Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 09:14

«Зупинити масу не можна. Зупинити можна особу». Роздуми Євгена Сверстюка про роль особистості в сучасній історії.


гість студії Євген Сверстюк «Зупинити масу не можна. Зупинити можна особу». Роздуми Євгена Сверстюка про роль особистості в сучасній історії.

Прага-Київ, 2 жовтня 2003 року.

Людмила Литовченко

Нині стрімка течія несе нас до невідомих берегів так швидко, що вже не віриться, що гасла «Навіки разом», «Вічно живий», «Прогресивний розвиток людства» і таке інше, що все це було серйозно і загальноприйнято.

Нині, як у спектаклі «Гамлет», в першому акті –вдала заміна короля і якийсь там привид маячить з минулого, а в п’ятому акті всі лежать скошені, в крові, саме завдяки цьому привидові, так коментує плин часу гість програми «Демократія і держава» письменник Євген Сверстюк і продовжує:

Євген Сверстюк

Людині властиво плекати ілюзію вічності моменту, який вона переживає. Ще на моїх очах слово «Сталін» писалося 100 разів на одній газетній сторінці. А люди плакали, бо не уявляли, як жити після падіння цього абсолюту. Через 3 роки не розуміли, як могли не бачити, що то великий кат?

Якби на одногодинну стрічку записати всі головні події лише на українській землі, ми побачили б людський мурашник, який несе, ставить на п’єдестал ідола, молиться йому, а тоді кидається ловити, доганяти, душити, морити один одного. В агонії війни, вибухів і диму, той мурашник, закиданий горами трупів: одні ззаду женуть автоматами вперед, спереду косять кулеметами. В кінці виринає ідол і пісня перемоги. Потім ідол падає і його поспішають тягнути в темний кут. Несуть іншого...

Крупним кадром треба показати сяючі обличчя тих, що несуть, ентузіастів, що засвітилися певністю і ясністю, і величчю історичної ролі. Окремо показати невдах, які спізнилися, почали тесати мармур, малювати портрети, писати книжки і вже тоді, коли ідол вночі упав і по ньому замітали слід. Невдах вимітали з майстерні, а деяких заштовхували у «воронок».

Але в ясному кадрі неодмінно показати молодого поета, який на пронизливому вітрі пише:

«Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратері і гукали: «Ми символ доби! Хто не з нами, той проти Бога, Хто не з нами, той проти всіх!» І сипались лаври убогі до куцих кривавих ніг.

Нікчемна продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх».


Але поет, який нагадує:«Ти знаєш, що ти людина?» - це щось на вершку стеблини, не помітне для мурашника.

Кожна зміна вітру змінює настрій юрби. Кожна хмара і сльота здається юрбі чимось страшним і остаточним. Юрба чекає милостивої посмішки ідола: з Кремля, з Пекіна, з Пномпеня, з Гавани. Раптом якийсь помах крила, і потьмарились мурашники, і якимось піском замело пам’ять вчорашнього дня і ігри вчорашнього дня. Ідоли лежать у кутку непотрібних речей.

Але спалахнула нова активність: якісь малі мурашки стали стягати до купи великі подушки і щось собі будувати , кожна собі. Жвавіші кидаються їм допомагати. Потоки активності геть змінилися. Ентузіазм погас. На обличчях з’явилася діловитість, а на інших - втома.

Куди вони поспішають? Усі чи то втікають, чи доганяють? Потоки втягують маленьких мурашок, впевнені, що вони лише пилинки на хвилі часу. І вже не має значення те, що було вчора, і не має значення те, що написане в книгах, і вже ніколи заглядати у великі очі пророків, що дивляться крізь віки. У повітрі часом лунають церковні дзвони... Але в повітрі часу вони не кличуть і не нагадують. І самі церкви, споконвіку будовані на висоті, десь поховалися в забудовах теперішніх міст і пересічні священнослужителі теж втягуються фінансовими потоками у каламутний вир.

Де той поет, що колись пробував зупинити мурашник?

«Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя єдина, Мука твоя єдина, Очі твої одні. Завтра тебе не буде, Більше на цій землі. Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди...»

Де той Апостол, що робить чутним для всіх вічне слово, бо «відає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине»? Як зупинити людину, яка краплиною ллється з масами, щоб нагадати їй: «Сезонні спектаклі хвилин пливе і спливає, але доки небо і земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із закону не минеться»?

Зупинити масу не можна. Зупинити можна особу. Ось чому педагоги усіх часів ставили собі за мету - виховати особу, особистість.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG