Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:21

“Країна Інкогніта”. 1992 – створення ВМС України.


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”. 1992 – створення ВМС України.

Київ, 7 жовтня 2003 року.

Олександр Народецький

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Не тільки давня, а і відносно недавня історія України сповнена загадок, таємниць, та просто-таки детективних сюжетів. Про один такий епізод цієї історії ми і вестимемо мову сьогодні. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Групу переслідування бунтівного корабля склали: ракетний катер на підводних крилах РК-260, малий протичовновий корабель МПК-93 і малий десантний корабель на повітряній подушці МДК-184. Досить швидко переслідувачі наздогнали бунтівника і МДК-184 кілька разів відкривав вогонь з носових 30-міліметрових артустановок. Вогню у відповідь не було: на бунтівному кораблеві добре розуміли, які наслідки він міг би мати. Переслідувачі тим часом проводили маневри, щоб завадити бунтівникові йти повним ходом. А до місця подій поспішав фрегат, на борту котрого перебувала група захоплення з числа озброєних до зубів морських піхотинців.

Максим Стріха

Це не сцена з голлівудського бойовика і не епізод з фантастичного роману про Третю світову війну. Це опис реальних подій, які розгорталися на Чорному морі улітку 1992 року. Саме таким чином розпочинався поділ Чорноморського флоту, який Росія спробувала було привласнити собі.

Сергій Грабовський

Якою ж була тодішня ситуація на Чорноморському флоті і навколо нього? Щоб мати більш повну інформацію про цю ситуацію на початку 1992 року, послухаємо компетентного експерта – наукового редактора журналу “Морська держава” Ігоря Лосєва.

Ігор Лосєв

У 1992 році Україна отримала унікальний шанс створити власні ВМС і водночас позбутися іноземної військової присутності на своїй території. Тим більше, що 30 грудня 1991 року в Мінську, держави СНД підтвердили законне право кожного на створення власних збройних сил. Після того, як командувачі 3 військових округів на теренах України: Київського, Прикарпатського, Одеського склали присягу на вірність Україні необхідно було не гаючи часу провести прийняття присяги на Чорноморському флоті, 90% з’єднань якого дислокувалося тоді на теренах України з головною базою і штабом в Севастополі. Росія підпорядкувала собі всі військові з’єднання, що перебували на її території. Абсолютно ж логічним і справедливим була б така сама ж акція з боку України. Проте тодішні київські керманичі навіть не поставили це питання на порядок денний засідання глав держав СНД, а успіх за іншого керівництва був цілком можливим. У січні 1992 року управління виховної роботи розповсюдило серед офіцерів штабу ЧФ анкету із запитанням про готовність скласти присягу на вірність Україні. За службу Україні висловились 80% офіцерів штабу. 1 грудня 1991 року на референдумі 72% особового складу ЧФ проголосували за незалежність України. Як стверджують очевидці 4 дні поспіль коридорами міністерства України ходив командувач ЧФ адмірал Ігор Касатонов, але його ніхто навіть не прийняв. Коли Касатонов повернувся до Севастополя його взяла в свої обійми Москва і більше вже не відпускала. В Росії почалася пропагандистська вакханалія під гаслом Севастополь-Крим-Флот. Тоді офіцери, мічмани ЧФ почали стихійно складати присягу на вірності України. Це викликало репресії з боку адмірала Касатонова. 26 січня 1992 року Касатонов на двох великих кораблях ЧФ “Керч” і “Безукорізнєнний” відправився до російських берегів. Навпроти Новоросійська він наказав підняти Андріївськи прапори і державні прапори РФ. Це викликало заколот матросів українців, які погрожували викинути ці прапори у воду та піти геть з кораблів. Касатонов відмовився від своїх планів. На кораблі відбулася зустріч Касатонова з президентом Єльциним. Після цієї зустрічі репресії проти прихильників України на ЧФ посилились, а Кравчук мовчав.

Сергій Грабовський

Ось у цій ситуації і змушений, підкреслюю, змушений був робити свій вибір унаслідок бездіяльності української влади екіпаж сторожовика СКР-112. Як же все починалося?

Більшість членів екіпажу СКР-112 (крім 14-ти моряків родом не з України) таємно склали присягу на вірність українському народові ще 26 січня 1992 року. Коли командування Чорноморського флоту почало масові звільнення офіцерів, запідозрених у симпатіях до України (масштаби цього психозу засвідчує хоча б факт звільнення з посади за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі, серед інших, і старшого лейтенанта Теймураза Лордкіпанідзе), коли почали лунати загрози розправи над моряками строкової служби за проукраїнські настрої, екіпаж ухвалив рішення перегнати корабель із Кримської військово-морської бази на Донузлаві до українського порту Одеса. Відтак уранці 21 липня 1992 року командир сторожовика СКР-112 капітан-лейтенант Сергій Настенко без попередження як української, так і російської сторони, вивів корабель у море і взяв курс на Одесу, а старшина другої статті Анатолій Палашов підняв над сторожовиком державний прапор України.

Сергій Грабовський

Розповідає капітан І ранґу Євген Лупаков, котрий 1992 року служив заступником начальника штабу ВМС України.

Євген Лупаков

Коли вранці в орггрупі шла доповідь командувачу контр-адміралу Борису Кожину у нас пролунав дзвінок з Чорноморського флоту, що ви там зробили, що кораблі тікають. Після цього командувач, виконувач обов’язків начальника штабу капітан ІІ рангу Салут відбули в Донузлав і я залишився старшим на КП орггрупи. Пролунав дзвінок з Чорноморського флоту: “Заверніть корабль назад”. І я на це відповів, що на це нема зв’язку і немає шифрів кодів, щоб зв’язатися з цим кораблем. Мені запропонували прибути до КП Чорноморського флоту і передати. Виникла така ідея, а чому б не підтвердити, що цей корабль дійсно продовжував курс до Одеси. Я запросив з собою Савченка, нині керівник прес-центру ВМС України Миколи, і ми разом вирушили до штабу Чорноморського флоту. Там мені вдалося скористатися хвилинкою, коли один з зрадників українців, так би мовити відійшов доповідати начальнику штабу, який був у сусідній кімнаті, а я попросив машиністку, яка сиділа за апаратом набрати команду “Следовать в Одессу”. Вона не хотіла, але я сказав, зараз прийдуть і віддадуть команду, підтвердять виконання цієї команди. І тільки вона набрала, я тут же натиснув кнопку пуск і ця команда пішла на СКР-112. Звичайно, ця моя команда була розкрита тут же, нам з Савченком прийшлося звідти тікати з штабу Чорноморського флоту.

Сергій Грабовський

За розпорядженням командувача Чорноморським флотом адмірала Ігоря Касатонова, з Качинського аеродрому були підняті у повітря два бойових гідролітаки Бе-12. Льотчики одержали наказ: розпочати імітацію торпедної атаки по СКР-112. Командир ланки гідролітаків, не бажаючи нести відповідальність за провокацію, попросив повторити наказ при ввімкненому магнітофоні. Повторення не було, і атака з повітря не відбулася, хоча гідролітаки і далі супроводжували бунтівний корабель. Тим часом фрегат Чорноморського флоту “Разительный” під командування капітана другого рангу Костянтина Клепікова наздогнав СКР-112 і спробував був ударом правого якоря вивести з ладу гвинти і кермо сторожовика. В повній готовності стояла група захоплення; командир “Разительного” очікував дозволу відкрити вогонь на ураження.

Максим Стріха

Нагадую, це щодо українського бунтівного сторожовика СКР-112 ще тоді під червоними радянськими прапорами, формально підпорядковані СНД і фактично кораблі, які належали братній Росії. Я думаю цей епізод корисно пам’ятати всім тим, хто сьогодні прагне створення ЄЕП з Росією, бо за ідеєю ЄЕП багато, хто знов в Москві починає говорити і про єдиний чорноморський флот, який охоронятиме південні рубежі цього Єдиного простору.

У цей час у повітрі з‘явився висланий командуванням Одеського військового округу України винищувач Су-27, котрий рішуче відігнав російські гідролітаки і почав баражувати над СКР-112, охороняючи його від атаки фрегата “Разительный”. На допомогу сторожовику вийшли українські прикордонні кораблі з Балаклави й Одеси. Незабаром СКР-112 став ескортувати український прикордонний катер типу “Гриф”, бортовий номер 626. Цей катер знешкодив спробу закрити вхід до Одеської бухти гідрографічним катером Чорноморського флоту. Успішно завершивши перехід, сторожовик СКР-112 ошвартувався біля Потапівського молу – місця базування прикордонних кораблів 18-ї окремої бригади, яка вже присягнула на вірність народу України.

Сергій Грабовський

Капітан першого рангу Євген Лупаков закінчує свою розповідь.

Євген Лупаков

І тільки я прибув на КП орггрупи, пролунав дзвінок з Одеси, телефонували рухівці: “Що у вас трапилося?” Я звернувся до них з проханням, якщо є можливість організуйте оркестр, українців в вишиванках, зустрічайте – це наш героїчний корабель проривається з боєм до вас в Одесу. Щоб ви знали, що корабль іде з боєм. Сюди вже послали на перехват його літаки і кораблі. Його обстрілювали. Цей героїчний корабль в Одесі зустріли. Це дійсно він повторив подвиг Потьомкіна, який свій час тікав від москалів в якому екіпаж теж був українським.

Подальша доля бунтівного сторожовика СКР-112 була такою. На зборах особового складу екіпажу після переходу до Одеси було ухвалене звернення до міністра оборони України щодо перейменування корабля на “Отамана Семена Білого”.Але звернення залишилося без відповіді. У травні наступного, 1993 року корабель перейшов з Одеси до місця свого постійного базування у бухті Курінна у Севастополі. Більше корабель у море не виходив, бо уряд України не знайшов коштів на його відновлювальний ремонт. Змінивши номер на U-132, корабель простояв у бухті до осені 1997 року. Його планували перегнати до Києва і поставити у столиці на довічну стоянку, зробивши на основі першого корабля відновлених військово-морських сил України відповідний музей, але гору взяли інші міркування. Сторожовик був виключений зі складу військово-морських сил і буквально за три місяці порізаний на металобрухт. Його командир Сергій Настенко не за власним бажанням змушений був звільнитися з лав флоту і зараз займається бізнесом.

Максим Стріха

Сьогодні українське місто Севастополь залишається головною базою Чорноморського флоту РФ. Він залишатиметься нею, як мінімум до 2017 року, а Росія вже говорить про те, що немає наміру ідти звідси і тоді. 45 кілометрів квадратних української землі в місті перебуває за огорожами з бетонових парканів чи колючого флоту, де на брамі стоять російські вартові і де висять прапори РФ. Україна де-факто юрисдикції над цією землею немає. Основні гідрографічні об’єкти по берегам Криму так само контролюються Чорноморським флотом і Україна так і не перебрала контролю за безпекою плавання уздовж плавання власних берегів. За таких умов, зрозуміло, що говорити про цілковитий суверенітет України на своїй українській землі не випадає. Свою присутність у Севастополі Росія лишень збільшує багатьма продуманими заходами: інформаційними, освітніми протидіє з боку України на належному рівні досі немає. Невже в майбутньому Чорноморський флот такий буде єдиний сиріч російський.

Сергій Грабовський

Але, попри все, військовий флот Україна має. Завдяки таким офіцерам, як адмірал Кожин, як капітан І рангу Євген Лупаков і капітан-лейтенант Настенко.

Борис Кожин

Тільки завдяки відданості, патріотизмові, тільки завдяки оцим основним показникам людини, ми зуміли створити власні ВМС України починаючи з нуля, але при безпосередній участі, допомоги і підтримки і керівництва, і безпосередньо українського народу. І ми маємо багато прикладів патріотизму, самим основним центральним є дії особового складу і керівництва на той час капітан-лейтенанта Настенка, командира корабля при складанні присяги на вірність українському народу на сторожевому кораблі 112 і тому вони прийняли рішення йти до Одеси, щоб цим самим показать їх ставлення до України і ставлення до українського народу і ставлення до створення власних ВМС.

Сергій Грабовський

Це був перший командувач Військово-морських сил України, учасник тодішніх подій, віце-адмірал Борис Кожин. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG