Київ-Прага, 15 вересня 2003 року.
Людмила Литовченко
Якою б не була виборна система в Україні, до якої міри вона відповідала б чи не відповідала європейській, вибори в Україні рано чи пізно відбудуться і головне крісло України посяде той, за кого народ віддасть свої голоси.
Що діючий президент України мав би передати своєму спадкоємцеві? Сценарій такого своєрідного заповіту пропонує гість програми “Демократія і держава”, письменник, філософ Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Згадаймо, що світ про Україну знає мало. Нас представляли як частину Росії. Отже, світ нині судить про Україну по її президентові. Він представляє честь і гідність народу. Що президент вчорашній комуніст, то не диво. Але коли він вмить розбагатів і оточив себе олігархами, то в народі це називають самі знаєте як.
Самоповага особиста і національна - основа гідності. Яка ж тут самоповага, коли президент пустив по світу мільйони людей з торбами? І яка незалежність, коли зникає рідна мова, пісня, культура?
Можу поділитися, - сказав би він щиро, - власним досвідом з наступним президентом щодо мови.
Мало вивчити українську мову. Треба ще й навчитися нею гідно розмовляти. Думаєш, закриєшся в кабінеті і тебе ніхто не чує? Чує, ще й записує на касету.
Отже, наступний президент повинен знати, що в сто разів легше навчитися пристойно розмовляти без мату і “бля-бля”, ніж потім перед усім світом доказувати, що ти не босяк, бо хто поважатиме тебе, коли ти два рази підряд скажеш “бля-бля”?
І ще є, - заповідає наступному президентові, - ніколи не ляпай язиком перед чужими, що попало, бо нема гарантії, що в Тюмені, коли ти скажеш перед земляками: “Ми народ с прідур’ю”, нема гарантії, що тобі не скажуть: “Сам ти с прідур’ю”. Або, коли ти скажеш про українських заробітчан в Італії, що це люди легкої поведінки, то де гарантія, що не відкажуть тобі:”Сам ти легкої поведінки”. І головне, що і ті, і інші матимуть рацію.
І ще. Президент не повинен ображатися на свій народ за те, що не покрив гріхів свого лідера. Коли ти вже йдеш в президенти, то вже йди без няньки, яка тебе і вмиє, і сором приховає. Погляньте хоча б на того Шредера. Який галас зчинили за приховування сивини? Або, що витерпів Клінтон за ту Моніку? У нас таких дрібниць не помічають.
Зате “по крупному” український народ, правду кажучи, мене підвів. Гасло “Кучму геть!” мені не подобається. Зустрічали цитатою з “Енеїди” Котляревського: “Ой, хто ж таку нам кучму дав”, а проводжають кучмогейтом. Чому? Я себе і Вас питаю: чому?
Кажуть, президент не захищає українців в Україні і не захищає їх в країнах вигнання. То хай наступний президент України над цим задумається, бо національні інтереси, національна повага, національна гідність - це підстава, щоб тебе поважали. За саме “ля-ля” і “бля-бля” поважати не будуть.
Не думайте, що так легко бути президентом України. Імідж України в світі упав за останні роки до найнижчої позначки. Народ зневірився у владі і став говорити: “Та то ж самі уголовники”. Не правда! Не самі уголовники, є різні, але гідності всім бракує. Але наступний президент повинен зрозуміти, що дорога беззаконня і розкрадання закінчилася. Перед ним нема вибору, окрім дороги гідної, тобто, підтримка свого народу, орієнтація на людину працьовиту і чесну, вибір вічних вартостей без совкового словоблуддя, а серйозно і назавжди. Важка шапка Мономахова, але сам вибрав - неси.
Отаку сповідальну промову про гідність, на мій погляд, міг би виголосити, якби мав мудрих радників президент Леонід Кучма. І народ почув би її і зрозумів би, бо український народ втомився не так від злиднів, як від сорому і не так від того, що його не шанують, як від того, що себе не шанують і не заслуговують довіри ні дома, ні за кордонами, а насміхаються: “Грант...”
Вже коли президент так оскандалився на “гарантуванні” закону, то здавалося б десятою дорогою повинен обминати слово “конституція”. А він, позичивши у Сірка очей, пропонує конституційну реформу.
Важка то справа говорити про гідність, коли її нема. Гідність мовчить, але її всі бачать і поважають. Вона не знижується до самовиправдовування і крутійства. Отже, краще зовсім не мати президента, аніж мати президента без гідності.
Людмила Литовченко
Якою б не була виборна система в Україні, до якої міри вона відповідала б чи не відповідала європейській, вибори в Україні рано чи пізно відбудуться і головне крісло України посяде той, за кого народ віддасть свої голоси.
Що діючий президент України мав би передати своєму спадкоємцеві? Сценарій такого своєрідного заповіту пропонує гість програми “Демократія і держава”, письменник, філософ Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Згадаймо, що світ про Україну знає мало. Нас представляли як частину Росії. Отже, світ нині судить про Україну по її президентові. Він представляє честь і гідність народу. Що президент вчорашній комуніст, то не диво. Але коли він вмить розбагатів і оточив себе олігархами, то в народі це називають самі знаєте як.
Самоповага особиста і національна - основа гідності. Яка ж тут самоповага, коли президент пустив по світу мільйони людей з торбами? І яка незалежність, коли зникає рідна мова, пісня, культура?
Можу поділитися, - сказав би він щиро, - власним досвідом з наступним президентом щодо мови.
Мало вивчити українську мову. Треба ще й навчитися нею гідно розмовляти. Думаєш, закриєшся в кабінеті і тебе ніхто не чує? Чує, ще й записує на касету.
Отже, наступний президент повинен знати, що в сто разів легше навчитися пристойно розмовляти без мату і “бля-бля”, ніж потім перед усім світом доказувати, що ти не босяк, бо хто поважатиме тебе, коли ти два рази підряд скажеш “бля-бля”?
І ще є, - заповідає наступному президентові, - ніколи не ляпай язиком перед чужими, що попало, бо нема гарантії, що в Тюмені, коли ти скажеш перед земляками: “Ми народ с прідур’ю”, нема гарантії, що тобі не скажуть: “Сам ти с прідур’ю”. Або, коли ти скажеш про українських заробітчан в Італії, що це люди легкої поведінки, то де гарантія, що не відкажуть тобі:”Сам ти легкої поведінки”. І головне, що і ті, і інші матимуть рацію.
І ще. Президент не повинен ображатися на свій народ за те, що не покрив гріхів свого лідера. Коли ти вже йдеш в президенти, то вже йди без няньки, яка тебе і вмиє, і сором приховає. Погляньте хоча б на того Шредера. Який галас зчинили за приховування сивини? Або, що витерпів Клінтон за ту Моніку? У нас таких дрібниць не помічають.
Зате “по крупному” український народ, правду кажучи, мене підвів. Гасло “Кучму геть!” мені не подобається. Зустрічали цитатою з “Енеїди” Котляревського: “Ой, хто ж таку нам кучму дав”, а проводжають кучмогейтом. Чому? Я себе і Вас питаю: чому?
Кажуть, президент не захищає українців в Україні і не захищає їх в країнах вигнання. То хай наступний президент України над цим задумається, бо національні інтереси, національна повага, національна гідність - це підстава, щоб тебе поважали. За саме “ля-ля” і “бля-бля” поважати не будуть.
Не думайте, що так легко бути президентом України. Імідж України в світі упав за останні роки до найнижчої позначки. Народ зневірився у владі і став говорити: “Та то ж самі уголовники”. Не правда! Не самі уголовники, є різні, але гідності всім бракує. Але наступний президент повинен зрозуміти, що дорога беззаконня і розкрадання закінчилася. Перед ним нема вибору, окрім дороги гідної, тобто, підтримка свого народу, орієнтація на людину працьовиту і чесну, вибір вічних вартостей без совкового словоблуддя, а серйозно і назавжди. Важка шапка Мономахова, але сам вибрав - неси.
Отаку сповідальну промову про гідність, на мій погляд, міг би виголосити, якби мав мудрих радників президент Леонід Кучма. І народ почув би її і зрозумів би, бо український народ втомився не так від злиднів, як від сорому і не так від того, що його не шанують, як від того, що себе не шанують і не заслуговують довіри ні дома, ні за кордонами, а насміхаються: “Грант...”
Вже коли президент так оскандалився на “гарантуванні” закону, то здавалося б десятою дорогою повинен обминати слово “конституція”. А він, позичивши у Сірка очей, пропонує конституційну реформу.
Важка то справа говорити про гідність, коли її нема. Гідність мовчить, але її всі бачать і поважають. Вона не знижується до самовиправдовування і крутійства. Отже, краще зовсім не мати президента, аніж мати президента без гідності.
