Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 15:16

“Країна Інкогніта”


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”

Прага-Київ, 30 вересня 2003 року.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Багато які дива української історії та природи постають у центрі громадської уваги тільки тоді, коли вони опиняються на грані знищення. А то і поза тією гранню. Про одне з таких див ми сьогодні вестимемо мову. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Зараз думаю, що значно більше наших співвітчизників може оповісти про Дунай десь під Віднем, Братиславою, чи Будапештом. Там це велика річка, але промислова, забруднена і зовсім не схожа на ту, яку можна побачити при самому її впадінні в Чорне море, в дунайському гирлі. Там, де досі під вітром хиляться багатокілометрові зарості очеретів, де на відмілинах можна побачити не налякані зграї рожевих пеліканів, де до самої поверхні підходить велика риба. І де, нарешті в воду, хоча і трошки скаламучену, але хімічно чисту можна пити просто так без кип’ятіння. В цьому унікальному куточку української природи мені пощастило побувати цього літа в рамках експедиції “Соборна Україна – 2003” . Тут вже кілька років діє унікальний дунайський біосферний заповідник. Тут розвивається й успішно екологічний туризм. І нарешті, коли потрапляєш туди, здається, що цивілізація залишилися десь далеко позаду. Цей куточок української природи варто відвідати кожному українцеві, який прагне пізнавати рідну землю. І водночас цей куточок української природи опинився сьогодні під загрозою.

Сергій Грабовський

Максиме, слухачам потрібна, так би мовити, об‘єктивка на Дунайський біосферний. Ось дані, взяті із Інтернет-сайту цього заповідника. Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 кв. км, в тому числі 1200 кв. км приходиться на українську частину. Дунайский біосферний заповідник, площею 46402,9 га, займає її приморську зону. Він створений Указом Президента України в 1998 році на базі природного заповідника «Дунайські плавні», який в різних формах існував з 1976 року.

На думку науковців, найціннішою ділянкою заповідника є вторинна (морська) дельта Кілійського рукава Дунаю (нижче м. Вилкове). Серед усіх великих дельт середземноморського та чорноморського басейнів, вторинна дельта Кілійського рукава Дунаю найменше змінена людською діяльністю і природні процеси дельтоутворення виражені тут в найбільшій мірі. Тут практично зосереджений основний як ресурсний, так і видовий потенціал заповідника. За кількістю видів фауни дельта Дунаю є чи не найбагатшим місцем у сучасній Європі. Скажімо, серед зареєстрованих на заповідній території 257 видів птахів 44 занесені до Європейського червоного списку та Червоної книги України. Ссавці в заповіднику представлені 42 видами. Серед них 6 занесені до Європейського червоного списку та 13 - до Червоної книги України. Для таких із них, як норка європейська та кіт лісовий дунайські дельтові угіддя є запорукою їхнього виживання в європейському масштабі. Ось такими є тільки деякі об‘єктивні дані про цей заповідник європейського, а, швидше, і світового значення. Довідку доповнює і поглиблює директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич.

Олександр Волошкевич

Українська дельта Дунаю – це надзвичайне, унікальне і цікаве місце. Це остання дельта в Європі, де ще збереглися процеси дельтостворення. Це жива дельта, вона не перегорожена дамбами. Вона росте й росте в море дуже швидко, адже Дунай найбільш мутна ріка Європи, вона виносить в рік 30-60 млн. тон мулу, тому дельта наростає із інколи швидкістю 100-150, а максимальне було 190 метрів в рік. І саме молода суша Європи якраз створюється саме тут. Завдяки цьому, що вчорашні морські заливи перетворюються в напівпрісні, а потім в прісні, тут велике біорозмаїття, бо є дуже багато різних ландшафтів, є дуже багато різних біотопів і т.д. Досить сказати, що ці види риб, які занесені в Червону Книгу Європи, в Європейський Червоний Список є на території заповідника. Тобто це дійсно унікальна екосистема, яка збереглася і яка є надзвичайно вразлива, як і всі дельти-екосистеми.

Максим Стріха

Сьогодні все це опинилося під загрозою. Причина дуже проста – судноплавство українське, колись найбільш глибоководним гирлом Дунаю Килійським занепало. Глибоководні кораблі вже не можуть виходити навпростець в Чорне море, а відтак ідуть румунськими гирлами. Держава українська терпить від того збитки, занепадає ціла інфраструктура Рені і Ізмаїла, а відтак зрозуміло, треба будувати новий судноплавний канал, яким кораблі виходитимуть в море. І місце цього каналу обрали гирло Бистре, що розтинає заповідник навпіл. Зрозуміло, що коли повз ці зграї пеліканів пливтимуть глибоководні кораблі, коли тут інтенсивно здійснюється господарська діяльність там, де взагалі доступ людини має бути обмежений. Коли нарешті на берегах з‘явиться потужна інфраструктура, про заповідник уже не йтиметься.

Сергій Грабовський

Максиме, давай зупинимося і поміркуємо спокійно. Можливо, просто не існує іншого виходу, можливо, доводиться жертвувати надбанням природи заради національних інтересів України?

Максим Стріха

Сергію, для мене не має запитання потрібен чи не потрібен канал. Він таки потрібен. Викликає подив інше, адже існує його альтернативний варіант, який не проходить крізь заповідник, а використовує найпівнічніше потужне українське Очаківське гирло, з якого пропонується вихід зробити в Жебриянську глибоководну бухту з портом, де не зазнає втрат природа. І більше того, де на все будівництво є приватний інвестор, адже воно нічого не коштуватиме українському бюджетові. Натомість лобіюється варіант через гирло Бистре – дорогий, екологічно, безумовно, страшенно шкідливий. І нарешті економічно не надто обґрунтований. Бо цей канал має пройти не лишень через гирло Бистре, зруйнувавши заповідник, а й через мілководний бар Чорного моря. Себто через ту частину моря, де глибина є невелика і де хід для кораблів потрібно буде поглиблювати після кожного шторму.

Сергій Грабовський

Послухаємо, що думає про це директор заповідника Волошкевич.

Олександр Волошкевич

Той альтернативний варіант, який пропонує Національна Академія Наук, який пропонує Дунайський біосферний заповідник. Цей варіант іде в обхід активної зони дельти. Він розпочинається з корінного материкового берега, це район села Ліски, а точніше – затон Базирчук, іде вже прямо в Жебріянівську бухту Чорного моря. Він йде за активної зоною дельти, там будуть стояти затвори і вони будуть відкриватися при підході суден. Обов‘язково там повинен бути порт. І лише в варіанті – судноплавний канал плюс порт, ми можемо виграти оцю конкурентну боротьбу з Румунією. Зробити просто варіант по Бистрому і казати, що туди хлине, як пишуть в заяві про екологічні наслідки, тобто там буде проходити 84% іноземних суден. Це просто утопія, бо ніколи не підуть туди іноземні судна. Вони заходять всі в Чорне море через Босфор, проходять мимо Констанци, і зразу там є канал Констанца-Чернавода, судно опиняється на 300-тому кілометрі річки Дунай. І 1100 кілометрів, і потім 300 кілометрів по Дунаю і тратити дуже багато часу, щоб опинитися на цьому 300-тому кілометрі. Це ніхто робити не буде. І це, що Мінтранс каже: “Ми будемо демпінгувати”, поки розвернуться суда, це все повірте утопія.

Треба робити отак, як зробили румуни, в обхід активної зони дельти, адже зараз ця Констанца переробляє 200 млн. тон груза, більше ніж всі порти в Україні разом взяті, треба іти по цьому варіанту – обминати активну зону дельти. Бо це буде безпреривна боротьба з природою. І те, що гирло Бистре чекає сумна доля Прорви, сумна доля Полуденного, сумна доля Потапівських каналів, всіх каналів, які були в активній зоні дельти, вони не визиває сумніву. Для влади цей канал потрібен чому? Тому що, можна для Мінтрансу, що можна швидко та три місяці скрив бар і пустив суда. Тому тут можна ефектно показати результати. А те, що це закінчиться нічим, я в цьому глибоко переконаний. І через три роки ми будемо мати купи піска і кучі ржавих труб, те що є зараз.

Сергій Грабовський

Виходить, існує інший варіант побудови судноплавного каналу, який практично не зачіпатиме заповідну територію, відтак, очевидно, варто дуже ретельно зважити всі плюси і мінуси вже затвердженого владою України проекту. Але, схоже, жодну політичну силу, крім нечисленної інтелігентської, так би мовити, Української республіканської партії “Собор”, доля унікальних природних багатств і бюджетних, тобто народних грошей, не цікавить.

А тепер усі крапки над “і” ставить директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич.

Олександр Волошкевич

Коли ми кажемо про судноплавний шлях по гирлу Бистре, то безумовно це буде крах системи. По-перше цей шлях проходить через середину заповідника, через зону строгої охорони, абсолютно заповідну зону. Це не лише юридичне порушення, це буде безперервна боротьба з природними процесами дельта створення, це буде боротьба з природою, як в нас було на цьому гирлі Прорва. Воно весь час замулюється і весь час йдуть поглиблювальні роботи. На Прорві щорічно виймали 4 млн. тон мулу, на Бистрому безумовно ця величина буде більша. Коли ми візьмемо гирло Бистре, яке є більш глибоке скриємо цей бар, а бар це таке мілководдя перед всіми гирлами, і ширина цих мілководій на гирлі Бистрому 3 кілометри. Коли ми поглибимо їх, то всі інші дрібні прилеглі гирла, вони просто заміляться, висохнуть і їх не буде. Саме так було в Астраханському заповіднику, коли зробили судноплавний шлях там. І якраз перерозподіл стоку, це буде один з головних негативних екологічних факторів. Крім того ж треба виймати мільйони кубів грунта, їх же треба десь дівати. Куди їх дівати? Їх вивозять і скидають в море. Це великий збиток морській екосистемі, кормовій базі риб, великий дуже збиток іде тоннам біценоза, робиться мутна морська вода, яка не пропускає сонця, нарушується фотосинтез, нарушується нормальна життєдіяльність всіх рослин. В судноплавних таких глибоких ходах, там заборонено рибальство. І наприклад Вілковський оселедець, люди в основном живуть на рибі тут в цьому містечку. Там його просто не можна буде ловити, а це основне місце, де ловиться оселедець. Ми втратимо приблизно 90 тон вилову оселедця. В центрі заповідника буде таке шумове пятно, по 5 кілометрів іде шум від цих черпалок на взморі і в центрі заповідника буде діаметром 10 кілометрів шум, це є неприступимим. Це безумовно і нафтове забруднення. Забруднення воно буде завжди, коли йдуть суда, я вже не кажу, що треба бетонувати берега гирла Бистре, треба вирубати дерева, ставити створні знаки і т.д. Головне, ще будуть побудовані в морі дві дамби по 3 кілометра. І зараз признала Мінтранс, що їх треба будувати, бо якщо ми просто в піску на протязі 3 кілометрів вириєм цю канаву для судів, то вона просто ссунеться під час найближчого шторму. А будувати – це 1 мільйон 700 тисяч тон граніту. І безумовно – це шалена вартість цих дамб, і це вже буде не 138 млн. гривень, як нам казали, вартість будівництва канала набагато більша. Це буде за 200 млн. і майже буде приближатись до альтернативного варіанту.

Сергій Грабовський

То що ж виходить? Що Дунайський біосферний заповідник, який досі лишається справжньою терра інкогніта для 99% українських громадян, хоча там є оглядові маршрути, може назавжди лишитися непізнаним, бо після побудови каналу зникне все те живе у ньому, що становить європейську і світову цінність?

Максим Стріха

На жаль так, Сергію. Під загрозою унікальна природна система. Під загрозою спосіб життя, мало власне порушений століттями, унікального міста Вилкове, яке називають українською Венецією. Все це фактично приноситься в жертву не економічній доцільності, бо ж для економічної доцільності є альтернативний варіант. А відомчим інтересам Мінтрансу, який збирається розпочати величезні будівельні роботи, звичайно ж коштами нашого бюджету. А так сталося, що земночерпальні роботи – це найкращий спосіб відмивання грошей. Бо хто його знає, скільки реально того грунту вийнято під водою, і куди він подівся. Як відреагує Європа, на разі сказати важко. Але навряд чи відреагує добре. Зелені там, на відміну від Партії зелених України, справжні, а у низці країн представлені у парламентах і входять до урядів. Чи не стане руйнація Дунайського біосферного заповідника тією краплиною, що поставить бар‘єр на шляху України до Європи і взагалі – до цивілізації?

Сергій Грабовський

Отож поспішайте – Дунайський біосферний заповідник поки що існує. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG