Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:58

“Моніторинг тижня”. 1. Визнання прем’єр-міністра Італії видатним державцем року спричинило чимало суперечливих оцінок; 2. Сербська преса переймається зникненням багатства Слободана Мілошевича; 3. У Польщі розпочався судовий процес у справі так званої “Шайки тьоті Тані”, котра спеціалізувалася на постачанні українських жінок до польських будинків розпусти; 4. Історія британського мандрівника, котрому довелося побувати у полоні колумбійських партизанів.


Ірина Перешило “Моніторинг тижня”. 1. Визнання прем’єр-міністра Італії видатним державцем року спричинило чимало суперечливих оцінок; 2. Сербська преса переймається зникненням багатства Слободана Мілошевича; 3. У Польщі розпочався судовий процес у справі так званої “Шайки тьоті Тані”, котра спеціалізувалася на постачанні українських жінок до польських будинків розпусти; 4. Історія британського мандрівника, котрому довелося побувати у полоні колумбійських партизанів.

Прага, 27 вересня 2003 року.

Ірина Перешило

Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі Ірина Перешило.

У програмі серед іншого ви почуєте:

- визнання прем’єр-міністра Італії видатним державцем року спричинило чимало суперечливих оцінок;

- сербська преса переймається зникненням багатства Слободана Мілошевича;

- у Польщі розпочався судовий процес у справі так званої “Шайки тьоті Тані”, котра спеціалізувалася на постачанні українських жінок до польських будинків розпусти;

- ви почуєте історію британського мандрівника, котрому довелося побувати у полоні колумбійських партизанів.

І це – лише частина того, що прозвучить у програмі. Залишайтеся з нами.

Перша інформація торкається засідань Генеральної Асамблеї ООН, що відбувалася у Нью-Йорку, де, попри висловлення своїх позицій на глобальні та регіональні питання, перші особи держав на двосторонніх та багатосторонніх зустрічах намагалися знайти консенсус щодо вирішення окремих проблем.

Адміністрація США зробила чимало дипломатичних зусиль, щоб поліпшити стосунки з деякими європейськими потугами, напруження з котрими виникли в результаті американського рішення щодо війни в Іраку.

З подробицями Михайло Мигалисько.

Михайло Мигалисько

Під зростаючим тиском критики в Америці та з огляду на практично щоденні людські втрати і колосальні фінансові кошти, Президент США Джордж Буш звернувся із закликом до делегатів Генеральної Асамблеї підтримати США в Іраку: “Тепер держава Ірак потребує і заслуговує нашої допомоги, і всі нації Доброї Волі повинні приєднатися та надати підтримку.”

Виступ Буша, як зазначають спостерігачі, однак не витворив можливостей для компромісу з головними супротивниками американської політики в Іраку – Францією та Німеччиною. Причому, після двосторонніх зустрічей (у середу) з президентом Бушем, німецький канцлер Гергард Шредер та французький президент Жак Ширак висловили зовсім відмінні погляди на їхні відносини із США. Це були перші прямі переговори Шредера з Бушем за понад рік. Після цієї зустрічі канцлер Німеччини в розмові із журналістами не висловив жодних негативних зауважень: “Ми говорили про Ірак. Ми залишили позаду розбіжності, які досі існували. Ми переконані, що нам слід дивитися вперед, і я змушений чітко заявити, що Німеччина сильно зацікавлена в досягненні демократичного та стабільного Іраку.”

З такою позицією Шредера погодився Буш, і з певним оптимізмом додав, що він готовий відкрити нову сторінку у взаєминах з Німеччиною. На відміну від німецько-американського наближення, прямі переговори Буша з Шираком в рамках форуму ООН, як зазначають спостерігачі, не пройшли так гладко. Буш намагається отримати підтримку від Франції в Раді Безпеки ООН щодо ухвалення нової резолюції у справі Іраку. Проте, французький лідер не змінив своєї попередньої позиції, і й далі домагається швидкої передачі влади іракцям та провідної ролі ООН у відбудові Іраку.

“У відкритому світі нікого не можна ізолювати, ніхто не може діяти односторонньо від імені усіх, і ніхто не погодиться з ієрархією суспільства без правил гри. Немає альтернативи ООН,” – заявив Ширак.

Тим часом, більш стримано поставився до теперішнього процесу вирішення іракської проблеми президент Російської Федерації Владімір Путін, який у своєму виступі з трибуни Генеральної Асамблеї ООН у четвер заявив:

“Попри різкі розбіжності щодо шляхів вирішення іракської кризи, справа в кінцевому результаті повертається на відповідне місце – до ООН.”

Михайло Мигалисько, радіо “Свобода”.

Ірина Перешило

Американська Ліга антидифамації ухвалила рішення визнати видатним державцем року прем’єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі, що спричинило безліч суперечливих коментарів та оцінок. Наш італійський кореспондент Леонід Олексійчук повідомляє подробиці.

Леонід Олексійчук

Пишний обід на 400 осіб з представниками єврейських громад Америки і ділових кіл Нью-Йорку в честь Сільвіо Берлу сконі, премійованого за сміливі дії на підтримку Ізраїля, США і проти тероризму. Єврейська громада Італії мусила сприйняти цю дію своїх заокеанських братів як надто сміливу.

Буквально за кілька днів перед тим, прем’єр так-сяк зам’яв чергову “обмовку”, як він каже, під час дружньої бесіди за пляшкою-другою шампанського з двома англійськими журналістами. Їх, либонь, з хмілю, потягло назвати італійців “мафіозами”, і порівняти Муссоліні з Саддамом Хусейном. Берлусконі, захищаючи земляка, заперечив будь-яку подібність, сказавши буквально, що “диктатура Муссоліні була набагато доброзичливіша”, що він нікого не вбивав, а в заслання посилав, як на приємну відпустку. Відразу протверезилися “дружні співрозмовники”, чи потім, але “лагідне” судження про “лагідний” фашизм було надруковано в англійській газеті “Обсервер”.

З сімома тисячами депортованих з Італії євреїв, що загинули у концтабірній “відпустці”, Єврейська Громада сприйняла черговий ляпсус прем’єра настільки суворо, що голова Єврейської Спілки Амус Лудзатус збирався навіть скасувати заплановану зустріч у римській синагозі. Зустріч відбулася, і прем’єр, вже не в перший раз, попросив пробачення, і не в перший раз, відразу його скасував таким самим звичним коментарем, що, мовляв, ліва преса його викривила і перетлумачила. Пробачення Берлусконі попросив не в цілої громади, а лише у голови “за особистий біль, що йому могли спричинити ворожо перетлумачені слова”. Як їх можна тлумачити дружньо, він не пояснив.

Не надто задоволена, але й не надто войовнича, громада зробила вигляд, що пробачення стосується всіх, але зажадала від прем’єра вибачення перед всіма італійцями, бо і їх немало полягло від “лагідного” фашизму. Не дочекалися. Прем’єр і тимчасовий голова Ради Європи відбув до Америки. Серед інших справ – отримати премію Ліги антидифамації, яку перед ним присуджували Джуліо Андреотті за допомогу звільненні євреїв з Радянського Союзу, та Жаку Шираку, першому президенту Франції, що зважився попросити пробачення за уряд Віші. Однак і в Нью-Йорку, на нового лауреата чекала ложка дьогтю в бочці меду. Франко Модільяні, Поль Самюельсон і Роберт Солоу, нобелівські лауреати з економіки і почесні професори Масачусетського Інституту Технологій, разом з чотирма професорами з того ж МІТу і Гарварду, надрукували в “Нью-Йорк Таймс” лист протесту, де називають історію синьйора Берлусконі суперечливою, згадують його ляпсус про “доброзичливий фашизм”, а рішення Ліги називають шкідливим для євреїв взагалі, для Італії, для Америки і для Ізраїлю. Як завжди, робота зловісних комуністів? Чекаємо на тлумачення лауреата.

Леонід Олексійчук, радіо “Свобода”, Рим.

Ірина Перешило

Міністр юстиції Сербії Владан Батич стверджує, що Міжнародний трибунал в Гаазі передасть сербському урядові документи щодо фінансових скандалів колишнього режиму. А сербська преса у зв’язку з тим ставить запитання: “Куди ж поділося багатство Слободана Мілошевича?”

З Бєлграда інформує Михайло Рамач.

Михайло Рамач

Колишній президент Слободан Мілошевич більше не має грошей, щоби оплачувати своїх юридичних радників. Про це повідомляє нинішня бєлградська преса, і зазначає, що президент від початку процесу витратив щонайменше 500 тисяч євро.

Мілошевич, як відомо, відмовився взяти адвоката. Він захищає себе сам. Проте, він найняв двох бєлградських адвокатів, котрі за допомогою Соціалістичної партії підготовували необхідні архівні та інші документи для оборони. Цього тижня радники Мілошевича залишилися у Бєлграді. Один з них сказав журналістам, що виникли певні фінансові проблеми, а саме: що спонсори не в змозі купити квитки і заплатити інші кошти.

Преса уточнює, що адвокати, які захищають підсудних у Гаазі, отримують 110 доларів на годину. Об’єднані Нації, котрі заснували Гаазький трибунал, оплачують адвокатів тим звинуваченим, котрі не спроможні фінансувати захисників. Платоспроможність кожного докладно перевіряє Секретаріат трибуналу.

Бєлградська газета “Політика” пише, що Мілошевич не хоче, щоби контролювали його майно та майно його сім’ї. Жінка і брат екс-президента перебувають у Росії, син – в одній із країн Спілки Незалежних Держав. Сербські урядовці стверджують, що Мілошевич свого часу перекинув закордон сотні тисяч, можливо, навіть більше мільярда доларів. Де ці гроші наразі – невідомо.

Міністр юстиції Владан Батич, котрий у середу у Гаазі зустрівся з головним прокурором Карлою дель Понте, каже, що трибунал зібрав (цитую) “неймовірну кількість документів, що стосуються фінансових маніпуляцій Мілошевича, зокрема, продажу державної компанії “Телеком” італійським партнерам.”

Дель Понте, як повідомляють сербські ЗМІ, пообіцяла, що трибунал передасть сербським правосудним органам усі такі документи, і додала, що чимало документів ще є у Великобританії та Греції.

Мілошевич у Сербії має дві вірових – одну у Бєлграді, іншу – в рідному місті Пошарєво. Його син Марко – власник однієї компанії, котрою після його втечі з країни керують його партнери.

У Бєлграді висловлюють сподівання, що документи Гаазького трибуналу розкриють частину таємниці про ніби-то казкове багатство колишнього президента. У Сербії ставлять ще одне цікаве запитання: “Чому пані Маркович не відвідала свого чоловіка від лютого, коли вона втекла до Москви?”

Михайло Рамач для радіо “Свобода”, Бєлград.

Ірина Перешило

На початку цього тижня у польському місті Жешув розпочався судовий процес у справі так званої “шайки тьоті Тані”. “Тьотя Таня” – це громадянка України, мешканка Львова, 50-річна Тетяна В., котру жешувська прокуратура звинуватила у керуванні злочинною групою, що спеціалізувалася на продажі українських жінок до публічних будинків на сході Польщі.

Повідомляє Володимир Павлів.

Володимир Павлів

На лаві підсудних, окрім львів’янки Тетяни В., засідає ще один громадянин України, її зять Олег Т., а також семеро громадян Польщі. Всіх їх звинувачують у так званій торгівлі живим товаром, тобто, у продажі молодих жінок з України у публічні доми на сході Польщі.

Тетяна В. спочатку торгувала м’ясом в одній із львівських крамниць. Коли ж від свого польського партнера дізналася, що “товариські агентства”, під вивісками яких у Польщі рекламуються борделі, шукають молодих привабливих дівчат, покинула торгівлю м’ясом і почала шукати кандидаток серед подругу своєї доньки, молодих львів’янок. Новий “бізнес” розвивався цілком добре і Тетяна В. швидко стала відомою на сході Польщі як “тьотя Таня”, котра торгує молодими гарними українками.

50-літня сутенерка розшукувала кандидаток по всій західній Україні. Обіцяла роботу стриптизерш чи “дівчаток до товариства” закордоном із винагородою в 500 доларів на місяць. Бажаючих виявилося чимало.

Після арешту “тьоті Тані” польська поліція тільки у жешувських “товариських агентствах” віднайшла майже 100 дівчат. Правда, виявилося, що більшість із них утримували тут силою. Сутенери відібрали їм паспорти, били і ґвалтували, а також змушували до проституції, забираючи собі левову частку заробленого. Що ще творилося із цими, тепер вже потерпілими, громадянками України, поки що невідомо, оскільки жешувський суд вирішив процес зробити закритим для преси і публіки, як сказав “Свободі” речник жешувської поліції Вєслав Дибась, з огляду на таємницю слідства:

“Йдеться про охорону таємниці, пов’язаної з цим слідством, і тому частково процес є закритим. Тут немає загрози якогось бандитського нападу, а зроблене це для того, щоб якісь оперативні лані з роботи поліції не стали загальновідомими.”

Місцеві журналісти висловлюють припущення, що втаємничення процесу може бути спричинене не тільки з огляду на інших учасників цих злочинних дій, а ще й з огляду на імена клієнтів місцевих публічних домів, які можуть виявитися під час допиту свідків і потерпілих. Відомо, що східні воєводства Польщі – це бідні регіони, а “товариські агентства” відвідують переважно люди при грошах. Отже, в даному випадку, мова може йти про місцевих політиків чи бізнесменів. Тому, багато хто тут зацікавлений, щоб цей скандал у суспільній свідомості залишився тільки як справа української сутенерки “тьоті Тані” і її жертв – українських проституток. Володимир Павлів для радіо “Свобода”, Варшава.

Ірина Перешило

Британський мандрівник, котрого задля отримання викупу два тижні тому викрали у Колумбії ліві партизани, втік з полону. Він поневірявся джунглями, доки не натрапив на індіанське поселення. Нині хлопець перебуває у шпиталі на колумбійській військовій базі, і життя його в безпеці. Докладніше розповідає наш кореспондент з Лондона Олекса Семенченко.

Олекса Семенченко

19-річний англійський юнак, з Лондона, стрибнув зі схилу, коли колумбійські геріяс вели його і шістьох бранців-іноземців гірською стежиною на одну зі своїх баз. Його втеча вдалася, бо перехід відбувався за поганих погодних умов – у мряці. Лондонця, Мафіо Скотта, викрали 12 вересня із загубленого міста, давньоколумбійської археологічної пам’ятки у горах Сьєрра-Невада. Його, а також іншого британця, чотирьох ізраїльтян, одного німця і одного іспанця, захопили озброєні люди у військовому камуфляжі з метою дістати викуп.

Ліві партизани у Колумбії часто практикують викрадення іноземців, а мільйонні викупи, які за них вимагають, є для них одним з основних джерел фінансування.

Подальша доля компаньйонів Мафіо Скотта наразі невідома. Скотт два дні блукав джунглями, доки у долині річки досяг індіанського поселення. Індіанці надали їжу і доглядали ослаблого англійця. Про це повідомив з бази у колумбійському прикарибському містечку Санта-Марта, де Скотт перебуває у шпиталі, генерал колумбійської армії Леонель Гомес. По тому, як його доставили до Санта-Марти військовим гелікоптером, хлопець описав свою втечу журналістам: “Ми йшли ланцюжком поміж партизанів. У горах падав дощ, видимість була погана, тож я швидко з’їхав зі схилу.”

Скотт сказав, що йому не відомо, до якої саме організації належали викрадачі, але підозра падає на два угруповання, що постійно прибігають до кіднаппінгу. Втікач повідомив, що йому і іншим іноземцям доводилося постійно пересуватися через високі гори і густі джунглі разом з викрадачами, які їх не годували. Скотт каже: “Плем’я, яке мене знайшло, дало мені суп і боби, трохи солі і три помаранчі. Це – єдині речі, що я їв за останні дванадцять днів.”

Решта полонених перебуває у важких умовах: один з ізраїльтян страждає на астму, а решта абсолютно деморалізовані, їм доводиться щодня пересуватися під дощем. Колумбійські власті і дипломати причетних країн намагаються встановити зв’язок з викрадачами, але досі спроби були марними. Олекса Семенченко, радіо “Свобода”, Лондон.

Ірина Перешило

Останнім часом дедалі більше спортивних зірок полишає Німеччину. Оселяючись закордоном, вони намагаються уникнути податкового тиску у себе на батьківщині. Після пілота Формули-1 Міхаеля Шумахера та велосипедиста Яна Ульріха, до Швейцарії вирішив перебратися і колишня тенісна суперзірка, 35-річний Борис Беккер. Повідомляє наш кореспондент у Німеччині Надія Кандиба.

Надія Кандиба

“Я дуже радий, що житиму в Швейцарії, – заявив Борис Беккер після того, як стало відомо про його переїзд до цієї альпійської країни, і додав, – мої друзі дуже схвально говорять про життя в Швейцарії.”

Можна відразу здогадатися, що не свіже альпійське повітря або швейцарський сир спонукали Бориса Беккера зробити свій вибір на користь кантона Цуг. Справа в тому, що цей швейцарський кантон, зі своєю однойменною столицею, надзвичайно популярний серед заможних іноземців, передусім через свої низькі податки.

Діловий партнер Бориса Беккера Ганс-Дітер Клевен не став приховувати, що вибір на користь Швейцарії зроблено саме з огляду на розумний рівень податків в цій країні. “Невипадково такі зірки німецького спорту, як Міхаель Шумахер та Ян Ульріх теж обрали Швейцарію своєю новою батьківщиною,” –наголосив Клевен, який знає, про що говорить, оскільки він от вже впродовж 27 років займається бізнесом саме в Швейцарії.

Разом з Гансом-Дітером Клевеном Борис Беккер заснував спільні фірму “Борис Беккер & Co”, яка займається купівлею, продажем та управлінням найрізноманітнішими юридичними правами. Її штаб-квартиру теж розташовано у швейцарському кантоні Цуг.

Переїзд у Швейцарію допоможе Беккеру підвести підсумкову риску під тривалим конфліктом з німецькими податківцями. Лише рік тому через ухиляння від сплати податків, земельний суд у Мюнхені приговорив його до двох років умовного ув’язнення та грошового штрафу розміром у 500 тисяч євро.

Для Бориса Беккера тепер завершиться також “життя на валізках”. Нагадаємо, що після розлучення зі своєю дружиною Барбарою, він приблизно рік тому продав за 4 млн. євро свою віллу в Мюнхені. Після цього, весь цей час Беккер жив в одному з фешенебельних готелів баварської столиці. У швейцарському кантоні Цуг німецький мультимільйонер має намір спочатку знімати квартиру, а згодом придбати якесь більш-менш солідне житло. Надія Кандиба, з Німеччини для радіо “Свобода”.

Ірина Перешило

Україна здавна знана у світі своїми унікальними вокальними талантами, і сьогодні до вашої уваги історія солістки Національної Опери, лауреата багатьох престижних міжнародних конкурсів, володарки “Ордена княгині Ольги” Лідії Забілястої. Розповідає Леся Олійник.

Леся Олійник

Першими ж звуками Забіляста зачарувала і зал, і журі. Вона тримала аудиторію, не відпускаючи ні на мить, несла їй свою думку, своє серце.

“У неї – рідкісної краси тембр голосу, теплий, сріблястий, що розкривається як квітка.” Так розповідає про своє перше враження від мистецтва Лідії Забілястої голова журі міжнародного конкурсу імені Чайковського примадонна Ірина Архипова.

На тому конкурсі Лідія Забіляста стала володаркою золотої медалі та першої премії. Хоча, молода співачка за України несподівано змінила організаторам конкурсу всі їх плани. Річ у тім, що на місце переможниці заздалегідь передбачалася зовсім інша учасниця. Газети навіть тримали напоготові її фотографії із підписом “Перша премія”. Уявіть собі картину: статті, які пишуть про Лідію Забілясту, супроводжуються портретом зовсім іншої співачки. Претендентку з України врятувало лише та обставина, що голосування відбувалось у відкритий спосіб, а 2/3 журі складалися з іноземних представників.

На той час Лідія Забіляста вже встигла пройти стажування в знаменитій міланській опері “Ла Скала”, куди її запросили одразу ж після закінчення Київської консерваторії. Зачаровані співом молодої українки, італійські спеціалісти наполягали на тому, щоб Лідія залишилася, і переконували, що її голос створений для Італії, і вона неодмінно має співати на батьківщині Джузеппе Верді.

Хто знає, як склалася б сьогодні її доля, але на той час артистка з Радянського Союзу мала право тільки відмовитися. Хоча, як зізналась сама співачка, її відповідь була щирою. Адже Лідія вже працювала в Київському оперному театрі, куди вона навіть не мріяла потрапити, зростаючи в своєму рідному селі на Кіровоградщині.

Перемоги на такому престижному конкурсі, як Петра Чайковського, а до того – на конкурсі імені Глинки, відкрили українській співачці дорогу на сцени всього світу. Особливо запам’яталися перші гастролі у США та Канаду, де її приймали місцеві українці. Лідія Забіляста згадувала, що на запрошення додому до відомого в Канаді хормейстера Володимира Клинківа довелося відповісти відмовою, оскільки супроводжуючі в штатському свого дозволу не дали. Потай заходила вона у місцеві церкви, що теж було сурово заборонено.

Остання на сьогодні сценічна партія Лідії Забілястої – китайська принцеса Турандот з опери Пучіні. Її ж дебютом на оперній сцені стали Оксана із “Запорожця за Дунаєм” Гулака-Артемовського та Наталка із “Наталки-Полтавки” Лисенка. Тому, до цих своїх героїнь Лідія Забіляста ставиться з особливим почуттям. Леся Олійник для радіо “Свобода”, Київ.

Ірина Перешило

Ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Її підготувала Ірина Перешило. До наступних зустрічей в ефірі. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG