Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:28

“Листи на Свободу”


Петро Кагуй “Листи на Свободу”

Прага, 4 жовтня 2003 року.

Петро Кагуй

Вітаю Вас, шановні слухачі!

У сьогоднішній передачі більшість часу знову буде відведено листам, у яких порушуються все ті ж пекучі нинішні політичні проблеми: це і спроби провести в Україні конституційну реформу, наближення президентських виборів, а також перші кроки до створення Єдиного економічного простору.

З останнього, тобто теми ЄЕП і розпочну передачу. «Ялтинський договір справді може стати «другим Переяславом», - пише наш постійний слухач Григорій Походій з міста Мелітополя Запорізької області. Автор листа звертає увагу на те, що учасники дискусії стосовно ЄЕП забувають, що формула «3 плюс 1» (три так званих братських слов''янських народи плюс Казахстан») міститься у вже давнішому «проекті» Солженіцина «Как нам обустроіть Россію». Йдеться про формулу оновленої імперії, а саме імперії, звільненої від обтяжливого баласту республік-нахлібниць, так само як звільняється від баласту повітряна куля – для подальшого польоту.

І ніби не знають учасники дискусій, що масова свідомість росіян залишається суто імперською. Більшість з них не уявляють Росії без України. А один російський поет навіть зауважив, що їм навіть смішно чути про незалежну державу Україну».

А вже інший наш слухач Леонід Ткач із Дніпропетровська у своєму листі закликає, щоб Верховна Рада України, зокрема спікер парламенту Володимир Литвин, зробили все можливе, щоб не допустити втягування України в неоколоніальний союз, де головну роль відводиться все тій же Росії.

«За свою тисячолітню історію десятки мільйонів українців боролися і віддавали своє життя за нашу свободу і ніхто не має права цю свободу у нас забирати», - наголошує Леонід Ткач із Дніпропетровська.











Критично висловлюється до ідеї ЄЕП і Ярослав Кулик з міста Борислава Львівської області. Перерахувавши низку осіб із влади та олігархів, він пише: «То ж вони розтерзали нашу неньку – Україну, а тепер ще хочуть союзу з Казахстаном, Білоруссю, ну і, звичайно, з «матінкою» Росією. Як інакше без старшої сестри?»

А зараз пропоную послухати фрагменти з електронного листа, автор якого не називає свого імені. Подаємо у перекладі з російської:

«Україна лише тоді може вступити в якісь союзи з Росією, коли остання остаточно наведе у себе дома порядок, тобто, стане могутнішою, багатою і демократичною державою...

Росія так нічого і не зрозуміла за сотні років свого імперського ставлення до України. А історична правда полягає в тому, що Росія посягнула на назву України - Київська Русь (до революції Московія ніколи не називалася Руссю), а також її серце – мову, посягнула і на її душу – православну церкву (нинішній розкол в українському православ’ї з вини московських попів є безпрецедентним у світовій історії). І взявши на себе право розпоряджатися нашою долею, Росія двічі (в ХУІІ і наприкінці ХХ століть) зазнала руйнівних криз, відкинувши себе і нас на узбіччя європейської і світової цивілізації.

Сьогодні ж історія повторюється: в Україні все менше і менше залишається «українського», повним ходом триває захоплення ключових позицій в нашій економіці, політиці, культурі, церкві, а особливо це помітно у побуті. І сьогодні, коли нам не дають зайнятися самими собою, нам пропонують втретє наступити на ті ж самі граблі... для чого і придумали Єдиний економічний простір».

Ось такого змісту електронне послання надійшло на нашу інтернетівську сторінку. Для тих, хто ще не знає нашої адреси в Інтернеті, повідомляю, що вона є такою: www.radiosvoboda.org

А зараз невелика репліка вже з іншого електронного листа, також без підпису: «Я за припинення піару з боку Президентської Адміністрації. Це стосується Єдиного економічного простору і так званої «політичної реформи».

Нас намагаються поділити на лівих та правих, на східняків і західняків. Потрібно роз’яснювати всьому люду, що відбувається. Насамперед потрібно повернути усе на свої місця. Ми усі українці! Ми хочемо жити у вільній і демократичній країні. Й тому потрібно давати відсіч політтехнологам пана Медведчука», - мовиться в електронному листі.

Тему Єдиного економічного простору порушує у своєму новому листі і наш постійний слухач Вадим Захарченко зі станції Тетерів Бородянського району Київської області. Він зокрема пише:

«Ну як наших фашистів «вмазали» створенням Єдиного економічного простору? Приємно спостерігати за істерією... не довго вони тріпатимуться, бо створена імперія вкаже їм на їхнє місце.

Але, «ви дуже помиляєтесь, якщо вважаєте, що автор цих рядків є прибічником створення ЄЕПу... Я противник будь-якого буржуазного союзу з колишніх радянських республік. Тому що я – послідовний прибічник відродження СРСР! Тобто справедливого соціалістичного союзу».

Щодо ідей комунізму та справедливого соціалістичного союзу, то якраз у наступному листі про все це і йтиметься. Пропоную послухати у дикторському читанні послання нашого слухача пана Величко зі селища міського типу Артемівка Чутівського району Полтавської області:

«Нині відбувається сплеск комуністичної пропаганди. Говорять про так званий «буржуазний вибір» незалежної України, звинувачують націонал-патріотичні сили у бідуванні народу, принижують особисті якості найактивніших діячів блоків Віктора Ющенко та Юлії Тимошенко. Причому, добровільними агітаторами є не лише окремі фанати, як один із Ваших слухачів Захарченко, але й замучені нестатками звичайні пенсіонери.

Певні успіхи в розповсюдженні комуністичного дурману обумовлені тим, що зведено до нуля протидію у засобах масової інформації та у виступах з трибуни Верховної Ради. Ліва загроза для нинішньої влади вже у минулому, й тому ЗМІ взагалі залишили вірних ленінців у спокої. Нині оточення Леоніда Кучми і комуно-соціалісти в одній упряжці - розхитують підвалини державності України.

Сприяє комуністам і відсутність об’єктивного, наукового аналізу причин краху світової системи соціалізму, СРСР і КПРС. Комуністи стверджують, що більш-менш нормальне минуле розвалили ЦРУ, Бжезинський, світовий імперіалізм і запроданці разом із буржуазними націоналістами.

«Так це зробили ми!», - б’ють себе в груди націоналісти і такою своєю поведінкою дають деяким пересічним громадянам надію на повернення радянської влади з райкомами.

А хтось мав би розтлумачити мільйонам, що жодна реставрація минулого - неможлива, бо крах минулого зумовлений, перш за все, об’єктивними чинниками. При чому в перших лавах могильників соціалізму були самі ж комуністи. Саме своєю нездатністю керувати суспільством, нерозбірливими методами впровадження своєї утопічної ідеї, вони породили економічну, політичну, соціальну та ідеологічну кризу і підвели тодішній СРСР до розвалу. До листа М.Величка з Полтавщини ми ще повернемося. Але щоб трохи розслабитися від політичної полеміки послухаймо фрагмент із жартівливої пісні Тризубого Стаса.«Ґуд бай, компартія!»

В лихі часи тяжкої втрати, хто ж нами буде керувати? Хто буде сунути прогрес і як нам бути без КПСС? Ґуд бай, компартія! Номенклатурний апарат Ніколи не стрінешся і не повернешся назад…

Петро Кагуй

Жарти жартами, але проблема, яку порушив наш слухач пан Величко з Полтавщини доволі серйозна. Переходимо до другої частини його листа.

«Основними засобами впливу комуністів на народні маси була та й залишається брехня.

У далекому 1917 році, прийшовши до влади, вони пообіцяли селянам землю, робітникам – фабрики, заводи, народам – мир. А насправді землю у селян відібрали, а самих селян перетворили на кріпаків. Над робітниками поставили червоних директорів із практично необмеженими правами. Брехливою була й зовнішня політика комуністів. Заявляючи про свою миролюбність, радянські вожді у 1939 році вдарили у спину Польщі, вдалися до агресії проти Фінляндії, Афганістану, потопили у крові повстання в Угорщині, у Чехословаччині. І лише на папері залишилось обіцяне республікам при створенні СРСР право на вихід зі складу цього утворення. Це стосується і задекларованих прав і свобод громадян.

Будь-яке інакодумство викорінювали у зародку. Мільйони запідозрених зазнали репресій чи й загинули в ГУЛАГах. Нам брехали, що соціалізм в СРСР переміг повністю і остаточно і що у 1980-му році ми житимемо при комунізмі. Оббріхували історію України, а на кращих її синів чіпляли ярлики «зрадників» і «бандитів».

Брехливою є і сама назва Комуністична партія України, бо комуністи були і залишаються вірнопідданими лакеями Москви і не сприймають незалежності України. Попри галасливі заяви, комуністи нічого не зробили для трудящого люду, хоч до 2000 року вони складали більшість у Верховній Раді.

Саме комуністи з олігархами провалили уряд Віктора Ющенка, який за короткий час зумів поліпшити соціальне становище в Україні. А коли на виборах 2002 року їх обійшов блок «Наша Україна», комуністи перелякалися і почали змінювати тактику. Вони заявили про єдність з національними демократами в боротьбі з владою. Проте страх перед справжнім вибором народу на наступних президентських виборах знову привів їх до змови з владою. Петро Симоненко першим заговорив про усунення народу від прямих виборів глави держави. А в унісон цьому в оточенні Леоніда Кучми розробили законопроект, щоб вже у 2004 році президента обирала Верховна Рада. Немає сумніву кого саме можуть обрати «ленінці» разом із олігархами».

Це був лист нашого слухача М.Величка зі селища міського типу Артемівка Чутівського району Полтавської області.

Переходжу до наступного послання. Роман Пінянський зі селища Зимна Вода, що на Львівщині пише: «Чим ближче до виборів 2004 року, тим бурхливіше розвиватимуться події в Україні, щораз безжальніше схрещуватимуться політичні мечі. Україна сьогодні – це порохова бочка, на якій сидить її нинішній політичний Олімп на чолі з Леонідом Кучмою, а бікфордів шнур до неї вже запалено і він горить! Коли станеться вибух – покаже час! А він обов’язково буде, бо чаша народного терпіння вже переповнена! Бо Україна перетворена... в долину сліз, злиденності, політичного деспотизму, бандитизму і безправ’я. Потоптано її честь і гідність, долю і що найголовніше – сплюндровано поняття демократія!

Держава стала іграшкою в руках політичних шарлатанів, грошовитих гангстерів, п’ятої колони і продажних засобів масової інформації. Світ позирає на Україну як на державу, де все робиться навиворіт і летить шкереберть. Бо нею керує кліка, ідеї якої не збігаються з прагненням народу, з українською національною ідеологією, і в якої відсутнє почуття українського патріотизму».

Наприкінці свого листа Роман Пінянський зі селища Зимна Вода, що на Львівщині, пише, що «вихід із нинішньої катастрофічної ситуації він бачить у достроковому усуненні від влади нинішнього режиму шляхом загальнонаціонального політичного страйку». І, за словами автора листа, такий страйк мав би відбутися ще до запланованих на 2004 рік президентських виборів.

Гостра критика влади та заклики до радикальних дій часто звучать у листах наших слухачів. Водночас чимало послань, у яких відчувається певний розпач, а також песимізм стосовно політичної активності українських громадян. Пропоную послухати фрагмент із листа Андрія Левицького зі Львова:

«Скільки радості було в 1991 році, коли Україна стала самостійною державою. Як ми про той час мріяли, скільки за це загинуло наших людей. Все думалося: ще рік-два потерпимо і все зміниться на краще, але вже минуло 12 років і тепер все частіше думаю, мені вже 66 років, а чи дочекаємося ми того часу, коли Україна стане дійсно Українською. Читаєш газети, слухаєш радіо і так собі думаєш: звідки беруться такі нинішні керівники? Закінчують інститути, академії, говорять про свою віру в богу, а все роблять для того, щоб самому збагатитися і обманути того «маленького українця». І при цьому вони використовують усе: вбивства, корупцію, суди. А народ страждає, а головне мовчить. На заклики депутатів від опозиції, прийти 9 липня до Верховної Ради, із майже тримільйонного Києва відгукнулося аж 4 тисячі осіб. Все! Більше нема про що говорити. Весь протест зводиться до кухонних розмов».

Звучить після Олеся Донія та гурту «Калєкція» «Жовтень 90-го»

Петро Кагуй

Після пісні Олеся Донія та гурту «Калєкція» «Жовтень 90-го» пропоную послухати фрагмент з листа Михайла Баканчука із Тернополя.

«Передвиборча кампанія Президента України неофіційно вже розпочалася. Мільйонери із кримінальних кланів, перебуваючи при владі, не жаліють коштів, щоб якнайбільше скомпрометувати опозицію, насамперед Віктора Ющенка, як перспективного кандидата на посаду Президента України.

Більш досконалі технології фальсифікації, дезорієнтації, брехні, при наявності впливу та грубого тиску на всі засоби масової інформації, дозволяють сьогоднішнім можновладцям вводити в оману значну частину населення України.

Про кризові явища в економіці, соціальні негаразди, політичну невизначеність - замовчують, як і про понад сім мільйонів українських громадян, яких злидні та безвихідне становище в пошуках праці погнали за кордон, де можна, хоч дуже тяжкою працею, але забезпечити свої потреби. А це найбільш кваліфіковані та працездатні громадяни України, які за своєю чисельністю, дорівнюють населенню деяких європейських країн.

Так, будьмо розсудливими і менш довірливими до представників олігархічних кланів та сьогоднішніх можновладців. Вони знову будуть обіцяти, купляти, фальсифікувати, щоб Президентом став якщо не Кучма, то той, хто сповідує, так званий, «кучмізм».

Наше майбутнє залежить від нас самих, кого оберемо, того будемо варті!»

Петро Кагуй

Наприкінці передачі хочу зупинитися на досить незвичному листі. Звернулася до нас Пелагія Антоник зі села Рихтичі Дрогобицького району Львівської області. Її сина журналіста Руслана Антоника засуджено до 13 років позбавлення волі за вбивство, яке, як переконана Пелагія Антоник, він не скоїв. Вона вважає, що син став жертвою свавілля правоохоронних органів, які прагнули будь-якою ціною подати цю справу як «розкритий злочин», бо було убито родича високого посадовця з Адміністрації Президента України.

Мати стверджує, що до заарештованого сина застосовували психологічний тиск, а потім організували його побиття в камері. В кінцевому результаті, сина засудили до 13 років позбавлення волі. Ця судова справа набула великого розголосу, розглядалася у вищих інстанціях і в кінцевому результаті Верховний Суд України затвердив винесений вирок.

Звичайно, прочитавши такого листа, виникає дві думки. З одного боку, мати в будь-якому випадку може ідеалізувати свого сина, вірити йому і захищати. З іншого боку, а якщо справді засуджено невинну людину? Адже світова практика знає чимало випадків, коли засуджували невинних, інколи і до найвищої міри покарання, а згодом виявляли справжніх злочинців.

Пелагія Антоник також написала і про психологічний тиск та побиття сина під час слідства. На жаль, практика тортур, вибиття зізнань та змушування людей брати на себе чужу вину чи змиритися зі звинуваченнями також має місце.

Отримавши цього листа ми звернулися до керівника прес-служби Уповноваженого з прав людини Степана Ткаченка. З ним провів розмову наш київський колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Чи зверталася до Вас Пелагія Антоник? Якщо так, то якими були дії уповноваженої з прав людини?

Степан Ткаченко

Так, Антоник зверталася, але навіть до звернення Антоник уповноважена з прав людини цікавилися долею журналіста і як ідуть справи щодо його звинувачення. Наші працівники зустрічалися з Антоником, потім відвідували його вже в ув’язненні. На його прохання уповноважена домоглася того, що його перевели з місця покарання поближче до матері територіально. Йому інкримінували всякі звинувачення в тому, що у нього є якісь відхилення... За наполяганням уповноваженого надзвичайно суворо попереджено працівників відповідних органів, щоб ці чутки не поширювалися, бо цим лише може бути ускладнена його доля там в місцях відбуття покарання. Під час відвідання нашими працівниками його у в’язниці, він задоволений був умовами утримання і ставленням до нього персоналу.

Уповноважений зробила подання за результатами вироку до Генеральної прокуратури і до Верховного суду України. На жаль, відповіді отримали для нас не втішні. Тобто, вони повідомили, що провели додаткову перевірку і вважають, що осуджено його цілком справедливо. Хоча ми знаємо, журналістська громадськість не вірить в те, що Антоник міг скоїти такий злочин. Це по-перше.

По-друге, в самому веденні слідства є чимало питань, які викликають запитання. Яким чином вийти з цієї ситуації? Звичайно треба було б найняти, або мати зараз хорошого адвоката. Ви знаєте, що зараз можна подавати до суду на високих посадовців військових, судових, посадовців Міністерства внутрішніх справ. Тобто, у кожного громадянина України сьогодні є така можливість. Уповноважений через Конституційний суд домоглася того, щоб людина мала право відстояти справедливість через суд.

Ми поки що не закрили цю справу. Ця справа в уповноваженої тримається під контролем. Очевидно десь найближчим часом буде знову відрядження до Антоника, буде, звичайно, зустріч з мамою, яка перебуває у надзвичайно тяжкому психологічному стані. Маму можна зрозуміти. Зрозуміти, тому що вона знає свою дитину, яка не могла, як кажуть, мухи скривдити. Він не міг, навіть у сільській місцевості перебуваючи, домашнього птаха зарізати, хоча це ж вважається нормальним явищем, тому що кожен вирощує птицю для того, щоб споживати. І раптом ця людина, здається такий гуманіст, скоює такий злочин. Звичайно, тут є багато питань

Тарас Марусик

Чи подібних звернень багато Ви одержуєте, коли рідні чи друзі засуджених звертаються до Вас, бо вони не переконані у винності своїх близьких?

Степан Ткаченко

Я б відповів нейтральніше - немало таких звернень. Ви знаєте, що уповноважений вже мала прецедент такий з Юрієм Мазолею: абсолютно невинну людину закатовано було на смерть. І уповноважений вперше в практиці, вперше в історії України подала позов до Служби безпеки Львіського відділення і прокуратури. І в такий спосіб хоча б моральну втрату відшкодовано батькам Юрія Мазоли - їм виплачено 130 тисяч гривень. Звичайно, це втіха мала, тому що людину не повернеш. Але цей прецедент є дуже показовим.

У щорічній доповіді уповноважена також наводить цілу низку фактів, коли навіть дітей калічили не причетних до злочину. Просто підозріння було, що хлопчина щось украв і його катували так, що зробили інвалідом дитину. Ці випадки у нас непоодинокі.

Не можна сказати, що органи внутрішніх справ не борються з цим явищем, тобто з застосуванням тортур в міліції, вибиванням доказів таким шляхом. Є вже понад 100 випадків, коли судили саме працівників міліції. Зараз деякі працівники міліції, у тому числі і у справі Мазоли, які застосували такі форми дізнання, перебувають у розшуку. Вони уникли в такий спосіб суду. Тому це явище сьогодні є ще, воно не може не тривожити громадськість. Зокрема уповноважений, Ви знаєте, постійно цій проблемі приділяє увагу. Навіть інколи можна почути докір:«Ось уповноважений дуже часто відвідує в’язниці, цікавиться тими, хто злочин вчинив. Мовляв, вони злочинці, навіщо їм така увага приділяється?» Саме цим людям, які є найменш захищеними і потрібна увага, і потрібен захист, тому що під підозру у скоєнні злочину потрапляє дуже велика кількість людей, які не причетні до того чи іншого злочину, але працівники міліції інколи застосовують недозволені методи, аби закрити ту чи іншу справу, бо їм треба розкрити злочин. Це, на жаль, закінчується дуже гірко, тим що над людьми знущаються, людям завдають великої фізичної, моральної, психологічної шкоди і то є дуже прикро.

Петро Кагуй

На цьому, шановні слухачі, завершуємо передачу «Листи на «Свободу».

На все добре! Говорить «Радіо Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG