Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 13:00

“7 днів демократії”


Ірина Перешило “7 днів демократії”

Київ, 20 вересня 2003 року.

Ірина Перешило

Сім днів демократії – це спеціальна програма на хвилях “Радіо Свобода”. Перед мікрофоном у Празі ведуча – Ірина Перешило. Протягом наступних 25 хвилин до вашої уваги буде низка матеріалів, котрі вже звучали цього тижня у передачі “Демократія і держава”.

Зокрема, серед іншого Ви почуєте: ціна становлення демократії в Іраку перевищує всі попередні визначені суми, екс-канцлеру Німеччини Гельмуту Колю не до вподоби ідея оприлюднення архівів служби безпеки колишньої НДР, як живеться в незалежній Україні дисидентам, поляки виплачуватимуть компенсації німцям, що постраждали від польської влади після закінчення Другої світової війни. Це лише частина того, що Ви почуєте у нашій програмі. Залишайтеся з нами.

Становлення демократії в Іраку перевищує усі дотеперішні оцінки фінансових затрат. Ще сім місяців тому ,за попередніми підрахунками можливі витрати на очолювану Сполученими Штатами кампанію в Іраку обраховувалися майже 60 мільярдами доларів. Щоправда, у квітні, тобто через місяць після початку бойових операцій проти режиму Саддама Хусейна, Конгрес Сполучених Штатів виділив 79 мільярдів доларів. Днями президент Сполучених Штатів Джордж Буш звернувся до Конгресу США з новим проханням асигнувати додаткових 87 мільярдів на покриття витрат не лише в Іраку, а й в Афганістані. Продовжує Михайло Мигалисько.

Михайло Мигалисько

Навіть якщо відняти 10 мільярдів доларів, які планується внести на відбудову Афганістану, то все-таки витрати на Ірак значно перевищують навіть ті найбільш песимістичні передвоєнні прогнози. Адже кошти на кампанію в Іраку уже втроє збільшилися від початкових оцінок , це зокрема через те, що поствоєнна відбудова не йде згідно з попередніми планами. У цьому контексті американців турбує також різко зростаючий федеральний бюджетний дефіцит, який сягає 500 мільярдів доларів.

Генрі Аарон, економіст у Вашингтонській приватній дослідній інституції “Брукінґс” сказав у інтерв’ю радіо “Свобода”, що адміністрація президента Буша не передбачила такого розвитку подій в Іраку, який там існує сьогодні: “Є очевидним, що сталося: ми опинилися перед більшими проблемами, ніж цього очікували. Ми повинні були передбачити й підготуватися до таких проблем. Ми не зуміли цього зробити, і нам тепер доводиться справлятися з ними”, - наголосив Генрі Аарон.

Дещо іншої думки американський експерт Аллан Ліхтман , професор політичних наук у вищому навчальному закладі “Американ Юніверсіті”. В інтерв’ю радіо “Свобода” він зауважив, що ймовірно адміністрація Буша мала більше конкретної інформації, проте не вважала доцільним поділитися нею перед завершенням головних бойових операцій.

”Я вважаю, що адміністрація Буша не була вповні щирою з нами. На мою думку, вони не бажали уже на першому етапі говорити про ймовірність колосальних витрат на цю війну, оскільки побоювалися, що це підірвало б високий рівень публічної підтримки”. Як зазначив професор Ліхтман, президент Буш вирішив залишити цю небажану фінансову вістку на час після успішного усунення режиму Саддама Хусейна.

Тим часом адміністрація Сполучених Штатів розпочала нові зусилля, щоб залучити до процесу стабілізації й відбудови Іраку міжнародне співтовариство й тим самим пом’якшити фінансовий тягар, накладений на федеральний бюджет та американського платника податків.

У контексті дискусій про додаткові мільярди деякі найвищі радники президента Буша вже заговорили про необхідність нових коштів. Міністр оборони США Доналд Рамсфельд у інтерв’ю американській телекомпанії CBS заявив, що поки не будуть завершені переговори Офісу менеджменту і бюджету Білого дому з конгресовими комітетами, доти передчасно говорити про нові асигнування на іракську справу. Тим часом віце-президент США Дік Чейні в інтерв’ю американській телекомпанії NBC зазначив, що не слід припускати, що увесь фінансовий тягар за відбудову Іраку нестимуть Сполучені Штати. Він вказав на те, що наступного місяця у Мадриді відбудеться конференція країн-донорів. Крім того, Ірак посідає другі у світі за величиною запаси нафти.

Проте професор Аллан Ліхтман зауважує, що європейські країни уже щедро відгукнулися на фінансування відбудови балканського регіону та Афганістану, й важко очікувати якихось вагомих внесків у іракський фонд відбудови. Крім того, експлуатація нафти Іраку зовсім не на тому рівні, щоб приносити необхідні доходи на відбудову країни. Отож, як вважає професор Ліхтман, американським платникам податків не слід сподіватися, що невдовзі іракська нафта пом’якшить їхній фінансовий тягар у відбудові Іраку. Михайло Мигалисько, “Радіо Свобода”.

Ірина Перешило

У Німеччині триває суперечка навколо питання про оприлюднення документів з архівів служби безпеки НДР. Йдеться про досьє, які співробітники “штазі” свого часу склали на західнонімецьких суспільних діячів та політиків. Головною діючою особою нинішньої суперечки виступає екс-канцлер Німеччини Гельмут Коль, який не погоджується з вимогами оприлюднити документи, які торкаються його особи. Розповідає наш кореспондент у Німеччині Надія Кандиба.

Надія Кандиба

Останнє рішення берлінського адміністративного суду стало першою серйозною поразкою колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля в справі навколо оприлюднення архівних документів. Судді дійшли висновку, що з огляду на зміни в законодавстві документи з архівів східнонімецької служби безпеки, які торкаються визначних особистостей, все ж таки можна оприлюднювати. Гельмут Коль, зазирнути до досьє якого хотіло б чимало журналістів та науковців, дотримується іншої думки. Він вважає, що таким чином порушуються особисті права жертв “штазі”, які постраждали внаслідок таємного збирання інформації про них і тепер можуть постраждати вдруге через оприлюднення цих даних. Раніше таку точку зору розділяли і судді, посилаючись на закон про дослідження архівів “штазі”. Але торік німецький парламент вніс до цього закону поправку, яка інтереси суспільства ставить вище власних інтересів жертв “штазі” і в окремих випадках дозволяє відкривати для загалу документи, що торкаються політиків. Саме цю поправку і взяв до уваги адміністративний суду в Берліні, ухвалюючи своє останнє рішення. Уповноважена уряду Німеччини з питань дослідження архівів “штазі” Маріане Біртлер привітала таке рішення суду. Однак ознайомитися з досьє Гельмута Коля журналісти зможуть ще не скоро. Як заявила Біртлер, документи будуть відкриті тільки після того, як судове рішення остаточно набере чинності. Справа в тому, що Гельмут Коль ще має право оскаржити рішення суду. Його адвокати вже заявили, що вони радитимуть колишньому канцлерові Німеччини скористається таким правом. Не виключається, що Гельмут Коль може звернутися навіть до Федерального конституційного суду, аби все ж таки домогтися заборони на оприлюднення інформації, яку таємно зібрали про нього агенти “штазі”. Надія Кандиба з Німеччини, для “Радіо Свобода”.

Ірина Перешило

В Італії ніколи не було планової економіки, але тим не менше поняття спекуляція зрозуміла кожному італійцю. Останнім часом про цю проблему почали говорити майже всі ЗМІ. Парламент та уряд залишають численні звернення громадян з наріканнями на спекуляцію поза увагою. Допомогти безсилим споживачам Риму зголосилася міська адміністрація. Повідомляє Леонід Олексійчук.

Леонід Олексійчук

Вже другий рік підряд в Римі з 1 жовтня вводиться своєрідна карткова система, т.з. продовольчий кошик з гарантовано стабільними і поміркованими цінами. З 6 жовтня до рятунку споживачів від власної зажерливості приєднаються майже всі римські супермаркети добровільно, нібито добровільно. Тиждень згодом бари і ресторани, за ними перукарі стригтимуть і фарбуватимуть волосся на 15% дешевше 2 дні на тиждень. І навіть технікам поточного ремонту водопроводу, опалення чи електрики, сумнозвісним своїм піратством, буде важче імпровізувати ціни, бо усталені мерією будуть опубліковані. Продовольчий же кошик цього року збільшено – уже не 45 продуктів, а 61. І вибір коштуватиме всього 12 євро. На них можна буде купити: півкіло рису, 200 г в‘яленого м‘яса, 2,5 кг картоплі, 2 кг баклажанів, 800 грамів риби зубатки, 630 грамів свинячих ковбасок. Це тільки зразок одного з кошиків, бо їх можна ж буде компонувати на власний смак. У піццерії можна буде пообідати за 13 євро, і крім піцци вам дадуть ще брускетту, підсмажений хлібець з розтовченим помідором зверху, рисовий шарик, порцію моцарелли – це такий прісний сир, і десерт. Класична чашечка кави з бріошем коштуватиме всього 1 євро і 20 центів, а капучіно з бріошем 1,5 євро. За старою ціною це три тисячі лір. Те що брали, хіба що в найцентральніших барах, тим часом, як в інших для повсякдення, теж саме не перевищували 2 тисяч. Ідеться, отже, не до повернення до звичних цін, а принаймні про посильне, скромне вгамування розбуялого в Італії визиску комерсантів, які спритно скористалися переходом на євро, щоб поміняти лиш позначку, а цифру лишити незмінною. А ще якась розумна голова в єврокерівництві придумала валюту, де грошова одиниця не варта і паперової купюри, то італійці звиклі не вважати дрібну монету за гроші, витягали безжурно бляшку в один євро, що вартувала 2 тисячі старих лір. І отямилися тільки тоді, коли гаманець кожної сім‘ї “схуд”, щонайменше на тисячу євро річних. Насправді ж часто й більше, бо через торгівельні махінації кошт життя практично подвоївся. Цього вівторка провели страйк покупців, але з дуже сумнівними наслідками. Організатори хваляться, що взяло в ньому участь 50% споживачів, комерсанти ж сміються, бо насправді, кажуть, було ледве 10%. Та й що можна вдіяти, навіть, тотальним одноденним бойкотом проти віддавна і міцно об‘єднаного здирства? Вимагати парламентського розслідування, безконтрольної і безкарної спекуляції. Так уряд і парламентська більшість – прапороносці вільного ринку. Перестати їсти, одягатись, ходити в кіно і театри. До цього ще не дійшло, хоча витрачати стали набагато обмеженіше. Чи скористатись порадою Оскара Уайльда? Це ж він сказав, англійський класик: “Не виплачувати по рахунках - це єдина надія жити вічно в пам‘яті комерсантів”. Леонід Олексійчук, “Радіо Свобода”, Рим.

Ірина Перешило

Вже понад 12 років, як Україна стала незалежною. Над державними установами майорить синьо-жовтий прапор, тризуб вже не вважається бандерівським символом, а на святкових урочистостях співають “Ще не вмерла України, ні слава, ні воля”. Колись про це в сталінських і брежнєвських таборах мріяли тисячі українців. Як живеться в незалежній Україні колишнім політв‘язням? Розповідає Ірина Біла.

Ірина Біла

Павлик Микита Павлович, отримавши від сталінського режиму клеймо “український буржуазний націоналіст”, прямо зі студентської аудиторії, був висланий на далеку, чужу йому Чукотку. Згадує Микита Павлик.

Микита Павлик

Я, будучи ще студентом у 40-му році, я був заарештований, обвинувачений, як український націоналіст, як ворог радянського народу, був засуджений на 5 років, а був на Чукотці 7 років. Там дуже багаті поклади свинцю. І я був у свинцових рудниках, добував свинців кастерід.

Ірина Біла

Добуваючи свинець, Микита Павлик, тоді ще зовсім юнак, перехворів цингою, втратив зуби і нажив не одну болячку. Сьогодні він реабілітований, як і тисячі тих, кому вже не повернути ні молодості, ні здоров‘я. Переважна більшість тих, отримуючи сьогодні мізерну пенсію, знаходяться сьогодні на межі виживання. Просити в держави якихось пільг чи надбавок до пенсії вони не будуть, не звикли. Тому надати цим людям медичну, психологічну і соціально-правову допомогу взявся Міжнародний медичний реабілітаційний центр для жертв війн і тоталітарних режимів. До цього закладу прийшов і Микита Павлик.

Микита Павлик

Тут наскільки не суто лікарські відносини, як велика в них гуманність така. Вона якось підтримує. Тут і психологи єсть. Взагалі не тільки одній хворобі, організму, а навіть і психологічно вони підтримують і продовжують нам життя. Не даром, пройшовши такі великі тортури, я витерпівши слава Богу, мені ось 28 вересня сповняється 88 років.

Ірина Біла

Часом, саме співчуття і увага до колишніх політв‘язнів цінується ними не менше, а ніж будь-яка матеріальна допомога. Адже дехто з них і досі, вже в незалежній Україні, бояться говорити про своє табірне минуле. Говорить психолог центру реабілітації для жертв війн і тоталітарних режимів Зоя Ковальова.

Зоя Ковальова

Проблеми наших клієнтів – це проблеми усіх людей літнього віку. Більша частина якого соціально не захищена, тому вони приходять до нас саме з цими проблемами. А те, що вони пережили розкриваються в ході наших спеціально направлених бесід. Часто буває так, що вони в перше у нас саме розповідають про те, що з ними сталося, що вони пережили про тортури, табори. Про це дехто навіть не розказував своїм дітям, до тих пір, поки не попали в наш центр. Бо страх настільки великий, що він охоплює усе життя і вони себе тут відчувають, уперше, комусь потрібними.

Ірина Біла

Ідея створення центру належить Семену Глузману. Людині, котра сама пройшла табірне випробування і може зрозуміти, що нині відчувають колишні політв‘язні.

Семен Глузман

Я починав робити цей центр, тому що для мене це, як знаєте – хтось ходе сповідуватися до церкви, хтось не сповідується. А я живу пам‘яттю про тих старих українців, які віддавали своє життя. Я був свідком, як вони віддавали своє життя, свою молодість, своє здоров‘я. Я не розумію для себе майбутнього в цій країни, якщо б я не зробив цей центр.

Ірина Біла

Для Семене Глузмана, проблема допомоги колишнім в‘язням сумління, радше моральна. Він вважає, що держава сьогодні просто відвернулась від людей, котрі на її вівтар поклали свою молодість, здоров‘я, сподівання.

Семен Глузман

Я пам‘ятаю старих, які сиділи по 25 років, і я розумію, що ця країна використала їх емблему, їх життя і залишила їх на самоті. Я думаю, що це дуже серйозна моральна проблема не тільки для мене, а й для наступного покоління цієї, нашої держави Україна. Якщо ми сьогодні ми забудемо про тих старих, ми можемо їх любити не любити, ми можемо розуміти за що вони віддавали своє життя та свою молодість, можемо не розуміти. Але ми повинні пам‘ятати про них і ми повинні створити умови, щоб вони відійшли в інший світ не від голоду, і не від того, що не має ліків.

Ірина Біла

Існування центру знаходиться під знаком питання. Причина банальна – відсутність коштів. Нині центр існує лише на пожертви від приватних осіб. Жодні звернення Семена Глузмана ні до державних мужів, ні до заможних українців в тому числі і в діаспорі, не дали позитивних результатів. В разі, коли центр доведеться закрити, Семен Глузман залишає за собою право боротися і вживати неадекватних методів стосовно держави, яка не пам‘ятає своїх героїв. Ірина Біла, Український освітній центр реформ, для “Радіо Свобода”.

Ірина Перешило

Цієї осені німецький уряд виплачуватиме вже останню компенсацію громадянам Польщі, котрі постраждали від гітлерівського режиму. Однак на цьому тему компенсації за воєнні і повоєнні страждання у польсько-німецьких стосунках не буде вичерпано. Не виключено, що й Польській державі згодом доведеться виплачувати компенсації німцям, котрі постраждали від польської влади до і після формального завершенняф війни. Принаймні на таку думку наштовхує ухвалене днями рішення суду у місті Краків. Повідомляє Володимир Павлів.

Володимир Павлів

Рішення краківського суду про те, що польська держава повинна виплатити компенсацію у розмірі 7000 доларів громадянинові Адамові Шуберту є для Польщі поки що безпрецедентним. По-перше, тому, що компенсацію виплачують поляки німцеві, а не навпаки. А по-друге, тому, що компенсацію виплачуватимуть за страждання, спричинені позивачеві ще в утробі матері. Родина Шубертів до війни мешкала у містечку Тарнув на польському Прикарпатті і вважала себе австрійцями за походженням. Під час гітлерівської окупації нова влада шантажем і погрозами змусила Шубертів записатися фольксдойчами. У 1945 році подружжя Шубертів і їхню п‘ятирічну доньку співробітники польської Служби безпеки заарештували тільки за те, що вони були у списках фольксдойчі, і зіслали до табору праці для німців Явожно. В цей час пані Шуберт була вагітною і сина Адама народила уже у концтаборі. Дорослі Шуберти упродовж двох років змушені були важко працювати на шахті. За словами Адама Шуберта, після виходу з концтабору його проблеми не скінчилися. Влада комуністичної Польщі ще довго дискримінувала його за німецьке походження. Він вважає, що період перебування в концтаборі його і його батьків зруйнував їм усім життя і здоров‘я. Він сам почав робити перші кроки у віці трьох років і з того ж часу має хворі легені. Саме за це, а також за безправний арешт батьків, оскільки у 1945 ще не було передбачено карної відповідальності для фольксдойчів, мешканець Тарнува Адам Шуберт і вирішив вимагати через суд відшкодування у польської держави. Адвокат Шуберта, Стефан Жонца, вважає, що для його клієнта як внутріутробний період, так і перші роки життя, були суцільною смугою страждань, на які цивілізована держава не мала права дозволяти. Суд погодився з адвокатом, що родину Шубертів було покарано тільки за приналежність до німецької нації. В обґрунтуванні рішення суду, зокрема, сказано: “Відсутність формального звинувачення і законного вироку, з якими в той час не було проблем, свідчать про те, що Родина Шубертів не зробила нікому нічого поганого”. Сам же позивач дуже тішиться з вироку суду, хоч і вимагав у 10 разів більшого відшкодування. “Я приємно здивований, що мені присудили взагалі яке-небудь відшкодування”, – сказав журналістам Адам Шуберт, - “але видно, що суди ще залишаються незалежними”. Володимир Павлів, для “Радіо Свобода”, Варшава.

Ірина Перешило

Міжнародна правозахисна організація “Емнесті Інтернешнл” знову виступила із засудженням політики Ізраїлю на терені палестинської автономії, що призводить до порушення прав палестинських арабів. Ця організація вважає уряд Ізраїлю відповідальним безробіття, бідність, недоїдання та інші проблеми, від яких потерпає населення. Детальніше від нашого ієрусалимського кореспондента Вольфа Москвича.

Вольф Москович

У своєму останньому звіті під назвою: “Ізраїль та окуповані території. Виживання під облогою”, міжнародна правозахисна організація “Емнесті Інтернешнл” твердить, що 60% палестинців живуть поза межею бідності – 2 доларів на день – а безробіття серед них досягає 50%. “Паркан безпеки”, що Ізраїль споруджує по периметру палестинської автономії, поглиблює паралізуючий економічний вплив на автономію, бо обмежує свободу пересування палестинських арабів. “Паркан безпеки”, - ведуть далі автори звіту - відрізає десятки палестинських селищ від їхніх земельних наділів. Уряд Ізраїлю вважає паркан безпеки, що являє собою електронну огорожу з колючим дротом в одних місцях, і бетонним муром – в інших, необхідним для зупинки палестинських терористів-смертників, що хочуть дістатися до ізраїльських міст. Керівник проекту “Емнесті Інтернешнл” пані Донателла Ровера заявляє, що проблем би не було, якщо б “паркан безпеки” споруджувався точно вздовж кордону Ізраїлю до 1967 року. Одначе Ізраїль будує його в окупованих теренах, ізолюючи окремі палестинські селища. Ровера каже, що ізраїльські обмеження пересування палестинських арабів досягли безпрецедентно високого рівня з початку інтифади у вересні 2000 року. Блокади, блок-пости, комендантська година – все це має нищівний вплив на палестинську економіку, твердить вона. У звіті відзначається, що уведення мирного плану “Дорожньої карти” 4 червня не мало впливу на поліпшення цієї обстановки. Тільки кілька з 300 ізраїльських блок-постів та КПП були знесені. “Емнесті Інтернешнл” обвинувачує Ізраїль у колективному покаранні, зауважуючи, цитую: “ Не треба примушувати сотні тисяч палестинців платити за злочини кількох осіб”. Кінець цитати. Звіт вважає, що Ізраїль несе пряму відповідальність за високий рівень безробіття, бідності, недоїдання та інші проблеми із здоров‘ям палестинських арабів. Донателла Ровера каже, що навіть у тому невірогідному випадку, що ситуація негайно поліпшиться, шкода триватиме ще довго. Учні повинні будуть вивчити матеріал, що пропустили, а підприємства – повинні будуть розпочати виробництво з нуля. Вольф Москович, для “Радіо Свобода”, Єрусалим.

Ірина Перешило

Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо передачу “7 днів демократії”. З вами була Ірина Перешило. Я дякую вам за увагу, і до наступних зустрічей на хвилях “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG