Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 04:31

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 17 вересня 2003 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Так сталося, що темою для нашої сьогоднішньої передачі, її інформаційним приводом стали не кілька розрізнених клаптів-подій культурно-мистецького життя, а одне широкомасштабне полотно, яке розмашисто напнулось посеред вересневого літепла. Саме таким видається мені Книжковий Форум, що днями завершив роботу у Львові. Це вже десяте, ювілейне зібрання, тож говорити про якусь прем”єрність ніби й не доводиться. А поза тим, форум був зітканий із прем”єр і дебютів. Не претендуючи на всеохопну панорамність, зазначимо хоча б перші підсумки його роботи. Отож, понад 540 видавців, підприємців, книготорговельних організацій з України взяли участь у роботі 10-го книжкового ярмарку “Форум видавців”. Визначені переможці та лауреати конкурсу “Книга форуму - 2003”. У 10 номінаціях були названі 30 найкращих українських видань. Гран - прі отримала книга Ігоря Шевельова “Історична фонологія української мови”, яка вперше видана саме українською мовою. А найбільше нагород – 4-ри отримало видавництво з Івано-Франківська “Лілея—НВ”. Найменші читачі найкращою книгою форуму назвали “Казки Туманного Альбіону” видавництва А- БА- БА- ГА –ЛА- МА- ГА. Вперше на цьогорічному ярмарку збирали книжки для шкіл –інтернатів. Під час акції “ Форум - дітям інтернатів” зібрані майже 200 книжок –дитячих, розмальовок, навчальної літератури, белетристики, спеціальної літератури. Уже цього тижня усі ці книжки дістануться їхнім новим власникам. Втім, про деталі можна буде говорити пізніше.

А зараз – погляд з висоти, сказати б, пташиного польоту, у фокус якого потрапили не лише конкретні цифри й показники книжкового свята, а й його невловні, наче пара над подвійною кавою, настрої і обертони. Перед мікрофоном – наш львівський кореспондент Галина Терещук.

Галина Терещук

Упродовж 4 днів, з 11 до 14 вересня, мені доводилось щодня при кожній зустрічі зі знайомими відповідати на одне і теж запитання, які книги я придбала. І у відповідь слухати й оглядати, що придбав мій співрозмовник. Львів‘яни уже не уявляють перших осінніх днів без мистецьких тусовок, без тісняви на вулиці Коперника, львівських кав’ярень, де за сусіднім столиком попиває львівську каву відомий письменник. Львів’яни зуміли створити для себе свято—книжкове і заставили його полюбити киян та харків’ян. Усі 500 примірників “Історичної фонології української мови” Ігоря Шевельова, сигнальний примірник книжки Юрія Андруховича “Дванадцять обручів” розійшлись вмить. А ще енциклопедії, словники, підручники, різноманіття дитячої літератури. Уявіть, що львів‘яни спеціально відкладають гроші до форуму видавців. Тому й подивляють видавців своєю увагою і любов’ю до української книжки. Таких читачів, як у Львові немає ніде і такого настрою, який панує на святі книжки у місті Лева теж не зустрінеш більше ніде в Україні, - говорили видавці.

Однак президент форуму видавців у Львові Олександра Коваль, якій щороку влада обіцяє (і не більше) - велике приміщення, підтримку - котре зазначала, що Львову потрібен виставковий зал, бо можемо втратити книжкове свято, а разом з тим і імідж культурного міста. Олександра Коваль.

Олександра Коваль

Має дещо обмежену площу, хоча вона є велика, але нажаль Палац вже не вміщає всіх бажаючих і не вміщає всіх відвідувачів. І це є велика проблема, яку ми хотіли би поставити перед керівництвом Львівської області і Львова. Це є виставкові приміщення для Львова, не тільки для Форуму, вони вселяють, якісь такі привабливості в місто і для інвесторів, і для туристів. Наприклад, коли у Франкфурті відбувається книжковий ярмарок, то по мимо того, що на нього з‘їжджається понад 200 тисяч осіб-учасників то ще десь близько 200 тисяч просто відвідувачів приїжджає, щоб подивитись і побувати на цьому ярмарку.

Галина Терещук

10 форум видавців вирізнявся різноманіттям презентацій. І більшість з них проходили при повних залах і надзвичайно цікаво. Вперше у рамках форуму відбувся День Свободи. Письменники, журналісти і відвідувачі книжкового ярмарку ставили свої підписи під маніфестом свободи. Під час цієї акції відбулась презентація 25 есе українських письменників про свободу. Ця книга і акція були присвячені пам‘яті журналістів Олександра Кривенка і Сергія Набоки. Вперше книжковий форум у Львові відбувався без цих людей. Коли в Олександри Коваль запитали, який спогад залишиться у неї після 10 форуму, вона сказала: ”Без Кривенка і без Набоки. “Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.

Павло Вольвач

Справді, як уже зазначалось, форум вирізнявся надзвичайною розмаїтістю акцій. І до деяких з них ми ще, напевно, будемо повертатися в наступних передачах. Але обминути подію, що стала чи не найяскравішим дійством Форуму ми просто не можемо. Йдеться про презентацію книжки прози Миколи Вінграновського “Манюня”, видану львівським видавництвом “Літопис”. І, звісно ж, про з‘яву на людях самого автора, котрий уже добре десятиріччя не балує публіку виходами у світ. Напевно, не варто пояснювати ким в українській літературі є Микола Вінграновський. Його ім‘я говорить саме за себе. І навіть для нинішніх молодих, яким, за висловом Оксани Забужко, “Поета уже ніби й не видно”. Хто хоче, той таки бачить і чує. І зайвий раз це засвідчила зустріч митця із студентами та викладачами Львівського університету. Того університету, де сорок років тому відбулася поетична прем‘єра Миколи Вінграновського на західноукраїнських теренах. І ось – нове життя поетового слова. Розпочав зустріч Ігор Калинець.

Ігор Калинець

Перед вами маршал нашої літератури – Микола Вінграновський. Цим маршалом він став в 1961 році, коли появилася перша публікація його поезій. На повний зріст, дійсно маршальська постать, з‘явилася в нашій літературі, поезії. І пам‘ятаю після того, як ми у Львові прочитали ту газету, тоді ще зовсім нікому невідомі, молоді люди, а вже відоміший Павличко, якось при зустрічі сказав: “Після такої публікації, я не маю права писати вірші”. Але казав, на жаль, і інше. І ось 1962 рік, навесні, у Львові, в залі Шевченківської аудиторії, де приголомшують нас своїми незвичними віршами, поезією, великою прозою.

Павло Вольвач

А потім слово взяв сам Микола Вінграновський.

Микола Вінграновський

Уже сорок років минуло... 40 років – багато це чи мало? Ну, як для кого...

Добре, що ці 40 років вони в нас були. Вони наші, вони наші. Та інших мабуть і не треба. Своє, яке не є. Так само, як і сьогоднішній день – він наш. Може, я щось почитаю?

Павло Вольвач

Слід зазначити, що Вінграновський не належить до тих поетів, котрі ходять хворі, якщо не поговорять на публіці годинку-другу. Та все переважно за духовність, за Україноньку та за власну персону, таку значущу і неповторну. Вінграновському це не потрібно. Навіщо, коли є ось це.

Микола Вінграновський

“Я сів не в той літак” (вірш).

Павло Вольвач

Звучали на презентації і питання. А відповіді на них були парадоксальні, не менш, ніж вірші.

На питання про те, як поет почуває себе в сучасному літпроцесі і чим він наразі займається, Микола Вінграновський відповів, що хоче стати фермером. Вже наступної весни він планує сіяти кавуни, кукурудзу, соняшник, сою на сорока гектарах миколаївських чорноземів. Щоправда, письменник ще не знає, як стягнутися на пальне і “трахтор”, але у нього є друзі – Роман Іваничук, Роман Дідула та інші, які, на думку Миколи Вінграновського, завжди до нього приїдуть і поможуть. Питали й про Шевченківську премію...

Микола Вінграновський

Рік тому я вже вийшов із Шевченківського комітету.... Коли обговорювались премії по музиці, по літературі, по живопису, я піймав себе не тому, що я починаю лицемірити. Це ще радянська закваска сидить там. Групівщина, кланівщина. Шу-шу, шу-шу... В мене позиція в Шевчкомітеті була така: якщо той чи інший твір не заслуговує Національної премії, треба її не давати. Ця моя пропозиція не мала успіху.

Павло Вольвач

Питалися допитливі журналісти і про конфлікт літературних “батьків” і “дітей”.

Микола Вінграновський

В літературі нема батьків і прадідів. Є література. І будь здоров...

Павло Вольвач

А під кінець метр повернувся до улюбленої стихії – віршів.

Микола Вінграновський

Може, на коня? Ось новенький. “В країні чорних брів...

Павло Вольвач

Підсумок підвів Ігор Калинець.

Ігор Калинець

Шановні друзі, ми сьогодні мали щастя зустрітися із поетом Миколою Вінграновським. Бо в 91році він себе назвав маршалом, але у 1961 році він уже був маршалом. Книжка, презентована тут, уже є у Львові, і її можна придбати. І в прозі він теж маршал. Ми дякуємо всім, хто прийшов на зустріч із Миколою Вінграновським, який уже був тут, у Львівському університеті.

Павло Вольвач

Під ці оплески, що красномовно засвідчують перспективи українського слова, української літератури в цілому, ми й завершуємо нашу передачу. Її підготував і провів я, Павло Вольвач. Пильнуйте себе, шануйтеся та читайте книжки від вітчизняного виробника, тобто – від українського письменника. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG