Київ-Прага, 26 вересня 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні наш випуск присвячений життю й історії єврейської громади України.
Саме зараз, у ці години, розпочалося відзначення Рош Га-Шана – юдейського Нового року. Про його святкування єврейською громадою України розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Рош га-шана – біблійне свято, його головні мотиви – це розкаяння напередодні Судного дню та звернення до Бога з проханням про милосердя і добробут у році, що розпочинається. Тому 26-го вересня цього року у синагогах після заходу сонця звучать покаянні молитви. Ребе Зеєв розповідає про цей день наступне:
“Шана Това – це побажання гарного нового року усім людям світу, людям доброї волі. Тому що єврейський новий рік, на відміну від інших наших свят, стосується не тільки нашого народу, а і цілого світу. Новий рік вважається роком створення людини, створення Адама. І вимагає він від нас не лише гарного веселого настрою, а і спогаду про минуле. Він просить нас озирнутися назад і подивитися, чи не стали ми кращими, ніж були. Є поняття ЧУВА – повернення. Повернення до джерел, до початків, до ідеалу – повернення до того ідеального світу, яким він був у момент творення. І у Рош га-шану ми закликаємо усіх людей бути кращими, пробувати досягти ідеалу і утворити одну цільну одиницю, котра звернеться до Небес, до Всевишнього і проситиме миру для усього світу”.
Як стверджують фахівці Інституту юдаїки, життя єврейського народу у діаспорі регулюється двома календарями – цивільним та єврейським. Це стосується і євреїв, які мешкають в Україні. Взагалі, Рош га-шана відома в Україні відтоді, як у її містах і містечках утворились єврейські громади, і це свято, пов’язане з етичними і моральними нормами Ветхого завіту, члени громад зберігали у роки гонінь, утисків, тоталітаризму. Нині, після тривалого періоду радянського анти-семітизму, українські євреї повертаються до національних духовних витоків. Вони чекають на перше і друге число місяця ТИШРЕЙ, котрий найчастіше співпадає з вереснем, і вітають одне одного: Шана Това!
Олекса Боярко
Роман Кофман є одним із найбільш знаних у світі музикантів України. І водночас тільки днями він одержав звання народного артиста. Про долю і творчість митця веде розповідь музикознавець Леся Олійник.
Леся Олійник
Для того, щоб здобути омріяне звання народного артиста України, нині зовсім не обов‘язково натхненно грати, співати або танцювати. Часом досить бути вправним чиновником від мистецтва, або ж, якщо ти справді маєш талант, - досягти визнання за межами своєї батьківщини.
Всесвітньовідомий диригент Роман Кофман дістав від держави високе звання у свої понад 65 років, тільки-но виїхавши до Німеччини в якості Генерального диригента знаменитого “Бетховенського оркестру” в Бонні. Щоправда, як завжди іронічний, Роман Кофман, виявилося, радіє не цьому державному званню, а вдалій прем‘єрі “Макбета” Верді, яку він підготував і щойно провів на сцені Боннської опери.
На, вельми відповідальну для німецької культури посаду, Кофмана спочатку обирали, а затим призначили, згідно рішенню обербургомістра Бонну - міста, де народився Людвиг ван Бетховен. Для людей, які розуміються на культурі, рейтинг України мав би різко підвищитися: а якже ж – один з кращих європейських музичних колективів працюватиме під орудою українського диригента! При цьому Кофман не залишив свого “Київського камерного оркестру”, з яким працює вже багато років у Національній філармонії України. А його учні диригують нині по всьому світу. Яскрава постать Романа Кофмана унаявлює талант не тільки диригента та скрипаля, а й педагога, композитора, режисера-постановника, музичного діяча, а також письменника.
Проте, мало хто, спілкуючись з ним, слухаючи веселі оповідки або спостерігаючи його горду, струнку поставу за диригентським пультом здогадується, скільки страждань довелося витримати цій людині. Дорога маестро до офіційного визнання у себе на батьківщині була схожа на біблійний сорокарічний шлях…
Хто мав насолоду читати кофманівські драматичні або ж дотепні автобіографічні ессеї, не міг не впізнати, сторінки біографії народу України в дротяно-сталінські, як пише сам автор, радянські часи. Той же альтист Абрамович з його книги, який, бідолаха, з огляду на прізвище та наявність родичів у Румунії, ніколи і нікуди не виїздив. Або ж скрипаль, якого викреслили з гастрольного списку тільки за те, що десь у санаторії ляпнув, буцім-то італійські скрипки кращі за наші колгоспні. Чи арфістка, яка насмілилася під час гастролей в Польщі пообідати в ресторані з поляком. Усі вони - автобіографічні. Працюючи скрипалем та диригентом у оркестрі знаменитого танцювального ансамблю Павла Вірського, Роман Ісакович саме з цих же причин став невиїзним. Скажімо, під час гастролей Ансамблю в США Кофману було довірено готувати американські оркестри до виступів з українськими танцюристами. Уже тоді він як диригент викликав захоплення тамтешніх професіоналів, і ті, на знак своєї поваги до радянського маестро, запрошували його в ресторани для неформального спілкування. До того ж, завдяки домашньому вихованню, Роман вільно володів англійською, що було зовсім незвичним для людей радянського суспільства.
Або згадаю розповідь Кофмана про дворічні поневіряння після повернення до свого рідного Києва з Новосибірську, куди він ще майже підлітком подався за своїм улюбленим вчителем - скрипалем Іосифом Гутманом. Тоді, знову ж таки чиновники від мистецтва, робили все, аби не дати можливості вчитися талановитому скрипалеві та навіть проживати за пропискою в столиці. Цинізм цих чиновників проявився у відвертому зізнанні, що їм, виявляється, “треба дотримувати чистоту та пропорції національного складу майбутніх спеціалістів. Тому домішки мають бути суворо дозовані.” (кінець цитати). З тих же таки міркувань місце до аспірантури Київської консерваторії, після іспиту, блискуче витриманого Кофманом, було анульоване, а оцінка за екзамен просто не виставлена.
Проте, ці поневіряння виглядають нічим у порівнянні зі сторінками біографії Романової рідні, біографії, яка увібрала в себе весь жах трагедії єврейського люду України. “Бабушкин яр” – так з болісною іронією перейменував Кофман назву Бабиного яру, де в останньому сплетінні рук залишилися лежати батьки його матері. Або ж розповідь про те, як живцем закопали 44-річного діда Мойсея, як збожеволіла після цього і пішла на той світ 40-річна бабуся Романа, як був убитий у житомирському оточенні його 18-річний брат. Може саме тому він довірився скрипці, може тому так пронизливо звучить під його диригентською паличкою музика?
Роман Кофман має колосальну магнетичну силу притягувати талановитих, яскравих особистостей. Не випадково, один з його концертних циклів у Національній філармонії так і називався “Кофман та його друзі”. У це коло увійшли музиканти, товариство яких склало б честь найвідомішому артисту. Серед них - Гідон Кремер і Наталя Гутман, Ліана Ісакадзе і Вадим Рєпін, Микола Сук і Олег Криса, Елісо Вірсаладзе і Сергій Стадлер та багато інших. В Україну вони приїздять насамперед до Романа Кофмана – до свого колеги по таланту, духу та професії Музиканта. Леся Олійник, для “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
А тепер – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. 25-го вересня виповнилося 90 років від початку судового процесу у Києві у справі Менахема Менделя Бейліса. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
20 березня 1911 року у печері на околиці Києва був знайдений труп дванадцятирічного підлітка Андрія Ющинського. І хоча матеріали слідства свідчили про кримінальний характер злочину, міністр юстиції Російської імперії Щегловітов розпорядився представити його як ритуальне вбивство. 22 липня за цим звинуваченням був заарештований прикажчик цегельного заводу, мешканець Татарки Менахем Мендель Бейліс. Російські чорносотенні організації – зокрема, “Союз Михаїла Архангела”, – за участі низки газет вдалися до масової антисемітської кампанії під гаслом “кров християнська на єврейській маці”. “Справа Бейліса” одразу набула широкого розголосу в Україні, у всій Російській імперії та за її кордонами. 25–30 вересня у Харкові та Одесі відбулися страйки протесту проти фабрикації судової справи. Створений у Петербурзі громадський комітет на чолі з письменниками Володимиром Короленком та Максимом Ґорьким видав відозву з протестом проти розпалювання антисемітизму, яку підписали 83 діячі культури. За 2 роки слідства один тільки Володимир Короленко опублікував півтора десятка статей на захист євреїв. Проти організаторів процесу виступив молодий адвокат Олександр Керенський. Призначений судовим експертом професор Київської духовної академії Олександр Глаголєв спростував звинувачення євреїв у ритуальних убивствах. За спогадами Сергія Єфремова, київські масони доручили організувати правовий захист Бейліса венераблю ложі “Правда”, присяжному повіреному Дмитру Григоровичу-Барському. Сам Єфремов опублікував на захист євреїв низку статей у часописах “Рада” та “Украинская жизнь”, за що навіть отримав прізвисько “жидівський батько”. Суд над Бейлісом розпочався у Києві 25 вересня 1913 року. На його засіданнях виявилася фальшивість свідчень деяких свідків. Відтак, 28 жовтня суд присяжних, що складався з українських селян та міщан, одноголосно і повністю виправдав Менделя Бейліса. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ
Олекса Боярко
І наостанок – ще про одну подію, пов‘язану з історією. 29-го вересня у Києві відбудеться акція “Митці за вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру”. Інформує мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отже, наступного понеділка о 17-й годині в артсалоні на вулиці Фролівській, 1 художники Києва розпочнуть акцію, яку працівник Інституту юдаїки Ірина Клімова анонсує так.
Ірина Клімова
Фонд сприяння розвитку мистецтв, Громадський комітет “Бабин Яр” і музей історії міста Києва влаштовують отаку виставку акцію, яка має таку назву – “Митці за вшанування пам‘яті жертв Бабиного Яру”.
Сергій Грабовський
Цього дня відзначається трагічна дата початку розстрілів нацистами євреїв Києва в урочищі Бабин Яр – злочину, який став одним із всесвітніх символом Голокосту. За два роки нацистської окупації Києва Бабин Яр перетворився на величезну братську могилу десятків тисяч знищених військовополонених, радянських підпільників і українських націоналістів, євреїв та циган-ромів.
Акцією митці вшановують пам’ять загиблих і висловлюють підтримку планам громадськості України домогтися нарешті від влади створення державного заповіднику і національного меморіалу “Бабин Яр”, відкриття музею Бабиного Яру.
На виставці будуть представлені твори Абрама Балазовського, Михайла Вайнштейна, Йосифа Вайсблата, Ігоря Горяного, Віктора Гукайла, Івана Їжакевича, Ірини Климової, Федора Коновалюка, Кіма Левича, Зої Лерман, Стефана Мадяра, Георгія Малакова, Ольги Рапай, Євгена Ройтмана, Юхима Рудминського, Зіновія Толкачова, Станіслава Хохлова, Романа Чудновського, Владислава Шерешевського, Сергія Шишка.
В акції братимуть участь співголови Громадського комітету “Бабин Яр” – Іван Дзюба, Мирослав Попович, Семен Глузман, головний рабин України Азріель Хайкін, члени Комітетів Верховної Ради України з питань культури і духовності та з питань прав людини, національних меншин і національних відносин, голова Організації українських націоналістів Микола Плав’юк, народні депутати України, голови всеукраїнських організацій національних меншин України, громадські діячі. Трагедія Бабиного Яру не буде ніколи забута, наголошують організатори акції. Сергій Грабовський, для “Радіо Свобода”
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні наш випуск присвячений життю й історії єврейської громади України.
Саме зараз, у ці години, розпочалося відзначення Рош Га-Шана – юдейського Нового року. Про його святкування єврейською громадою України розповідає Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Рош га-шана – біблійне свято, його головні мотиви – це розкаяння напередодні Судного дню та звернення до Бога з проханням про милосердя і добробут у році, що розпочинається. Тому 26-го вересня цього року у синагогах після заходу сонця звучать покаянні молитви. Ребе Зеєв розповідає про цей день наступне:
“Шана Това – це побажання гарного нового року усім людям світу, людям доброї волі. Тому що єврейський новий рік, на відміну від інших наших свят, стосується не тільки нашого народу, а і цілого світу. Новий рік вважається роком створення людини, створення Адама. І вимагає він від нас не лише гарного веселого настрою, а і спогаду про минуле. Він просить нас озирнутися назад і подивитися, чи не стали ми кращими, ніж були. Є поняття ЧУВА – повернення. Повернення до джерел, до початків, до ідеалу – повернення до того ідеального світу, яким він був у момент творення. І у Рош га-шану ми закликаємо усіх людей бути кращими, пробувати досягти ідеалу і утворити одну цільну одиницю, котра звернеться до Небес, до Всевишнього і проситиме миру для усього світу”.
Як стверджують фахівці Інституту юдаїки, життя єврейського народу у діаспорі регулюється двома календарями – цивільним та єврейським. Це стосується і євреїв, які мешкають в Україні. Взагалі, Рош га-шана відома в Україні відтоді, як у її містах і містечках утворились єврейські громади, і це свято, пов’язане з етичними і моральними нормами Ветхого завіту, члени громад зберігали у роки гонінь, утисків, тоталітаризму. Нині, після тривалого періоду радянського анти-семітизму, українські євреї повертаються до національних духовних витоків. Вони чекають на перше і друге число місяця ТИШРЕЙ, котрий найчастіше співпадає з вереснем, і вітають одне одного: Шана Това!
Олекса Боярко
Роман Кофман є одним із найбільш знаних у світі музикантів України. І водночас тільки днями він одержав звання народного артиста. Про долю і творчість митця веде розповідь музикознавець Леся Олійник.
Леся Олійник
Для того, щоб здобути омріяне звання народного артиста України, нині зовсім не обов‘язково натхненно грати, співати або танцювати. Часом досить бути вправним чиновником від мистецтва, або ж, якщо ти справді маєш талант, - досягти визнання за межами своєї батьківщини.
Всесвітньовідомий диригент Роман Кофман дістав від держави високе звання у свої понад 65 років, тільки-но виїхавши до Німеччини в якості Генерального диригента знаменитого “Бетховенського оркестру” в Бонні. Щоправда, як завжди іронічний, Роман Кофман, виявилося, радіє не цьому державному званню, а вдалій прем‘єрі “Макбета” Верді, яку він підготував і щойно провів на сцені Боннської опери.
На, вельми відповідальну для німецької культури посаду, Кофмана спочатку обирали, а затим призначили, згідно рішенню обербургомістра Бонну - міста, де народився Людвиг ван Бетховен. Для людей, які розуміються на культурі, рейтинг України мав би різко підвищитися: а якже ж – один з кращих європейських музичних колективів працюватиме під орудою українського диригента! При цьому Кофман не залишив свого “Київського камерного оркестру”, з яким працює вже багато років у Національній філармонії України. А його учні диригують нині по всьому світу. Яскрава постать Романа Кофмана унаявлює талант не тільки диригента та скрипаля, а й педагога, композитора, режисера-постановника, музичного діяча, а також письменника.
Проте, мало хто, спілкуючись з ним, слухаючи веселі оповідки або спостерігаючи його горду, струнку поставу за диригентським пультом здогадується, скільки страждань довелося витримати цій людині. Дорога маестро до офіційного визнання у себе на батьківщині була схожа на біблійний сорокарічний шлях…
Хто мав насолоду читати кофманівські драматичні або ж дотепні автобіографічні ессеї, не міг не впізнати, сторінки біографії народу України в дротяно-сталінські, як пише сам автор, радянські часи. Той же альтист Абрамович з його книги, який, бідолаха, з огляду на прізвище та наявність родичів у Румунії, ніколи і нікуди не виїздив. Або ж скрипаль, якого викреслили з гастрольного списку тільки за те, що десь у санаторії ляпнув, буцім-то італійські скрипки кращі за наші колгоспні. Чи арфістка, яка насмілилася під час гастролей в Польщі пообідати в ресторані з поляком. Усі вони - автобіографічні. Працюючи скрипалем та диригентом у оркестрі знаменитого танцювального ансамблю Павла Вірського, Роман Ісакович саме з цих же причин став невиїзним. Скажімо, під час гастролей Ансамблю в США Кофману було довірено готувати американські оркестри до виступів з українськими танцюристами. Уже тоді він як диригент викликав захоплення тамтешніх професіоналів, і ті, на знак своєї поваги до радянського маестро, запрошували його в ресторани для неформального спілкування. До того ж, завдяки домашньому вихованню, Роман вільно володів англійською, що було зовсім незвичним для людей радянського суспільства.
Або згадаю розповідь Кофмана про дворічні поневіряння після повернення до свого рідного Києва з Новосибірську, куди він ще майже підлітком подався за своїм улюбленим вчителем - скрипалем Іосифом Гутманом. Тоді, знову ж таки чиновники від мистецтва, робили все, аби не дати можливості вчитися талановитому скрипалеві та навіть проживати за пропискою в столиці. Цинізм цих чиновників проявився у відвертому зізнанні, що їм, виявляється, “треба дотримувати чистоту та пропорції національного складу майбутніх спеціалістів. Тому домішки мають бути суворо дозовані.” (кінець цитати). З тих же таки міркувань місце до аспірантури Київської консерваторії, після іспиту, блискуче витриманого Кофманом, було анульоване, а оцінка за екзамен просто не виставлена.
Проте, ці поневіряння виглядають нічим у порівнянні зі сторінками біографії Романової рідні, біографії, яка увібрала в себе весь жах трагедії єврейського люду України. “Бабушкин яр” – так з болісною іронією перейменував Кофман назву Бабиного яру, де в останньому сплетінні рук залишилися лежати батьки його матері. Або ж розповідь про те, як живцем закопали 44-річного діда Мойсея, як збожеволіла після цього і пішла на той світ 40-річна бабуся Романа, як був убитий у житомирському оточенні його 18-річний брат. Може саме тому він довірився скрипці, може тому так пронизливо звучить під його диригентською паличкою музика?
Роман Кофман має колосальну магнетичну силу притягувати талановитих, яскравих особистостей. Не випадково, один з його концертних циклів у Національній філармонії так і називався “Кофман та його друзі”. У це коло увійшли музиканти, товариство яких склало б честь найвідомішому артисту. Серед них - Гідон Кремер і Наталя Гутман, Ліана Ісакадзе і Вадим Рєпін, Микола Сук і Олег Криса, Елісо Вірсаладзе і Сергій Стадлер та багато інших. В Україну вони приїздять насамперед до Романа Кофмана – до свого колеги по таланту, духу та професії Музиканта. Леся Олійник, для “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
А тепер – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. 25-го вересня виповнилося 90 років від початку судового процесу у Києві у справі Менахема Менделя Бейліса. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
20 березня 1911 року у печері на околиці Києва був знайдений труп дванадцятирічного підлітка Андрія Ющинського. І хоча матеріали слідства свідчили про кримінальний характер злочину, міністр юстиції Російської імперії Щегловітов розпорядився представити його як ритуальне вбивство. 22 липня за цим звинуваченням був заарештований прикажчик цегельного заводу, мешканець Татарки Менахем Мендель Бейліс. Російські чорносотенні організації – зокрема, “Союз Михаїла Архангела”, – за участі низки газет вдалися до масової антисемітської кампанії під гаслом “кров християнська на єврейській маці”. “Справа Бейліса” одразу набула широкого розголосу в Україні, у всій Російській імперії та за її кордонами. 25–30 вересня у Харкові та Одесі відбулися страйки протесту проти фабрикації судової справи. Створений у Петербурзі громадський комітет на чолі з письменниками Володимиром Короленком та Максимом Ґорьким видав відозву з протестом проти розпалювання антисемітизму, яку підписали 83 діячі культури. За 2 роки слідства один тільки Володимир Короленко опублікував півтора десятка статей на захист євреїв. Проти організаторів процесу виступив молодий адвокат Олександр Керенський. Призначений судовим експертом професор Київської духовної академії Олександр Глаголєв спростував звинувачення євреїв у ритуальних убивствах. За спогадами Сергія Єфремова, київські масони доручили організувати правовий захист Бейліса венераблю ложі “Правда”, присяжному повіреному Дмитру Григоровичу-Барському. Сам Єфремов опублікував на захист євреїв низку статей у часописах “Рада” та “Украинская жизнь”, за що навіть отримав прізвисько “жидівський батько”. Суд над Бейлісом розпочався у Києві 25 вересня 1913 року. На його засіданнях виявилася фальшивість свідчень деяких свідків. Відтак, 28 жовтня суд присяжних, що складався з українських селян та міщан, одноголосно і повністю виправдав Менделя Бейліса. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ
Олекса Боярко
І наостанок – ще про одну подію, пов‘язану з історією. 29-го вересня у Києві відбудеться акція “Митці за вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру”. Інформує мій колега Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отже, наступного понеділка о 17-й годині в артсалоні на вулиці Фролівській, 1 художники Києва розпочнуть акцію, яку працівник Інституту юдаїки Ірина Клімова анонсує так.
Ірина Клімова
Фонд сприяння розвитку мистецтв, Громадський комітет “Бабин Яр” і музей історії міста Києва влаштовують отаку виставку акцію, яка має таку назву – “Митці за вшанування пам‘яті жертв Бабиного Яру”.
Сергій Грабовський
Цього дня відзначається трагічна дата початку розстрілів нацистами євреїв Києва в урочищі Бабин Яр – злочину, який став одним із всесвітніх символом Голокосту. За два роки нацистської окупації Києва Бабин Яр перетворився на величезну братську могилу десятків тисяч знищених військовополонених, радянських підпільників і українських націоналістів, євреїв та циган-ромів.
Акцією митці вшановують пам’ять загиблих і висловлюють підтримку планам громадськості України домогтися нарешті від влади створення державного заповіднику і національного меморіалу “Бабин Яр”, відкриття музею Бабиного Яру.
На виставці будуть представлені твори Абрама Балазовського, Михайла Вайнштейна, Йосифа Вайсблата, Ігоря Горяного, Віктора Гукайла, Івана Їжакевича, Ірини Климової, Федора Коновалюка, Кіма Левича, Зої Лерман, Стефана Мадяра, Георгія Малакова, Ольги Рапай, Євгена Ройтмана, Юхима Рудминського, Зіновія Толкачова, Станіслава Хохлова, Романа Чудновського, Владислава Шерешевського, Сергія Шишка.
В акції братимуть участь співголови Громадського комітету “Бабин Яр” – Іван Дзюба, Мирослав Попович, Семен Глузман, головний рабин України Азріель Хайкін, члени Комітетів Верховної Ради України з питань культури і духовності та з питань прав людини, національних меншин і національних відносин, голова Організації українських націоналістів Микола Плав’юк, народні депутати України, голови всеукраїнських організацій національних меншин України, громадські діячі. Трагедія Бабиного Яру не буде ніколи забута, наголошують організатори акції. Сергій Грабовський, для “Радіо Свобода”
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
