Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:33

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 13 листопада 2003 року.

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...





Андрій Охрімович

- Це ілюзія, що життя закінчується з припиненням певних вже обтяжливих для нас стосунків, правда? – Тоталітарно натискав на приголосні У...

- Чому вони обтяжливі? Для мене не обтяжливі, хоч я знала за твою дружину. Я тебе люблю, У, - заходилася плачем дівчина, пробуючи обняти вчора ще коханого, а сьогодні – живе втілення монументалізму та тяглості моральних підвалин.

У лютився. Його вразлива, як перший весняний бузок, душа, відкидала можливі суперечки, коли вже все ним було вирішене.

- Прохання ніколи не додають правоти! – Гримаса огиди на мить спотворила лоск його ввічливої усмішки. – Завжди, як на мене, чесно зразу сказати – наші стосунки вичерпалися! Невже ти хочеш істерикою повернути те, чого вже не існує! – вже злегка дратуючись, говорив У, б’ючи дівчину словами навідліг.

- Зараз у нас відбувається акт засраної дешевої мелодрами: вона – цяця, він – негідник, - продовжував свій награно-схвильований монолог журналіст, демонструючи непоганий літературний смак.

(Степан Процюк. Повість “Love stori”.)







Ганна Стеців

Степан Процюк народився 13-го серпня 1964-го року на Львівщині, живе в Івано-Франківську, викладає українську літературу у Прикарпатському університеті. Був учасником літгурту “Нова дегенерація”. Автор кількох книг поезій: “На вістрі двох правд”, “Апологетика на світанку”, “Завжди і ніколи”, книги есеїстики “Лицарі стилосу і кав’ярень” та прози “Переступ у вакуумі”.

Проза Степана Процюка багато в чому є альтернативною як до літературних вправ підрадянських майстрів пера, так і до їх постперестроєчної контраверсії. “Мужність Степана Процюка – нелукаво глянути в очі зяючій порожнечі. Мужність вжахнутися і відмовитись від запрошення на карнавал,” – писав Григорій Ординець на сторінках часопису “Кур’єр Кривбасу”.

Решту інформації заховано у розмові нашого івано-франківського колеги Івана Костюк з цим, так по-різному трактованим, письменником. Модерує Ганна Стеців. Автор програми – Андрій Охрімович.

Іван Костюк

Оцінки твоєї творчості неоднозначні: одні кажуть, що це талановита, яскрава проза, інші – це ледь не графоманія. В чому полягає полярність таких думок?

Степан Процюк

За великим рахунком це мене не мало б цікавити. За останній рік це питання стає традиційним, коли мене запитують про мою прозу. Я вже почав вірити, що в цьому щось є, бо спочатку мені видавалося, що це якась мулька. А якщо якісь власні давати варіанти відповідей, то я думаю, що тут є декілька причин. Я переконаний в тому, що є різні психотипи людей і багато високоосвічених людей, які цікавляться українською літературою, українською прозою. Їм видається, що моя проза занадто криклива, занадто епатажна, що вона фальшива, що це якась імітація відвертості. Одночасно від моїх шанувальників я наслухався багато компліментів. Це само собою зрозуміло. Я думаю, що було б нескромно це озвучувати, напевне. І пригадується саме тут, що в багатьох речах я помічаю різні сторони медалі взаємовиключені. Часом це мене просто вимордовує.



Ганна Стеців

З другою, пам’ятаю, що була студенткою інституту легкої промисловості, познайомилися у поїзді, загальний вагон, я сів трохи під газом, якраз їхав до батьків, бо закінчилась сесія. Півгодини пройшло, вона голову на коліна кладе, ласкава, як кішечка, теж не пам’ятаю імені; я інстинктивно лапаю її за груди; радію, що дозволяє, хлопчисько. Вийшли курити у тамбур, тертя ночі, майже всі дрімають, мені хміль з голови вийшов, на загал стало дуже сумно, але їй не признаюся, бо це ж чолом у болото ударити. Показую на туалет, може би, разом зайшли, вона зрозуміла з півслова, хоча годину перед тим захоплювалась “Гранатовим браслетом” Купріна...

Поштрикалися хвилинку, як кролики, вона сказала, що було дуже добре, я навіть тоді не повірив, але не став з’ясовувати. Через півгодини вона, кваплячись, махнула рукою, я спитав, може би приїхати; сказала, забудьмо цю ніч, у мене весілля через місяць, вийшла із поїзда, волосся її чорне розвіялося символом короткочасного безуму, спонтанного потьмарення розуму, шалом гуцульської весняної оргії на святого Юра...

Іван Костюк

Кажуть, що ти – прихильник письменницького твердження, що митець не повинен прожити жодного дня без написаного рядка. Чи відповідає це істині?

Степан Процюк

В жодному разі. В мене є такі дні, які проходять далеко від літератури.

Іван Костюк

Твій останній роман “Жертвопринесення” дотепер не надруковано окремою книгою. Є лише журнальний варіант. А чому так сталося?

Степан Процюк

Причина в тому, що пройшло дуже мало часу. Він видався в березні-квітні цього року у журналі “Кур’єр Кривбасу”. І вже зазнав кілька нападок злісних в “Літературній Україні”. Я думаю, що це є закономірним, бо “Літературна Україна” зараз є естетично-реакційною газетою. Ці нападки переходили за межі естетичних оцінок. Їх можна потрактовувати як образливі особисто для мене як людини. Але я їм не дивуюся, бо з такими естетичними критеріями, які часто сповідує “Літературна Україна”, і моїми лежить величезна прірва.

Мій роман “Жертвопринесення” є в рукописі в львівському видавництві “Піраміда”.

Іван Костюк

А чому ти друкуєш свою прозу тільки в журналі “Кур’єр Кривбасу”? Чому ти не співпрацюєш з іншими українськими часописами?

Степан Процюк

Я дуже шаную свого приятеля, який є редактором, письменником, котрий в моєму літературному житті відігравав і відіграє значну роль, котрий мене підтримав одного разу морально і не тільки морально. Це – Григорій Гусейнов.

Андрій Охрімович

Після кави Іра (як з’ясувалося) не думала покидати Антона:

- Я вас вперше побачила на святі обласної газети. Ви читали вірш про панночку, були одягнені в білу куртку і так гарно складали свої маленькі ручки.

“О Господи, - внутрішньо здригнувся Петричук, - знову ці ручки. “Як ми руки помістимо від села до села?” - згадалась фраза котрогось із львівських авангардистів”.

Незчувся, як сиділи на лавочці. Іра безперестанку говорила, розстібуючи душу, як перед священиком.

- Я хвора. Ні-ні, не бійтеся, не тріперна. У мене хвороба крові. Я довго лежала в лікарні. Мені двадцять два роки, вчуся в медінституті. Мені вже батьки були приготували одяг на смерть.

- Іринко, яка мета вашої розповіді? – перепитав спітнілий Антін.

Іван Костюк

Тобі часто закидають, що твоїм творам бракує оптимізму. Чи приймаєш ти такі закиди?

Степан Процюк

В жодному разі. Мені здається, що література є актом оптимізму - автор надіється, сподівається своїми творами на якусь реакцію, на якийсь діалог.

Це дуже об’ємне питання. Я можу сказати лише одне, що у всіх моїх творах не написаний жоден рядок із якихось кон’єктурних міркувань, щоб мною рухала якась фальш. Я можу помилятися, напевне, що помиляюся, але через рік-два мені можуть не подобатися

мої вірші, моя проза. Я від слів не відмовляюся, але писав же інакше.



Є ще один погляд в мене. Хоча я допіру казав, що людина повинна боротися своїми переконаннями, проте це не означає, що у людини не повинно бути переконань. На мій погляд, наше життя, стосунки між людьми дуже часто є фальшивими, кон’єктурними. Так, що людина в цьому світі є закинутою і самотньою. І саме через це мене не приваблюює в прозі і в літературі так званий легкопис, мене не приваблюють теми, які видаються несерйозними, легкими. Через те мені часом дорікають, що в моїх творах відсутній гумор, вона занадто серйозна.

Ганна Стеців

Художниця малювала символічно-натуралістичні портрети присутніх. Амброзяк викликав її на коридор. Поцілував руку.

- Ви такі вродливі. В мене прокинулось дивне, незнане досіль чуття, якісь загірні весняні казки стукають у мою душу.

Обнімав її. Мацав груди. Художниця стояла, як стовп. Потім вичавила:

- Ви тоже всі гарні.

- Ви нагадуєте мені дівчат із героїчних скандинавських епосів, панно!

- Я не можу схопити характерні риси лиця Челядюка... - Амброзяк обнімав портретистку вже без первинного ентузіазму. Безнадійно продовжував:

- Ви як мітична Лореляй. Ваші руки пахнуть фарбою наскельних розписів і модернових паризьких художніх салонів.

- Ти - фантастичний, ти - сонце!

І додала:

- Я вибачаюсь, Вася, але... Одним словом, зараз прийду...

- О прошу, прошу... - Плюнув і пішов до хати. Забава була у найвищому апотеозі творчого лету.

(Степан Процюк. “Шибениця для ніжності”.)

Степан Процюк

Я намагаюся вірити в життя, вірити в певні ідеали, вірити в молодих людей, вірити в талант. І коли мою прозу називають песимістичною, я вважаю, що це певні світоглядні непорозуміння між тими людьми.

Іван Костюк

Не менш об’ємне запитання. Як ти вважаєш, чого зараз найбільш бракує українській літературі?

Степан Процюк

Думаю, що найбільш бракує читача. Я переконаний, що в нас дуже добра сучасна література: є великий вибір, різні письменники, різні напрями, різні стилі. Вона добра, вона цікава, але їй бракує реклами, бракує рецепції, бракує пропаганди. І в цьому не зацікавлені люди, від яких це залежить. Чому не зацікавлені? Я думаю, що можна лише здогадуватися - їм ментально чужа українська література. Не зважаючи на те, що до цієї літератури в мене є багато претензій, я її страшенно люблю.

Іван Костюк

Які твої враження від чергового форуму книговидавців у Львові?

Степан Процюк

Цей форум добрий тим, що саме там можуть зустрітися багато знайомих, котрі не бачилися кілька років, можуть поспілкувати. Там створюється аура оазису високої культури на той час, і Львів стає центром віртуального письменницького товариства і кгниговидавницького. Там нуртують свої амбівалентні пристрасті, свої суперечності, але все ж таки в мені переважає ідеалістичне сприйняття форуму.

Я знаю, що там багато людей вирішують свої меркантильні проблеми. Так має бути, напевне.

На цьому форумі мені було приємно, мені було цікаво. Цей коловорот, вир, коли зранку до вечора ти з кимсь балакаєш, ти зраджуєш своїм принципам і випиваєш 100 грам і більше і не потрапляєш на презентації, на які ти мав би потрапити, але в результаті ти не шкодуєш.

Іван Костюк

Врешті, вже традиційне питання на завершення. Над чим ти зараз працюєш?

Степан Процюк

Пишу роман, який має робочу назву “Тотеми”. Можливо, що це назва не досить вдала, але наразі я не бачу інакшої назви для свого роману. Мені важко про нього говорити. Можливо в ньому зафіксована криза мого середнього віку.

Деякі наші літературні ретрогради так накинулися на мій роман “Жертвопринесення”, роман про поета, то я собі уявляю, якщо мені Бог допоможе, я закінчу роман “Тотеми”, і його видрукую, що буде тоді.

Андрій Охрімович

Руки Антона були прикуті до асфальту ланцюгами – майже горизонтальний Христос. Лебеді з кажанячими головами почергово підлітали, щоб дзьобнути його в лице. А він навіть не кричав: “Мамо!” Прокидався, згадував про красиво виголених манекенів, які очікують від нього хоч одного необачного кроку. Згадував про друзів, задивлених у свою геніальність, страждаючи протиприродньою цнотою юнки, трагічні курви-невростенічки, перехожі, котрі нагадують музей виродків. І наостанок - власна вена, з якої от-от бризне чорний струмінь крові.

Ганна Стеців

На цьому все. Цей випуск “Альтернативи” готували письменник Степан Процюк та наш івано-франківський колега Іван Костюк. Модерувала Ганна Стеців. Текстмейкер програми – Віктор Недоступ. Автор – Андрій Охрімович. Всього вас доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG