Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:31

Ренесанс номенклатурної поп-культури в Чехії та Словаччині.


Алла Снігур Ренесанс номенклатурної поп-культури в Чехії та Словаччині.

Прага, 22 вересня 2003 року.

20 вересня ввечері на Летенське поле в Празі прийшло близько сімдесяти тисяч прихильників словацької капели “Елан”, яка вже третє десятиліття виступає під орудою легендарного Йожо Ража. Концерт тривав три години, пролунало тридцять старих “еланівських” пісень, які чергувалися з нещодавно написаними. Загальний захват, шалені оплески, а на закінчення грандіозний феєрверк. Одних гастролі братиславської капели потішили, інших здивували. Вражені тим, що на Летенському полі зійшлися десятки тисяч глядачів, були насамперед ті, хто добре пам’ятає, як починав тоді ще не словацький, а чехословацький “Елан”. А починав він в один з найтемніших періодів чехословацької історії , за так званої нормалізації, коли душилося все, що бодай відгонило буржуазною поп-культурою. Однак і засвідчити перед світом свою культурно-мистецьку обмеженість комуністичний режим не міг собі дозволити. Режим робив винятки: Карел Ґотт, Гелена Вондрачкова, поп-гурт “Елан”... До речі, й назву для хлопців Йожо Ража вигадали партійні культуртреґери. Під опікою останніх велося хлопцям непогано: на них працювала пропагандистська машина тоталітарної системи, дозволяли їм і закордонні подорожі.

Ось як згадує минуле музикантів «Елану» словацький журналіст, який не належить до їхніх шанувальників: «Елан – це група, яка була цілковито віддана колишньому комуністичному режиму. У тодішній Чехословаччині вони мали безліч прихильників завдяки тому, що справжні митці були за ґратами».

В активі “еланівців” чотири “Золоті солов’ї”, а “Золотий соловей” – це й досі найвища нагорода в чеських співаків та музикантів. Отже, хлопці Йожо Ража оспівували радянський лад? Не все так просто. Підтримка владоможців – само собою, але ж була ще й підтримка публіки. Тому що в їхніх піснях була людяність. От тільки мало хто помічав, що ця людяність у межах дозволеного. Так само, як і в Карела Ґотта або в Гелени Вондрачкової. По оксамитовій революції здавалося, що помітять (бо на сцену вийшли раніше заборонені Карел Крил, Яромир Ногавица, Ярослав Гутка), а помітивши, зречуться старих кумирів.

Але натомість кумири переживають своє друге народження, каже мій співрозмовник - неприхильник «Елану»: «Зараз настає, на нещастя, ренесанс цієї колишньої номенклатурної культури і в Чехії, і в Словаччині. «Елан» переживає свої золоті часи знову. Хоч це їм дається тепер значно тяжче, ніж тоді. Водночас, «Елан» є наочним прикладом митців безхребетних, бо порівняно недавно вони робили виборчу кампанію Владимиру Мечиару, котрий привів Словаччину до вельми тяжких часів. Хто їм добре заплатить, тому вони й заграють - будь-що».

Критики, коли йдеться про старше покоління слухачів, найчастіше пояснюють феномен такого другого народження ностальгією. А коли йдеться про молодь, - тим, що вона прагне знати, чим і з якої причини захоплювалися батьки.

Дещо інше пояснення я знайшла у відомого празького актора Петра Ганіченца. Він, посилаючись на досвід історії, каже, що чеський натовп вихвалятиме на майдані будь-чиє ім’я. Аби це було ім’я славне. Можливо, щось таке відчуває і Йожо Раж. Як гадають оглядачі, він недаремно повідомив сімдесятитисячному натовпу, що празький концерт був останнім великим концертом гурту “Елан”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG