Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 14:03

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ, 21 листопада 2003 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.

Євреї мешкають на теренах сучасної України понад дві тисячі років. За цей час у долі цієї етнічної групи було чимало драматичних поворотів. Про них і про сучасний стан українських євреїв розповідає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Перші єврейські громади на території України з''явилися давно, на півдні ще за часів давногрецьких міст-держав. У княжій Україні з''являються поодинокі єврейські громади, що переважно вели торгівельні та фінансови справи.

За часів великого Литовського князівства в Києві активно діяли громади раббанітів та караїмів. Першу з них очолював видатний філолог Мойсей Київський (Вигнанець). Вважається, що він був наближеним до князя Михайла Олельковича. Ці громади перекладали на старослов''янську мову цілий корпус бібілійніх текстів, праць єврейських, давньогрецьких та арабо-мусульманських мислителів.

Однак найбільш масовий приплив єврейського населення відбувся за часів Речі Посполитої, що було пов''язане з просуванням всього комплексу польського соціально-економічного та ідеологічного життя на схід.

“Енциклопедія Українознавства” визнає євреїв найстарішою національною і релігійною меншиною України. Протягом польського панування в Україні єврейським громадам доводилося потерпати від практично всіх антипольських повстань, адже українське населення сприймало їх як елемент польської влади.

Це пояснювалось посередницькими функціями євреїв-орендарів, збирачів податків між місцевим населенням і польською державою та феодальною верхівкою. Великих втрат українське єврейство зазнало під час Хмельниччини.

В ті часи приналежність до єврейства визначалась не етнічно, а релігійно. Євреєм вважалася людина, яка належала до юдейської релігійної громади. У випадку зміни віри докорінно змінювався етнічний та соціально-правовий статус. Якщо юдей навертався до православ''я він отримував усі права представника українського населення. Певна кількість євреїв у такий спосіб ставали козаками і навіть козацькою старшиною. Людьми єврейського походження були полковник гадяцький Борохович, полковник полтавський Герцик (його дочка Ганна була дружиною гетьмана Пилипа Орлика). Єврейського походження був і славетний рід Марковичів, який дав Україні низку визначних українських державних і культурних діячів 18-20 століть.

За Українським правним кодексом 1743р., єврей, який добровільно приймав християнство, визнавався шляхтичем. Росія, починаючи з Петра І забороняла євреям мешкати на Лівобережжї, але гетманський уряд під тиском козацької старшини фактично саботував ці розпорядження.

Економічні відносини єврейського населення з українським населенням були надзвичайно складними, в тому числі через відсутність українського середнього класу, функції якого мусило виконувати єврейство, що контролювало майже все фінансове життя головним чином на Правобережжі та в Західній Україні.

У Галичині поступово формувалася взаємовигідна співпраця між українськими та єврейськими партіями, в 1907 році до Австрійського парламенту було обрано 2 єврейських депутатів українськими голосами. Ці депутати гарантували підтримку українських вимог у Відні.

Під час подій 1917-1920р.р. в Україні єврейська громада політично розкололося: частина підтримувала Білий Рух – пан Бікерман був навіть його ідеологом, незважаючи на відверто антисемітські настанови білих, значна частина – червоних, і певна частина український самостійницький рух.

Що стосується цього руху, то варто назвати визначних єврейських діячів: заступника міністра закордонних справ незалежної України, а потім українського посла в Лондоні Арнольда Марголіна, міністра праці Соломона Гольдельмана, міністрів з єврейських справ Пінхоса Красного і доктора Зільберфарба. Крім них, державними діячами України були євреї Рафес, Золотарьов, Ревуцький, Вульф-Ляцький, Гутник. Показово, що Марголін і Гольдельман публічно захищали чесне ім''я Симона Петлюри від звинувачень в антисемітизмі.

Олекса Боярко

Один із згаданих Ігорем Лосєвим політиків сьогодні є героєм більш детальної розповіді в нашій програмі. 17 листопада виповнилося 126 років від народження Арнольда Марґоліна. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Син відомого київського підприємця Давида Марґоліна Арнольд народився у Києві 17 листопада 1877 року. Після закінчення юридичного факультету Київського університету він працював адвокатом, захищав євреїв у кількох провокаційних судових процесах, зокрема, у справі Бейліса. Марґолін був членом Союзу боротьби за досягнення рівних прав євреїв, заснував і очолив Єврейську територіальну організацію. 1918 року він вступив до Української партії соціалістів-федералістів, був членом Генерального Суду Української Народної Республіки, товаришем (тобто, заступником) міністра закордонних справ. На початку лютого 19-го року Марґолін розробив проект спільних військових дій проти більшовиків, запропонований урядами України, Білорусі, Дону та Кубані французькому командуванню в Одесі. “Єдиною силою, – згадував він згодом, – яку можна було протиставити тоді більшовизму, був місцевий патріотизм”. Марґолін входив до складу української делеґації на Паризькій мирній конференції, був послом УНР у Великобританії, а 1922 року переїхав до Сполучених Штатів Америки. Він був обраний членом-кореспондентом Української Вільної Академії Наук і професором Українського Технічного Інституту. Арнольд Марґолін помер у Нью-Йорку 29 жовтня 1956 року.

Марґолін був автором кількох книг російською та англійською мовами, зокрема “Україна і політика Антанти”, “Записки єврея і громадянина”, “Євреї Східної Європи”. У них він доводив абсурдність звинувачень української нації у так званому «природженому» антисемітизмі (цитата): “Коли ми говоримо: “Всі українці – погромники”, – ми уподібнюємося тим, хто стверджує, що “всі євреї – більшовики”. Як учасник української революції Марґолін свідчив про боротьбу українського уряду проти організаторів і виконавців єврейських погромів, якими були отамани, денікінці та червоноармійці. “Я ніколи, – писав він, – не відмовлюся від захисту тих, хто стояв на чолі українського руху”. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжить розповідь про життя українських євреїв, тепер уже – у радянський час.

Ігор Лосєв

Єврейське населення України брало активну участь в розбудові соціалізму, створенні радянської інтелігенції та державного апарату. Були спроби організації колгоспного руху серед євреїв, з цією метою створювалися національні землеробські колонії та єврейські адміністративні райони: Калініндорф, Новий Златопіль, Сталіндорф, Фрейдорф. Страшного удару єврейство України зазнало під час нацистської окупації, коли загинули мільйони євреїв під час Голокосту, або “шоа” мовою іврит.

Після 1945 року політика радянської влади щодо єврейства стає жорсткішою, зокрема починається політика державного антисемітизму під виглядом боротьби проти “сіонізму” та “безрідного космополітизму”. Будь-який інтерес з боку євреїв до власної мови, культури, традицій, релігії розглядався офіційним керівництвом як щось надзвичайно підозріле. Слід сказати, що як холокост, так і політика влади СРСР призвела до руйнації єврейського національного життя в Україні, до зникнення єврейських містечок, що були резервуарами питомо єврейської культурної традиції діаспори.

Якщо в першій половині ХХ століття єврейське населення України становило приблизно 3млн. осіб, то в другій половині минулого століття воно нараховувало не більш 1 млн.

Олекса Боярко

У ці дні на Львівщині вшановують пам‘ять жертв Янівського концтабору, званого ще “долиною смерті”, де у роки Другої світової війни нацисти знищили близько 200 тисяч людей, переважно євреїв. Розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук

Колишній в’язень Янівського коцтабору, тоді йому було 14 років, а нині це президент Міжнародного центру “Холокосту” Олександр Шварц бачив як молодий німець, років 18, жорстоко вбив його батька. Він бачив як п’яні фашисти вривались у бараки до ув’язнених, стріляли в потилицю, а ще підвішували за ноги і катували євреїв. Разом із іншими 200 тисяча невинно вбитими батько доктора Шварца лежить у Долині смерті. Але потрапити на те місце син не може досі.

У Долині Смерті, яка обгороджена з усіх боків, розташований собачник Управління Міністерства внутрішніх справ. Собаки роками вигрібають із землі масу людських костей. Доктор Шварц.

Олександр Шварц

Мій батько лежить у землі вже 60 років і я не можу там помолитися, бо не впускають, немає меморіалу пам’яті. Я зібрав уже давно гроші на його спорудження.

Галина Терещук

Так зауважив в інтерв’ю “Радіо Свобода” доктор Шварц. Торік учасники мітингу - реквієм звернулись із проханням до міської влади сприяти створенню на місці винищення галичан меморіал, а собачник перенести в інше місце Втім отримали відповідь, що Міністерство внутрішніх справ не має коштів для спорудження нового кінологічого центру.

Отож і цього року мітинг-реквієм з нагоди вшанування жертв Янівського концтабору супроводжувався псячим лаєм, який доносився із Долини смерті.

У рамках відзначення сумних роковин трагедії у Львові відбулась міжнародна конференція “Голокост в Україні у регіональному і загальнолюдському вимірі.” На форумі науковці обговорювали філософські, моральні і теологічні проблеми Голокосту, методологію його вивчення, наслідки, про ті уроки, які винесли із тих жахливих часів і розуміння трагедії сучасним світом, говорили про єврейських громадських діячів, які загинули у Янівському концтаборі. Згідно із переписом 1939 року у Галичині мешкали 600тисяч євреїв, тобто під час німецької окупації кожен 3 єврей загинув.

Олекса Боярко

А тепер – про деякі сучасні проблеми українських євреїв. Свою розповідь завершує Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

У 70-ті, 80-ті роки починається масовий рух українського єврейства за право на репатріацію до Ізраїлю, хоче значна частина від''їжджала до США, Канади, країн Західної Європи. Цей процес посилився після горбачовської “перебудови” і проголошення незалежності України, що було вже пов''язане головним чином з економічною кон''юнктурою в країні. Названий процес не міг не позначитися на кількості єврейської меншини в Україні. За всеукраїнським переписом 2001 року в Україні нараховується 103,600 євреїв – це 0,2% всього населення. В 1989 році – майже 1%. Тобто з 1989 до 2001 року кількість євреїв України зменшилась майже на 80%. Дані останнього перепису спростовують чутки про зворотний приплив єврейського населення в Україну із Ізраїлю внаслідок бурхливих політичних подій на Близькому Сході.

Насправді, йдеться лише про окремі, поодинокі випадки. Перепис свідчить про масштабну русифікацію українського єврейства: 83% назвали рідною мовою російську, 13,4% - українську і лише 3,1% - єврейську мову.

Проте останнім часом в Україні спостерігається ренесанс єврейського національного життя: виникають єврейські школи, культурницькі організації, релігійні громади. Відчувається великий інтерес до власної традиції і культури, що свідчить про бажання євреїв почуватися народом, а не абстрактним російськомовним населенням.

Олекса Боярко

І на закінчення – слово знаному громадському діячу Йосипу Зісельсу, котрий стверджує, що сучасний український єврей стане справді українським тоді, коли ціле суспільство стане українським.

Йосип Зісельс

Ми колись були усі євреями Радянського Союзу. Це не може бути завжди. І ми дійсно зміняємось все більше і більше стаємо євреями Білорусії, євреями Молдови, євреями Україна та євреями Росії. Тобто між нами все більше і більше є якісь специфічні риси і вони обумовлені тим на якій землі ми живемо, які корні в нас є.

Радянська влада спробувала це нівелювати. І тепер ми знову пробуємо розказувати це по своїх місцях. Сучасний український єврей, на жаль, поки що не дуже релігійний. І ми знаємо цей феномен, що релігійність українських євреїв не більше 3-4%. Вона потрохи повільно змінюється, збільшується, але дуже повільно. Українські євреї по своїй мові ще й у багатьох випадках російськомовні. І я думаю, це також буде змінюватися. Коли мене питають, яка мова буде в українських євреїв через 30, 40, 50 років іврит чи ідиш? Я кажу – українська. Такий самий феномен є і в інших країнах в американських євреїв і англійських – англійська мова, тобто мова життя. В французьких – французька мова.

Тому в нас є така можливість, що іврит буде мовою спілкування з євреями різних країн, а побутова мова, я сподіваюся, через одну генерацію чи дві, що буде українська. Нам би більше хотілося, щоб всередині сучасних українських євреїв було саме більше українських коренів. Їх ще дуже мало, але я думаю, це хвороба всього суспільства і коли суспільство буде більш українським, то його євреї будуть більш українські.

Євреї України – це люди, які 91 року у своїй більшості проголосували за незалежність України. Бо вони зрозуміли, що тоді і ми настільки змогли виховувати таке бачення, що тільки в незалежній Україні вони зможуть розвивати свою самобутність, свою ідентичність.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG