Прага, 18 жовтня 2003 року.
Ірина Перешило
Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі Ірина Перешило.
У програмі ви почуєте:
ситуація на українсько-польському кордоні, що склалася після запровадження Польщею візового режиму, непокоїть польських парламентарів;
що собою представлятиме реформа у сфері охорони здоров’я, котрою має бути запроваджена страхова медицина;
у Парижі закінчився тиждень високої моди, де було представлено 90 показів колекцій найвідоміших дизайнерів світу.
Це лише частина тем, які ви почуєте в нашій програмі “Моніторинг тижня”. Залишайтеся з нами.
Цього тижня депутати польського Сейму заслуховували звіт віце-міністра закордонних справ Польщі з приводу ситуації, яка складається на польсько-українському кордоні після двох тижнів впровадження Польщею візового режиму. Цей звіт польського дипломатичного відомства перед парламентом був зініційований самими польськими депутатами, занепокоєними повідомленнями про наростаючі черги біля польських консульств закордоном на тлі зовсім незначного руху на самому кордоні.
Повідомляє Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Заступник міністра закордонних справ Польщі Анджей Залуцки запевнив у четвер депутатів польського Сейму, що немає підстав для хвилювання, бо 5 польських консульств на Україні працюють на повну потужність, інколи навіть за рахунок вихідних. В результаті цього, на сьогоднішній день громадянам України уже видано понад 35 тисяч польських віз.
Коли заступник міністра звітував перед депутатами, в самому Міністерстві закордонних справ відбувся брифінг для закордонних журналістів. Директор консульського департаменту міністерства Януш Сколимовськи теж запевняв присутніх, що це тільки у Львові виникли певні проблеми, та й то не з вини польських служб, а через непристосоване приміщення, у якому міститься консульство:
“Ми вже давно просимо владу Львова, щоб нам виділили ділянку чи призначили відповідний для консульських завдань будинок. Ми маємо для цього кошти. Але немає результату”.
Присутній на брифінгу представник прикордонної охорони Польщі полковник Веслав Кубацки підтвердив, що результати роботи дипломатичного відомства вже видно й на кордоні. “З дня на день росте кількість осіб, що перетинають українсько-польський кордон, – сказав полковник Кубацки, – лише за один день (15 жовтня) польський кордон перетнуло 4 тисячі 420 громадян України.” На наше запитання: “Чи є якісь сигнали про зміни у ставленні прикордонників до подорожуючих?”, Веслав Кубацки відповів:
“В основному, ми не спостерігаємо якогось іншого ставлення ні до українських, ні до польських громадян у ситуації після введення віз”.
В цілому ж, і представник прикордонної охорони, і працівники Міністерства закордонних справ погоджувалися в тому, що при такій динаміці руху на кордоні, яка існує зараз, упродовж двох-трьох місяців ситуація стабілізується майже на такому ж рівні, як це було перед впровадженням віз.
Володимир Павлів, для радіо “Свобода”, Варшава.
Ірина Перешило
У Лондоні добігає кінця акція-шоу, якою вирішив порозважати світ американський ілюзіоніст Девід Блейн. Аби довести невичерпні можливості людського організму, Блейн оголосив добровільне голодування на 44 дні. Весь цей час американець зобов’язався пробути відкритим для всезагального огляду у прозорій скрині з оргскла, що її підвішено на значній висоті з кінця монтажного крану на березі річки Темзи. Крім голоду і холоду, Блейн неочікувано для себе зіткнувся з труднощами іншого плану.
З Лондона інформує Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
44 дні добровільного голодування завершуються у неділю, і Девід Блейн, що його кумиром є знаменитий американський ілюзіоніст минулого Гаррі Гудіні, сповнений рішучості довести свій подвиг до кінця. Проте, коли він обирав Лондон місцем акції, то не врахував специфічного способу розваг, якими славляться місцеві мешканці. Для багатьох молодих англійців те, що робить Девід Блейн, є лише ще одним виявом так званої “американської культурної експансії”. Їм недовподоби та увага, яку постійно приділяють Блейнові світові мас-медіа. Вони думають приблизно таким чином: “Ага, хлопець розважається, тож порозважаємося і ми!”
Вже з перших днів голодного висіння Блейна, під ним почали збиратися “доброзичливці”. Чи не в першу-таки ніч, тільки-но він заплющив очі, його привітали барабанним боєм хлопці, які спеціально для цього прибули з передмістя. Відтак скриню просто закидали яйцями. Майже всі, кому не ліньки, вважали за обов’язок чимось у нього жбурнути: чи-то кулькою для гри у гольф, чи гамбургером, чи просто рожевою фарбою.
Після цього чи не щодня молодь виступала з найвигадливішими акціями. Найпопулярнішими з них були показування Блейнові розмаїтої їжі з пропозиціями “попоїсти”, світіння йому у вічі лазерним промінчиком, оголення для нього грудей дівчатами і сідниць чоловіками. Пару днів тому одна дівчина взагалі здійснила акт, що дуже популярний на всіляких англійських спортивних змаганнях, як-от футбол або крикет. Він полягає у тому, що хтось з публіки роздягається зовсім і вискакує на поле у чому народила мати, а потім гасає по ньому під сміх трибун, поки не спіймає охорона. Блейн втомлено спостерігав зі своєї скрині за грою у “кицьки-мишки” між своєю службою безпеки і голою красунею.
Але на цьому тижні усе перевершив незвичайний вид подразнення: те, що в Америці називається “слашмобінг” – це трюк, коли велика група людей, що не знайомі між собою, згідно з інструкціями, отриманими з мережі Інтернет, збираються у визначений час у визначеному місці і синхронно виконують низку дій, які ззовні виглядають безглуздими. Тож, увечері близько 60-ти осіб під скринею Блейна зібралися точно о 7:44. Вони одночасно запустили сигнали, якими дзвонять їх мобільні телефони. Відтак вони усі вказали рукою у бік Блейна і почали скандувати, вклоняючись в пояс: “Те, що піднімається вгору, мусить зійти вниз!” Кожен тримав в руці якусь їжу – бутерброд або шоколад. Усе це тривало лише три хвилини, після чого всі просто розсипалися в різні боки по одному. Блейнові витівка сподобалася. Він встав на ноги, усміхнувся, засміявся і почав плескати в долоні.
Щойно американський ілюзіоніст сказав глядачам “Реального Телебачення”, що не хотів би повторення нинішнього досвіду. Він каже, що йому дуже зимно, він нестерпно смердить сіркою і його дратують ці бешкетники.
Олекса Семенченко, радіо “Свобода”, Лондон.
Ірина Перешило
“Кобзарсько-лірницька традиція – це велика гордість українського народу,” – писав колись Іван Франко. Ця традиція була втрачена, тому що останні українські кобзарі загинули у 30-их роках у сталінських таборах. І сьогодні її відродженням займається Київський Кобзарський Цех. Подвижники цієї справи організовують щороку на Покрову виступи у столиці України. Цьогорічну акцію доповнила ще презентація першого компакт-диску із записами кобзарів, лірників і бандуристів.
Розповідає Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Ви почули уривок з думи про Байду у виконанні Володимира Бикова. На презентованому компакті зібрані майже всі нині діючі народні співці (як колись називали кобзарів і лірників в Україні). В Київському Кобзарському Цеху співпрацюють два покоління. Старше представлене такими іменами, як покійний Микола Будник, а також Михайло Товкайло, Володимир Кушпет, Михайло Хай. А молодше покоління – це Тарас Компаніченко, Олесь Санін, Андрій Білоус та інші.
Видавець компакту Сергій Ступак так висловив основне завдання запису і випуску цього альбому.
Сергій Ступак
Зафіксувати оце культурне явище в тому стані, в якому воно є на сьогодні, щоб це, може, стало відправною точкою подальшого руху, і щоб можна було осмислити, що собою являє кобзарство на сьогоднішній день.
Тарас Марусик
А ось що сказав один із старійшин Київського Кобзарського Цеху Михайло Хай.
Михайло Хай
Як нам не сумно, ми мусимо констатувати, що традиція загинула. Останніх кобзарів в 37-у чи якомусь році, а інших заставили співати пісні про Сталіна... І все, і на тому кобзарство було закінчено. Лірники останні ходили (Власюк там) по Волині, а лірник Генцар по Гуцульщині. Це буквально ще 60-70-ті роки. І все.
Тарас Марусик
Говорив Михайло Хай. Книжка харківського кобзаря і дослідника Костя Черемського “Шлях звичаю” присвячена “світлій пам’яті панотця Миколи Будника”. Кость Черемський.
Кость Черемський
Коли пан Микола Будник часто у мене перебував, в Харкові (він перебував у мене по кілька місяців), одною із основних тем наших розмов було те, як дати в наш модерний час співоцтву перспективу. Пан Микола казав, що передусім треба створити базу.
Тарас Марусик
Кость Черемський розповідає про свою книжку.
Кость Черемський
Ця книжка названа “Шляхом звичаю” не просто так, але тому що пан Микола Будник роздивлявся співоцтво як зв’язок двох відгалужень співоцтва – “зрячої” гілки і “незрячої”. “Зряча” – це традиція, яка мала тяглість від львівських співців, потім це були співці козацької доби (козаки). І інша гілка була, яка мала, напевно, ще давніше коріння – “сліпецька”. Ця гілка була пов’язана тісно тільки із певним каліцтвом, певним соціальним статусом. Співоцтво (а під співоцтом ми розуміємо передусім епічне начало і релігійне) розвивалося у постійному зв’язку цих двох гілок.
Тарас Марусик
Кость Черемський працює лікарем-анестезіологом у Харкові. Ось що він відповів на моє запитання про свій прихід у кобзарство.
Кость Черемський
Я прийшов до кобзарства, очевидно, тим, що хотілося якось себе зреалізувати на почині української культури не якимись галасливими гаслами, а реально щось освоїти, щось осмислити, реально зреалізувати себе, саме як співець. Це як таке хоббі, але хоббі глибоке і спеціалізоване. Я намагаюсь ставитись до справи по-фаховому, намагаюсь діставати архівні фонди, часто буваю в експедиціях культурних.
Тарас Марусик
У Костя Черемського є вже свої учні. Один із них, Назар Божинський, дебютував на цьому вечорі.
Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Її підготувала Ірина Перешило. До наступних зустрічей в ефірі. Говорить радіо “Свобода”.
Ірина Перешило
Говорить радіо “Свобода”. Шановні слухачі, в ефірі програма “Моніторинг тижня” з добіркою матеріалів про найважливіші та найцікавіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі Ірина Перешило.
У програмі ви почуєте:
ситуація на українсько-польському кордоні, що склалася після запровадження Польщею візового режиму, непокоїть польських парламентарів;
що собою представлятиме реформа у сфері охорони здоров’я, котрою має бути запроваджена страхова медицина;
у Парижі закінчився тиждень високої моди, де було представлено 90 показів колекцій найвідоміших дизайнерів світу.
Це лише частина тем, які ви почуєте в нашій програмі “Моніторинг тижня”. Залишайтеся з нами.
Цього тижня депутати польського Сейму заслуховували звіт віце-міністра закордонних справ Польщі з приводу ситуації, яка складається на польсько-українському кордоні після двох тижнів впровадження Польщею візового режиму. Цей звіт польського дипломатичного відомства перед парламентом був зініційований самими польськими депутатами, занепокоєними повідомленнями про наростаючі черги біля польських консульств закордоном на тлі зовсім незначного руху на самому кордоні.
Повідомляє Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Заступник міністра закордонних справ Польщі Анджей Залуцки запевнив у четвер депутатів польського Сейму, що немає підстав для хвилювання, бо 5 польських консульств на Україні працюють на повну потужність, інколи навіть за рахунок вихідних. В результаті цього, на сьогоднішній день громадянам України уже видано понад 35 тисяч польських віз.
Коли заступник міністра звітував перед депутатами, в самому Міністерстві закордонних справ відбувся брифінг для закордонних журналістів. Директор консульського департаменту міністерства Януш Сколимовськи теж запевняв присутніх, що це тільки у Львові виникли певні проблеми, та й то не з вини польських служб, а через непристосоване приміщення, у якому міститься консульство:
“Ми вже давно просимо владу Львова, щоб нам виділили ділянку чи призначили відповідний для консульських завдань будинок. Ми маємо для цього кошти. Але немає результату”.
Присутній на брифінгу представник прикордонної охорони Польщі полковник Веслав Кубацки підтвердив, що результати роботи дипломатичного відомства вже видно й на кордоні. “З дня на день росте кількість осіб, що перетинають українсько-польський кордон, – сказав полковник Кубацки, – лише за один день (15 жовтня) польський кордон перетнуло 4 тисячі 420 громадян України.” На наше запитання: “Чи є якісь сигнали про зміни у ставленні прикордонників до подорожуючих?”, Веслав Кубацки відповів:
“В основному, ми не спостерігаємо якогось іншого ставлення ні до українських, ні до польських громадян у ситуації після введення віз”.
В цілому ж, і представник прикордонної охорони, і працівники Міністерства закордонних справ погоджувалися в тому, що при такій динаміці руху на кордоні, яка існує зараз, упродовж двох-трьох місяців ситуація стабілізується майже на такому ж рівні, як це було перед впровадженням віз.
Володимир Павлів, для радіо “Свобода”, Варшава.
Ірина Перешило
У Лондоні добігає кінця акція-шоу, якою вирішив порозважати світ американський ілюзіоніст Девід Блейн. Аби довести невичерпні можливості людського організму, Блейн оголосив добровільне голодування на 44 дні. Весь цей час американець зобов’язався пробути відкритим для всезагального огляду у прозорій скрині з оргскла, що її підвішено на значній висоті з кінця монтажного крану на березі річки Темзи. Крім голоду і холоду, Блейн неочікувано для себе зіткнувся з труднощами іншого плану.
З Лондона інформує Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
44 дні добровільного голодування завершуються у неділю, і Девід Блейн, що його кумиром є знаменитий американський ілюзіоніст минулого Гаррі Гудіні, сповнений рішучості довести свій подвиг до кінця. Проте, коли він обирав Лондон місцем акції, то не врахував специфічного способу розваг, якими славляться місцеві мешканці. Для багатьох молодих англійців те, що робить Девід Блейн, є лише ще одним виявом так званої “американської культурної експансії”. Їм недовподоби та увага, яку постійно приділяють Блейнові світові мас-медіа. Вони думають приблизно таким чином: “Ага, хлопець розважається, тож порозважаємося і ми!”
Вже з перших днів голодного висіння Блейна, під ним почали збиратися “доброзичливці”. Чи не в першу-таки ніч, тільки-но він заплющив очі, його привітали барабанним боєм хлопці, які спеціально для цього прибули з передмістя. Відтак скриню просто закидали яйцями. Майже всі, кому не ліньки, вважали за обов’язок чимось у нього жбурнути: чи-то кулькою для гри у гольф, чи гамбургером, чи просто рожевою фарбою.
Після цього чи не щодня молодь виступала з найвигадливішими акціями. Найпопулярнішими з них були показування Блейнові розмаїтої їжі з пропозиціями “попоїсти”, світіння йому у вічі лазерним промінчиком, оголення для нього грудей дівчатами і сідниць чоловіками. Пару днів тому одна дівчина взагалі здійснила акт, що дуже популярний на всіляких англійських спортивних змаганнях, як-от футбол або крикет. Він полягає у тому, що хтось з публіки роздягається зовсім і вискакує на поле у чому народила мати, а потім гасає по ньому під сміх трибун, поки не спіймає охорона. Блейн втомлено спостерігав зі своєї скрині за грою у “кицьки-мишки” між своєю службою безпеки і голою красунею.
Але на цьому тижні усе перевершив незвичайний вид подразнення: те, що в Америці називається “слашмобінг” – це трюк, коли велика група людей, що не знайомі між собою, згідно з інструкціями, отриманими з мережі Інтернет, збираються у визначений час у визначеному місці і синхронно виконують низку дій, які ззовні виглядають безглуздими. Тож, увечері близько 60-ти осіб під скринею Блейна зібралися точно о 7:44. Вони одночасно запустили сигнали, якими дзвонять їх мобільні телефони. Відтак вони усі вказали рукою у бік Блейна і почали скандувати, вклоняючись в пояс: “Те, що піднімається вгору, мусить зійти вниз!” Кожен тримав в руці якусь їжу – бутерброд або шоколад. Усе це тривало лише три хвилини, після чого всі просто розсипалися в різні боки по одному. Блейнові витівка сподобалася. Він встав на ноги, усміхнувся, засміявся і почав плескати в долоні.
Щойно американський ілюзіоніст сказав глядачам “Реального Телебачення”, що не хотів би повторення нинішнього досвіду. Він каже, що йому дуже зимно, він нестерпно смердить сіркою і його дратують ці бешкетники.
Олекса Семенченко, радіо “Свобода”, Лондон.
Ірина Перешило
“Кобзарсько-лірницька традиція – це велика гордість українського народу,” – писав колись Іван Франко. Ця традиція була втрачена, тому що останні українські кобзарі загинули у 30-их роках у сталінських таборах. І сьогодні її відродженням займається Київський Кобзарський Цех. Подвижники цієї справи організовують щороку на Покрову виступи у столиці України. Цьогорічну акцію доповнила ще презентація першого компакт-диску із записами кобзарів, лірників і бандуристів.
Розповідає Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Ви почули уривок з думи про Байду у виконанні Володимира Бикова. На презентованому компакті зібрані майже всі нині діючі народні співці (як колись називали кобзарів і лірників в Україні). В Київському Кобзарському Цеху співпрацюють два покоління. Старше представлене такими іменами, як покійний Микола Будник, а також Михайло Товкайло, Володимир Кушпет, Михайло Хай. А молодше покоління – це Тарас Компаніченко, Олесь Санін, Андрій Білоус та інші.
Видавець компакту Сергій Ступак так висловив основне завдання запису і випуску цього альбому.
Сергій Ступак
Зафіксувати оце культурне явище в тому стані, в якому воно є на сьогодні, щоб це, може, стало відправною точкою подальшого руху, і щоб можна було осмислити, що собою являє кобзарство на сьогоднішній день.
Тарас Марусик
А ось що сказав один із старійшин Київського Кобзарського Цеху Михайло Хай.
Михайло Хай
Як нам не сумно, ми мусимо констатувати, що традиція загинула. Останніх кобзарів в 37-у чи якомусь році, а інших заставили співати пісні про Сталіна... І все, і на тому кобзарство було закінчено. Лірники останні ходили (Власюк там) по Волині, а лірник Генцар по Гуцульщині. Це буквально ще 60-70-ті роки. І все.
Тарас Марусик
Говорив Михайло Хай. Книжка харківського кобзаря і дослідника Костя Черемського “Шлях звичаю” присвячена “світлій пам’яті панотця Миколи Будника”. Кость Черемський.
Кость Черемський
Коли пан Микола Будник часто у мене перебував, в Харкові (він перебував у мене по кілька місяців), одною із основних тем наших розмов було те, як дати в наш модерний час співоцтву перспективу. Пан Микола казав, що передусім треба створити базу.
Тарас Марусик
Кость Черемський розповідає про свою книжку.
Кость Черемський
Ця книжка названа “Шляхом звичаю” не просто так, але тому що пан Микола Будник роздивлявся співоцтво як зв’язок двох відгалужень співоцтва – “зрячої” гілки і “незрячої”. “Зряча” – це традиція, яка мала тяглість від львівських співців, потім це були співці козацької доби (козаки). І інша гілка була, яка мала, напевно, ще давніше коріння – “сліпецька”. Ця гілка була пов’язана тісно тільки із певним каліцтвом, певним соціальним статусом. Співоцтво (а під співоцтом ми розуміємо передусім епічне начало і релігійне) розвивалося у постійному зв’язку цих двох гілок.
Тарас Марусик
Кость Черемський працює лікарем-анестезіологом у Харкові. Ось що він відповів на моє запитання про свій прихід у кобзарство.
Кость Черемський
Я прийшов до кобзарства, очевидно, тим, що хотілося якось себе зреалізувати на почині української культури не якимись галасливими гаслами, а реально щось освоїти, щось осмислити, реально зреалізувати себе, саме як співець. Це як таке хоббі, але хоббі глибоке і спеціалізоване. Я намагаюсь ставитись до справи по-фаховому, намагаюсь діставати архівні фонди, часто буваю в експедиціях культурних.
Тарас Марусик
У Костя Черемського є вже свої учні. Один із них, Назар Божинський, дебютував на цьому вечорі.
Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Ви слухали програму “Моніторинг тижня”. Її підготувала Ірина Перешило. До наступних зустрічей в ефірі. Говорить радіо “Свобода”.
