Доступність посилання

ТОП новини

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 20 жовтня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.



Почнемо з тем непроминальних. “Увага № 0” – це назва книжки поезій нашого колеги Сергія Набоки, життя якого обірвалося в січні минулого року під час журналістського відрядження. Власне, до трагедії ніхто не здогадувався про те, що Сергій писав вірші. “Увага № 0” засвідчила – добрі вірші. Я кажу вам: Набока – поет у кожному жесті.

6 жовтня у Києві відбулася презентація книги. Не буду говорити, де саме у Києві: вулиця, номер будинку та кількість титулованих осіб. Достатньо самого повітря осені, літератури та присутності Уляни Глібчук.

Уляна Глібчук

Надто мало часу сплило, ім’я Набоки ще не належить минулому. Рідні та друзі не можуть його відпустити. Не можуть усвідомити, що Набоки нема. Особливо коли з’явилась ця книжечка віршів “Увага № 0”.

Майже ніхто не знав, що Набока був поет. Майже ніхто не знав, що поет любив поміркувати про смерть. І в цьому не має нічого дивного чи непристойного. Усі ми маємо пам’ятати про смерть.

“Схаменися, - пише Сергій, - поки ще не пізно. Пригадай, що зараз уже останні години, і поки є час, ти краще схаменися - хоча б почни збиратися. Щомиті ти можеш запізнитися й не встигнути, бо вже останні години спливають непомітно, а ти сидиш і читаєш Пікуля”.

Тільки не треба ціпеніти від думки, що хтось щось передбачав чи відчував… Подібне оракульство залишимо російським класикам. Це вони люблять полоскотати нерви символічними цифрами.

“Увага № 0” – також не без символіки. Тільки шкода, що назву цій збірочці дав не Сергій. Не хотів Набока публічних признань. “Шифрувався” під маскою сарказму. Згадував: “Я ніколи не любив бути у перших рядах. Інколи просто доводиться”.

А заодно доводилось йому таки добряче “гавкать” на різношерсте плем’я вкраїнських “інтелікентів”. Так і вимовляв з проривним і зневажливим “к”: “ін-те-лі-кентів”… Тільки не цього бажалося…

З циклу “Стрьом соми” (себто “страх тіла”): “Мало меду, мало я розповім вам про це, про все, про те, що мало меду. Мало! Закінчується мед - надходить усьому кінець. Усе колись минає, усе колись минає, а, отже, й меду колись не стане. І тільки й скажеш: мало меду, мало, ой мало…”

Андрій Охрімович

Люди радянські дуже любили читати газети. От бува сяде у метро і читає. Газету “Правда”, наприклад, або “Ізвєстія”. І всім здавалося довкола, що ось воно – щастя! “Самая чітающая страна, самиє большіє слани” плюс “лампочка Ілліча”. Не те, що сьогодні всі начисто забули про духовність і думають тільки про те, як мордуси гамбургерами набити. Не життя, а суцільний “армстронг”, врятуватися від якого можна хіба що в “Павутині”. Надія Шерстюк. “Огляд віртуальної преси”.

Надія Шерстюк

“Через будівництво російської дамби у Керченській протоці Україна готова жалітися в ООН,” - пише російська “Газета.ру”.

Член Комітету ВР України у закордонних справах Ігор Осташ заявив, що його комітет залишає за собою право звертатися в ОБСЄ, НАТО, ПАРЄ та інші міжнародні структури, оскільки це “безпрецедентний випадок порушення територіальної цілісності України”.

Сайт “Московского комсомольца” не знайшов нічого кращого, як звинуватити у цій ситуації українську сторону. Далі цитую: “Україна проґавила початок спорудження дамби до острова Тузла. І наразі намагається припинити будівництво, направила в російській МЗС спочатку ноту протесту, а потім і самого міністра”.

“Провини РФ немає,” - пише “Московскій комсомолєц”. Усе цілком законно. Адже, на його думку, “формально дорікати російській стороні поки що неможливо – будівництво дамби ведеться на території Краснодарського краю”. Тут же видання пише, що ситуація, яка склалася, вигідна насамперед опозиційним силам в Україні: мовляв, вони використають її у своїх політичних інтересах.

Інший російський часопис “Независимая газета” апелює до думки мешканців коси Тузла. Вони, як зазначає газета, вважають цю територію продовженням російського Таманського півострова, а відтак жодного стосунку до України вона не має. Найбільш активні з мешканців взяли лопати у руки і почали засипати промоїну, що утворилася між косою і півостровом, щоб возз’єднати Тузлу і Тамань.

“Російская газєта” вирішила згадати історію 12-річної давнини. “Усе було нічого до 1991 року, - пише часопис, - але ж розпався Союз, і колишні спірні адміністративні кордони почали “під шумок” перетворювати на кордоні державні”. Так сталося і з Тузлою. Новий український кордон проходить по колишній маленькій промоїні, котра тепер розрослася до двох кілометрів. Ось по цій промоїні “незалєжная” і провела свій держкордон”.

А остаточну крапку поставив Сергій Глазьєв, лідер передвиборчого блоку “Родіна”. Відповідаючи на запитання он-лайнової прес-конференції на сайті “Газєта.ру” щодо статусу Криму, пан Глазьєв відрубав: “І Крим, і Київ, і вся Україна – це російська земля. Росіянам не треба тікати зі своєї малої батьківщини. Треба пояснити пану Кучмі, що Україна – це Росія.”

Андрій Охрімович

Перед тим, як вчепитися в наступну тему, ще один шматочок від Сергія Набоки під назвою “Антропоцентризм у натуральну величину”: “Зуби, щелепи, стравохід, шлунок, анальний отвір і величезні гениталії – “чєлавєк – звучіт горда”.

Тим не менше, минає місяць жовтень – для України сакраментальний. До визначених Конституцією, чергових президентських виборів лишається рівно рік. Відтак, тематика, пов’язана з наступними виборами, хоч не хоч, а є однією з провідних в політичному сегменті Інтернету. А у цій тематиці – чимало гострих шипів. Якраз на такий “шип” напоровся сьогодні Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

В Україні існує щонайменше одна гострополітична тема, яка на офіційному Інтернет-представництві глави Української держави www.kuchma.gov.ua має одне розв‘язання, а на всіх поспіль незалежних сайтах – зовсім інше. Ідеться про третій термін президента Леоніда Кучми.

Звучить пісня

“Ми выбираем власть всего народа – товарищ Сталин мой первый кандидат...”

Сергій Грабовський

З одного боку, сам президент неодноразово заявляв, що на третій термін він балотуватися не збирається. З іншого боку, низка діячів з числа парламентської більшості наголошує, що чинний глава держави за умов чинної Конституції відбув на посаді тільки один повний термін.

Такі впливові політики, як Валерій Євдокимов, Нестор Шуфрич, Богдан Губський та інші, за повідомленнями низки Інтернет-видань, висловлювали сподівання на можливість нового обрання на посаду теперішнього президента. А Богдан Губський так узагалі ініціював подання до Конституційного Суду щодо цього питання.

А нещодавно, парламентська більшість, чи, як звуть її журналісти, “більшовики”, спробувала було скасувати закон “Про президента” в редакції 1991 року – за словами депутата Бориса Беспалого, єдиної законодавчої перешкоди на шляху переобрання чинного президента

Частина незалежних аналітиків вірить, у тому, що Леонід Кучма справді здатен піти шляхом Лукашенка, Назарбаєва і Туркменбаши.

З іншого боку, учасники форумів на сайтах опозиційних партій відзначають, що весь галас навколо ще одного терміну президента і навіть пропозиції Леоніду Кучмі знову балотуватися – не більше, ніж тактичні політтехнологічні ходи, спрямовані на згуртування лав парламентської більшості, яка останнім часом почала давати відчутні тріщини. А на додачу – засіб тиску на опозицію.

Як пише Леонід Амчук на незалежному сайті www.pravda.com.ua, “третій термін президента виставляється як предмет торгу з противниками змін до Конституції: або ви за реформу, або буде вам ще п‘ять років Кучмістану”.

Звучить пісня

“Мой пламенный голос сегодня за Сталина он подаёт...”

Андрій Охрімович

На форумі “Української правди” вибухнуло екзестинційне повідомлення за підписом “Азаров.” Глибоко втуплююсь на дно кришталевої склянки, і одразу бачу цілу правду. Ця правда така, яка вона має бути. Ну, це факт по факту. І я завжди до самого факту.

Писанина свідчить про можливості брати участь у форумних баталіях не завжди в адекватному стані. Втім, навіть у такому стані Інтернет-оман повзе до компа і намагається в’їхати у пургу, що там гуляє.

Кожен учасник форуму схильний ставити діагноз своїм опонентам, виходячи з власного, доволі куцого знання з синтаксису. Та Бог із ним, синтаксисом! Політпросвіта... Ба! Навіть знання географії не набагато випереджають знання з синтаксису. Більше того! Ляпне хтось мимо клавіша, а інші – реагують всерйоз, посилаючи і без того білогорячечний контекст балачки.

Незмінний санітар віртуальної “Палати № 6” Віктор Недоступ, не зловживаючи поки що діагностикою, міряє температуру.

Віктор Недоступ

Дописувачі форуму “Української правди” підозрюють, що танці довкола дамби можуть бути якимось ідіотським передвиборчим сценарієм. Можливо, навіть двостороннім, вигідним як для певних російських фігур, так і українських. Мовляв, заварять кашу, своє схоплять, а там – хай бидло розсьорбує.

На форумі сайту “Нашої України” стосовно дамби не знайшли висловів. Натомість розмістили фото-відповіді: молоді люди під різними кутами тицяють дулю в об’єктив. Пружність та міць цієї сакральної комбінації з трьох пальців свідчить, що дуля таки українська. Тільки в нас вміють так крутити.

Однак, більше цікавлять форумчан неясні сигнали майбутніх президентських виборів. Анонім повідомляє, що такий собі Гуренко порадив такому собі Симоненко шукати гроші на президентську кампанію. “Що, - запитує Анонім, - у комуністів нема грошей?”

У цю ж дюрочку лягає доволі туманне запитання від респондента на ім’я Сурмас: “Куди тікати з корабля пацюку, якщо він – капітан?” Анонім додає зловісне: “А час іде...”

Тим часом на форумі Інтернет-видання “Версії” вигулькнув запопадливий рецепт від персонажа на ім’я Серж: ”Народ плюс президент дорівнює порядок”. “Елементарний порядок можна навести, надавши повні повноваження президенту, причому, всенародно надати ці повноваження,” – пише цей великомудрий панок, тонко натякаючи на парламент, який, на його думку, не задовольняє президентську адміністрацію.

Йому відповідає чоловік на ім’я Сергій Гончаров : “Народ плюс президент дорівнює бардак. Колись я читав подібну маячню. Здається в “Літературці” 1989-го року. Результат відомий: Горбачов розвалив, що в нього було. Будь-якою країною, якщо це не абсолютна монархія, можна керувати або на основі фюрерства, або на основі розділення влад. Будь які інші гібриди є ублюдочними,” – сказав і зник.

А читачі тепер шкрябають потилиці: у якій реальності перебувають аналітики з “Версій ком ю-ей”? Невже і досі у психічному СРСРі?

Андрій Охрімович

На недавньому Форумі видавців у Львові проводилась акція "Свобода щомиті". На кількох великих моніторах цілоденно демонструвалися надбання білялітературного сегменту Укрнету: електронні бібліотеки, Інтернет-видання, мистецькі та літературні портали. Мерехтіння гасел, картинок і текстів виглядало досить ефектно, тож презентація онлайнових видань, як це називалося у програмі Форума, вдалася. Принаймні, так вважає автор рубрики “Букініст” Інна Набока.

Інна Набока

Систематичні блукання Укрнетом у пошуках текстів, літературних сайтів і видань лишають неоднозначне враження. По-перше, бібліотеки. Навіть найпотужніші з них. Наприклад, декларована як найбільша у “Павутині” бібліотека української літератури ukrlib.com.ua чи діаспорна Електронна бібліотека української літератури (utoronto.ca/elul/Main-Ukr.html) містять переважно класику та твори письменників 20-30-их років. Сучасні вітчизняні автори у мережі представлені вкрай бідно. Зарубіжну модерну літературу тут взагалі не варто шукати. Із сучасними популярними західними письменниками ми можемо познайомитись переважно у російських перекладах, скажімо, у славнозвісній бібліотеці Мошкова: moshkow.orc.ru.

Мають свої сайти видавництва "Основи", "Фоліо", "Смолоскип”, "Кальварія", "Факт". Але носять ці сайти швидше рекламно-інформаційний характер і поновлюються не надто часто.

Українські Інтернет-видання – це майже виключно ЗМІ загального спрямування. Щоправда, деякі просунуті літературно-книжкові часописи - "Критика", "Кальміус", "Книжник-review" – мають електронні версії. А от чисто онлайнових видань літературної тематики, здається, не існує.

Із загального кола помітно вирізняється сайт Центральноєвропейського часопису "Потяг 76". А нещодавно на сайті "Критики" – (krytyka.kiev.ua) – з’явився Інтернет-тижневик "Критика-коментарі". Симптом обнадійливий.

Останнім часом персональні сайти завели популярні вітчизняні письменники: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Шкляр. Може то вимога часу, або ж данина моді... А може й усе разом. На жаль солідного літ-порталу в Укрнеті поки що не існує. Так що літературно-комп’ютерним ентузіастам працювати є над чим.

Їй Бо..., не зле було б, не відходячи від рідного ПК, скачати якусь книжкову новинку. От, хоча б гучно презентований на Форумі видавців новий роман Андруховича "Дванадцять обручів" або ж "Короткий словник жаргонної лексики української мови". Теж цікаво... Андрій Охрімович

І на завершення - вірш Сергія Набоки “Шізо (з нотатника)”:

За самоту небажану й невчасну, за тишу заґратовану і спокій складаю я тобі подяку красну, О світе мій, коханий і жорстокий! Тринадцять чистих діб! Таких безмовно світлих! І я - один, зі мною лиш думки. І серед них, навпомацки розквітлих, Ввижаються поплутані стежки - У темряві, у мороці, у мряці Я прозирає полиски мети, Та знагла двері – брязь! І от вже – рештки самоти На неба світло-блакитнявій таці...

На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG