні державні структури з таких же байдужих до життя народу як і він сам.

Влада, за підтримки підпорядкованих їй засобів масової інформації, намагається сформувати громадську думку, що у нас усе гаразд і буде ще краще... Тоді як, економічна криза поглиблюється. Зростає убогість, безробіття, що породжує зростання злочинності. Триває масовий виїзд на заробітки за межі України найбільш кваліфікованої, працездатної та продуктивної частини українського народу. Розчарування, зневіра, гнів, байдужість, безправ''я та незахищеність - це повсякденна реальність сьогодення для більшості нашого народу, який досить терпеливий, але ж і терпіння має свою межу.

Хочеться вірити, що український народ переможе антинародний режим конституційним шляхом, обравши керівником держави – справжнього патріота, який покладе край антиукраїнській, антидержавній діяльності в усіх сферах державного устрою.

Так не даймо в черговий раз себе обдурити на наступних виборах Президента України, щоб знову не дати владу випадковому, або чужому до долі України».

Петро Кагуй

Ось такого листа ми отримали від нашого постійного слухача із Тернополя Михайла Баканчука.



На цьому час сьогоднішньої передачі «Листи на «Свободу» вичерпано. Дякуємо Вам, шановні слухачі, за Вашу увагу і за Ваші листи!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG