Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 01:02

“Споконвіку було Слово”


Василь Зілгалов “Споконвіку було Слово”

Прага, 27 вересня 2003 року.

Василь Зілгалов

Говорить радіо “Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Міхал Шульц.

Сьогодні в нашій програмі ми продовжуємо розповідати про релігійне життя в Україні. Нині представники більшості релігійних конфесій активно обговорюють проект закону України про свободу совісті та релігійних організацій. В Харкові збунтувався монастир. Неспокійне життя мирян України: чи відповідає воно святим Христовим істинам? Про це судити не нам. Ми лише переповідаємо те, що нам вдалося дізнатися з різних, часто зовсім протилежних джерел.

Позавчора в Києві відбулася прес-конференція, присвячена законопроектові про внесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. В її роботі взяли участь як світські, так і духовні особи, зокрема: голова Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності Лесь Танюк, директор Інституту релігійної свободи Олександр Заєць, прес-секретар Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату Ігумен Євстратій, референт бюро Української Греко-Католицької Церкви в Києві священик Роман Небожук, представники деяких інших церков.

До проведення прес-конференції її учасників спонукала низка проблемних питань, які містить згаданий законопроект. Його розгляд у Верховній Раді запланований на 30 вересня.

Думки учасників прес-конференції збирав наш київський колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” був ухвалений в 1991 році. За цей час збігло чимало води, була прийнята Конституція України. Тому практично всі зацікавлені сторони погоджуються з необхідністю внесення змін до цього документа.

Розходження починаються одразу, як тільки мова заходить про суть змін. Процитую уривки звернення низки керівників українських церков до Парламентської Асамблеї Ради Європи від 22 вересня цього року:

“Цей проект уважно аналізувався як релігійними, так і світськими юридичними і правозахисними організаціями, які дійшли висновку, що низка його положень сприятимуть зменшенню релігійної свободи і є неприйнятними... Наші Церкви занепокоєні тим, що пропонується розширити повноваження центрального органу виконавчої влади у справах релігій...

Під час попереднього розгляду законопроекту у Верховній Раді України 12 вересня 2003 року виявилося, що основною парламентською силою, яка вимагає його прийняття, є фракція Комуністичної партії України, яка тісно співпрацює з Українською Православною Церквою Московського Патріархату.

Наше занепокоєння викликає той факт, що в офіційних листах на ім’я керівників Верховної Ради й Уряду України глава УПЦ Московського Патріархату вимагає внести до Закону положення про особливий статус його конфесії, і під час розгляду таке положення на вимогу фракції КПУ дійсно може бути внесене”.

Нагадаю, що це були уривки звернення низки керівників українських церков до Парламентської Асамблеї Ради Європи від 22 вересня цього року, підписаного Патріархом Філаретом, кардиналами Любомиром Гузарем та Мар’яном Яворським, керівниками деяких інших церков.

На прес-конференції народний депутат України Лесь Танюк повідомив про спільне засідання трьох парламентських комітетів – з питань культури та духовності, з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, з питань європейської інтеграції, яке відбулося 18 вересня на доручення голови Верховної Ради України Володимира Литвина.

Процитую уривок зі спільного рішення парламентарів: “...вилучення норм з нині діючої редакції щодо заборони релігійним організаціям брати участь в діяльності політичних партій і надавати їм фінансову підтримку, висувати кандидатів до органів державної влади, вести агітацію і фінансувати їх виборчі кампанії втягує релігійні організації у вир передвиборчої боротьби”.

Про ще одне проблемне місце законопроекту говорить голова Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності Лесь Танюк.

Лесь Танюк

Цей закон конфліктує з засадами ПАРЕ: там говориться про реституцію, а тут говориться про передання, себто приміщення культових споруд можуть не їхнім власникам повертатися, а хто кому хоче.

Тарас Марусик

Лесь Танюк висловив також подив, чому Кабінет Міністрів і Держкомрелігій не прислухався до аргументів Міністерства юстиції України, адже перед тим, як подавати законопроект на розгляд Верховної Ради, має бути вироблена єдина узгоджена позиція уряду.

А ось що сказав про запропоновані зміни до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” директор Інституту релігійної свободи Олександр Заєць.

Олександр Заєць

З самого початку позиція Інституту релігійної свободи не базувалася на тому, щоб надавати перевагу якісь окремій конфесії. Ми виступали і виступаємо проти цього законопроекту, тому що в цьому законопроекті є речі, які не відповідають Конституції України.

Інше – це вимоги Ради Європи. Вони загально стосуються двох речей. Перше – це реституція колишньої церковної власності. Якщо ми подивимося на законопроект, який запропонований Держкомрелігій України, він дещо покращує ситуацію, але все ж таки ці норми носять такий не загальний, конкретний характер, немає чіткого механізму реституції церковної власності. І також немає фінансово-економічного обґрунтування – скільки це коштуватиме державі?

Я читав пояснювальну записку Держкомрелігій України, і там написано, що реалізація цього законопроекту не потребує додаткових витрат із державного бюджету.

Але ми з вами розуміємо, що якщо сьогодні є споруда в якій знаходиться чи то військові комісаріати, чи то архіви, чи то ще щось, то для цього потрібні будуть кошти, щоб ці питання вирішити.

Інше – що стосується спрощеного порядку реєстрації релігійних організацій. Я скажу так, що те, що пропонує Держкомрелігій України, також носить загальний характер. На мій погляд, вони ускладнюють ситуацію всупереч вимогам Ради Європи №190 висновок. По-друге, що розглядається у цьому законопроекті, то це невідповідальність влади за свої дії.

Зараз є багато прикладів в різних регіонах України, що релігійні громади різних конфесій намагаються отримати статус юридичної особи. В залежності від певних конфесійних чи політичних вподобань є факти, коли реєстрація статутів релігійних громад затягується на місяці і навіть на роки. Ніхто за це не несе відповідальність. Тобто і цього механізму, на жаль, не передбачено в законопроекті.

Тарас Марусик

Говорив директор Інституту релігійної свободи Олександр Заєць.

А тепер – слово представникам церков. Позицію Української Греко-Католицької Церкви озвучує священик Роман Небожук.

Роман Небожук

Ми вважаємо, що цей закон, по-перше, обмежує права і свободи самих релігійних організацій. Відповідно, він обмежує права і свободи окремих віруючих і громадян України. По-третє, цей закон не сприймається більшістю релігійних конфесій в Україні.

Тому, ми вважаємо, що його потрібно відхилити. А розпочати з того, щоб розробити концепцію державно-церковних відносин, де розробити цілісну філософію взаємовідносин таких двох складних суспільних організмів, якими є церква і держава з тим, щоб ці відносини набули справді паритетного характеру, рівноправного, щоб церква перестала бути об’єктом, щоб її використовувати, чинити на неї вплив і т.д. І щоб церква справді стала душею суспільства і мала можливість підвищувати і духовність, і мораль, якої так потребує нинішня Україна.

Тарас Марусик

Говорив референт бюро Української Греко-Католицької Церкви в Києві священик Роман Небожук.

Найбільш критичним щодо законопроекту був прес-секретар Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату Ігумен Євстратій.

Ігумен Євстратій

В цьому законопроекті нас не влаштовує те, що в ньому закладається право юридичної особи для цілої церкви. Таким чином церква стає в підпорядковане відношення до держави, і ті закони, які регулюють існування всіх юридичних осіб, будуть розповсюджуватися і на церкву. А це робить церкву подібну до громадських організацій, політичних партій, акціонерних товариств, хоча церква в суспільстві безперечно займає особливе положення.

Також нас не влаштовує і те, що розширюється повноваження державних органів і органів виконавчої влади у сфері релігії. Тоді, як у всьому світі втручання у повноваження держави у сфері релігії якомога звужуються, а в нас чомусь пропонують це розширювати, тим більше, що це нас непокоїть через наближення президентської кампанії і можливості бажання певних осіб через вплив державної влади вплинути на позицію церков в тих чи інших питаннях.

Ми маємо приклад того, як прокуратура очолювана кандидатом в депутати за списком КПУ паном Потебеньком минулого року перед виборами внесла протест на реєстрацію Київського Патріархату. Таким чином склалася така гостра ситуація, і почалося обговорення того, що нібито Київський Патріархат знімуть з реєстрації, як буде далі.

Ми в цьому вбачаємо саме бажання вплинути на позицію Київського Патріархату перед виборами. Тому не хотілося б, щоб така ситуація до певної міри повторилася.

Тарас Марусик

Ігумен Євстратій наголосив на ще одній больовій точці законопроекту – надання церквам прав юридичної особи.

Ігумен Євстратій

Право юридичної особи надасть право і судитися не з конкретною релігійною організацією, а з цілою церквою. Цього права домагається Українська Православна Церква Московського Патріархату. Вони дуже хочуть судитися і через суд у Київського Патріархату відібрати всі храми, все майно. Ми отримаємо ту ситуацію, яка була в Західній Україні 10-12 років тому: коли люди будуть за свій храм, за свою святиню стояти на смерть.

Чи потрібно Україні в світлі і так не досить стабільної політичної ситуації, щоб ще зірвати і релігійне суспільство, і ту більш-менш стабільну ситуацію, яка за останні часи викристалізувалася, і релігійне становище все ж таки пом’якшилося в порівнянні з тими протистоянні, які були ще 5-6 років тому?

Тарас Марусик

Якщо Українська Православна Церква Московського Патріархату так прагне судитися, то одне з двох: або вона переконана в своїй правоті, або переконана в тому, що суд ухвалить таке рішення, як потрібно.

Ось що з приводу цієї логічної побудови сказав Ігумен Євстратій:

Ігумен Євстратій

Я думаю, що не секрет, що судова система в Україні настільки ще недосконала і залежна, щоб не бути під впливом із зовні. Тому, я думаю, що якраз на той вплив, який має УПЦ МП на певних державних чинників, вона і хоче використати, поки є ще така можливість, щоб судитися і відібрати те, що їй не належало і ніколи належати не повинно. Крім того, що вона вже отримала, вона хоче закріпити все.

Це не є позиція, що вони переконані в своїй правоті (зрозуміло, що вони переконані в своїй правоті, але це не є насправді так, що вони мають право на це майно, на ці споруди, на храми), а їхнє бажання насправді підстьобується тим, що вони бачать, що в українському суспільстві відбуваються політичні зміни, що позиції навіть окремих політиків змінюються: від прихильності абсолютної до Московського Патріархату все-таки дрейфує в бік нейтральності і розуміння більш повної релігійної ситуації.

Тому, я думаю, вони так поспішають, щоб відірвати від української церкви якомога найбільше того, чого їй не повинно належати.

Тарас Марусик

Це була думка прес-секретаря Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату ігумена Євстратія.

Василь Зілгалов

Досить дивний, незвичайний релігійний конфлікт виник у Свято-Покровському монастирі, що у Харкові. Настоятель монастиря архімандрит Севастьян та 10 монахів, звинувативши головних харківських архієреїв у не канонічності, зникли з монастиря. Шукати монахів почали прихожани-жінки, які часто відвідують монастир.

Детальніше про цю подію розповідає Вікторія Маренич з Харкова.

Вікторія Маренич

Кілька днів тому винник конфлікт між настоятелем Свято-Покровського монастиря архімандритом Севастьяном та митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом.

За словами харківських архієреїв, архімандрит Севастьян закликав прихожан відмовлятися від ідентифікаційних номерів, звинувачував головних харківських архієреїв у не канонічності. За їх же словами, митрополит Никодим закликав бунтівників до письмового покаяння і повернення до своїх справ.

Проте наступного дня архімандрит Севастьян і 10 монахів, що підтримували його, з монастиря зникли. Першими на сполох почали бити прихожанки-жінки, які не побачили архімандрита Севастьяна на службі. У своїх пошуках вони звернулися до Почаївської лаври.

Прихожанка

Я запитала: “Харківський архімандрит Севастьян у вас?” Мені відповіли: “Ні! Але є інформація, що за вказівкою вашого Никодима, архімандрита Севастьяна з монахами заарештовано.

Вікторія Маренич

Цю інформацію спростовує виконуючий обов’язки архімандрита Свято-Покровського монастиря Онуфрій. Він пояснює це тим, що митрополит Никодим зараз відсутній у Харкові.

В.о. архімандрита Свято-Покровського монастиря Онуфрій

Офіційно заявляю, що ми робили запит до “Укрзалізниці”. Він знаходиться у Миргороді – відпочиває. А де брати? Куди вони поїхали? Ніхто не знає.

Вікторія Маренич

Прихожани, які хотіли більше дізнатися про долю монахів, на територію єпархії не впустили семінаристи. Проте знайшлися свідки, які бачили, як монахів вивозили з території монастиря в міліцейських авто.

За роз’ясненнями я звернулася до Анатолія Сліпченка, начальника УМВС України в Харківській області.

Анатолій Сліпченко

Ситуація дійсно під нашим контролем. Мене інформували про цей інцидент. І присутність, і дії міліції там були необхідні. Скарг на неправомірність дій співробітників міліції не надійшло.

Вікторія Маренич

Де знаходяться монахи? Чи повернуться вони до монастиря? На ці запитання мені ніхто не дав відповіді.

Нагадаю, що 2 роки тому тодішнього настоятеля Свято-Покровського монастиря архімандрита Віталія було знято з посади і позбавлено сана через причини, які були відомі лише митрополиту Харківському і Богодухівському Никодиму.

Василь Зілгалов

Про ситуацію, яка склалася у Харкові, розповідає Ніна Шевченко, член парафії Свято-Покровського монастиря. З нею розмовляв наш київський колега Віталій Пономарьов.

Ніна Шевченко

За два дні було зібрано 3 тисячі 188 підписів на захист братії Свято-Покровського монастиря на 146 аркушах. Це прохання з підписами було представлене високопреосвященнішому Никодиму - митрополиту Харківському і Богодухівському, священно-архімандриту Свято-Покровського чоловічого монастиря міста Харкова і блаженнішому Володимиру - митрополиту Київському і всієї України.

Ми там були – делегація з тринадцяти осіб, – 23 вересня. Розмовляли ми безпосередньо з владикою Митрофаном – вікарієм митрополита Володимира, керуючим справами Української Православної Церкви.

Він нас уважно вислухав і пообіцяв розібратися. І 23-го числа, поки ми були у Києві, тут відбулася у нас у Харкові прес-конференція, у Харківській єпархії. На конференції був присутній митрополит Никодим, новий намісник Свято-Покровського монастиря архімандрит Онуфрій. Головним питанням на цій прес-конференції було: з якої причини залишила монашествуюча братія святу обитель, яку вони зводили своїми руками, це ми самі бачили – парафіяни, які приходили і допомагали їм. Вранці молитви, потім праця, потім знову служби, – і ось так цілими днями. Але відповіді, звичайно, ми зрозумілої так і не отримали. Нас ще і звинуватили в тому, що ми фанатики, і що отець Севастьян заступив нам Бога.

І люди, коли було зачитане – у неділю, це на свято Пресвятої Богородиці, – було звернення, що ось монашествуюча братія просто залишила монастир, і сказали, що вони у забороні, то люди, звичайно, виходили, і забороняли їм, казали: ви не ставте підпис під цим-от нашим проханням, – то люди виходили, самі підходили, знаходили нас і казали: “Давайте ми підпишемося, не може такого бути”. Люди, які ходили на служби, і які бачили, як браття молилися. А зараз у результаті люди заходять, виходять і плачуть. Кажуть: залишилися тільки голі стіни, благодать зникла.

Я просто як парафіянка розумію, що в кожного з нас – своя правда, а істину знає тільки один Бог. І просто мені хотілося б, щоб шановні священики, які стоять на чолі усього цього, щоб вони все-таки думали про те, що кожному з нас доведеться стояти на Страшному Суді, і Бог з нас спитає за все те, що відбувається. Бо люди просто у розгубленості.

Ось я збирала підписи, і підходили до мене молоді жінки, що найдивніше, і вони просто у розгубленості: я, говорить, хотіла прийти до монастиря, причаститися, сьогодні таке свято, і я, каже, почула це звернення, яке було зачитане, і я, каже, просто пішла, я, каже, навіть до хреста не підійшла. І дуже багато так підходили і казали. А ніхто зрозумілої відповіді не дає. За ослушання – і все.

Але ми розуміємо, що якщо таке трапилося у такому великому Харкові, де один тільки монастир діючий, і людей було дуже багато, і ходило дуже багато. А зараз там пусто, просто порожньо.

Коли від’їздила братія, це все відбувалося на наших очах. А чутки ходять, що їх міліцією виганяли. Ні. Вони роздали свої ікони, книги і пішли, їх навіть не нагодували. Тобто, запечатали трапезну після служби. Коли вони ж усе це, службу проводять не ївши, і просто боляче було на них дивитися. Ну, ми стояли усі і плакали. Не те що плакали, а ридали. Від безсилля і від нерозуміння того, що відбувається, просто хотілося кричати на цілий світ. Оце був мій особисто стан душі.

Василь Зілгалов

Ми хотіли попросити прокоментувати цю подію митрополита Харківського і Богодухівського Никодима, проте владика був зайнятий. Відтак, позицію Харківської єпархії з цього питання висловив її секретар священик Тарасій Войтенко.

Тарасій Войтенко

Та ситуація, яка мала місце на початку тижня у Свято-Покровському монастирі, обумовлена наступними фактами. Братія Свято-Покровського монастиря міста Харкова, який знаходиться у центрі міста, саме на території Харківського єпархіального управління, звинуватила владику Никодима – митрополита Харківського і Богодухівського (тобто правлячого єпископа Харківської єпархії) в єресі, в екуменізмі і в різних, в усіх, як мовиться, смертних гріхах, ультимативно подавши йому прохання на вихід з монастиря. Хоча, за великим рахунком, подібні звинувачення, тим більше на адресу єпископа, має право висловлювати тільки Собор архієреїв, тобто Собор помісної православної церкви.

Незважаючи на умовляння з боку владики Никодима та єпархіальної Ради, незважаючи на те, що намагалися закликати їх до розсудливості і щоб не здійснювали якихось, таких от скороспішних вчинків, братія монастиря ультимативно залишила Свято-Покровський чоловічий монастир, винайнявши таксі, вивізши свої речі, виїхала собі геть. На цей час ні єпархія, ані єпархіальна влада не знають, де перебувають ці ченці, що, за великим рахунком, утекли.

У відповідності до правил та канонів Церкви, ті священнослужителі монастиря, які самовільно таким от чином залишили монастир, були заборонені у священослужінні, а послушники, що не мають сану, були відлучені від прийняття святих Христових тайн аж до їхнього покаяння.

Необхідно зазначити, що як митрополит Харківський і Богодухівський Никодим, так і вся єпархія чекають все-таки каяття цих ченців та послушників і сподіваються, що, якщо таке покаяння буде ними принесене, то двері монастиря для них відкриються. Про місцеперебування архімандрита Севастьяна разом із братією, – такою інформацією ми не володіємо.

Василь Зілгалов

Миряни-вірники Свято-Покровського монастиря Харківської єпархії УПЦ МП звернулися до митрополита Харківського і Богодухівського Никодима та митрополита Сабодана у Києві. Ми пропонуємо вам текст цього Звернення, яке переклав з російської мови Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

“Ми, вірні Української Православної Церкви Московського Патріархату, парафіяни Свято-Покровського монастиря і парафіяльних храмів, приголомшені і стривожені подіями, що відбуваються у Свято-Покровському монастирі Харківської єпархії, результатом яких стало запустіння цієї святої обителі. Парафіяни стали свідками вимушеного відходу братії з монастиря. Ми тривожимося за долю братії та майбутнє монастиря, який був для нас місцем розради, безперервної молитви, індивідуальної сповіді.

Безмежно надихала працелюбність братії, яка власними руками відродила та облаштувала обитель, де ми, парафіяни, з радістю могли попрацювати на славу Божу і для спасіння душі. Дивлячись на чернече благочестя, все більше людей звернулося до віри, особливо молоді. Чернецтво для нас – оплот православ’я та світло віри.

Звернення єпархіального архієрея, яке зачитувалося на службах у храмах, не тільки не внесло ясності, а навпаки, викликало ще більші здивування та зневіру. Люди плачуть та запитують, де ж істина і правда. Парафіяни не вірять у те, що ченці кинули відроджену їхньою працею святу обитель самі, без примусу і тиску. Тим більше, що у Харківській єпархії це єдиний діючий монастир із щоденними службами за монастирським статутом, із читанням невсипної Псалтирі, із читанням Акафіста.

Ми не віримо у звинувачення проти всіма нами любимого архімандрита Севастьяна і братії. Неприпустимий наклеп на доброго пастиря, який покладає душу свою за овець Христової отари.

Всерйоз переймаючись збереженням авторитету православної Церкви у цей богоборчий час і перебуваючи у тяжкій душевній розгубленості, смутку, відчаї, ми просимо Вашого втручання, оскільки, тільки уповаючи на Вашу мудрість і Вашу любов, ми сподіваємося знову набути обитель, що стала для нас рідною, очікуємо повернення ченців і відновлення монастирської молитви, чого прагнемо від усього серця.

Просячи благословення та святих молитов, парафіяни Свято-Покровського монастиря і храмів Харківської єпархії”.

Василь Зілгалов

Цьогорічний форум видавців у Львові засвідчив, що книг українською мовою на філософську та релігійну тематику в Україні видається обмаль. Таку літературу можна було знайти на стендах хіба видавництва Українського Католицького університету, “Свічадо” та ще одного-двох видавництв, які діють при монастирях. Втім, нових релігієзнавчих книг на виставкових полицях майже не було: домінували або ж минулорічна, або ж перевидана вдруге-втретє література.



Однак у ці дні у видавництві Українського Католицького університету готується до друку унікальне видання “Митрополит Андрей Шептицький і російські греко-католики". Безсумніву, якби ця книга вийшла напередодні форуму, то заінтригувала б і україномовних, і російськомовних читачів, не кажучи про те, що на таке видання були б численні відгуки Російської Православної Церкви.

Докладніше повідомляє Галина Терещук.

Галина Терещук

Це перший науковий збірник, до якого увійшли унікальні документи, а саме, листи екзарха Російської католицької церкви східного обряду, мученика, отця Леоніда Федорова до митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Блаженним отець Федоров був проголошений Святішим Отцем під час візиту в Україну у Львові. Архівні матеріали, що увійшли до книги, зберігаються у Львівському державному історичному архіві. Упорядники збірника отець російськомовного душпастирства дієцезій Мюнхена, Фрайзинга в Німеччині Георгій Аввакумов та завідувачка сектором релігієзнавства Центрального державного історичного архіву України у Львові Оксана Гайова.

Головним для редакційної групи було представити для читачів документи. Адже книга суто наукова. Звісно, що до неї увійшли переважно листи отця Федорова до митрополита Андрея. Адже листів написаних самим митрополитом у Росію обмаль.

Саме Шептицький клопотав, щоб Рим визнав правомочність РКЦ, а російським екзархом з титулом Апостольського протонотарія було призначено отця Леоніда Федорова. До речі, митрополит домігся того, що у 1937році було розпочато беатифікаційний процес отця Леоніда Федорова, який тривав до 2001 року. Святіший отець проголосив російського екзарха блаженним у Львові.

Нині у Росії свідомо ігнорується українська проблематика, а тема Української Греко-Католицької Церкви висвітлюється лише у негативному контексті. Тому, як зауважив отець Аввакумов, упорядники ставили собі за мету повторно відкрити митрополита Андрея росіянам, який запитував себе, Греко-Католицьку і Католицьку церкви загалом, хто ми такі, які наші завдання, що ми зробимо, щоб привести весь християнський світ до єдності.

Завдяки новому збірнику росіяни зможуть пізнати Українську Греко-Католицьку Церкву, побачити її із листування російського отця і ставлення отця Федорова до митрополита, до українців. У науковий збірник “Митрополит Андрей Шептицький і російські греко-католики,” яка побачить світ уже найближчим часом, увійшла лише частина документів, які зберігаються у фондах митрополита Львівського центрального державного історичного архіву. Тому для багатьох російських релігієзнавців і, особливо, російського духовенства наукова книга, видана в Україні у Львові, стане своєрідним відкриттям. Хоча, можливо, і достатньо неприємним для Російської Православної Церкви.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що її автор та укладач – Василь Зілгалов. Мені допомагав за режисерським пультом Міхал Шульц.

Перш, ніж завершити програму, нагадаємо, що коли Ісуса запитали, котра ж заповідь найбільша і найперша в Законі, то він ясно заявив, що найперша заповідь Божа для людей – люби Бога свого всім своїм серцем, себто всім розумом своїм і всією душею, усім життям своїм, і всією своєю силою, маєтком.

Це найбільша і найкраща заповідь.

А друга заповідь (однакова з нею): люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь закон і пророки стоять.

Це була найсоціальніша наука всіх віків людської історії – любити людину так само, як любиш Господа свого, себто служити народові – то служити Богові.

Христа за його науку розіп’яли, і навіть християнський світ не пішов повно за нею. Церква не знищила рабство, панування, не знищила війн, не могла знищити жорстокості, насильства між людьми. То ж виглядає так, що уроки, мабуть, ще попереду, бо світ так і стоїть на роздоріжжі, як писав український митрополит Іларіон, між кривавим Антихристом і смиренним Ісусом.

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG