Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:26

“Права людини”. 1. Журналісти однієї з керченських газет скаржаться на тиск з боку міського голови. 2. Неповнолітніх дітей незаконно вивозять закордон? Репортаж зі Львова. 3. Загострення мовної проблеми у Луганську.


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Журналісти однієї з керченських газет скаржаться на тиск з боку міського голови. 2. Неповнолітніх дітей незаконно вивозять закордон? Репортаж зі Львова. 3. Загострення мовної проблеми у Луганську.

Київ, 7 жовтня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Вітаю вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі, зокрема, такі теми:

- Журналісти однієї з керченських газет скаржаться на тиск з боку міського голови.

- Неповнолітніх дітей незаконно вивозять закордон? Репортаж зі Львова.

- Загострення мовної проблеми у Луганську.

Журналісти керченської газети “Кєрчь – ето ми” звернулися до кримської влади і громадськості з проханням захистити їх від тиску керченської влади. Ситуацію з’ясовував наш кримський колега Володимир Притула.

Володимир Притула

Головний редактор тижневика “Кєрчь – ето ми” Олександр Ткаченко каже, що непрості стосунки журналістів із міським головою Керчі Олегом Осадчим склалися з перших днів виходу цієї газети у 2001 році. Але серйозний тиск з боку місцевої влади вони відчули торік. Правда, тоді журналістам вдалося відбитися за допомогою колег з інших видань, які активно писали про біди газети “Кєрчь – ето ми”.

Тепер Олександр Ткаченко каже, що стосунки з керченським мером і місцевою владою знову загострилися.

Олександр Ткаченко

Стосунки дуже напружені, тому що ми пишемо правду, і вони із жахом очікують вихід кожного наступного числа газети: які ж їхні таємниці ми там оприлюднимо? Ми вважаємо, що це не просто тиск, це – війна! Справжня війна проти нас: наших інвесторів закидають пляшками із запалювальною сумішшю, наших рекламодавців залякують, залякують розповсюджувачів газети, вилучають газету з продажу.

Інакше кваліфікувати як “військові дії” – я не можу.

Володимир Притула

Заявив головний редактор тижневика “Кєрчь – ето ми” Олександр Ткаченко.

За його словами, після того, як у числі за 2 жовтня був надрукований лист на ім’я кримського прем’єра Сергія Куницина від дітей з Будинку дитячої творчості, який місцеві власті хочуть закрити, мер, начебто, негласно розпорядився вилучити газету з продажу.

Редактор повідомив, що звернувся до Служби безпеки України і Керченської прокуратури з проханням провести відповідне розслідування і захистити журналістів та засновників газети. З подібним проханням він звернувся до Сергія Куницина і до кримської громадськості. У свою чергу, Комітет з моніторингу свободи преси в Криму закликав прокурора Криму Олександра Доброріза взяти ситуацію, що склалася довкола газети “Кєрчь – ето ми”, під власний контроль.

Тим часом мер Керчі Олег Осадчий категорично спростовує повідомлення про його тиск на це видання. У відповідь на звернення Комітету з моніторингу свободи преси в Криму він заявив, що з боку міськвиконкому, управління і служб міської ради Керчі жодних дій, які перешкоджають виходу у світ газети “Кєрчь – ето ми”, немає. Водночас, мер вважає, що перед цією газетою поставлена одна мета – очорнити діяльність керівництва міста і діяльність міського голови особисто. А тому він має намір оскаржити деякі публікації і твердження журналістів тижневика у судовому порядку.

Надія Шерстюк

У кожному районі Львівщини обласна прокуратура виявила численні порушення з боку нотаріусів і суддів під час оформлення виїзних документів на неповнолітніх. Найбільше скарг надходить від чоловіків - батьків дітей. Вони скаржаться на те, що їхні жінки роками перебувають на заробітках закордоном, розлучаються і незаконно забирають дітей.

Тему продовжує наша львівська кореспондентка Галина Терещук.

Галина Терещук

В області порушені 4-и кримінальні справи щодо незаконного вивезення неповнолітніх дітей закордон. Доволі заможний львів’янин залишився в Україні без двох дітей віком 7 та 9 років. Його дружина 3 роки тому виїхала до Італії слідом за товаришкою. Влаштувала своє особисте життя, розлучилася зі своїм чоловіком і приїхала в Україну забрати дітей. Всі документи на вивезення виготовила без відома екс-чоловіка. Відтак сьогодні покинутий львів’янин має плани звернутися до “Інтерполу”, щоб відшукати своїх дітей, яких мати вивезла в Італію без його на то згоди.

“Таких прикладів в області сотні,” – розповіла радіо “Свобода” начальник обласного відділу нагляду за дотримання прав дітей Галина Кіра. На її думку, це порушення прав батьків - при оформленні документів на неповнолітню дитину нотаріально не засвідчують згоду матері та батька на виїзд дитина закордон.

Чоловіки скаржаться у прокуратуру на те, що їх незаконно позбавили права бачити і спілкуватися з дитиною.

За словами Галини Кіри, працівники прокуратури виявили у кожному районі регіону десятки порушень при оформленні документів на дітей. Це роблять посадовці, зрозуміло, за відповідні гроші.

Не так давно 9-річного хлопчика із Червонограда зняли з літака у Мюнхені – він летів у США до батька. Німецькі прикордонники виявили у дитини фальшиву візу на виїзд. Хлопчик, спершу, один приїхав потягом у Київ, а далі сам добрався у Бориспільський аеропорт. Прибув у Мюнхен, але звідти його депортували в Україну.

Як згодом з’ясували слідчі прокуратури, хлопчика у шахтарському містечку виховувала бабуся. Його батько, митець, виїхав у США давно. А потім мама подалася на заробітки у Польщу. З сином спілкувався лише тато, тому і вирішив забрати дитину до Америки.

Втім, документи оформив неналежно. Згідно із Законом України “Про порядок оформлення документів для виїзду громадян України закордон”, має бути проїзний документ дитини, але він, згідно із законом, видається лише тоді, коли є нотаріально підтверджена згода на виїзд дитини обох батьків, незалежно чи вони одружені, чи вони розлучені. Коли дитині виповнилося 10 років справу можна вирішити у суді, запитавши згоду дитини про виїзд.

Втім, доволі часто один із батьків вдається до різних обманів. Наприклад, при оформленні документів підробляється підпис батька чи матері, надається старий паспорт і т.і. Так у Червонограді порушена кримінальна справа щодо нотаріуса, який займався незаконним оформленням документів на виїзд дітей чи продажем квартир, які належали неповнолітнім.

Щоб, бодай, якось зменшити чисельність незаконної еміграції дітей, відтепер оформлення документів здійснюватиметься більш ретельно.

Однак наразі відомо, що найбільш дієвою силою, щоб обійти закон, є гроші.

Надія Шерстюк

Вже більше року у Луганську триває безпрецедентний судовий процес. Луганчанин Сергій Мельничук подав позов на чиновників міськради, які на його думку, порушили закон. На своє письмове звернення до працівників міської ради, написане державною мовою, пан Мельничук одержав відповідь російською. Міський суд не задовольнив його позов, і Сергій Мельничук звернувся до Луганського апеляційного суду.

Василь Соколенко – у розвиток теми.

Василь Соколенко

За рік відбулося декілька засідань районного суду. Двічі судді ухвалювали рішення, відмовляючи Сергію Мельничуку у задоволені його позову. Двічі ухвалював своє рішення і Луганський апеляційний суд. На першому засіданні він визнав, що чиновники все-таки зобов’язані користуватися українською мовою у своїй роботі. А на другому – судді чомусь відмовилися задовольнити його скаргу, у якій він наполягав, щоб проти працівників виконкому Луганської міської ради порушили карну справу.

В інтерв’ю для радіо “Свобода” С.Мельничук заявив наступне:

Сергій Мельничук

Я планую звернутися з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

Василь Соколенко

Вимогу С.Мельничука підтримали громадські організації Луганська і звернулися до Генерального прокурора України. У відкритому листі вони заявили про мовну дискримінацію українців вже з боку міської прокуратури.

Відповідь на цей лист чомусь дала прокуратура Луганської області. Цитую: “Звернення щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб виконавчого комітету Луганської міської ради та з інших питань, адресовані до Генеральної прокуратури України, прокуратурою області розглянуто”.

Підстав для вживання заходів прокурорського реагування, як зазначається у відповіді, стосовно прокурора міста Луганська Ногіна не вбачається.

Сергій Мельничук

Я одержав відповідь на звернення громадських організацій до Генерального прокурора України про порушення “Закону про мову” прокурором міста Луганська Миколою Ногіним. У цьому зверненні згадується про другорядні причини, а основна причина, з якою звернулися громадські організації до Генерального прокурора, оминаються. Так не згадується про те, що прокурор Ногін відмовився спілкуватися з делегатами громадських організацій державною українською мовою. Це основна причина, з якою громадські організації звернулися до Генерального прокурора.

У зверненні зазначалося, що лише за сприяння і потурання працівників прокуратури можлива така тотальна дискримінація українців за мовною ознакою у місті Луганську.

Надія Шерстюк

І на закінчення програми - іронічний погляд на права людини від нашого київського автора, письменника Олександра Ірванця. Він розмірковує про конституційне право на таємність листування та зміну поглядів на цю таємність.

Олександр Ірванець

Останнім часом засоби масової інформації (особливо російські електронні) посилено обговорювали нові тенденції в контролі за поширенням інформації. Йдеться про відслідковування текстових повідомлень (так званих "ес-ем-есів"), що їх можуть надсилати один одному власники мобільних телефонів.

Органи безпеки нарешті отримали дозвіл на відстеження й ознайомлення з текстами цих повідомлень на предмет наявності у них слів, що можуть виказати терористичні наміри. Очевидно, росіяни щиро вірять, ніби один терорист писатиме на мобільний телефон іншому прямим текстом: "Ахмеде, бери бомбу, наводь годинниковий механізм і клади її перед входом до будинку президента".

Тоді на слова "бомба" й "президент" мусять зреагувати пильні оператори й повідомити куди слід.

В цьому плані наша країна все ще є взірцем демократії. І справа не в тому, що наші "ес-ем-еси" ніхто не перечитує, окрім їхніх відправника й отримувача. В електронних поштових скриньках ніхто, крім їхніх користувачів, пошти не переглядає - це також очевидна істина для такої демократичної держави, якою є Україна.

Правда, нещодавно, відсилаючи маленьку бандероль з Київської головпошти, автор цих рядків зачепився оком за табличку з написом, який неприємно вразив: "Поштові відправлення приймаються тільки у відкритому вигляді".

Але після 11 вересня дві тисячі першого, після конвертів з білим порошком, яких, здається, було чимало розіслано в різноманітні адреси, таке оголошення можна пояснити надмірною турботою про безпеку. І ще - повною відсутністю розуміння приватності чужого життя.

Німець, француз чи англієць навіть не збагнуть подібної вимоги. Вони не запитуватимуть, чому мають пред''являти вміст своїх поштових відправлень, ні. Вони навіть думки такої не припускають. Просто, людина має право нікому не показувати, що саме вона надсилає у пакунку. Це звично і звичайно десь там, але не у нас.

Втім, зараз я хотів би використати трибуну радіо "Свобода" не зовсім за призначенням і повідомити компетентним органам, що упродовж останніх років у нашій державі з''явився цілком автономний і паралельний вид подібного сервісу. На вокзалах і автобусних станціях тепер часто можна почути оголошення про експрес-послуги.

Суть цих послуг максимально проста: за невелику суму в три-п''ять гривень ви маєте змогу передати пакунка в будь-який населений пункт України, куди прямує транспортний засіб (потяг чи автобус-маршрутка відповідно). Автотранспортом - швидше, залізницею - повільніше, але за кілька годин, менше як за добу ваш пакунок буде доправлено і вручено отримувачеві.

Оскільки скасувати цю послугу буде не так то й легко, органи безпеки можуть значно розширити свій штат, ввівши у ньому посади контролерів ще й цієї пошти. В одному кілограмовому пакунку навіть на папері можна передати бозна скільки інформації, а що вже казати, коли це буде коробка з комп''ютерними дискетами. Так і уявляється ввічливий службовець в цивільному і з ноут-буком під пахвою, який на кінцевій станції просить отримувача пред''явити відправлення для контролю і з розумним виразом обличчя впихає пластикові кружечки в дисковод.

Втім, це, здається, станеться ще не скоро. Тож геть і-мейли з ес-ем-есами, гайда на автовокзал! Маршрутка, звісно, це не космічний супутник, проте існує певність, що ваше послання досягне адресата, ніким не прочитане. І за кого тоді віддадуть свої голоси на майбутніх президентських виборах відправники й отримувачі, як не за теперішнього міністра транспорту, скажіть, будь ласка! Якщо він, звичайно, не забуде виставити свою кандидатуру.

Надія Шерстюк

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG