Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 10:48

“Економічний журнал”


Марія Щур “Економічний журнал”

Прага, 12 вересня 2003 року.

Марія Щур

Вітаю Вас, шановні слухачі, на хвилях радіо «Свобода». В ефірі «Економічний журнал».

В Україні не вщухають пристрасті навколо нафтогону «Одеса-Броди». У кращих радянських традиціях 3 жовтня навіть трудовий колектив компанії «Транснафта» виступив з вимогами якнайшвидше ухвалити рішення про реверсне використання нафтопроводу.

Тижнем раніше рішення заповнити нафтопровід «Одеса-Броди» саме російською нафтою ухвалила наглядова рада державної компанії «Укртранснафта», що спричинило черговий скандал з відголосом у Брюсселі та Вашингтоні, бо це рішення суперечить меті побудови нафтогону з державної скарбниці. А будували його, нагадаю, для диверсифікації джерел нафти в Україні та для транспортування нафти до Європи. Розповідає Петро Кагуй.

Петро Кагуй

Віце-спікер Верховної Ради України Олександр Зінченко заявив, що члени наглядової ради, які проголосували за таке рішення, діяли всупереч інтересам України. За словами Зінченка, результати голосування непереконливі і суперечливі.

Подібну позицію зайняв і міністр палива й енергетики України Сергій Єрмилов. Він вважає, що наглядова рада компанії «Укртранснафта» перевищила свої повноваження. Сергій Єрмилов наголосив, що схвалювати рішення про закачування нафти у трубопровід «Одеса-Броди» є прерогативою Кабінету Міністрів. Наразі український уряд розглядає техніко-економічне обґрунтування обох варіантів використання нафтопроводу.

Прокоментувати ситуацію, що склалася, ми попросили директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Саприкіна.

Володимир Саприкін

По-перше, я нагадаю слухачам, що цей нафтопровід був збудований для диверсифікації джерел постання нафти до України. Проте на сьогодні майже півтора року цей нафтопровід не працює. В цих умовах, з одного боку, російська компанія ТНК виступила з певними пропозиціями щодо використання цього нафтопроводу в зворотному напрямі. З іншого боку, каспійської нафти в тих обсягах, які потрібні Україні, сьогодні не існує. Тобто, на сьогодні Україна не змогла підписати контракти на постачання каспійської нафти.

Таким чином Україна опинилася перед дилемою: або простоювання нафтопроводу, або тимчасове використання його в реверсному режимі. Тобто, я наголошую, головна мета залишається, це транспортування каспійської нафти.

Сьогодні головна проблема не в тому чи використовувати реверс, чи ні. Мені здається, що влада вже ухвалила таке рішення, попри посилання на міністра, прем’єр-міністра і так далі. Завжди в Україні була одна думка, тобто думка «Банкової». Яке рішення буде ухвалене на Банковій, таке і виконуватимуть, попри чиїсь там думки і пропозиції.

Таким чином, на мою думку, рішення вже ухвалене на користь реверсу і сьогодні питання полягає в тому, як забезпечити справді тимчасовість цього заходу. Тобто, треба підписати саме тимчасову угоду, з можливістю повернення до базового напряму: до транспортування каспійської нафти.

Петро Кагуй

Натомість Михайло Гончар, керівник апарату уповноваженого України з питань євразійського нафтотранспортного коридору вважає:з цього приводу зауважив:

Михайло Гончар

Насправді ніякого тимчасового реверсу бути не може! Це просто своєрідний маскувальний хід для того, щоб приховати ті наміри, які стоять за цим. По суті, йдеться про те, щоб отримати, як мінімум, контроль над системою «Одеса-Броди» і, як максимум , створити певні передумови для того, щоб у процесі майбутньої концесії взяти нафтопровід повністю під контроль. А ще у подальшій перспективі (оскільки в довгострокових планах приватизації фігурує також «Укртранснафта») створити певні переваги для того, щоб узяти участь у процесі приватизації. Тому сама ідея з реверсом є певним проміжним етапом для досягнення таких більш віддалених у перспективі цілей.

Петро Кагуй

За суперечкою, що виникла в Україні стосовно можливості заповнення нафтопроводу «Одеса-Броди» російською нафтою уважно спостерігає московська преса. Так, у понеділок газета «Коммерсантъ» зробила висновок, що в Києві виникли дві групи трубопровідних лобістів. Перша, опираючись на підтримку державної компанії «Нафтогаз України», лобіює реверсне прокачування нафти. А друга група, підтримувана апаратом прем’єр-міністра України, наполягає на збереженні первинної схеми використання трубопроводу, тобто перекачування каспійської нафти до Європи.

Марія Щур

Україна може не лише не стати нафтотранспортною країною для Європи, але і значно втратити свої газотранспортні позиції. Справа в тому, що останнім часом німецька компанія “Рургаз” демонструє дедалі більшу увагу до проекту будівництва нового газопроводу по дну Балтійського моря. Реалізація цих планів може вирішити проблему транспортування російського газу до Західної Європи. Розповідає Надія Кандиба з Німеччини.

Надія Кандиба

Поки Україна та Росія не можуть дійти остаточної згоди щодо питання про створення міжнародного консорціуму з модернізації та експлуатації української газотранспортної мережі, більш-менш конкретних ознак набуває інший проект, який теж спрямований на транспортування російського газу на Захід.

Тепер, однак, Україна залишається поза грою. Як стало відомо, Москва та Берлін планують підписати угоду про наміри щодо будівництва газопроводу по дну Балтійського моря. За даними німецького агентства DPA, цей проект визнано стратегічним і він обговорюватиметься під час німецько-російських міжурядових консультацій, що в 7-8 жовтня відбудуться в Єкатеринбурзі. Для Росії будівництво північної газотранспортної гілки є надзвичайно цікавим, оскільки вона отримає кращий доступ до західноєвропейського ринку.

У німецьких урядових колах не виключають можливості підключення до північного трубопроводу також таких країн, як Великобританія та Нідерланди. Водночас у Берліні дипломатично стверджують, що Німеччина поки що не втратила інтересу й до модернізації української газотранспортної мережі, через яку проходить 80 % газу, що його Росія продає Західній Європі. Однак концерну “Рургаз”, найбільшому в Німеччині споживачеві російського газу, судячи з усього, поволі уривається терпець, оскільки досі через суперечки між Україною та Росією так і не вдалося створити тристоронній консорціум для реалізації цих планів.

Відповідна домовленість була досягнута торік у Санкт-Петербурзі під час зустрічі канцлера Німеччини Герхарда Шредера з президентами Росії та України – Володимиром Путіним та Леонідом Кучмою. Голова правління “Рургазу” Буркгард Бергманн днями відкрито заявив, що наполягає на якомога швидшому створенні такого консорціуму і водночас не став приховувати, що розглядає будівництво північного трубопроводу як подальшу можливість для покращення забезпечення газом Західної Європи.

Марія Щур

Минуло лише трохи більше тижня з часу запровадження Польщею віз для українців, але економічні наслідки такого кроку для самих поляків уже відчутні. Страждають продавці на польських базарах, транспортники, оптові склади та всі інші, хто був задіяний у жвавій прикордонній торгівлі. Єдина надія, і про це говорять поляки журналістам, що відсутність українців - це тимчасове явище. Розповідає наш кореспондент у Варшаві Володимир Павлів.

Володимир Павлів

«Ці візи зруйнують наш малий бізнес», - скаржаться журналістам торгівці з прикордонних базарів та власники магазинів. Стурбованість польських торгівців можна зрозуміти, адже за даними газети “Жечпосполіта” тільки у минулому році східні сусіди вивезли із Польщі товарів на суму 700 мільйонів доларів. Таку кількість додаткового товару на внутрішньому ринку продати практично нереально, тому основна надія покладалася на покупців з-за східного кордону. Ці тенденції підтверджує і голова польсько-української торгово-промислової палати Вікторія Перебейнос.

Вікторія Перебейнос

Ми не приховуємо, що з неофіційних даних випливає, що у прикордонній торгівлі 60 % займає так звана «тіньова зона», яку заповнюють так звані «мурахи», тобто ті громадяни, котрі мандрують з товаром через кордон. І, звичайно, перш за все по них буде завдано удару, бо мало того, що їм доведеться щось платити, то ще й доведеться пройти всю процедуру з очікуванням. Тому це вже відбивається і ще якийсь час буде відбиватися на прикордонній торгівлі.

Володимир Павлів

Однак, Вікторія Перебейнос вважає, що з часом ситуація внормується, а нинішні проблеми є лише наслідком невідповідного інформування власників фірм і приватних осіб про те, що саме потрібно зробити, щоб отримати візу.

Правда, за моїми спостереженнями випливає, що проблема із порожніми прикордонними пунктами, а відтак і порожніми базарами та магазинами пов’язана не лише із необхідністю отримання візи.

Ті нечисленні торгівці зі сходу, котрих ще можна зустріти на найбільшому польському базарі – варшавському стадіоні десятиліття ПНР – скаржаться, що митники значно ретельніше, ніж раніше, проглядають багаж, а за кілька зайвих пляшок з алкоголем вимагають хабара в майже 25 доларів. Крім того, загострилися на кордоні й інші види контролю. Наприклад, технічного стану автотранспортних засобів, який прикордонники проводять разом з поліцією. За даними прес-служби поліції у місті Жешув за два дні після впровадження віз на польсько-українському кордоні були проконтрольовані 223 автомобілі. Значна частина з них була повернута в Україну через незадовільний технічний стан. З тих, кого в Польщу пропустили, у 25 водіїв були затримані права, а на 29 накладені штрафи.

Зрозуміло, що всі ці фактори, разом узяті, знеохочують багатьох з тих, хто звик їздити у Польщу на заробітки чи за товаром. Відсутність українських човників, або як тут кажуть «мурах», відразу відбилася на доступності найбільш ходового базарного товару - горілки та цигарок. Місцеві торгаші на цей заборонений крам одразу підняли ціни.

Марія Щур

Україна з часом дедалі сильніше погрузає у корупції – такого невтішного висновку доходять фахівці неурядової організації Transparency International, яка займається боротьбою з корупцією. За останні шість років ситуація з корупцією в Україні погіршилася. Про це свідчить нове дослідження міжнародної організації Трансперансі Інтернешинал. У порівняльній таблиці, що складається зі 133 країн, Україна посіла 106 місце і сприймається, як одна з найкорумпованіших країн світу.

Найчистіші руки мають чиновники Фінляндії, яка майже досягла ідеалу. Сполучені Штати посіли лише 18 місце і тільки на два пункти менш скорумповані, ніж Чилі.

З колишніх радянських країн найменше іржа корупції роз’їла Естонію, а найбільше Киргизстан, Азербайджан, Грузію та Таджикистан.

Міклош Маршалл, виконавчий директор організації, що відповідає за країни Східної Європи говорить, що в Україні відбувається процес деградації.

Міклош Маршалл

Замість покращення відбувається погіршення ситуації. Якщо подивитися на перше дослідження, в яке було включено Україну у 1998 році, тоді її індекс був 2,8, пізніше цей показник погіршувався з року в рік. Так що тепер, і це для України має бути особливо прикро, її сприймають як більш корумповану країну, ніж Росія, хоча шість років тому було навпаки. Тепер Україну сприймають у світі, як країну з дуже серйозною проблемою корупції, з якою не борються, а тому ситуація погіршується.

Марія Щур

Міклош Маршалл із Transparency International пояснює, що йдеться саме про сприйняття корупції, бо індекс, що його готує його організація, спирається на опитування міжнародних бізнесменів, фінансових аналітиків, дослідження таких організацій, як Міжнародний Валютний Фонд та Світовий Банк.

Таке сприйняття корупції в Україні з боку міжнародних інвесторів уже дорого обійшлося для неї самої, говорить Міклош Маршалл: «Україна економічно постраждала від того, що її сприймають як країну з високим рівнем корупції. Вона недоотримала великої частини закордонних інвестицій і через це відстає і в економічному розвитку».

Однак критики Transparency International говорять, що публікація індекса скорумпованості може призвести до зачарованого кола, бо зменшуються міжнародні інвестиції, міжнародна спільнота має менший вплив на країну, країна потрапляє до ізоляції, а її влада має ще менше стимулів до змін. Але Міклош Маршалл не погоджується з цим.

Міклош Маршалл

Нашою метою не є сприяти ізоляції держави - лише назвати і зганьбити - навпаки ми намагаємося допомогти. Ми маємо представників в Україні, які допомагають у створенні законодавства, дораджують у різних питаннях боротьби із корупцією. Ми готові до співпраці, якщо в країні є політична воля, але поки що ми її не побачили.

Марія Щур

Корупція та свавілля влади – на це нарікають не лише закордонні бізнесмени в Україні. Найбільше від цього потерпають самі українські підприємці від човників до керівників великих компаній. При чому останні говорять, що на відміну від колег із дрібнішого бізнесу до них особливо придивляються, якщо вони починають проявляти незалежність у політичних поглядах.

Знайти – що ж не так у твоєму бізнесі завжди допоможуть численні законодавчі неузгодженості.

Концерн “Орлан” – одне з найпотужніших українських підприємств, що стало об’єктом пильної уваги податківців. До складу концерну входять підприємство з виробництва понад 40 видів безалкогольних та слабоалкогольних напоїв. А також група компаній “Орлан-Транс”, що здійснює міжнародні автоперевезення і налічує 250 автопотягів.

В рубриці “Своя справа” моя колега Ірина Біла представляє Євгена Червоненка, засновника та почесного голову компанії.

Ірина Біла

Донедавна у концерну “Орлан” не було жодних непорозумінь з владою та податковими органами. Неприємності розпочалися тоді, як його почесний президент, народний депутат України Євген Червоненко приєднався до блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”.

Євген Червоненко

Дуже мені боляче одне, що все життя я був у цій країні прикладом реформ, але з того моменту, як я відкрито заявив про підтримку Віктора Ющенка, нас почали просто знищувати. Я маю сім орденів. «Орлан» має чисельні нагороди податкових, підприємства мають 8 років аудиту першої четвірки світових аудитних компаній. І після цього починається просто знущання, незаконні спроби зупинити, переділити підприємства. Я хотів 20 грудня минулого року на свій день народження і зробив таку заяву у парламенті, щоб не знущалися над людьми «Орлану», відректися від посади почесного президента. Колектив не дав мені цього зробити. Ніхто з великої, багатотисячної команди «Орлану» не сказав мені:«Іди в більшість. Стань, як всі, щоб нас не чіпали, щоб не чіпали бізнес». Я цим дуже пишаюся.

Ірина Біла

Необхідності і вмінню підбирати команду, усвідомлювати її підтримку Євген навчився ще за часів, коли займався професійним автоспортом. Свого часу, завдяки дозволу М.Горбачова під обіцянку не змінювати громадянство, члену збірної Радянського Союзу Євгенові Червоненку вдалося виїхати за кордон. Після розпаду імперії молодий спортсмен зрозумів, що тепер для нього відкрилися нові можливості. Євген Червоненко

Розвалився Радянський Союз і я побачив, що це новий ринок. Ще у професійному спорті я вкладав все, що заробив не на розкіш, не на автомобілі іноземні, як де-хто з моєї команди. Я купував вантажівки. З тим, що я мав, я поїхав в Україну і почав привозити сюди новітні технології в харчову галузь. Я був перший, до того, як прийшли гіганти «Кока-Кола», «Пепсі-Кола». І це було дуже вдало.

Завершенням цього є концерн «Орлан» у харчовій галузі. У 1999 році я повернувся до вантажівок. З підприємства, яке було на останньому місці в галузі, за два роки зробив першим. У минулому році, не дивлячись на шалений політичний тиск, підприємство «Орлан», міжнародна транспортна експедиційна група, за оцінкою «Інвестиційної газети», посіла перше місце серед автопідприємств по розвитку і по обсягам. Нам вдалося, я вважаю, зробити той приклад реформ і той приклад конкурентноздатності української ідеї, українського виробництва.

Ірина Біла

«Україна має великий економічний потенціал, - наголошує Євген Червоненко. - От тільки ще б трохи моралі і усвідомлення деякими політиками, що прийде завтрашній день, коли потрібно буде відповідати за свої вчинки». Євген Червоненко

Не може бути острова щастя в морі нещастя. То все на сьогодні, але буде завтра. Я не хочу жити в дорогому автомобілі в енергетиці ненависті людей. Це моє переконання.

І зараз моє життя присвячене тому, щоб приклад «Орлана» і мій особистий приклад заставив багатьох з людей продуктивних, які не бояться працювати, брати на себе ризик, іти вперед, піднятися з колін. Якщо критична маса у цій парламентській залі встане з колін, ми отримаємо іншу державу. На жаль, оцей страх сьогоднішній перемагає совість. Я нікому не суддя, але так жити не можна, бо під старість не можна буде дивитися в очі дітям.

Ірина Біла

Так вважає почесний президент концерну “Орлан”, народний депутат Євген Червоненко.

Марія Щур

Тему стосунків підприємців та влади продовжить і наше наступне повідомлення з рубрики «Українські підприємці в історії».

І за часів Гетьманщини успішність підприємця багато у чому залежала від його наближеності до влади, а після повстання гетьмана Івана Мазепи – від лояльності до Московської держави.

Так, маєтки та підприємства Пилипа Орлика були конфісковані і більшість з них отримав Павло Полуботок. Але декому з мазепинців, хто згодом повернувся до України, вдавалося повернути частину своїх маєтностей. Сьогодні про таких підприємців – батька і сина Горленків – розповідає ведучий рубрики Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Вперше прізвище реєстрового козака Лазаря Горленка згадується у документах 1649 року. За 9 років він був обраний прилуцьким полковником, а наприкінці липня 1687 року убитий козаками свого полку. 1692 року його молодший син Дмитро теж став прилуцьким полковником і швидко набув значних маєтностей. Від 1694 року Іван Мазепа надав йому села Сергіївку, Ковтунівку, Яблунівку, Білошапки, Ярошівку, Мамаївку, Калюжниці, Попори, Вечорки та інші. А 1707 року гетьман своїм універсалом дозволив Горленку заснувати неподалік Лебедина «селітряний майдан», тобто підприємство з виробництва селітри.

Як і більшість тодішньої козацької старшини, полковник не гребував розширенням своїх маєтностей за чужий рахунок і, по словам сучасника, «мізерних людей власниє сіножаті і поля пахотниє, ніви і облоги, все загонами своїми пооднімал і до хуторов своїх поприворочовал». До того ж Горленко змушував вільних мешканців своїх сіл відробляти натуральні повинності, зокрема, косити та возити сіно, а перед Великоднем на полковничий двір доставлялися «з містечка і сіл з посполитих свободних гуси, утки, кури, яйця і поросята».

Син Дмитра Горленка Андрій навчався у Києво-Могилянській академії, згодом був наказним прилуцьким полковником. Обидва Горленки підтримали повстання Мазепи, а Дмитро незадовго перед тим переконував гетьмана: «Як ми за душу Хмельницького завжди Бога молимо, так, навпаки, і ми, і діти наші у вічні роди душу і кості твої будемо проклинати, якщо нас за гетьманства свого по смерті своїй у такій неволі зоставиш».

Дмитро пішов разом з Мазепою у вигнання, а всі його маєтки та підприємства були конфісковані, натомість Андрій 1709 року повернувся до Гетьманщини і був перевезений до Москви. 1711 та 1713 років Дмитро на чолі козацького війська намагався звільнити Правобережжя від поляків, а ще за 2 роки, через конфлікт з гетьманом Орликом, повернувся до України.

Московський уряд 15 років утримував батька заручником за сина, відпущеного додому. Андрій був наказним гетьманом у козацькому поході до Ірану. Згодом він спромігся повернути частину батьківських маєтностей у Миргородському та Лубенському полках, зокрема села Хаєнки, Стасівці, Чернявщину, хутір Вернигорівський, ґрунти в селах Подищі, Журавці, Переволочній, Полонках. Син Андрія Яким став єпископом Бєлгородським і Обоянським, уславився аскетизмом та працею на благо Церкви і на початку ХХ століття був канонізований під іменем Йоасафа Бєлгородського. Марія Щур

Економічна політика московського уряду після поразки повстання Івана Мазепи призвела до згортання підприємництва у Гетьманщині. І лише гетьман Данило Апостол домігся певного пожвавлення виробництва і торгівлі. Розповідь про нього слухайте у нашій наступній передачі.

Ви слухали передачу «Економічний журнал». На все добре. Говорить радіо «Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG