Доступність посилання

ТОП новини

“Споконвіку було Слово”


Василь Зілгалов “Споконвіку було Слово”

Повтор програми від 20-го вересня 2003 року.

Василь Зілгалов

Говорить радіо “Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.

У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Вашек Клоцзберг.

Сьогодні у нашій програмі низка проблем релігійного життя українців: і на безмежних просторах Росії, і в українському Севастополі. Сьогодні ми згадаємо й про київського філософа Лева Шестова, котрому минає цієї осені 65 років з дня смерті та про його оцінки психології жителів Російської імперії, проблем людської віри.

Колись Лев Шестов у своїй книзі “Апофеоз безгрунтовності” писав таке: “Фарисей в євангельській притчі виконував все, що від нього вимагала релігія: він дотримувався постів, віддавав десятину. Чи мав він право радіти своєму благочестю і ненавидіти злочинного митаря? Всі думають, що мав. І Фарисей так думав. Суд Христа був для нього величезною неочікуваністю. У нього совість була чиста, і він не перед ким іншим не прикидався святим, бо він вірив сам у свою святість. І раптом він виявився винним, і як винним!

Але якщо совість щасливої чесної людини не допомагає нам відрізнити добро від зла, то як вберегтися від злочину? І що означає кантівський моральний закон, котрий втішав його так само, як зоряне небо. Кант прожив все своє життя в глибокому душевному світі і зустрів смерть спокійно в свідомості, що він ні перед ким ні в чому не винен.

Ну але, якби знову прийшов Христос? Він може засудив би Канта за його праведність, бо Фарисей, повторюю, був праведним (якщо тільки чистота намірів поєднана з готовністю чесно виконувати все, що ти вважаєш обов’язком, є праведність)”. Так писав Лев Шестов.

За різними даними, сьогодні у Росії мешкають від 5 до 10 мільйонів українців. Більшість з них потрапили на Далекий Схід на поселення через свої політичні погляди, інші - у пошуках гарних заробітків, а хтось - за скеруванням вузу. Українці, які мешкають у Росії, зокрема на Зеленому Клині, жалкують з приводу того, що українська держава не приділяє їм належної уваги, не цікавиться життям української діаспори в Росії. Не мають українці в Росії і української церкви. Тему продовжує наша колега Галина Терещук.

Галина Терещук

60 відсотків мешканців Далекого Сходу – це вихідці з України. Або ті, чиї батьки походять з України. Однак нині чимало з них й не здогадуються про своє українське коріння. Як розповіла українка Квітослава Шульга, яка уже 20 років мешкає в Уссурійську, а потрапила туди за скеруванням, українська діаспора не є згуртованою, молоді люди зрусифікувалися, не мають можливості придбати українські книжки, газети чи фільми українською мовою. І, як зауважила пані Квітослава, немає духовного центру, жодного представника української церкви, який би об’єднав українців.

Квітослава Шульга

Українці і росіяни ходять в одну церкву – у православну церкву. Я знаю, що у Владивостоку є ще католицька церква, але – римо-католицька церква.

Коли я пояснюю, що я є католичка, то мене відразу запитують, чи я - християнка. Тобто наскільки люди далекі від віри, від релігійності.

Галина Терещук

Якби була Українська православна церква чи Греко-католицька українська церква, то чи змогла би церква об’єднати тих українців?

Квітослава Шульга

Я думаю, що церква могла би стати одним із факторів об’єднання українців на Далекому Сході.

Галина Терещук

Чи це потрібно, власне, українцям там?

Квітослава Шульга

На мій погляд, це добра річ.

Галина Терещук

До речі, у 1940 році митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький створив екзархат на Зеленому Клині. Тоді екзархом для українців Приморського краю був призначений отець Климентій Шептицький, нині блаженний.

В особистому фонді митрополита Шептицького збережено його листи до українських організацій “Далекосхідна січ” та “Всеслов’янської ліги” в Китаї. Митрополитом Андреєм була створена українська греко-католицька місія, яка висилала українцям Зеленого Клину літературу, вирішувала чимало їхніх питань.

Особливо активно разом з церквою допомагала українській діаспорі в Росії “Просвіта”. Однак у 1947 році радянська влада ліквідувала екзархат УГКЦ на Зеленому Клині.

Я поцікавилась у глави Української греко-католицької церкви кардинала Любомира Гузара, як сьогодні може допомогти церква і громадські організації українській діаспорі в Росії?

Любомир Гузар

Є можливість допомогти їм і є охота. Тепер нам необхідно знайти відповідних людей, які б ними зайнялися. Є колосальна там потреба.

Офіційним число є 5 мільйонів, неофіційно говорять про 10 мільйонів. Мені подали деякі цифри, зокрема на Камчатці, на Сахаліні є десятки тисяч наших людей, які зорганізовані. Ми вже робимо деякі заходи, для скріплення. Я думаю, що і міжнародна ситуація так складається, що у нас буде нагода їм допомогти, бо це є дуже важлива ділянка.

Галина Терещук

Колись митрополит Андрей Шептицький призначив опікуном свого брата Климентія Шептицького і організовував громадські організації для допомоги. А як сьогодні Російська православна церква поставиться до такої опіки греко-католиків?

Любомир Гузар

Офіційно, звичайно, будуть якісь труднощі, але є ще уряд, і російський є закон церковний, тобто різні сьогодні є обставини, які змінюються, виглядають в кращу сторону. Безумовно є труднощі, є протести, є підозріння, але і це ми намагаємося перебороти.

Немає сумніву, що то не є легко, але найважливіше – знайти людей такого емоційного духу, які готові навіть на невигідне життя, щоб послужити ближньому.

Галина Терещук

Втім, Російська православна церква доволі часто робить закиди про те, що в Україні, мовляв, утискають права вірних Української православної церкви Московського патріархату, зокрема на Західних теренах. І це тоді, коли не так давно Кабінет Міністрів України фактично передав УПЦ МП Успенсько-Почаївську Лавру, виключивши її зі списку історичних пам’яток архітектури Кременецького заповідника на Тернопільщині.

Василь Зілгалов

Українці і Україна здавна, впродовж 300 років, були у складі Російської імперії. Це – чималий історичний термін. Тому і цікаво почути характеристики психології руської людини: чим вона відрізнялася від Європи. І цю характеристику дав той же самий Лев Шестов, про якого ми вже згадували. Читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Пошкрябайте росіянина, і ви побачите татарина. Культурність - спадковий дар, і отак відразу прищепити її собі майже ніколи не таланить.

До нас, в Росію, цивілізація впала раптом, коли ми були ще дикунами, і відразу ж стала в позу приборкувачки, діючи спершу принадами, а потім, коли відчула свою владу, й погрозами. Ми попалися відразу ж і за короткий час величезними дозами проковтнули все, що європейці засвоювали впродовж століть, без поспіху, повільно, як звикають до всіляких отрут, навіть найсильніших.

Завдяки цьому прищеплення культури в Росії виявилося зовсім не невинною справою. Варто було російській людині хоч трішечки подихати повітрям Європи, як у неї починало паморочитися в голові. Вона трактувала все на свій копил, як і личить дикунові, все, що доводилося бачити і чути про успіхи західної культури; їй казали про залізниці, землеробські машини, школи, самоуправління - в її фантазіях вимальовувалася чудасія: вселюдське щастя, безмежна свобода, рай, крила і тому подібне... І чим більш фантастичними були ці марення, тим більше бажала вона сприймати їх, як дійсність.

Як розчарувався західник Герцен у Європі, коли йому довелося впродовж багатьох років жити за кордоном. Адже він, не зважаючи на всю гостроту свого розуму, аж ніяк не підозрював, що Європа давно забула про чудеса: вона далі, ніж до ідеалів, не заходила. Це у нас в Росії до сьогодні продовжують плутати чудеса з ідеалами, ніби ці два, ні в чому не подібні поняття, були абсолютно однієї суті.

Адже ж навпаки: якраз від того, що в Європі перестали вірити в чудеса і зрозуміли, що головне людське завдання – у облаштуванні на землі, там і розпочали винаходити ідеали та ідеї.

А руська людина вилізла із свого ведмедячого лігва і помандрувала в Європу за живою і мертвою водою, літаючим килимом, чобітьми самоходами і такими іншими речами, думаючи з наївною простотою, що залізниці, електрика - це лише початок, ясний і дохідливий, котрий нагадує, що старенька нянька ніколи не казала неправди у своїх казочках.

І якраз так сталося в той час, коли Європа назавжди розпрощалася з астрологією і алхімією і вийшла на шлях позитивних пошуків, що привели до хімії та астрономії.

Василь Зілгалов

Минуло майже дванадцять років з того часу, як у Севастополі була зареєстрована громада Святої Трійці Української автокефальної православної церкви, але пізніше реєстраційні документи зникли. У 2000 році в цій парафії з’явився місійний священик Отець Ігор Чикіта. І з того часу він намагається вирішити основну проблему – реєстрацію парафії.

Під різними приводами міська держадміністрація, зокрема відповідний відділ не виконує своєї функції, не реєструючи згадану громаду.

Під час перебування отця Ігоря в Києві з ним зустрівся наш київський кореспондент. Отже, слово - Тарасові Марусику.

Тарас Марусик

Сьогодні громада Святої Трійці Української автокефальної православної церкви міститься в Центральному військово-морському шпиталі ВМС України у Севастополі. Поки що це вимушений крок.

Отець Ігор Чикіта розповідає про історію парафії.

Отець Ігор Чикіта

Історія парафії, в якій я зараз виконую свої обов’язки як месійний священик Київської патріархії, сягає 1991 року, в якому громада була організована. Подані документи на реєстрацію, і в січні 1992 року громада була зареєстрована міською радою народних депутатів. У всіх реєстраційних документах є радянські печатки. Але, на жаль, з того часу не було духовної опіки належної, не було священика, громада існувала стихійно перші роки.

В 2002 році, коли я прибув для виконання своїх обов’язків, зустрівся з такими проблемами. Втрачені були за невідомих обставин документи реєстраційні. Мої спроби відновити реєстраційні документи, статут та свідоцтво на реєстрацію, які необхідні були для вироблення реквізитів, для відновлення діяльності як юридичної особи церковної громади, релігійної громади. Також ці мої спроби залишилися безрезультатними. Існуємо, маючи на руках архівні копії документів реєстраційних.

Тарас Марусик

За словами отця Ігоря, відділ у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації відмовляється не тільки допомогти в реєстрації, але й видати дублікат документів.

На моє запитання, якими є аргументи чиновників, Отець Ігор Чикіта, зокрема, сказав:

Отець Ігор Чикіта

Офіційних пояснень немає. Є такі репліки, як: “зареєструєте ще одну громаду”, “приєднаєтеся ще до когось”, “для чого це вам потрібно”, “скільки вас тут є”.

Тарас Марусик

Хто це говорив?

Отець Ігор Чикіта

Це говорив Анатолій Іванович Сігора, інструктор відділу у справах релігій. Але, здається, до 99-го року він очолював цей відділ у справах релігій.

Тарас Марусик

А з начальником відділу Ви контактували?

Отець Ігор Чикіта

З начальником відділу я контактував. Кожного разу при наших з ним спілкуваннях наголошував на тому, що: “Спочатку вам необхідно довести, що ви були зареєстровані”. Це при тому, що в них є оригінали всіх реєстраційних документів.

Для того, щоб довести існування, потрібно було звертатися в Управління внутрішніх справ м. Севастополя, щоб вони надали довідку про те, що не було вироблено реквізитів, печатки, тому що вони не дають дозвіл для вироблення таких реквізитів і наступних документів.

Відповідно, цей орган, Управління внутрішніх справ, вимагав для розгляду такої заяви про надання довідки про бездіяльність вимагав статут та свідоцтво про реєстрацію, які відмовилися давати в Управлінні у справах релігії.

Тарас Марусик

Тобто виходило замкнуте коло?

Отець Ігор Чикіта

Виходило замкнуте коло. Саме на це вони розраховували: я втомлюся від того спілкування з ними і піду іншим шляхом.

Тарас Марусик

Говорив Отець Ігор Чикіта.

Після неодноразових спроб зв’язатися з начальником відділу у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації Олегом Котляровим мені таки вдалося поспілкуватися з ним. Спочатку я довго його переконував, що ми зацікавлені і в протилежній думці, однак він відмовився.

Але впродовж двох годин, які пройшли після нашої першої розмови, Олег Котляров зателефонував кореспондентові радіо “Свобода” і погодився дати інтерв’ю, чим я відразу скористався.

Я попросив Олега Котлярова прокоментувати слова його підлеглого Анатолія Сігори, сказані отцеві Ігорю. Нагадаю, що, за словами отця Ігоря, Анатолій Сігора відбувався такими репліками: “Зареєструйте ще одну громаду... Приєднайтеся до когось... Для чого це вам потрібно і скільки вас є?” Ось відповідь Олега Котлярова, яку подаю повністю російською мовою з наступним перекладом, щоб не втратити жодної деталі.

Олег Котляров

Очевидно, він це розглядав як один із варіантів відновлення документів... Вірніше, тут важко щось говорити про відновлення документів. А питання, скільки вас є, стосувався можливості реєстрації організації, тому що подаються заяви осіб не менше десяти.

Тарас Марусик

Це були слова начальника відділу у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації Олега Котлярова у перекладі.

Коли ж я попросив Олега Котлярова дати мені телефон Анатолія Сігори, то виявилося, що цей чиновник постійно пропадає у Володимирському соборі, який міститься на території Національного заповідника “Херсонес Таврійський”, а тому зв’язатися з ним неможливо. Я запитав Олега Котлярова, чи запитував він свого підлеглого про розмову з отцем Ігорем Чикітою? Ось що він мені відповів:

Олег Котляров

Такої розмови він не пригадує. Очевидно, це й було в 2001 році.

Тарас Марусик

А тепер знову надам слово отцеві Ігорю. Він говорить про інший можливий шлях відновлення повноцінної діяльності громади УАПЦ.

Отець Ігор Чикіта

Інший шлях, запропонований ними ж, - нова реєстрація з ускладненнями, які ми потім і зустріли. На їх думку, така нова громада зареєстрована була б більше контрольованою, тому що у них був би шанс, що ми відмовимося від наших претензій на громаду 92-го року, тобто ми мали б почати одну історію, яку б “допомагали” нам робити чиновники.

В цьому і була проблема, і вона залишається і надалі, тому що зустріти на робочому місці начальника цього відділу є дуже важко, а деколи – неможливо; людина, яка не бажає вирішувати питання; вона постійно наголошує на своїй постійній зайнятості: “ У нас багато дуже релігійних громад, що в нас і так непогані справи”. (Очевидно маючи якісь свої інформації)

Тарас Марусик

А ось що відповів начальник відділу у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації Олег Котляров на закиди його опонента в гальмуванні реєстрації громади:

Олег Котляров

Тут трохи акценти, м’яко кажучи, зсунуті.

Тарас Марусик

А далі пан Котляров розказав мені про реєстрацію громади в 1992 році. Коли ж я уточнив, чи це його відповідь на поставлене запитання, він це підтвердив, чим фактично не відповів на моє запитання. Подібним чином Олег Котляров відповідав і на інші запитання.

Отець Ігор продовжує свою розповідь.

Отець Ігор Чикіта

Зрештою, запропонували нам у відділі у справах релігій створити нову релігійну громаду, перенісши юридичну адресу на житловий будинок якийсь приватний або на квартиру. Оскільки у нас не було серед парафіян тих, хто мав би приватний будинок, і у нас, на жаль, немає коштів, щоб оплатити послуги якоїсь контори, яка надає юридичну адресу за оплату, наприклад. Це також могло б вирішити питання. Ми одній із наших парафіян запропонували зареєструвати нашу громаду на адресу її помешкання в житловому будинку.

Тарас Марусик

Після того, як були подані необхідні документи в місцевий ЖЕК, його начальник написав резолюцію, що не заперечує проти надання цієї адреси для реєстрації релігійної громади, але без проведення богослужінь, що є головною діяльністю такої громади.

Далі – Ігор Чикіта.

Отець Ігор Чикіта

З такою резолюцією ми передали документи до міської адміністрації і через місяць і 10 днів отримали відповідь. Оскільки основною статутною діяльністю громади є богослужіння, а начальник ЖЕКу нам цього не дозволяє, тому і нема можливості зареєструвати нашу громаду за цією адресою.

Тарас Марусик

Олег Котляров це заперечує.

А тим часом громада Святої Трійці Української автокефальної православної церкви існує завдяки добрій волі військово-морських сил України і співпраці з громадською організацією “Фонд духовної культури і суспільства” міста Севастополя.

Василь Зілгалов

Серед філософів ХХ століття, мабуть, немає суперечливішої постаті, ніж Лев Шестов. Він бунтував проти застарілих суспільних норм і одночасно роками приховував від суспільства свій шлюб. Він був мислителем і більшу частину життя займався бізнесом. Він відкидав традиційну релігію і став одним з найблискучіших релігійних філософів. Він був киянином за походженням і за духом, але помер у Парижі. Про філософа-екзистенціаліста Лева Шестова розповідає мій колега, філософ Віталій Пономарьов, який мешкає поруч із колишньою садибою Шестова на Київському Подолі.

Віталій Пономарьов

Саме життя Лева Шестова добре надається для дослідження як приклад справжньої “екзистенції”, тобто неповторного, трагічного, живого, істинного людського існування.

Первісток підприємця-мільйонера Ісаака Шварцмана Ієгуда Лейб, який згодом уславився як Лев Шестов, народився 1866 року у батьківській садибі у центрі Київського Подола (на місці нинішнього Музичного театру). Його щоденний шлях до гімназії через Контрактову площу символічно пролягав між Гостинним двором з крамницями та Духовною академією. Якось на цій дорозі Ієгуду викрали анархісти, щоб вимагати від батька гроші “на революцію”, проте той відмовився платити, і хлопчика повернули додому.

У старших класах Ієгуда виявився причетним до якоїсь політичної справи і був змушений переїхати до Москви. Він закінчив гімназію, поступив до університету, але зрештою повернувся до Києва і тут закінчив юридичний факультет університету.

Шварцман переживає захоплення марксизмом, і його дисертацію з робітничого законодавства забороняє цензура. Він служить у російській армії, працює помічником присяжного повіреного у Москві і знову повертається додому – рятувати батьківську фірму від банкрутства.

Двадцяти п’яти років Ієгуда захопився філософією і почав публікуватися, а 1898 року видав свою першу книгу під псевдонімом “Лев Шестов”. Наслідком якоїсь особистої драми став нервовий розлад, від якого він лікувався у Західній Європі.

У Римі Шестов одружився із студенткою Анною Березовською і наступні 11 років приховував цей шлюб від батьків. Він жив у Києві, Фрайбурзі, Москві, Петербурзі, а влітку таємно відпочивав з дружиною та доньками у Швейцарії.

Шестов називав фірму “Товариство Шварцман” “проклятою крамницею”, намагався збалансувати у ній попит з пропозицією і майже у ті самі дні вів затяті дискусії з Миколою Бердяєвим та Сергієм Булгаковим.

“Бог, – напише згодом Шестов, – сам вільний і створив людиною так само вільною, як і він”. І, як відлуння тих київських суперечок – слова Миколи Бердяєва: “Бог не є здійсненням усіх бажань. Бог, імовірно, щось зовсім інше”.

Сорока чотирьох років Шестов успадкував фірму і нарешті оголосив про свій шлюб. Востаннє він приїхав до Києва у липні 1918 року. За більшовицької окупації він викладав у Київському університеті історію грецької філософії. Невдовзі перед тим, як назавжди залишити Київ, Шестов спостерігав зі Старокиївської гори, як на Подолі горів його товарний склад.

Наприкінці 19-го року він переїхав до Криму, викладав у Таврійському університеті давньогрецьку філософію, а наступного року через Стамбул, Геную, Женеву виїхав до Парижа. Там професор Сорбонни Лев Шестов помер 1938 року.

Один із засновників релігійного екзистенціалізму, Шестов вважав філософа (цитата) “зобов’язаним сумніватися, сумніватися і сумніватися, і саме тоді запитувати, коли ніхто не запитує, ризикуючи стати посміховиськом для юрби”.

У першу чергу, він сам був таким філософом, послідовним і завзятим критиком раціоналізму в європейській культурі. Він протиставляє віру – розуму, почуття – знанню, святе – моральному, одкровення – науці, або, як він сам писав, “Єрусалим – Афінам”.

Заперечуючи орієнтацію суспільства на масове, загальне і універсальне, Шестов обстоював абсолютну цінність життєвого світу приватної, вільної, сумлінної особистості. Основу її гідності філософ вбачав в індивідуальній відповідальності та свободі (цитата): “Де нема свободи, не може бути ані впорядкованості, ані добробуту, там взагалі не може бути нічого, що поціновується людьми на землі”.

Василь Зілгалов

А тепер – про вічні людські питання, які згаданий вже Лев Шестов нагадував останніми вже питаннями. Ось що він писав про це... Читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Так звані останні питання так само хвилювали людство на самому початку створення світу, як і в наш час. Вже Адам і Єва хотіли “знати” і, ризикуючи накликати на себе гнів всемогутнього Творця, зірвали плід з дерева пізнання добра і зла.

Каїн, жертва котрого не була приємна Богові, підняв руку на рідного брата - йому здавалося, що він здійснив вбивство заради справедливості для відновлення зневажених прав своїх.

З часів Каїна жодна людина так і не осягнула, чому Творець світу прихильніше приймає жертву його брата, аніж його власну, і в наші дні Сальєрі повторює розправу Каїна і отруює свого брата і благодійника, Моцарта.

“Всі кажуть - немає в світі правди; так само і немає в небі: для мене зрозуміло це, як найпростіша гама”. Немає жодної людини на землі, котра б в цих простих і глибоких словах не впізнала своїх власних мученицьких сумнівів. Звідси й витоки трагічної творчості, загадковим чином до сьогодні шановані всіма найвищим родом творчості.

Все розгадується і пояснюється. Якщо порівняти наші знання із знаннями стародавніх, ми виявимося видатними мудрагелями. Але до таємниці вічної справедливості ми так само мало наблизилися, як і перша людина, як і вбивця Каїн. Прогрес, цивілізація, все досягнуте людським розумом не привнесли в цю загадку нічого нового. Як наші праотці, так і ми зі страхом і подивом зупиняємося перед потворністю, хворобою, божевіллям злидарством, старістю, смертю.

Все, що могли зробити до цього часу мудреці - це перетворити земні жахи в проблему: може, кажуть вони все страшне є лише на вигляд жахливе, і в кінці тяжкого шляху нас очікує щось нове.

Може й так! Але сучасна інформована і інтелектуальна людина, котра має доступ до 40 віків історичного життя людства, знає про це не більше, аніж стародавній співак, що на свій страх вирішував світові проблеми. Ми - діти згасаючої цивілізації, ми - діди від народження, але у цьому розумінні так само молоді, як і перша людина.

Василь Зілгалов

На завершення ми перефразуємо слова Льва Шестова про праведність. А якщо зараз прийде Христос – він може нас засудити за нашу праведність, трактовану нами нашу праведність, бо Фарисей, повторюю, був праведним (якщо лише чистоту намірів в поєднанні з готовністю чесно виконувати все, що вважаєш обов’язком, є праведність)?

Я нагадаю шановним слухачам радіо “Свобода”, що ви слухали щотижневу передачу “Споконвіку було Слово”. Її автор та укладач – Василь Зілгалов. Мені сьогодні допомагав у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Вашек Клоцзберг.

На цьому ми завершуємо нашу програму. До нових зустрічей в ефірі! Говорить радіо “Свобода”!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG