Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 22:06

“Права людини”. 1. Проблема катувань і жорстокого поводження на Луганщині. 2. Програма захисту прав дітей у Львівській області. 3. Як поводити себе під час обшуку у власному помешканні? Поради юриста у “Правовому лікнепі.” 4. А також наша постійна рубрика “Голоси скривджених.”


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Проблема катувань і жорстокого поводження на Луганщині. 2. Програма захисту прав дітей у Львівській області. 3. Як поводити себе під час обшуку у власному помешканні? Поради юриста у “Правовому лікнепі.” 4. А також наша постійна рубрика “Голоси скривджених.”

Київ, 4 листопада 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Артем Мостовий. Вітаю вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі до вашої уваги такі теми:

- Проблема катувань і жорстокого поводження на Луганщині.

- Програма захисту прав дітей у Львівській області.

- Як поводити себе під час обшуку у власному помешканні? Поради юриста у “Правовому лікнепі.”

- А також наша постійна рубрика “Голоси скривджених.”

Луганський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян спільно з обласним Комітетом виборців презентували програму “Кампанія проти тортур і жорстокого поводження в Україні”. На думку правозахисників, ця проблема у шахтарському регіоні надзвичайно актуальна. Інформує Василь Соколенко.

Василь Соколенко

Луганські правозахисні організації вперше заявили про застосування тортур працівниками міліції ще три роки тому. Тоді одного із затриманих жорстоко побили і зробили інвалідом капітани міліції Сербін та Ущеповський. Їх було засуджено до позбавлення волі, але й досі вони не понесли покарання. Про це під час презентації програми “Кампанія проти тортур” сказав голова Комітету захисту конституційних прав та свобод громадян Микола Козирєв. Він згадав і низку інших випадків знущання над затриманими і навіть вбивств у слідчих ізоляторах. “А тому, - додав він, - програма для Луганської області має актуальне значення”.

Як наголошували луганські правозахисники, у роботі з потерпілими вони зіштовхуються з багатьма перепонами. Адже люди, які зазнали тортур, бояться звертатися до правозахисних організацій, вони зламані і духовно, і психічно. До того ж, як правило, працівники правоохоронних органів, усвідомлюючи, що вони скоїли злочин, залякують свої жертви та свідків.

Зараз на контролі луганських правозахисників - 4-ри випадки застосування тортур працівниками міліції. Як заявили учасники засідання, причина такої ситуації полягає перш за все у потуранні влади і в приховуванні фактів знущання над затриманими.

Микола Козирєв

Основна причина тяганини судової, прокурорської і міліцейської полягає у тому, що і міліція, і прокуратура діють за принципом банди. А банда ніколи не видає своїх. Ось так і в міліції.

У здоровій країні державні органи швидко і ефективно очищаються від тих, хто заплямував честь мундира. А в Україні склалася така практика, що усі сили кидаються на те, щоб не видати, захистити, не віддати під суд, не покарати, а залишити на службі.

Василь Соколенко

Оскільки органи міліції у більшості випадків приховують факти тортур, то луганські правозахисники провели власне розслідування. Вони проаналізували кількість викликів швидкої медичної допомоги в деякі СІЗО. Виявилося, що тільки у місті Свердловську за 10 місяців медики, так би мовити, запрошувалися до міліції майже 350 разів. В результаті цієї медичної допомоги було госпіталізовано 16 затриманих громадян, а в 28-ох медики зафіксували серйозні травми. У місті Лотугіно було за цей час понад 230 викликів, а у Сіверсько-Донецьку за 12 місяців більше 330 викликів.

Подібна картина спостерігалася ще у 11 районних центрах та містах. Тому правозахисні організації, які тепер працюють за єдиною програмою проекту “Кампанія проти тортур”, надаватимуть медичну та правову допомогу, займатимуться збором інформації про застосування тортур. Проект підтриманий Європейською комісією Ради Європи і діятиме 3 роки.

Надія Шерстюк

Львівщина стала експериментальним регіоном, у якому українське представництво міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ запровадило програму “Суспільство - на захист дітей”. Вперше в Україні у чотирьох районах області створені дорадчі осередки дітей. Основна мета проекту - привернути увагу до прав і потреб дитини, зокрема, їхнього права на голос у суспільстві. Галина Терещук – з подробицями.

Галина Терещук

Останнім часом у Львові виникло чимало суперечок довкола земельних питань. Так в одному із районів Львова мешканці виступають проти того, що міськвиконком ухвалив рішення будувати житловий будинок на місці дитячого майданчика, єдиного у цьому мікрорайоні. При цьому ніхто із чиновників не запитав у дітей, а що вони думають про цей випадок, де вони мають можливість проводити свій вільний час і чи хочуть бачити на місці свого майданчика будинок з автостоянкою.

Сьогодні українське суспільство, перейняте політичними баталіями і економічними негараздами, не звертає увагу на думку дітей. Власне тому представництво в Україні ООН і вирішило впровадити на Львівщині програму “Суспільство - на захист дітей”.

У дорадчі дитячі ради входять школярі віком від 10 до 17 років. І саме діти вирішуватимуть, на які свої проблеми вони хотіли б привернути увагу суспільства.

Ярослав Кашуба, керівник Управління молодіжної політики, спорту та туризму Львівської обласної адміністрації каже:

Яролслав Кашуба

Існує Конвенція про права дитини, яка ратифікована нашою державою. Існує багато пунктів цієї Конвенції, які надають право дитині брати участь в суспільному житті міста, вони не повністю реалізовані. Ми намагаємося створити дорадчу раду дітей і створити так: по-перше, щоб діти дійсно мали права, а по-друге, щоб суспільство по-новому почало дивитися на дітей, як на громадян цього суспільства, які мають право і повинні мати це право вголос.

Галина Терещук

У переважній більшості діти висловлюють ось таку думку:

Голос дитини

Я вважаю, що держава мало звертає уваги на освіту дітей і на її права, і самого навчання.

Галина Терещук

Щодо того, які права дитини сьогодні порушуються в Україні найчастіше, то однозначно можна почути сотні фактів про моральне і фізичне насильство, якого зазнають діти. Так, наприклад, на Львівщині відомі випадки, коли вихованці шкіл–інтернатів потерпають від насильства з боку керівників навчальних закладів, а також не таємниця, що сотні дітей зазнають насильство у сім’ї.

Щоб дитина могла себе захистити і повідомити про такий факт, молодіжне управління у рамках програми ООН розробило систему заходів щодо захисту дітей від насильства. Відтак до кожного школяра мають донести інформацію, за якою адресою чи телефоном їм можуть справді допомогти.

Вже наприкінці листопада на Львівщину прибудуть представники ООН і разом із українськими фахівцями та членами дитячих дорадчих рад обговорюватимуть проблеми дотримання прав дитини в Україні, шукатимуть можливості допомоги дітям, чиї права порушуються.

Надія Шерстюк

Усім відомий вислів: “Мій дім - моя фортеця”. Проте не всі знають, що закон дозволяє власнику помешкання не впускати до нього нікого, навіть працівників правоохоронних органів, без рішення суду.

А як себе поводити, якщо працівники міліції пред’являють вам належним чином оформлену постанову суду про проведення обшуку у вашій квартирі?

Послухайте, що радить робити у такій ситуації адвокат Валентина Міненко. Рубрика “Правовий лікнеп”.

Валентина Міненко

Квартира кожної людини – це є його фортеця. Ніхто без дозволу його господаря не має права зайти у його квартиру: ні працівник міліції, ні працівник ЖЕКу, газконтори чи енергонагляду.

Коли прийшли працівники міліції з обшуком, то вони обов’язково повинні пред’явити постанову про обшук. Ця постанова видається тільки судом. І після того, як ви прочитаєте цю постанову, де повинні бути викладені підстави, чому проводиться цей обшук, працівники правоохоронних органів вам пояснюють, що вони хотіли б, щоб ви видали їм, і що вони збираються знайти в цій квартирі – пропонують господарю квартири видати ці речі або які-небудь цінності.

Якщо господар квартири відмовляється видати ці речі або цінності, тоді в присутності господаря запрошуються поняті, які з працівниками міліції заходять в квартиру.

Кожному громадянину потрібно пам’ятати, що люди, які проводять обшук і поняті повинні бути в одній кімнаті. Не повинно бути так, що поняті і громадянин – в одній якісь кімнаті, а працівники міліції ходять по всій квартирі і займаються своїми справами в інших кімнатах. Тобто кожен громадянин і поняті повинні бачити, де проводиться обшук, як проводиться обшук, і де вилучаються предмети, якщо вони вилучаються.

Надія Шерстюк

Але громадянин може все-таки не помітити, і от міліціонери пред’являють йому деякі речі, начебто знайдені під час обшуку його квартири. Як поводитися власнику квартири, який ніколи до того не бачив цих речей?

Валентина Міненко

Якщо предмети вилучені не в присутності громадянина, не в присутності понятих, а зовсім в іншій кімнаті, а потім господаря запрошують і кажуть, що ось в цій шухлядці вилучили ці предмети, то обов’язково в протоколі, який складається при обшуку, потрібно зробити про це відмітку, що ці предмети вилучені не у вашій присутності, не в присутності понятих, ви не бачили, що вони вилучені саме з цієї шухлядки, і що ви не можете пояснити і підтвердити, що вилучені саме ці предмети і саме з цього об’єкту.

По закінченні обшуку кожен громадянин (як і поняті) обов’язково мають розписатися в протоколі обшуку і зробити свої зауваження. Наприклад, такі, як я сказала, що деякі речі були вилучені не в їхній присутності, і вони не бачили, де саме вони вилучалися. Копія протоколу залишається цьому громадянину, в помешканні якого проводився обшук.

Обшук може проводитися тільки в світлий час. І тільки у виключних обставинах, коли прямо передбачено законодавством, це може проводитися і в нічний час.

Надія Шерстюк

Коли людина бачить незнайому річ, знайдену в її квартирі, здається таким природним взяти її до рук і роздивитися уважно. Однак цього жодним чином не можна робити, - застерігає адвокат Валентина Міненко.

Валентина Міненко

Якщо у вашій квартирі вилучили речі, походження яких ви не знаєте, і працівники міліції дають ці речі вам в руки і говорять, щоб ви розглянули і пояснили їх походження, то я не радила б ніякі речі брати в руки, особливо, якщо це зброя чи целофанові пакетики, де знаходиться якась суміш чи незрозуміла рідина, і пояснити це тим, щоб потім не залишилися там відбитки ваших пальців. Просто сказати: “Мені ці речі не знайомі. Я не знаю нічого про їх походження”. І просто не брати їх в руки.

Надія Шерстюк

Нагадаю, що це була рубрика “Правовий лікнеп” і її гостя, адвокат Валентина Міненко.

Про проблеми, що виникають у пересічних киян у зв’язку з приватизацією квартир і земельних ділянок, радіо “Свобода” повідомляло неодноразово. Чергова історія у рубриці “Голоси скривджених” нагадує телевізійний серіал, стверджує її героїня, інвалід другої групи, пенсіонерка Ніна Батовська. Сценарій “серіалу” пропонує Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Перша серія:

У роки Другої Світової війни німці побудували у Києві, на Андріївському узвозі попід горою будиночок, більше схожий на клуню. По війні у будиночку оселилася родина Батовських, про яку на Узвозі досі розповідають легенди: як старий Батовський відремонтував будиночок, розбив навколо сад і жив з сім’єю, аж доки їх не переселили у 64-му році у більш принадне житло. Того ж року, згідно з інформацією київського Бюро технічної інвентаризації, востаннє проведена інвентаризація будинку по Андріївському узвозу 18. Відтоді клуня стала місцем зустрічі художників, а також тих, кого правоохоронці називають “асоціальним елементом”. Сад, у свою чергу, був частково знищений, частково здичавів.

Друга серія:

Дії розгортаються на початку дев’яностих років і тривають до наших днів. Ніна Батовська, спадкоємиця згаданого вище глави родини Батовських, ветеран праці, по виході на пенсію збагнула, що вижити на мізерні гроші неможливо, тим більше маючи на руках двох дітей. Пані Ніна звернулася до Подільської райради, а по тому, і до Київської міської ради з проханням виділити їй десять соток землі і майже розвалений будинок по Андріївському узвозу 18, в якому вона народилась і в якому хотіла б закінчити свої дні. Адже прохання Ніни Батовської підкріплюється чинним законодавством України.

І розпочалося десятирічне листування пані Ніни з різними інстанціями. Відповіді вона отримувала і від Подільської райради, і від Київської міськради, і від Кабінету Міністрів України: чиновники повідомляли про те, що десять соток і будинок–розвалюху в історичному місті пані Ніна придбати не може, оскільки це - культурна спадщина.

Доведена до відчаю, 27-го жовтня цього року Ніна Батовська розпочала пікетування Київської міської ради, після чого події набули екстремального характеру.

Ніна Батовська

24-го жовтня мною міська влада була оповіщена про виставлення пікету – намету на Хрещатику. Я виставила намет так званий “автомат”, який не псував навколишній пейзаж. За годину намет забрали. Потім до мене підійшли правоохоронці і доставили мене до управління внутрішніх справ Шевченківського району за “мілке хуліганство”. Потім мене випустили, але був складений протокол, який я відмовилась підписувати. І ввечері 27-го жовтня ми з начальником відділку домовились, що я знову виставлю пікет-намет до остаточного розв’язання мого питання.

Третя серія:

Ніна Батовська продовжує акцію протесту, вимагаючи, щоб місцева влада все таки дозволила їй та її синам взяти земельну ділянку і розвалений будинок на Андріївському узвозі. Ні їй, ні кореспондентові радіо “Свобода” представники владних інстанцій конкретної відповіді не дали. А пані Ніна сподівається перемогти і мріє весною відновити сад таким, яким запам’ятала його з дитинства.

Надія Шерстюк

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG