Доступність посилання

ТОП новини

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 9 жовтня 2003 року.

Андрій Охрімович

На лірики блакитних жорнах Помел маніжности і сну. А довкруги чорніє чорна Земля, що мріє про весну.

Затям: у будні твердо-сірі Завзятим підеш юнаком У безвість днів, де люто шкірить Вовчиця зуби. Твій пролом

Чіткіший буде від сонета І більш незрушний від октав. Не букв рядки, а кулеметом Ряди ворожих трупів став.

19.7.44.


Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...

…передчуття, що цього майбутнього йому не побачити, невідворотно заступає місце поривам юності і примушує роззиратися довкола. Саме тоді з’являються, без перебільшення, поетичні шедеври Мирослава Кушніра. Ця поезія на межі знищення лірики суворістю, непоетичністю життя, на межі переходу людини у звіра, життя - у смерть. Це послання романтика перед остаточною відмовою від літературної романтичності на користь “книги бою”.

(Віктор Неборак з передмови до видання “Слова із книги бою”).

Видання, не що інше, як вірші вояка УПА Мирослава Кушніра, який у сорок четвертому році підірвав себе гранатою у бункері. Вчинок цей уже сам по собі – література. Люди з університетською освітою подібні пригоди називають “поезією чину”. Сусіди називають це бандитизмом. Але то їх проблеми. Чечня, Україна від сорок першого до п’ятдесят третього. Це - їх проблеми. Україна поточного часу – це теж їх проблеми. І вони так чи інакше намагаються їх вирішувати.

Може трапитись так, що деталі пригоди дехто з нас смоктатиме десь біля Магадану або ж Колими. Як назвуть корабель – так він і поїде. Наприклад, ЄЕП чи будь яка інша форма рабства. Мирослав Кушнір та його соратники натискали гашетку. І то була поезія.

Словом, ви вже знаєте про що йтиметься. Модератор - Ганна Стеців. Текстмейкер – Віктор Недоступ. Автор – Андрій Охрімович. На запитання автора відповідає багатолітній політв’язень, поет і філософ Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Дехто схильний ділити поезію на справжню і несправжню. Дуже важко поставити межу і дуже важко сказати, яка поезія по-справжньому впливає, а яка не впливає. Я собі думав над поезією мого дитинства - пісні боротьби. Кожен має свою улюблену пісню. І для цілого покоління пісні боротьби, які народжувалися в УПА, були справжніми піснями. Вони мали найбільше слухачів і найбільший вплив. Їх складали поети, які не збиралися видавати збірок, а просто вони тим жили. Ті слова, я думаю, що навіть для вишуканого вуха звучали щиро. То в поезії фактично головне.

Нещодавно я перегортав збірки тих часів. Відоме таке ім’я, як Боєслав. А мені відомі імена людей, які я знав. Скажімо, Красівський складав невольничі плачі в тюрмі, але він же був людиною всього покоління.

Андрій Охрімович

Наскільки я пам’ятаю, Красівський був в УПА. Чи в підпіллі?

Євген Сверстюк

Красівський був зі своїми братами, їм допомагав і навіть був ранений. Але він з усмішкою ставився до такого упівця як він. Він дуже вимогливий чоловік. Я маю на увазі, що він був заангажований духовно. Ті пісні, які він складав в тюрмі, - це були пісні учасника УПА, пісні в’язня.

У Львові є така поетка Євгенія Лещук, яка складає вірші ще з дитинства. І тільки в умовах свободи в неї з’явилася можливість ті вірші друкувати. Вона - член Спілки письменників, але я не думаю, що письменники вважають її поетесою такою, як вони. А вона у свою чергу не вважає їх справжніми. Вона має якусь рацію в тому розумінні, що вона має якусь аудиторію, яка зачаровано досі слухає її.

“Вдарили дзвони в Волині народу світів, наче море, за три століття аж нині пам’ятник знявся угору. І рожа, що кольору крові, промінням уся засіяла, вклонилася Богунові і його слід цілувала.”

Ганна Стеців

Питання вибору є чи не основним у поезії Мирослава Кушніра. У ній більше етичного, ніж естетичного, багато повчань і самоповчань, чітко розмежоване добро (майбутня вільна Україна, боротьба, рух, становлення, відданість, кохання, дружба, вірність ідеї…) і зло (рабство, зрадництво, пасивність, міщанство, ворожість до України…).

Врешті-решт це і найголовніший, остаточний вибір – між словом і вчинком, який і було зроблено Мирославом на користь вчинку…

Євген Сверстюк

Це щиро написано. Людина тим живе й людина живе цим ночами. Як писав Володимир Косовський: “Дума денна і нічна”. В.Косовський – це моя пригода цікава. Я мав виступ у Фастові, і з’явилося таке місцеве світило, яке привернуло увагу тим, що був старший, дуже стриманий і дуже інтелігентний чоловік, в акуратно випрасуваних старих штанах, і акуратно начищених старих черевиках. Я собі став щось уявляти, що це буде зі сцени, а потім я великими очима дивлюся і бачу, що це страшенно талановитий чоловік, який читає такі прості речі, що навіть поет, який видавав багато збірок, й не напише. Ну, наприклад:

“Все родиться, цвіте і відцвітає, і кожен буде мрець. Існує в світі істина свята: всьому бува початок, всьому бува кінець. хто в розкоші, хто в бідності прожив, то все було й мине. а от що в душі ти нащадкам положив, то – основне.”

Андрій Охрімович

Немає якихось складних істин або малодоступних істин, або дуже мудрих істин, а істина є тільки тоді, коли вона пережита (тобто її не можна вичитати в книжці). Я Вас хочу запитати, а що наповнює слово, слово, яке дістає вагу, і цим словом можна вибивати вікна або зуби, або це слово можна і не підняти – таке важке воно може бути?

Ганна Стеців

Широка розлога піч; з однієї сторони “малоруські галушки”, а з другої - “український борщ”. Куди тут фавстівській душі з її невгасними поривами. Чого нам Фавста, коли в нас Винниченкова соняшна машина.

Ох, який жаль, що історія так погано розбила ці солодкі мрії-сподівання наших поступових паралітиків на роздорожжу. Та розбила! Але чи навчила їх чого? Ні, навчила їх плакати. “А чи вся моя втіха поплакати стиха, згадавши чудовий свій край,” – починає Манджура. “Крається серце”, “Крається серце од болю печалю” – вторує Вороний, Сосюра хоче “об мури битись головою”, Тичина плаче і ридає під акомпонемент малоросійської дудки, яку називає “соняшним кларнетом”.

(Мирослав Кушнір. 1943-й рік).

Євген Сверстюк

Отже, про таких людей, які писали вірші й виношували їх ночами, яких слухали зачаровано. Їх може люди, які пишуть вишукані вірші, люди книжні, люди, які знають теорії і які знають дуже добре техніку віршування, їх може вони не приймають, але я думаю, що більше посвяченості і більше правди є саме в тих вистражданих, є в тій строфі, яку той же Косовський написав і в шахті заховував, щоб “стукачі” не знайшли.

Я думаю, що тут є більше глибини справжньої, людською. А, власне кажучи, що таке поезія, як не мова серця, як не глибина людської правди пережитої?

Андрій Охрімович

Період боротьби, який потім продовжувався і в таборах... От сьогодні існує таке модне слово як “субкультура”. Як правило, коли говорять про зонівську субкультуру, то мають на увазі той “блатняк”, який звучить на радіо “Шансоні” і т.д. Ті маси людей, які йшли з України, з Прибалтики, з Грузії, ті люди, які були заангажовані в національну боротьбу, вони не могли не створити такої субкультури і вияви цієї субкультури. Ви це помічали в таборах? Чи це фіксується, чи, взагалі, є така думка це фіксувати?

Євген Сверстюк

Це фіксувати слід. Якби у нас була культура, то в нас було і вивчення субкультури (тобто мав би бути розбудований простір культури і місце для різних культур). Я сам цього не пережив, бо прийшов до лагера в глухоніму епоху, коли за кожним словом йшов “стукач”. Але ті, хто був попередниками (Косовський, Красівський) мали слухачів, мали свою аудиторію, мали своїх поціновувачів. І то ще питання, чи Іван Гнатюк, який десь у Воркуті чи Колимі писав вірші свої, будучи хлопчиком, чи тоді він мав більш вдячного слухача, чи тоді, коли випускав збірки - на вищому поетичному рівні?

Андрій Охрімович

На технічному рівні.

Євген Сверстюк

Так, на технічному рівні.

Андрій Охрімович

Період боротьби УПА, який зняв кращу молодь (я так вважаю) і в творчому сенсі. І багато хто саме з цієї молоді, як от і Мирослав Кушнір, пішли з життя в дуже юному віці. Як ми можемо назвати це покоління, яке не реалізувалося (тому що в нас є декілька нереалізованих або напівреалізованих поколінь)? Як би його можна було визначити, як би його можна було класифікувати, на Вашу думку?

Євген Сверстюк

Я думаю, що це обірвана пісня, яка має страшенно велику енергію впливу. Як обірване життя накладає на інших обов’язок продовжити, так та пісня знаходить продовжувачів. Майже всі вони були поетами отієї обірваної пісні.

Андрій Охрімович

Якби не доля, якби інші обставини, то що могло б розвинутися з того у зрілості?

Євген Сверстюк

То дуже проблематичне питання. Це майже те саме питання, що було б з Пушкіним, якби його не вбили на дуелі. Часто ці вірші народжувалися ситуаціями і зникали тоді, коли зникали ситуації. Часто була пісня болю, пісня туги. Красівський вийшов з тюрми і перестав писати вірші вже на заслання. Прийшла інша пора і закінчилася пісня. Ми не можемо говорити про потенціал. Ми можемо тільки судити про велику енергію духовну, про щирість.

Андрій Охрімович

Ви знаєте, пане Євгене, при деяких дискусіях біля пива, біля кави виникло таке питання, що от була війна, були багато різного роду сюжетів, скажімо, “Военный роман” Віктора Некрасова - в російській, Биков – в білоруській, а мій опонент примітив, що у нас немає, чому немає, тобто ставив запитання, проте не міг знайти відповіді на нього.

Євген Сверстюк

По-перше, треба мати на увазі, що ті автори, які написали добрі твори, вони вже були на тому щаблі письменника, це не були люди, які визрівали в боях. Я думаю, що нам треба було б зібрати отаких, як Косовський: оці пісні боротьби і страждання. Я думаю, що це була б могутня книжка. Це була б велика симфонія.

Андрій Охрімович

Мене од малку били й вчили, Хотілось плакать – та не смій! Напровесні утяли крила Моїй уяві молодій.

Мене учили поклонятись Усім, у кого синя кров. В моїх очаї і досі знати Ту рабську, спуджену любов.

Уже не раз плював я кров’ю На шлях, що весь з кервавих плям. Та прийде час і плюну знов я, Хоч кров’ю, в пику вчителям.

5.4.43.


Ганна Стеців

На цьому все. Цей випуск “Альтернативи” готували для вас Мирослав Кушнір – воїн, поет і метафора, вчитуватись у яку є обов’язком нинішнього молодого покоління, яке знову безпорадно розводить руками на “роздорожжу”; Євген Сверстюк, багатолітній політв’язень, поет і філософ та автор програми Андрій Охрімович. Модерувала Ганна Стеців. Текстмейкер – Віктор Недоступ. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG