Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 03:11

“Сюжети”


Надія Степула “Сюжети”

Київ, 21 листопада 2003 року.

Надія Степула

Дорогі слухачі! До Вашої уваги – радіожурнал СЮЖЕТИ, підготувала його автор і ведуча - я, Надія Степула. Вітаю Вас!

Із розкішного вибору сюжетів, дарованих людині Богом і життям, у нинішнім випуску радіожурналу - печальні. Смуток спричинює дата – 70-ті роковини голодомору в Україні. Цю дату широко відзначають не тільки в Україні. Тридцять держав – членів ООН оприлюднили з цього приводу відповідну заяву.

Понад півстоліття найбільша у двадцятому столітті трагедія українського народу замовчувалася. Хоч цю проблему розпочали досліджувати поза межами України ще в тридцяті роки того століття. Перша наукова конференція у зв’язку з 50-літтям катастрофи цілого народу відбулася в університеті Квебека в Канаді у 1983 році. Через рік теж у Канаді з’явився науково-популярний фільм “Жнива відчаю”, а в 19 86 році у Великобританії вийшла книга Роберта Конквеста “Жнива скорботи”.

З ініціативи Світового конгресу вільних українців (СКВУ) Конгрес США створив комісію з вивчення голоду 1932-1933 років в Україні. Її керівником було призначено історика Джеймса Мейса. На підставі вивчених документів і спогадів очевидців комісія визнала голодомор 30-х років в Україні геноцидом.

Говорить доктор історії університету Торонто Роман Сербин.

Роман Сербин

Україна мусить прийняти сама резолюцію в тому напрямку від президента до уряду і парламенту. І недвозначно заявити, що це був геноцид проти українського народу. Україна повинна тепер, тому що геноцид був голодомором, голодом. Україна повинна стати тою країною, де би не лише вивчали український голодомор, але взагалі феномен голоду у світі. І тоді Україна би вийшла на міжнародну арену. Тоді би Україна здобула для себе “respect”, почуття вдячності цілого світу. Тому що голоди і сьогодні є і мабуть ще скоро не закінчаться. І Україна могла би, власне, тут дати щось для загальної і світової культури. Власне, в тім сенсі, щоб виїменувати, щоб усунути всі політичні. Властиво, в засаді голоди є, звичайно, політичні, бо економічно все можна запобігти.

Надія Степула 7 лютого 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ “Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні”. У листопаді минулого року Верховна Рада України ухвалила документ про парламентські слухання щодо вшанування пам’яті жертв голодомору.

На той час у світ вийшла книга “Голодомор в Україні 1932-1933років. Бібліографічний покажчик”, підготовлена Одеською науковою бібліотекою, академічним Інститутом історії України та Фундацією українознавчих студій Австралії.

Осмислення трагічних подій триває. – З’являються нові книги, кінофільми, виставки, оприлюднюються документа та матеріали з архівів, свідчення очевидців. Сюжети таких осмислень завше складні й вимагають особливого стану душі.

Найміцніша фортеця не встоїть проти голоду, - казав колись автор, чия ім’я згубилося в лабіринтах століть. Середньовічний пам’ятник індійської культури – Хітопадеша – говорить : “Голодна жінка покине сина, Змія голодна з’їсть свій приплід. Голодний здатен на найважче зло. Змучений голодом не відає жалю...”. Римський письменник і філософ Луцій Сенека зауважував: “Голодний народ не чує голосу розуму. Не дбає про справедливість. Не творить жодних молитв”.

Людство не може бути морально здоровим, поки не осмислить той чи той свій гріх, - вважає письменник і сценарист, лауреат Шевченківської премії, професор Григорій Штонь.

Григорій Штонь

В історії кожної нації були події трагічного штибу і з трагічними наслідками. І хай винними у цих подіях були інші, себто не нація, а якісь заїди. Гріх спричинений цими заїдами, так чи так торкався і морального досвіду нації. Цей гріх треба осмислити, його треба пережити, над ним треба вилущитися інакше він буде переслідуватися в людство і націю, зокрема, дуже і дуже довго, безкінечно довго. Оцей моральний суд, аналіз гріха, очевидно і спричинив намагання України оцінити чи подивитися на голодомор, як на явище геноцидне. Але і цього мало, до речі. Тому що той же голодомор якоюсь мірою відбувся і в народі, який не весь загинув, який був його свідком, який про нього пам’ятає чи не пам’ятає. Тобто він мусить до нього визначити своє ставлення.

Культура теж. Був Підмогильний, був, скажімо, Стельмах чи Дімаров ще живий, які писали про ці події. Однак самих тільки згадувань, чи співчутливих якихось повертань у ці часи напевно мало. Настав час глибоко над цим замислиться. Тобто настав час відмолити цей гріх не тільки від імені тих, хто залишився серед його жертв, а від імені прийдешніх поколінь, які не повинні його повторити. Напевно, ми повинні звітувати перед собою за те, що не вся наша нація ним глибоко була перейнята.

Напевно, ми повинні зараз думати про те, що далі так тривати не може. Звертаючись до всеземної спільноти ми повинні. Власне кажучи, звернутися до самих себе. Я так думаю, що не прийшов час не тільки президентськими указами, чи не тільки виступами в ООН, а виступами кожного у своїй душі індивідуальною мовою духу ще раз повернутися до подій голодомору і запитати себе: хто там був, ким там був той, хто постраждав, ким був той, хто змушений був страждати і тим, хто стояв осторонь тих страждань?

Ось десь на такому рівні десь Україна, мені здається, пережити не просто пам’ять про голодомор, а сам голодом, як щось таке, що не відмолено, не замолено, не пережити морально ще болюче для нас. Що не означає, що ми про голодомор забудемо, але ми принаймні будемо знати про нього якоюсь вищою своєю суттю, духовною суттю, знати в дусі, яким той голодомор був і яким йому не належить більше на землю вертатися.

Надія Степула

У 1991 році на кіностудії імені О.Довженка за мотивами повісті Василя Барки “Жовтий князь” створено художній фільм – “Голодомор-33”, який розкриває злочин сталінсько-більшовицького режиму проти українського селянства – штучний голодомор. Автори сценарію – Сергій Дяченко та Лесь Танюк, режисер – Олесь Янчук. Фільм отримав головний приз на першому всеукраїнському кінофестивалі у Києві того ж року; як примітне мистецьке явище – відзначений на шостому міжнародному кінофестивалі Американської кіноакадемії 1992 року (Вашингтон та Лос-Анджелес); згодом отримав нагороди московського “Фільм Форуму” та міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах (Чехія) і Брюсселі (Бельгія).

Художніх полотен рівня “Жовтого Князя” обмаль. Документальних свідчень останнім часом побільшало. Професор кафедри історії Києво-Могилянської Академії Юрій Мицик зібрав зі своїми студентами безліч свідчень очевидців тих уже далеких часів. Перший том матеріалів виданий, готується до друку другий. Минулого року в Києві побачив світ новий роман лауреата Шевченківської премії Василя Захарченка “Довгі присмерки”. Книга сповнена щемного болю. Автор відтворює у слові страдний шлях покоління українців, на чию долю випали і голодомор, і репресії подальших літ, і весь той “апокаліпсис, через який пройшла Україна”.

Сюжет Апокаліпсису – то не тільки жертви і відчай. Безрадісність гіркої дійсності посилювало те, що світ навколо лишався – і був сповненим як солов’їного щебету, так і медового запаху трав....

“Половіли хліба на колгоспних ланах. Ой, половіли...

Колосочки наливалися солодким молочком, у якому вже відчувалося на зубах майбутнє борошенце. Ще трішки... Ще день-два протягти, а там уже можна буде й зеренця нам’яти... Так думали люди... Так думав дід Лірник і баба Платониха. Вони вже три дні не мали рісочки в роті.

Саме в цей час знову з’явився в Гаркушинцях товариш Турчаненко. Тепер він приїхав уже як працівник райпрокуратури.... - Захоронення мерців налагодили? – спитав він, як тільки привітався в сільраді з Манжелеєм. - Та ховаємо... - Яку причину смерті проставляєте? - Гм...причини до гибелі. Чехотка, розрив серця... Словом... Нещасть находимо багато. А то, бува, вся сім’я вчадіє...таких хат уже з двадцять проставили в книзі....Робимо так, як научають в райздорові. А найбільше проставляємо цей... як його в бісової мами? – безбулковий набряк. - Безбілковий... По бур’янах перевіряйте. Щоб ніде ні душі...Кхм...ні трупа. Соблюдайте санітарію. Усе підчистити! - Та ми розуміємо... Літо ж. Спека.”


Прозвучав уривок із роману Василя Захарченка “Довгі присмерки”.

Встановлення достовірності фактів злочинного штучного голодомору в Україні та пошуки винних – процес, далекий від завершення. І не менш далекий від всеохопного осмислення за допомогою художніх засобів. – Єдиного, може, способу донести до нових поколінь відлуння болю і відчаю, страху, безнадії та волі до життя тих, чиї душі поглинув апокаліпсис голодомору. Тих, у кого були і вранішні роси на половіючих житах, і світанкові жайвори над головами, і опівнічні солов’ї при спустошених домівках, і багато чого ще. Не було в них тільки хліба.. Не було винних у тому і не було у винних в тому каяття за те...

“Кличте калік і дітей понесіть, станьте вгорі на зруйнованих мурах, землю святую сльозами зросіть, тихо заграйте на рідних бандурах, небу свої каяття принесіть,” - писав Олександр Олесь.

... Навіть коли доля трагічна, в людини з’являється надія. Непохитність її освітлює всі дороги, – писав Альбер Камю. На шляхах подолання відчаю мільйонів, котрі загинули від голодомору, інші мільйони сьогодні запалюють свічки пам’яті. – Це найтепліший вияв милосердя...

Дорогі слухачі, дякую за увагу. Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав. Для Вас його підготувала автор і ведуча – Надія Степула. До нової зустрічі! Говорить “Радіо Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG