Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 09:10

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 29 вересня 2003 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Межа вересня і жовтня – це час ностальгії і мрій. А що ж є найтрадиційнішою українською мрією, як не Тарас Шевченко? Починаючи від архетипічного “Садка вишневого...” до “Давно це мріялось...” І хоч мріялось таки давненько, а часу звідтоді, коли ім‘я і творча спадщина Шевченка використовувалися з ідеологічною метою, спливло небагато. Радянська влада ставилася до Кобзаря з певним острахом, намагаючись посадити Тараса Григоровича нехай і скраю, а все ж за стіл під червоною скатертиною і з графином. Тепер нові часи і нові мрії. Хтось вперто тягне поета за рукав до хирлявих лав новоспечених партійок, а хтось просто пробує покласти українську мрію на музику. Це, до речі, намагалися робити багато хто, від Миколи Лисенка до Андрія Середи з гурту “Кому вниз”. Але шерег неофітів не уривається. Нашій кореспондентці Богдані Костюк пощастило зустрітися з композитором і виконавцем українських пісень у роковому і баладному жанрі Олексієм Керекешею, який останні роки мешкає у США, а до Києва приїхав презентувати свій новий альбом з красномовною назвою “Два світи”.

Богдана Костюк

Олексій Керекеша упевнений, що переїзд до Сполучених Штатів – це вирок долі, яка таким чином допомогла йому усвідомити приналежність до українського народу. Більшість композицій альбому “Два світи” написано на слова Тараса Шевченка – поета українського народу. А ще, вважає пан Олексій, його альбом недарма називається “Два світи”.

Олексій Керекеша

Я відчуваю себе поміж двома світами. Народився я тут, живу там, тому і ця пісня “Два світи”. Наші культури, американська культура і українська культура, звичайно, все прийшло з Європи. В Америці вона трошки, знаєте, ізольована. Українська громада, вони живуть трошки так відокремлено. Знову ж таки два світи виникає. Та культура, яка була в післявоєнний час і ті люди, які приїхали починаючи з 1991 року, знову якийсь культурний шок. Тому, я думаю, що ті “Два світи” якраз відражають ту позицію.

Богдана Костюк

Крім пісні “Два світи” на вашому диску можна побачити чимало пісень на слова Шевченка. Чому саме Шевченко?

Олексій Керекеша

Це традиція – це любов до Шевченка, почалася давно, ще з 1987 року. Коли я написав Гамалію. Чому Шевченко? Коротко кажучи – енергія, та яка є в Шевченка. Дуже багато творів написано і в класиці, і в хоровій класиці, і так само в сольному виконанні на слова Шевченка. Але я старався не звертати на те увагу, я просто взяв гітару і думаю, що ж може з цього може вийти. Я просто намагався написати, здобути зовсім інакшого ефекту. Щоб воно не було якимсь консервативним, розумієте, такий підхід до Шевченка.

Богдана Костюк

Тарас Шевченко досі актуальний – і, на думку Олексія Керекеши, потрібний сучасній Україні, оскільки є її поетичним символом для цілого світу.

Павло Вольвач А тепер поговоримо про історичні населені місця України. Цій малодослідженій темі присвячена остання праця відомого київського дослідника української історичної архітектури Віктора Вечерського. Книжка обсягом понад 550 сторінок називається “Спадщина містобудування України”. Тут описані 27 старовинних населених місць – від Києва до Охтирського Троїцького монастиря.

З автором фундаментальної праці “Спадщина містобудування України”, кандидатом архітектури Віктором Вечерським спілкувався мій київський колега Тарас Марусик. Тарас Марусик

Над цим багато ілюстрованим, захоплюючим у читанні твором Віктор Вечерський працював 25 років. Більша частина його дослідження присвячена вивченню конкретних пам’яток містобудування в старовинних населених місцях практично в усіх областях України. Я попросив Віктора Вечерського порівняти й охарактеризувати рівень насиченості різних областей історичними архітектурними пам’ятками.

Віктор Вечерський

Історично так склалося, що найбільш насичена історичними містами у нас Львівська область, там їх понад 50. найменша кількість історичних міст у південно-східному регіоні України. Ну це теж так історично сталося, оскільки це район пізньої української колонізації. Але тут більш промовистою є карта, якою завершується все моє дослідження. Це карта, яка показує стан дослідженості тих історичних міст, які є. Справа в тому, що історичні міста є на території всіх без винятку областей України. І коли ми подивимося, який відсоток їх дослідженості, то тут картина дуже цікава виходить. Львівська область досліджена не дуже добре, тобто не дуже високий ступінь її дослідженості, що пов‘язано з тим, що цих міст цих історичних дуже багато і на їх дослідження потрібні значні кошти. Найкраще у нас, на сьогодні, досліджені області: Рівненська, Сумська і Чернівецька. Ми можемо говорити там про майже стовідсоткову дослідженість. Але є три області, де у нас дослідженість нульова. Це області, такі як: Луганська, Донецька і Запорізька. Хочу зробити ремарку, що це далеко не найбідніші області України.

Тарас Марусик

Не зайвим буде згадати, що названі області в політичному аспекті вирізняються однобокістю. Якщо на парламентських виборах 1998 року цей реґіон делегував у Верховну Раду майже 100 відсотків комуністів, то на наступних, 2002 року, приблизно ті ж самі відсотки одержав провладний блок “За єдину Україну”. Віктор Вечерський продовжує.

Віктор Вечерський

Наша спадщина значно поруйнована і поруйнована вона набагато сильніше, ніж скажімо наших західних сусідів, і навіть більше поруйнована, ніж у сусідів північно-східних. І тому зараз, коли ми намагаємося і собі і іншим пояснити, чому з українськими містами сталася така сильна руйнація, то ми мусимо виходити на проблему суспільно-політичних причин. А саме, що от був такий комуністичний режим, в нього була така от політика і ця політика проводилася такими то методами. За результатами реалізації ось цієї політики ми зараз маємо справу.

Тарас Марусик

Нищилася не тільки людина – фізично і духовно, але й нищилося те середовище, яке супроводжувало українську людину. Віктор Вечерський.



Віктор Вечерський

Нищилося те середовище, яке створила людина. При чому ж це середовище воно створювалося на засадах самоврядування. І практично ці засади були знищені тільки після 1917 року. Навіть за царської Росії самоврядування було розвинене досить серйозно і скажімо, без розвитку земств, як самоврядних організацій, ми би не то мали того українського національного відродження, яке у нас почалося після 70-их років ХІХ століття.

Тарас Марусик

Це був кандидат архітектури Віктор Вечерський, автор фундаментальної праці “Спадщина містобудування України”. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.

Павло Вольвач

Соціального мистецтва в Україні дуже мало. Більшість художників своїми роботами яскраво демонструють український менталітет – світоглядну позицію “моя хата скраю”. Абстрагуючись від соціуму і пропонуючи йому на огляд свої внутрішні фобії і манії, український митець творить асоціальне мистецтво. Тим часом соціальне мистецтво давно зайняло чільне місце серед розмаїття стилів і напрямів у Західних країнах. Чим зумовлена така несподівана прогалина у вітчизняному культурному процесі і чи намагається хтось її заповнити – з’ясовувала Олена Квасній.

Олена Квасній

Користуючись такою слушною для творчого розмаху нагодою, українські митці малюють, ліплять, знімають усе, що їм заманеться, не намагаючись наслідувати ні соцарт із його м’язистими бабами, ні європейське мистецтво, стурбоване соціальними проблемами, до яких нашій державі ще далеко.

Демонстрацією перших творчих пошуків у цьому напрямку стала виставка у галереї “RA” з назвою “36,6 градусів”. Така трохи незвична для художніх робіт цифрова назва пояснює тему виставки – здоров’я. Власне, його відсутність. Молода генерація України захиріла і тільки мистецтво може порятувати її від остаточної фізичної і духовної деградації. Так вирішили двоє митців – авторів виставки: молода художниця Соломія Савчук і вже відомий своїми фото-акціями Кирило Проценко.

“Акт оздоровлення” складається з двох частин: відео і фото-картин. Задум пані Соломії дивує своєю, м’яко кажучи, простотою. На цегляній стіні виставкової зали демонструється відео-зображення: боса нога плюскається у воді. Навпроти розставлено кілька стільців, засланих білими простирадлами. Цікаво, що настінний кадр залишається незмінним, хоч, напевно, всі глядачі чекають саме цього. Нога собі плюскається й далі. Третя складова інсталяції, хоч і зримо не присутня, проте є не менш важливою для терапевтичного ефекту. Це музика: спокійна, тиха мелодія, спів пташок, квакання жаб, плюскіт води, що її збурює нога.

Центральним об’єктом все ж залишається нога у воді. Напевно, в цьому жесті прихована якась таїна медицини, невідомі нам гіпнотичні прийоми. Це припущення може підтвердити директор галереї “RA” Андрій Триліський.

Андрій Триліський

У своєму відео Соломія пропонує глядачеві свій варіант емоційного відпочинку. На презентації виставки декілька глядачів навіть заснули. Я думаю, що це ще раз підкреслює силу мистецтва. На фотографіях Кирила ми бачимо його сприйняття шести складових здоров’я: психічного, емоційного, духовного, соціального, особистого та фізичного, підкреслені кольором та жестом. А взагалі мета проекту – не лікувати, а спроба показати людям, особливо молодим, напрямки, необхідні для самооздоровлення.

Олена Квасній

Щодо способів самооздоровлення, пропонованих Кирилом Проценком, треба відзначити, принаймні, що це досить нетрадиційна медицина. На фото жінка у білому халаті схилилася над аптечкою. Вона то складає руки у молитві, то тримається за серце, то демонструє схований за халатом біцепс. Такі жести, у розумінні митця, символізують здорові емоції. Цілісності роботам додає здорове почуття гумору автора, здорова іронія, а може й цинізм. Залишається побажати нашим митцям здоров’я, і щоб температура їхнього творчого натхнення не сягала вище, ніж 36, 6 градусів за Цельсієм. Олена Квасній з Києва, для “Радіо Свобода”.

Павло Вольвач

Проблема успішності – одне з проклятих питань для українського письменника. Що таке бестселер, як його написати, в умовах, коли нашого літератора читають переважно родичі і знайомі? Нещодавно київське культурне середовище мало нагоду повернутися до обговорення цієї актуальної і набридлої теми. Що це була за нагода, знає Тарас Антипович.

Тарас Антипович

До української столиці заїхав Ілья Стогoff, російський журналіст і прозаїк, автор книг “Мачо нє плачут”, “mASIAfucker” “1000000 Евро” тощо. Зустріч із читачами й пресою почалася з фуршету, від чого бібліофіли пройнялися ще більшою шаною до популярного письменника. Стогoff презентував саундтрек до роману “Мачо…”. У новизні підходу йому не відмовиш: досі ми чули лише саундтреки до фільмів.

Мета зустрічі полягала в спілкуванні з читачами. Причому на запитання, типу “Чим ти голиш свій череп?” письменник відповідав охочіше, ніж на розумування критиків. Копирсатись у проблемах літератури Стогoffу виявилося не до снаги і він дистанціювався від обтяжливого інтелектуалізму:

Стогoff

Знаете, я боюсь, что вы принимаете меня не за того, кем я являюсь. То есть, я - не очень образованный парень. Я боюсь, что не смогу поддержать беседу на столь высоком уровне…

Тарас Антипович

Чим же підчепив “нє очєнь образований парєнь” мільйони читачів у Росії й за її межами? Як на мене, просто зручною формою порожнечі. Із бестселера “Мачо нє плачут” облітає фігове листя журналістських дотепів, відкриваючи врешті-решт істину - автор насправді не лише голомозий – він голий, не спроможний вкласти у письмо будь-яку ідею. Але маючи добрий кон’юнктурний нюх, вправно тасує ті ж таки три кити популярної прози: алкоголь, еротику і кримінал. А щоби ці інгредієнти не пахли, як у зовсім попсових авторів, у тексті розсипано прянощі матюкливого стилю, субкультурний чорний гумор, наркотичний екстрім клубних вечірок, особливості національного орального сексу. В результаті літературний скандаліст нібито стоїть вище від простого глянцевого примітиву, хоча насправді вростає в нього всіма кінцівками. Проза Стогoffа – жовта, як жовтими бувають газети. Проза Стогoffа – це чистий заробіток, який поки що не снився нашим літераторам. Наприклад, на гроші від свого “Мачо…” автор безтурботно живе вже третій рік.

Стогoff

Я думаю, в том, что конъюнктура правит бал, в том числе и моя личная заслуга. Потому что разговоры о том, что некий Икс – хороший писатель, но вот книжки у него не продаются, а вообще-то писатель он хороший, через сотни лет потомки оценят его творчество - для меня это абсолютно пустой звук. Хороший писатель – это тот, кто продает хорошее количество книжек.

Тарас Антипович

У прозі Стогoffа знаходять підозрілі паралелі з неймовірною кількістю авторів: від Вєні Єрофєєва і Довлатова до Буковскі, Уельбека, Велша, Бегбедера, Муракамі і навіть Хемінгуея з Ремарком. Напевно, Ілля Стогoff рівняє душевні струни на той же камертон втраченості поколінь і деградації людини як виду. Але грає на цих струнах не більше трьох дворових акордів – щоб не розлякати публіку, яка в його романах шукає передусім знайомі ситуації з молодечих походеньок. У кожному разі, жоден україномовний письменник іще не навчився так успішно “тулити” літературне “фуфло”. Не зрозуміло тільки одне: виграли ми від цього чи програли? Тарас Антипович для “Радіо Свобода” з Києва.

Павло Вольвач

Успішність, говорячи по вченому, поняття амбівалентне. Отож, будемо сподіватися, що спізнають її повною мірою і українські літератори. Водночас не переносячи на масні чорноземи кволі літературні злаки “срєднєрусскіх суглінков”. Одне слово, як говорять у відомій рекламі, “щоб стояв у кожній хаті!” Я ж прощаюся з вами і нагадую, що в ефірі звучав радіожурнал “Віта Нова”, його підготував і провів я, ведучий Павло Вольвач. Зустрінемось! Говорить ”Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG