Київ, 10 листопада 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Вік технологій, аналітичного мислення, анекдотів, відповідних до анекдотів ситуацій, вік поганого освітлення, холодних батарей, підробленої горілки та заяложених дотепів на кшталт:
“Горбачов відвідав колгосп. “Ну, як живете?” - жартує генеральний секретар. “Добре живемо,” - жартують колгоспники”.
Ми теж непогано собі живемо, бо, маючи компика, можемо у нього залізти і, там перебуваючи, знайти якісь цікаві речі. Наприклад, аналіз психологічної війни старого китайця Сюнь Цзи, який у шостому столітті написав трактат “Про військове мистецтво”.
“Розкладайте все добре, що є в країні вашого супротивника,” - пише китайський вчений інформаційку до роздумів теперішньому журналісту на сайті “Кореспондент нет”. А той тут же сентенційку цю підкладає під теперішні речі і каже так: “Українське книгарство занедбано, у видавництві періодики ми програємо, мережі україномовного ФМ-етеру майже не існує, вітчизняне кіно існує лише на рівні анонсів у теленовинах, українська мережа “Інтернет” настільки квола, що ми не маємо навіть жодного україномовного лічильника.
Далі три крапки з усією їх багатозначністю...
Наступну китайську мудрість ми з вами в українські контексти заправимо після огляду віртуальної преси моєї колеги Надії Шерстюк.
Надія Шерстюк
На віртуальних шпальтах “Української правди” знаходимо таку інформацію: “У вівторок в Києві вибухнула машина Toyota Land Cruiser, у якій перебував Володимир Кисіль, людина, яку прийнято називати "кримінальним авторитетом". Зараз Кисіль має статус депутата райради Голосіївського району Києва”. Порушено кримінальну справу за статтею незаконного поводження зі зброєю.
Часопис пов’язує цей інцидент з листами Гончарова і плівками Мельниченка, у яких фігурує прізвище Кисіля у контексті справи Гонгадзе.
Далі “Укрправда” пише, що Олесія Пукача, екс-керівника департаменту розвідки МВС (це той, який посадив Георгія у машину 16 вересня) цього тижня звільнили на підписку про невиїзд. Під час перебування в ув’язненні Пукач зламався і готовий був давати свідчення. “Однак, оскільки він вийшов на свободу, - пише видання, - то про цього свідка у справі Гонгадзе можна забути. Як і взагалі про розкриття цього вбивства”.
Інтернет-видання продовжують аналізувати події у Донецьку. Російська “Газета.ру” зауважила, що перед своїм візитом Ющенко не поміряв температуру.
“Незважаючи на демократичну і явно прозахідну направленість програми Віктора Ющенка, мешканці Донецька зустріли його, як затятого націоналіста.” “Більшість із тих, хто зібрались у палаці “Юність”, продовжує видання, - не приховували, що їх направили сюди найбільші підприємства і вузи Донецька. При цьому студентам обіцяли заплатити по 10-15 гривень, а робітникам – до 40 гривень”.
“Грані.плюс” у розвиток теми зауважують, що у цей день Ющенко з “Нашою Україною” втратили ілюзії коли-небудь порозумітися з “донецькими”. “Погано, що лише вже у Донецьку Ющенко зрозумів – Янукович йому не партнер, а конкурент і віднині просто ворог,” – пишуть “Грані.плюс”.
Парламентські вибори у Грузії дали привід “Майдану” зайвий раз подумати і про майбутні президентські вибори в Україні. На думку “Майдану”, можновладці як у Грузії, так і в Україні та й в інших республіках СНД охоче наслідують досвід фальсифікацій. На думку видання, Україна змушена буде повторити грузинський сценарій, оскільки, як казав колись Сталін, не важливо, як голосують, важливо, як підраховують.
Андрій Охрімович
Інтернет-видання пишуть одне, а відвідувачі форумів тих-таки інтернет-видань вперто мають свою думку. Комусь думку проплатили, когось непокоїть майбутнє його політичних симпатій, а ще когось до печінок дістала тупість сучасної політики. Різнобій думок свідчить про неспроможність перекувати дятла на прогресивне птаство. Воно все одно співатиме у свій спосіб: буде тьохкати, каркати, курликати, пугикати, тріскотати, все що завгодно, аби не бити головою об дерево у червоному сподіванні проколупати нащадкам дупло у світле майбутнє.
Тож червоний день календаря форумчани якось проігнорували. Тим не менше, варто одного поздоровлення від президента сусіднього Кремля, як защебетало, затетенькало, і прокинулось. “Маразм крєпчал...,” – зазначив один з пацієнтів. А другий заспокоїв: “Міцнішати йому далі нікуди. Він давно досяг апогею. Дідусі “лєніни”, “сталіни”, “берії” від задоволення обертаються у трунах. Віктор Недоступ. Віртуальна палата № 6. Віктор Недоступ
Донецькі інтернетчики зайшлися у суперечках після візиту Ющенка. На форумах хтось розповсюдив меседж: “Донеччани показали себе презервативами.”
На сайті видання Форум гарячі теми для обговорення: антиющенківські листівки “Ющенко ридає на могилі Гітлера”; двоє з кулеметом зустрічають “Нашу Україну”.
Такий собі “ДДД” запитує: “Я не в’їхав, до чого тут нашисти до фашистів? Я розумію комуністи і фашисти, на худий кінець СДПУ(о)... По крайній мірі саме комуністи кричали, що вони з Гітлером брати навіки. До речі, а чому біля кулемету лише двоє? Всі інші за квітами побігли?”
На форумах “Міг-Ньюс” розглядають політичні хвилі довкола Тузли, що за логікою українсько-російських дискусій передбачає застосування важкої артилерії. Тобто в разі чого пустити газопровід в обхід України.
Дописувач на ім’я Гість підтримує: “Давно пора. Так не будують же. Навіть не планують. Таку годівничку втрачати в Росії ніхто не хоче, адже народ України купує газ за двічі більшу ціну, ніж у Європі. Різницю “дєрєбанять” у Москві та Києві бандити, які не мають національності. За ними давно плачуть європейські тюрми. Економікою чи екологією на Тузлі і не пахне. Просто новий пахан показує, хто в банді хазяїн. Зближення України з Заходом – єдиний шанс зберегтися Україні та й Росії, не стати комунобандитською малиною.”
Цитата ця несподівано резонує з форумом на російському сайті “Глобал.рус”. Там вже декілька місяців жевріє тема: “Чи треба нам об’єднувати Росію, Білорусію та Україну?”
Такий собі С.Х. пише: “Ну ніяк не можуть зрозуміти наша кремлівська влада, що СРСР вже дванадцять років, як розпався, що радянське жлобство набридло всім без винятку. Усіх вже цим тупим комуністично-більшовицьким жлобством від себе повідганяли. Лишається остаточно пересваритися з Україною та Білоруссю. Лише з товаришем Кім Ір Сеном обніматися-цілуватися залишиться. І екскурсії для його бронепоїзда по всій Росії влаштовувати...”
А на форумі “Української правди” персонаж на ім’я Дмитро написав: “Друзі мої! Який чудовий вечір сьогодні. Після нього Кучмі лишилося 360 днів. Я сьогодні вип’ю пива.”
Андрій Охрімович
Поки там суть та діло ми знову згадаємо старого дрібнобородого китайця з його трактатом “Про військове мистецтво”.
“Затягайте, - пише він, - значних діячів супротивника у злочинні починання”. Журналіст на сайті “Кореспондент нет” тут же дає сучасне потрактування сентенції майстра. “Український бізнес, - каже він, - активно інкорпорується в експансію російського бізнесу в Україні”.
Відповідно, через спільність політичної та економічної площин можливість тиску на українську еліту значно зростає. Зворотних процесів не спостерігається. У зв’язку з цим, будь хто може раптом подумати, що коли хтось скаже ніби теперішня влада не має стосунку до влади колишньої, чи треба вірити такому?
І перший, і другий президенти новітньої незалежної України стали членами ЦК КПУ ще за часів товариша Брежнєва. А міністри-капіталісти майже всі, як один, пройшли через добрячу школу комсомольської номенклатури. Далі Сергій Грабовський зі своєю рубрикою “Офіційна Павутина”.
Сергій Грабовський
Колись так звані “жовтневі свята” тривали два дні – сьоме і восьме листопада. Сьоме ще туди-сюди: героїчне зґвалтування матросами крейсера “Аврора” жіночого батальйону у Зимовому палаці із наступним штурмом царських винних склепів. Це справді подія, гідна історії. А от що знаменувало восьме листопада? І ось недавно ця таємниця відчинилася. З‘ясувалося, що восьме листопада – це день народження класу совєтської номенклатури, нотаріально засвідчене таємною постановою ЦК РКП(б). І якраз днями цьому панівному класові СРСР-ії виповнилося 80 років.
Постанова, ухвалена з ініціативи особисто товариша Сталіна, вибудувала струнку ієрархічну владну структуру, на чолі котрої стояв генеральний секретар, а всі інші можновладці поділялися на певні групи.
У сталінській і брежнєвській конституціях існувало загальне виборче право; хтось, можливо, щиро вірив у “народну демократію”; насправді ж усі номінально виборні посади посідали заздалегідь призначені парткомами особи. За словами знаного дослідника номенклатурного класу Михаїла Восленського, навіть посади церковних ієрархів були внесені до совєтської номенклатури. Так, патріарха Російської православної церкви призначало політбюро ЦК КПРС, митрополитів – секретаріат ЦК.
Власне, про все це можна було б говорити, як про властиво історичний феномен, якби не побудова вже в незалежній Україні так званої “президентської вертикалі”, не так званий “адмінресурс” на виборах усіх рівнів і не перебування на високих владних посадах осіб, партії котрих ледь-ледь проповзли до Верховної Ради, а то й із гуркотом провалилися на виборах. І якби не настирливі чутки, що, незалежно від чиїхось рейтингів, новітньою номенклатурою уже призначений переможець президентських виборів 2004 року.
Андрій Охрімович
Щороку в жовтні Шведська королівська академія оголошує імена лавреатів Нобелівської премії. Цього року рішення Нобелівського комітету якось не дуже акцентувалися вітчизняними ЗМІ. Чи то питання Нобелівки не надто актуальне для нашого суспільства, чи то у жовтні в Україні були інші пріоритети.
Нобелівську премію з літератури у нинішньому році одержав південноафриканський письменник Джон Максвелл Кутзее. Це ім’я, мабуть, мало що говорить більшості поціновувачів красного письменства в Україні. Тож у пошуках подробиць я поринув в рятівну “Павутину”. Потрібна інформація знайшлася на сайті Міжнародної громадської організації "Наука і техніка", де серед фізиків, хіміків та миротворців затесався і один письменник. Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Професор літератури Кейптаунського університету Джон Максвелл Кутзее народився у 1940-му році. У його доробку близько 10 романів, численні есеї, новели. Він – єдиний автор, який двічі одержав Букерівьку премію: у 1983 році за роман "Життя і часи Майкла К." та у 1999-му за роман "Ганьба" ("Disgrace", у російському перекладі "Бесчестье").
У вердикті Шведської академії стверджується, що його творам "притаманна добре продумана композиція, багаті діалоги, аналітична майстерність... але водночас він є в’їдливим скептиком, безжалісним у своїй критиці жорсткого раціоналізму і штучної моралі західної цивілізації".
У письменницьких колах постійно нарікають на ідеологічну заангажованість, кон’юнктурність найпрестижнішої в світі літературної премії. Цього разу критики майже одностайні у визнанні того, що Кутзее справді її достойний.
У коментарі на присудження літературного Нобеля на сайті АУПу (aup.iatp.org.ua) Андрій Бондар зауважив: "Перемогла насамперед добра література, а не ідеологічні розрахунки".
Отже, з Нобелівкою, здається, все гаразд. Але непокоїть одне невеличке питання: чи зможуть вітчизняні бібліофаги оцінити вибір Шведської академії?
Про українські переклади говорити не будемо. Російською було видано нашуміле "Бесчестье" та детективно-фантасмагоричний роман про Достоєвського "Осень в Петербурге" ("The Master of Petersburg"). Проте у київських книгарнях жодної з цих книжок знайти не пощастило. Продавці перепитували по буквах, шукали на полицях і в комп’ютерах, та все марно. Подейкують, що "Бесчестье" можна відшукати на Петрівці...
Андрій Охрімович
На завершення програми – ще кілька фактів з Інтернету. Нобелівська премія з літератури існує 100 років, десь так з 1901-го. І чи не кожна європейська література має свого нобелівського лавреята. Відомо, що 1985 року на Нобелівську премію висували Василя Стуса. Подання писав президент Міжнародного ПЕН-клубу, Нобелівський лауреат Генріх Бьоль. Та розглянути його не встигли – поет загинув в Пермському концтаборі, а Горбачов невдовзі отримав Нобелівську премію “Мир”.
Такі ось пиріжки.
На цьому все. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Вік технологій, аналітичного мислення, анекдотів, відповідних до анекдотів ситуацій, вік поганого освітлення, холодних батарей, підробленої горілки та заяложених дотепів на кшталт:
“Горбачов відвідав колгосп. “Ну, як живете?” - жартує генеральний секретар. “Добре живемо,” - жартують колгоспники”.
Ми теж непогано собі живемо, бо, маючи компика, можемо у нього залізти і, там перебуваючи, знайти якісь цікаві речі. Наприклад, аналіз психологічної війни старого китайця Сюнь Цзи, який у шостому столітті написав трактат “Про військове мистецтво”.
“Розкладайте все добре, що є в країні вашого супротивника,” - пише китайський вчений інформаційку до роздумів теперішньому журналісту на сайті “Кореспондент нет”. А той тут же сентенційку цю підкладає під теперішні речі і каже так: “Українське книгарство занедбано, у видавництві періодики ми програємо, мережі україномовного ФМ-етеру майже не існує, вітчизняне кіно існує лише на рівні анонсів у теленовинах, українська мережа “Інтернет” настільки квола, що ми не маємо навіть жодного україномовного лічильника.
Далі три крапки з усією їх багатозначністю...
Наступну китайську мудрість ми з вами в українські контексти заправимо після огляду віртуальної преси моєї колеги Надії Шерстюк.
Надія Шерстюк
На віртуальних шпальтах “Української правди” знаходимо таку інформацію: “У вівторок в Києві вибухнула машина Toyota Land Cruiser, у якій перебував Володимир Кисіль, людина, яку прийнято називати "кримінальним авторитетом". Зараз Кисіль має статус депутата райради Голосіївського району Києва”. Порушено кримінальну справу за статтею незаконного поводження зі зброєю.
Часопис пов’язує цей інцидент з листами Гончарова і плівками Мельниченка, у яких фігурує прізвище Кисіля у контексті справи Гонгадзе.
Далі “Укрправда” пише, що Олесія Пукача, екс-керівника департаменту розвідки МВС (це той, який посадив Георгія у машину 16 вересня) цього тижня звільнили на підписку про невиїзд. Під час перебування в ув’язненні Пукач зламався і готовий був давати свідчення. “Однак, оскільки він вийшов на свободу, - пише видання, - то про цього свідка у справі Гонгадзе можна забути. Як і взагалі про розкриття цього вбивства”.
Інтернет-видання продовжують аналізувати події у Донецьку. Російська “Газета.ру” зауважила, що перед своїм візитом Ющенко не поміряв температуру.
“Незважаючи на демократичну і явно прозахідну направленість програми Віктора Ющенка, мешканці Донецька зустріли його, як затятого націоналіста.” “Більшість із тих, хто зібрались у палаці “Юність”, продовжує видання, - не приховували, що їх направили сюди найбільші підприємства і вузи Донецька. При цьому студентам обіцяли заплатити по 10-15 гривень, а робітникам – до 40 гривень”.
“Грані.плюс” у розвиток теми зауважують, що у цей день Ющенко з “Нашою Україною” втратили ілюзії коли-небудь порозумітися з “донецькими”. “Погано, що лише вже у Донецьку Ющенко зрозумів – Янукович йому не партнер, а конкурент і віднині просто ворог,” – пишуть “Грані.плюс”.
Парламентські вибори у Грузії дали привід “Майдану” зайвий раз подумати і про майбутні президентські вибори в Україні. На думку “Майдану”, можновладці як у Грузії, так і в Україні та й в інших республіках СНД охоче наслідують досвід фальсифікацій. На думку видання, Україна змушена буде повторити грузинський сценарій, оскільки, як казав колись Сталін, не важливо, як голосують, важливо, як підраховують.
Андрій Охрімович
Інтернет-видання пишуть одне, а відвідувачі форумів тих-таки інтернет-видань вперто мають свою думку. Комусь думку проплатили, когось непокоїть майбутнє його політичних симпатій, а ще когось до печінок дістала тупість сучасної політики. Різнобій думок свідчить про неспроможність перекувати дятла на прогресивне птаство. Воно все одно співатиме у свій спосіб: буде тьохкати, каркати, курликати, пугикати, тріскотати, все що завгодно, аби не бити головою об дерево у червоному сподіванні проколупати нащадкам дупло у світле майбутнє.
Тож червоний день календаря форумчани якось проігнорували. Тим не менше, варто одного поздоровлення від президента сусіднього Кремля, як защебетало, затетенькало, і прокинулось. “Маразм крєпчал...,” – зазначив один з пацієнтів. А другий заспокоїв: “Міцнішати йому далі нікуди. Він давно досяг апогею. Дідусі “лєніни”, “сталіни”, “берії” від задоволення обертаються у трунах. Віктор Недоступ. Віртуальна палата № 6. Віктор Недоступ
Донецькі інтернетчики зайшлися у суперечках після візиту Ющенка. На форумах хтось розповсюдив меседж: “Донеччани показали себе презервативами.”
На сайті видання Форум гарячі теми для обговорення: антиющенківські листівки “Ющенко ридає на могилі Гітлера”; двоє з кулеметом зустрічають “Нашу Україну”.
Такий собі “ДДД” запитує: “Я не в’їхав, до чого тут нашисти до фашистів? Я розумію комуністи і фашисти, на худий кінець СДПУ(о)... По крайній мірі саме комуністи кричали, що вони з Гітлером брати навіки. До речі, а чому біля кулемету лише двоє? Всі інші за квітами побігли?”
На форумах “Міг-Ньюс” розглядають політичні хвилі довкола Тузли, що за логікою українсько-російських дискусій передбачає застосування важкої артилерії. Тобто в разі чого пустити газопровід в обхід України.
Дописувач на ім’я Гість підтримує: “Давно пора. Так не будують же. Навіть не планують. Таку годівничку втрачати в Росії ніхто не хоче, адже народ України купує газ за двічі більшу ціну, ніж у Європі. Різницю “дєрєбанять” у Москві та Києві бандити, які не мають національності. За ними давно плачуть європейські тюрми. Економікою чи екологією на Тузлі і не пахне. Просто новий пахан показує, хто в банді хазяїн. Зближення України з Заходом – єдиний шанс зберегтися Україні та й Росії, не стати комунобандитською малиною.”
Цитата ця несподівано резонує з форумом на російському сайті “Глобал.рус”. Там вже декілька місяців жевріє тема: “Чи треба нам об’єднувати Росію, Білорусію та Україну?”
Такий собі С.Х. пише: “Ну ніяк не можуть зрозуміти наша кремлівська влада, що СРСР вже дванадцять років, як розпався, що радянське жлобство набридло всім без винятку. Усіх вже цим тупим комуністично-більшовицьким жлобством від себе повідганяли. Лишається остаточно пересваритися з Україною та Білоруссю. Лише з товаришем Кім Ір Сеном обніматися-цілуватися залишиться. І екскурсії для його бронепоїзда по всій Росії влаштовувати...”
А на форумі “Української правди” персонаж на ім’я Дмитро написав: “Друзі мої! Який чудовий вечір сьогодні. Після нього Кучмі лишилося 360 днів. Я сьогодні вип’ю пива.”
Андрій Охрімович
Поки там суть та діло ми знову згадаємо старого дрібнобородого китайця з його трактатом “Про військове мистецтво”.
“Затягайте, - пише він, - значних діячів супротивника у злочинні починання”. Журналіст на сайті “Кореспондент нет” тут же дає сучасне потрактування сентенції майстра. “Український бізнес, - каже він, - активно інкорпорується в експансію російського бізнесу в Україні”.
Відповідно, через спільність політичної та економічної площин можливість тиску на українську еліту значно зростає. Зворотних процесів не спостерігається. У зв’язку з цим, будь хто може раптом подумати, що коли хтось скаже ніби теперішня влада не має стосунку до влади колишньої, чи треба вірити такому?
І перший, і другий президенти новітньої незалежної України стали членами ЦК КПУ ще за часів товариша Брежнєва. А міністри-капіталісти майже всі, як один, пройшли через добрячу школу комсомольської номенклатури. Далі Сергій Грабовський зі своєю рубрикою “Офіційна Павутина”.
Сергій Грабовський
Колись так звані “жовтневі свята” тривали два дні – сьоме і восьме листопада. Сьоме ще туди-сюди: героїчне зґвалтування матросами крейсера “Аврора” жіночого батальйону у Зимовому палаці із наступним штурмом царських винних склепів. Це справді подія, гідна історії. А от що знаменувало восьме листопада? І ось недавно ця таємниця відчинилася. З‘ясувалося, що восьме листопада – це день народження класу совєтської номенклатури, нотаріально засвідчене таємною постановою ЦК РКП(б). І якраз днями цьому панівному класові СРСР-ії виповнилося 80 років.
Постанова, ухвалена з ініціативи особисто товариша Сталіна, вибудувала струнку ієрархічну владну структуру, на чолі котрої стояв генеральний секретар, а всі інші можновладці поділялися на певні групи.
У сталінській і брежнєвській конституціях існувало загальне виборче право; хтось, можливо, щиро вірив у “народну демократію”; насправді ж усі номінально виборні посади посідали заздалегідь призначені парткомами особи. За словами знаного дослідника номенклатурного класу Михаїла Восленського, навіть посади церковних ієрархів були внесені до совєтської номенклатури. Так, патріарха Російської православної церкви призначало політбюро ЦК КПРС, митрополитів – секретаріат ЦК.
Власне, про все це можна було б говорити, як про властиво історичний феномен, якби не побудова вже в незалежній Україні так званої “президентської вертикалі”, не так званий “адмінресурс” на виборах усіх рівнів і не перебування на високих владних посадах осіб, партії котрих ледь-ледь проповзли до Верховної Ради, а то й із гуркотом провалилися на виборах. І якби не настирливі чутки, що, незалежно від чиїхось рейтингів, новітньою номенклатурою уже призначений переможець президентських виборів 2004 року.
Андрій Охрімович
Щороку в жовтні Шведська королівська академія оголошує імена лавреатів Нобелівської премії. Цього року рішення Нобелівського комітету якось не дуже акцентувалися вітчизняними ЗМІ. Чи то питання Нобелівки не надто актуальне для нашого суспільства, чи то у жовтні в Україні були інші пріоритети.
Нобелівську премію з літератури у нинішньому році одержав південноафриканський письменник Джон Максвелл Кутзее. Це ім’я, мабуть, мало що говорить більшості поціновувачів красного письменства в Україні. Тож у пошуках подробиць я поринув в рятівну “Павутину”. Потрібна інформація знайшлася на сайті Міжнародної громадської організації "Наука і техніка", де серед фізиків, хіміків та миротворців затесався і один письменник. Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Професор літератури Кейптаунського університету Джон Максвелл Кутзее народився у 1940-му році. У його доробку близько 10 романів, численні есеї, новели. Він – єдиний автор, який двічі одержав Букерівьку премію: у 1983 році за роман "Життя і часи Майкла К." та у 1999-му за роман "Ганьба" ("Disgrace", у російському перекладі "Бесчестье").
У вердикті Шведської академії стверджується, що його творам "притаманна добре продумана композиція, багаті діалоги, аналітична майстерність... але водночас він є в’їдливим скептиком, безжалісним у своїй критиці жорсткого раціоналізму і штучної моралі західної цивілізації".
У письменницьких колах постійно нарікають на ідеологічну заангажованість, кон’юнктурність найпрестижнішої в світі літературної премії. Цього разу критики майже одностайні у визнанні того, що Кутзее справді її достойний.
У коментарі на присудження літературного Нобеля на сайті АУПу (aup.iatp.org.ua) Андрій Бондар зауважив: "Перемогла насамперед добра література, а не ідеологічні розрахунки".
Отже, з Нобелівкою, здається, все гаразд. Але непокоїть одне невеличке питання: чи зможуть вітчизняні бібліофаги оцінити вибір Шведської академії?
Про українські переклади говорити не будемо. Російською було видано нашуміле "Бесчестье" та детективно-фантасмагоричний роман про Достоєвського "Осень в Петербурге" ("The Master of Petersburg"). Проте у київських книгарнях жодної з цих книжок знайти не пощастило. Продавці перепитували по буквах, шукали на полицях і в комп’ютерах, та все марно. Подейкують, що "Бесчестье" можна відшукати на Петрівці...
Андрій Охрімович
На завершення програми – ще кілька фактів з Інтернету. Нобелівська премія з літератури існує 100 років, десь так з 1901-го. І чи не кожна європейська література має свого нобелівського лавреята. Відомо, що 1985 року на Нобелівську премію висували Василя Стуса. Подання писав президент Міжнародного ПЕН-клубу, Нобелівський лауреат Генріх Бьоль. Та розглянути його не встигли – поет загинув в Пермському концтаборі, а Горбачов невдовзі отримав Нобелівську премію “Мир”.
Такі ось пиріжки.
На цьому все. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
