Київ, 15 листопада 2003 року.
Ірина Перешило
Говорить “Радіо Свобода”. Шановні слухачі, до Вашої уваги програма "Сім днів демократії". Перед мікрофоном у Празі ведуча - Ірина Перешило.
Почнемо з матеріалу на тему президентських виборів 2004 року. Експерти вважають, що вони будуть жорсткими і безкомпромісними. Вже зараз українські політологи прогнозують численні порушення законодавства і зловживання, до яких буде вдаватися влада. Аби зробити вибори Глави держави якомога прозорішими і об’єктивнішими провідні українські громадські організації оголосили про об’єднання своїх зусиль у Громадську коаліцію “Новий вибір-2004”. Комітет “Рівність можливостей” – є одним з ініціаторів створення цієї Коаліції і її активним членом. Докладніше про цю організацію розповідає Ірина Біла. Ірина Біла
Комітет “Рівність можливостей” був створений 1994-го року. Це був рік, коли українці на виборчих дільницях вирішували – кому сісти в президентське крісло держави і хто представлятиме їхні інтереси у Верховній Раді. Роль мас-медіа під час цих виборів, а також наступних, важко переоцінити. Адже саме вони формували і формують думку про того чи іншого кандидата і доводять до електорату їхні програмні устремління. А ось про те, як українські ЗМІ висвітлювали виборчий процес - 94, чи всі кандидати мали рівні можливості висловлювати у вітчизняних ЗМІ свою позицію, і наскільки ця позиція могла бути почутою електоратом – вперше в Україні досліджувалася Комітетом “Рівність можливостей”. Дані моніторингу активно використовувалися кандидатами парламентських та президентських перегонів.
Взагалі, голова Комітету “Рівність можливостей” Олександр Чекмишев вважає, що діяльність його Комітету, як і решти громадських організацій, надто ж під час виборів, є конче необхідною. Говорить Олександр Чекмишев.
Олександр Чекмишев
Чому під час виборів потрібна активність громадських організацій? Справа в тому, що громадські організації – це, фактично, найактивніша частина отого великого соціуму, отої великої громадськості, яка наймає собі на роботу політиків. Таким чином суспільство реалізує свої потреби. Ну от, якщо навести цифри, то, скажімо, від 70 до 90% громадян погоджуються з тим, що необхідності слідкувати за доступом до медіа, необхідно слідкувати за доступом громадян до інформації, необхідно спостерігати за виборчими дільницями і т.д. Інакше кажучи, ми виконуєм те і робим ту роботу, яку хотіли бачити люди. На це є соціальний запит.
Ірина Біла
На відміну від зарубіжних організацій, що проводять моніторинг ЗМІ під час виборів в Україні, Комітет “Рівність можливостей” вирізняється значно активнішою громадянською позицією і не дистанціюється від подій в державі. Продовжує Олександр Чекмишев.
Олександр Чекмишев
Наша мета, вона відрізняється від діяльності моніторингових місій, скажімо, західних держав. Бо коли роблять моніторинг дуже поважні люди з ОБСЄ, з інших організацій, їхня передусім мета – дослідити це все і покласти звіти на стіл своїм урядам аби потім ті звіти використовувались у різних роду переговорах і т.д.
Ми живем в своїй країні – це наша країна. Тому на прес-конференції, яку ми провели нещодавно, ми сказали, що на цих виборах ми будемо одним із найактивніших суб’єктів виборчого процесу. Ми не будем просто пасивно спостерігати. Ми будем поширювати соціальну рекламу. Ми будем використовувати альтернативні джерела поширення інформації. Ми будем поширювати тести для виборців на основі яких люди зможуть зробити висновки наскільки медіа їх якісно інформує.
Ірина Біла В країні перехідної демократії, якою, на думку Олександра Чекмишева є Україна, контроль громадськості за діями влади є конче необхідним. Це мала б усвідомлювати і держава. Але чомусь активність та життєздатність т.зв. “третього сектора” підтримується, здебільшого, західними країнами. Продовжує Олександр Чекмишев.
Олександр Чекмишев
Значна частина українських громадських організацій фінансується західними донорськими організаціями. Це проблема пов’язана проблемами самого українського суспільства. Бо в тих самих розвинутих демократіях ті самі їхні громадські організації підтримуються власними урядами дуже часто, не тільки приватними фондами.
Я ставлю питання дуже просто, я абсолютно згоден із правилом, коли кажуть, хто платить, той замовляє музику. Але коли ця музика є демократією, то мені абсолютно байдуже, які джерела цього фінансування, аби досягався результат, аби була системна робота, щоб суспільство ставало нормальним суспільством. Країна ставала нормальною країною. Аби були елементарні правила гри. Аби ці правила гри виконувалися, аби вони дотримувалися.
Ірина Біла А тим часом, як засвідчують останні події в Донецьку і Сумах, правила гри в українському суспільстві ще не скоро встановляться. Принаймні до найближчих президентських виборів. Ірина Біла, Український освітній центр реформ для “Радіо Свобода”.
Ірина Перешило
Днями лондонський суд ухвалив відмовити Росії екстрадиції одного з лідерів чеченських сепаратистів Ахмеда Закаєва. Росія звинувачує його у тяжких злочинах. Проте британський суд визнав, що насправді причина переслідувань у його національності і політичних переконаннях. З подробицями наш британський кореспондент Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
У четвер у лондонському магістратському суді суддя Тімоті Вортмен зачитав свій вердикт у справі екстрадиції віце-прем’єра Ічкерії Ахмеда Закаєва до Росії. Російські власті висунули проти нього 13 обвинувачень. Суддя Вортмен сказав, що якби те, що Росія закидає Закаєву відбулося у Великій Британії, то це б означало такі злочини, як підбурення інших осіб до вбивства, 3 вбивства, 2 завдання поранення з наміром спричинити тяжкі тілесні ушкодження, одне незаконне ув’язнення людини і 6 випадків змови, що їх випадки обов’язково включає убивства, поранення і викрадення людей.
Згідно з російською прокуратурою всі ці злочини начебто було скоєно у 1995 і 1996 рр. Однак суд визначив, що запит Росії був політично вмотивованим, тому його не може бути вислано до Росії. Після цього його було звільнено, а суддя Тімоті Вортмен обґрунтував свою ухвалу кількома позиціями.
По-перше, Росія розпочала розслідування звинувачень проти Закаєва зі значним запізненням. Далі перший запит Росії про екстрадицію до Данії включав також обвинувачення у захопленні московського театру і вбивстві священика отця Філіпа. На що, як з’ясувалося не існувало жодних доказів. Кілька свідків чиї дані виглядали правдивими і точними переконали суддю, що справжнім мотивом для переслідування Закаєва було і є – виключити його з мирного процесу і дискредитувати його, як поміркованого чеченського лідера. Тому переслідування Закаєва суддя визначив, як політичне, а також за національною ознакою.
Також Тімоті Вортмен сказав, що свідчення його переконали, що у разі повернення до Росії на Закаєва можуть чекати тортури. Його ув’язнення і тортури теж сталося б лише через своїх національність і політичні переконання, постановив англійський суддя. Із зали суду Ахмед Закаєв вийшов у супроводі його численних прихильників, що підтримували його весь період розгляду справи.
Його було затримано у Лондоні 5 грудня торік, але відтак звільнено під заставу на час суду. Олекса Семенченко, “Радіо Свобода”, Лондон.
Ірина Перешило
У Німеччині останніми роками народжується мало дітей і у зв’язку з цим експерти радять вже в чотирирічному віці посилати малюків до школи. На їхню думку лише таким чином у майбутньому вдасться уникнути дефіциту кваліфікованих спеціалістів. Про це йдеться в дослідженні проведеним німецьким інститутом “Прогноз” на замовлення Спілки баварської економіки. Розповідає наш кореспондент у Німеччині Надія Кандиба.
Надія Кандиба
За підрахунками експертів впродовж наступних 40 років кількість працездатного населення в Німеччині скоротиться з 40 до 25 мільйонів.
Як зазначив голова Берлінського вільного університету Дітер Ленценс, при цьому спостерігатиметься парадоксальна ситуація, коли серед людей з низькою кваліфікацією зростатиме рівень безробіття і водночас країні дедалі більше не вистачатиме висококваліфікованої робочої сили.
Експеримент навколо зелених карток продемонстрував, що іноземні фахівці не поспішають їхати до Німеччини. Це означає, що країні слід розраховувати передусім на власні сили.
Вже зараз експерти радять розпочати справжній освітній наступ у Німеччині і підвищити рівень освіти усіх верств населення. На думку експертів чимало проблем починаються ще в початковій школі оскільки діти дуже пізно сідають за парти і потім занадто довго відвідують школу.
Зараз діти в Німеччині як правило йдуть до школи у шестирічному віці. У Франції шкільний вік також починається з шести років, але там вже в дошкільних закладах діти вивчають матеріал, який у Німеччині викладається першокласникам. А у Великобританії діти йдуть до школи в п’ятирічному віці.
Сьогодні в Німеччині також починають розмірковувати також над питанням підвищення кваліфікації для працівників старшого віку. В часи охолодження кон’юнктури німецькі фірми як правило закривають курси підвищення кваліфікації. Потім ці самі фірми скаржуться на нестачу інженерів, хоча в країні можна зустріти чимало безробітних інженерів, але із застарілими знаннями.
Таке марнотратство робочої сили може мати дуже негативні наслідки для німецької економіки, - застеріг Дітер Ленценс співробітник Берлінського вільного університету. Надія Кандиба з Німеччин6и для “Радіо Свобода”.
Ірина Перешило
“Два крила, якими підноситься людський дух у безкраї простори – це віра й наука”. Ці слова належать ПатріарховіУкраїнської Греко-Католицької Церкви Йосифу Сліпому. Саме Патріарх Йосиф у 1963 році заснував у Римі Український Католицький університет. Це було продовження справи митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, який у 1928 році започаткував Львівську Богословську Академію. Традицію патріарха Йосифа і Слуги Божого Андрея у 1994році продовжив отець Борис Гудзяк, який відродив Богословську Академію у Львові. У 2002 році на її базі створений Український Католицький університет. Однак уже роками студенти та викладачі закладу домагаються визнання богослов’я як науки в Україні. Наразі Міністерство освіти України видало державну ліцензію історичній програмі гуманітарного факультету Українського Католицького університету. 40 студентів цього тижня отримали перші в університеті студентські квитки державного зразка. Яке значення має цей факт у житті студентів та викладачів УКУ і про питання ліцензування богослов’я розповідає Галина Терещук.
Галина Терещук
Від початку створення приватного вищого навчального закладу –Богословської академії і триває співпраця із Міністерством освіти України, а точніше оббиваються пороги чиновницьких кабінетів у справі визнання освітніх програм Католицького університету. Спершу у міністерстві, де засідають колишні компартійні діячі і викладачі атеїзму, неможливо було знайти порозуміння. Лише цього року зроблений перший крок і виданий дозвіл викладати історичну програму на гуманітарному факультеті. Отець ректор Борис Гудзяк розповідає.
Борис Гудзяк
Можна розвиватись серйозну, творчу критичну науку, зокрема в гуманітарних напрямках і робити це виходячи з християнського світогляду. Ці є завдання цієї програми студенти, якої отримали ці квитки і тому це є велике у нас свято.
Галина Терещук
Відтак Український Католицький університет отримав перше державне визнання і нарешті офіційно може діяти у сфері науки та освіти. Випускники гуманітарного факультету зможуть продовжити навчання в інших вищих навчальних закладах України, матимуть визнаний Україною диплом спеціаліста.
Після Божественної літургії з нагоди вручення студентських квитків державного зразка я запитала у студентів гуманітарного факультету, що значить для них ця подія?
Студент 1
Якщо їдеш десь в поїзді, то всі кажуть, що це таке, заберіть це звідси, тут нема печатки. Це нормальний студентський квиток. Просто ми на це дуже очікували і ми приєдналися до всієї спільноти
Студент 2
По-перше, це якби розширює мою перспективу, я хочу якимось стати науковцем, досліджувати певні питання з історії України. Це мені дає можливість займатися цим на державному рівні саме. До цього я не мав такої можливості.
Галина Терещук
Однак наразі Україна, і ще правда Киргизія (це дві країни зі складу колишнього совєтського союзу), не визнає богослов’я як науку, що є основним напрямком у навчанні Українського Католицького університету. Хоча дипломи спеціалістів визнані усіма європейськими університетами, але не українськими. З дипломами Богословської академії, а нині і Українського Католицького університету випускники вступають у найкращі аспірантури за кордоном і уже добрими фахівцями повертаються працювати в Україну. Керівник відділу ліцензування та акредитації Українського Католицького університету Іван Підкова.
Іван Підкова
На сьогоднішній день ми приступили до розробки власного пакету документів, який би був після консультацій з відповідними структурами Міністерства освіти і науки України поданий для розгляду у Міністерство освіти. Ми працюємо зараз над освітньо-професійними характеристиками, над планами, над освітньо-професійними програмами. При цьому, ми працюємо не самі, ми залучили до цього процесу тих людей, ті ВНЗ, які вже мають певний досвід в цій роботі.
Наші спрямовані зусилля на те, щоб наступний навчальний рік, тобто 2004 навчальний рік абітурієнти вступали в Український католицький університет, який вже буде мати дозвіл, тобто ліцензію на освітню діяльність за спеціальністю теологія.
Галина Терещук
Але чи видасть Міністерство освіти України ліцензію на програму богословського факультету вищому навчальному закладу зі Львова напередодні президентських виборів, у час політичних чвар, коли Львів ігнорують як на рівні адміністрації президента, так і Кабінету міністрів?..
А втім якщо й отримає університет ліцензію на програму богословського факультету, то постане інша проблема – в Україні немає викладачів із богослов’я. Тому доведеться запрошувати фахівців світового рівня, дипломи яких не визнаються в Україні. Скажімо, роками отець –ректор Борис Гудзяк, який пройшов уже довгий бюрократичний шлях, домагається визнання Україною його Гарвардського диплома. Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.
Ірина Перешило
Днями Верховна Рада України розглядала два законопроекти, присвячені передачі колекції образотворчого мистецтва в державну власність. Ця колекція непроста. В ній зібрані першорядні полотна західноєвропейських та українських художників. Вона колись належала акціонерному товариству “Градобанк”. Коли “Градобанк” став банкрутом, колекція була передана в заставу Національному банку України. У підвалах якого зберігається біля 800 одиниць творів мистецтва. Історія цієї колекції має певну політичну специфіку у тонкощах якої спробував розібратися наш кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Історія колекції образотворчого мистецтва нерозривно пов’язана з колишнім президентом акціонерного товариства “Градобанк” Віктором Жердицьким, якого за документами, поданими тодішнім Генеральним прокурором України Михайлом Потебеньком, 11 жовтня 2000 року заарештували в Ганновері під час його приватного візиту. Вибухнув міжнародний скандал, оскільки, по-перше, арештований виявився народним депутатом України, по-друге, його звинувачували в нецільовому використанні 86 мільйонів марок, які уряд ФРН спрямував на виплати компенсацій колишнім українським примусовим робітникам – жертвам нацизму.
Суд мав завершитися до грудня 2001 року, але досі крапки не поставлено, хоча з 9-и епізодів, які закидали Вікторові Жердицькому, залишився один, який не має жодного стосунку до головного пункту звинувачення. В березні цього року німецький суд повністю зняв звинувачення щодо 86 мільйонів марок. Більше того, суд встановив, що підсудний не порушував українського законодавства. І все ж Віктор Жердицький продовжує утримуватися в ув’язненні. Як написав нещодавно в парламентській газеті “Голос України” народний депутат Тарас Стецьків (цитую): “Нині маємо інформацію від політиків Німеччини, що в цій справі відбувається політичний торг між українською і німецькою прокуратурою... Я солідарний з Віктором Жердицьким, який вважає, що перебуває в німецькому полоні”.
Ключиком до розгадки може бути історія з відкритим акціонерним товариством “Миколаїв-цемент”, де одним з головних акціонерів був “Градобанк” і партнерські організації. Але на це потужне підприємство поклала око транснаціональна компанія “Лафарж”, яка й стала пізніше власником “Миколаїв-цементу” – не без втручання, про що раніше повідомляли українські засоби масової інформації, президентів Жака Ширака і Леоніда Кучми, а також тодішнього віце-прем’єра Сергія Тигипка, нинішнього голови Нацбанку. До речі, Сергій Тигипко одержав з рук Жака Ширака найвищу французьку нагороду – орден Почесного легіону.
Але повернімося до українського парламенту. Заступник голови Нацбанку Володимир Кротюк у своєму виступі в п’ятницю сказав, що з урахуванням відсотків сума заборгованости “Градобанку” перед Національним банком становить майже 9 з половиною мільйонів гривень.
Говорить голова підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини профільного Комітету Микола Жулинський.
Микола Жулинський
Насправді я переконаний, що ціна цієї колекції навіть по назвах художників, яким належать ті чи інші полотна, говорить про те, що її ціна набагато вища. Національний банк хотів би, я так собі думаю, цю колекцію залишити собі, знаєте, як золотий запас. Тому вони і ставлять питання про те, щоб мистецька колекція “Градобанку” залишилася у Національному банку, вони дадуть можливість там її бачити відвідувачам.
Тарас Марусик
Верховна Рада України ухвалила дві постанови про згадану колекцію. Останню – 24 травня 2001 року. Однак вона не виконується. Народний депутат України академік Микола Жулинський не бачить іншого виходу, як ухвалення окремого закону.
Співдоповідач від уряду, перший заступник міністра культури і мистецтв України у зв''язках з Верховною Радою Леонід Новохатько солідаризувався з Верховною Радою.
Леонід Новохатько
Питання, по суті, просте. Різниця у законопроектах Національного банку і в законопроекті, який представлений народним депутатом Заклунною, одна: кому буде належати колекція “Градобанку”.
Я дуже хотів би, щоб в Україні не думали , що це є якась така колекція невеличка на 20-50 робіт, яку колись придбав “Градобанк”, а тепер, оскільки він збанкрутував, якесь майно треба прилаштувати. Зовсім ні. Вся суть питання полягає в тому, що колекція “Градобанку” нараховує майже 800 одиниць, і це є суперові твори. Загалом ця колекція є рівною або вищою, ніж колекція Національного художнього музею. А я сказав би, що більша, ніж колекції разом узятих музеїв Києва.
Тарас Марусик
Леонід Новохатько продовжує свою аргументацію.
Леонід Новохатько
У найбільшому Національному художньому музеї немає жодної роботи Пікасо, Модельяні і т.д. Більше того, в цій колекції є багато визнаних українських майстрів 19-20 століття: Пимоненка, Крижицького та ін. Тому замкнути таку колекцію у режимному приміщенні, яким є приміщення Національного банку, - це трошки аморально. Такою колекцією повинні опікуватися фахівці, ця колекція повинна мати наукову обробку, каталогізацію, вона повинна не експонуватися, а вона повинна зберігатися згідно з нормами музейними. Всі ці умови готовий забезпечити Національний художній музей. У нас уже відремонтоване спеціальне приміщення. Якби тільки наші законодавці, ВР, вирішили позитивно це питання в бік Національного художнього музею, то музей готовий приймати і зберігати цю колекцію.
Тарас Марусик
Леонід Новохатько сказав, що спочатку Мінкультури хоче одержати колекцію у власність, а потім, при потребі, на час реконструкції Національного художнього музею, передати частину колекції на тимчасове зберігання в Нацбанк.
Леонід Новохатько
Ми банкірам вдячні за те, що вони зберігають зараз, вони її охороняють. Треба подякувати і тим людям, що збирали цю колекцію. У всякому разі можна по-різному ставитися і до Жердицького, і до “Градобанку”, і до краху цього “Градобанку”, але мені, як представнику Міністерства культури, важлива і ще одна позиція, що ці роботи не пішли з України, що вони не були розпродані, що вони були в одному місці, їм був забезпечений належний температурно-вологий режим. Якби там не було, а тепер можна вести розмову про те, що ця колекція буде показана людям, в тому числі, я сподіваюся, і на міжнародних виставках.
Тарас Марусик
Говорив перший заступник міністра культури і мистецтв України у зв''язках з Верховною Радою Леонід Новохатько.
Долю колекції народні депутати визначатимуть 20 листопада. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Історія ще одного мистецького зібрання, що було розграбовано під час воєнних дій в Іраку набуває позитивного розвитку. Понад 800 предметів, серед них цінності, що належать до ХІ століття н.е. повернулися до Державного музею Іраку. Операцію з повернення історичних реліквій провели спільно американські та іракські правоохоронні органи за допомогою Інтерполу. Більше про це в матеріалі Мирослави Ґонгадзе.
Мирослава Ґонгадзе
На початку війни з іракських музеїв та бібліотек було викрадено понад 170 тисяч предметів мистецтва, що складали 80% історичних цінностей тієї країни.
У Багдадському історичному музеї збереглась більша у світі колекція древньої культури Межиріччя. Тоді зникли такі безцінні експонати, як Таблички з законами царя Хаммурапі, чи найстаріші у світі музичні інструменти.
Пограбування іракських музеїв називали більшою культурною катастрофою людства ніж Культурна революція в Китаї чи знищення церков та ікон більшовицьким режимом.
У квітні цього року на присвяченій цій проблемі конференції ЮНЕСКО в Парижі фахівці ухвалили рішення скласти спеціальні каталоги викрадених цінностей. Була створена також оперативна група уповноважена затримувати підозрюваних у викраденні історичних реліквій чи їх перепродажу.
За створеними каталогами Інтерпол кооперуючись з правоохоронними органами Іраку та ФБР США розпочав розшук предметів історії.
Великі історичні музеї світу погодились купувати викрадені цінності і повертати їх іракському музею. Тоді ж влада Іраку оголосила амністію, щоб спонукати людей віддавати викрадені цінності.
Сьогодні частина культурних реліквій повернулася до Багдадського музею. Під час церемонії передачі цінностей у вівторок директор Історичного музею сказав: “Це прекрасний день в житті нашого музею”.
Правоохоронні органи сподіваються повернути до музею значну кількість експонатів. Але фахівці кажуть, що багато безцінних предметів, що документують тисячоліття розвитку людської цивілізації вже осіли у приватних колекціях і безповоротно втрачені. Мирослава Ґонгадзе для “Радіо Свобода”, Вашингтон.
Ірина Перешило
На цьому я завершую програму “Сім днів демократії”. З Вами була Ірина Перешило. До зустрічі на хвилях “Радіо Свобода”.
Ірина Перешило
Говорить “Радіо Свобода”. Шановні слухачі, до Вашої уваги програма "Сім днів демократії". Перед мікрофоном у Празі ведуча - Ірина Перешило.
Почнемо з матеріалу на тему президентських виборів 2004 року. Експерти вважають, що вони будуть жорсткими і безкомпромісними. Вже зараз українські політологи прогнозують численні порушення законодавства і зловживання, до яких буде вдаватися влада. Аби зробити вибори Глави держави якомога прозорішими і об’єктивнішими провідні українські громадські організації оголосили про об’єднання своїх зусиль у Громадську коаліцію “Новий вибір-2004”. Комітет “Рівність можливостей” – є одним з ініціаторів створення цієї Коаліції і її активним членом. Докладніше про цю організацію розповідає Ірина Біла. Ірина Біла
Комітет “Рівність можливостей” був створений 1994-го року. Це був рік, коли українці на виборчих дільницях вирішували – кому сісти в президентське крісло держави і хто представлятиме їхні інтереси у Верховній Раді. Роль мас-медіа під час цих виборів, а також наступних, важко переоцінити. Адже саме вони формували і формують думку про того чи іншого кандидата і доводять до електорату їхні програмні устремління. А ось про те, як українські ЗМІ висвітлювали виборчий процес - 94, чи всі кандидати мали рівні можливості висловлювати у вітчизняних ЗМІ свою позицію, і наскільки ця позиція могла бути почутою електоратом – вперше в Україні досліджувалася Комітетом “Рівність можливостей”. Дані моніторингу активно використовувалися кандидатами парламентських та президентських перегонів.
Взагалі, голова Комітету “Рівність можливостей” Олександр Чекмишев вважає, що діяльність його Комітету, як і решти громадських організацій, надто ж під час виборів, є конче необхідною. Говорить Олександр Чекмишев.
Олександр Чекмишев
Чому під час виборів потрібна активність громадських організацій? Справа в тому, що громадські організації – це, фактично, найактивніша частина отого великого соціуму, отої великої громадськості, яка наймає собі на роботу політиків. Таким чином суспільство реалізує свої потреби. Ну от, якщо навести цифри, то, скажімо, від 70 до 90% громадян погоджуються з тим, що необхідності слідкувати за доступом до медіа, необхідно слідкувати за доступом громадян до інформації, необхідно спостерігати за виборчими дільницями і т.д. Інакше кажучи, ми виконуєм те і робим ту роботу, яку хотіли бачити люди. На це є соціальний запит.
Ірина Біла
На відміну від зарубіжних організацій, що проводять моніторинг ЗМІ під час виборів в Україні, Комітет “Рівність можливостей” вирізняється значно активнішою громадянською позицією і не дистанціюється від подій в державі. Продовжує Олександр Чекмишев.
Олександр Чекмишев
Наша мета, вона відрізняється від діяльності моніторингових місій, скажімо, західних держав. Бо коли роблять моніторинг дуже поважні люди з ОБСЄ, з інших організацій, їхня передусім мета – дослідити це все і покласти звіти на стіл своїм урядам аби потім ті звіти використовувались у різних роду переговорах і т.д.
Ми живем в своїй країні – це наша країна. Тому на прес-конференції, яку ми провели нещодавно, ми сказали, що на цих виборах ми будемо одним із найактивніших суб’єктів виборчого процесу. Ми не будем просто пасивно спостерігати. Ми будем поширювати соціальну рекламу. Ми будем використовувати альтернативні джерела поширення інформації. Ми будем поширювати тести для виборців на основі яких люди зможуть зробити висновки наскільки медіа їх якісно інформує.
Ірина Біла В країні перехідної демократії, якою, на думку Олександра Чекмишева є Україна, контроль громадськості за діями влади є конче необхідним. Це мала б усвідомлювати і держава. Але чомусь активність та життєздатність т.зв. “третього сектора” підтримується, здебільшого, західними країнами. Продовжує Олександр Чекмишев.
Олександр Чекмишев
Значна частина українських громадських організацій фінансується західними донорськими організаціями. Це проблема пов’язана проблемами самого українського суспільства. Бо в тих самих розвинутих демократіях ті самі їхні громадські організації підтримуються власними урядами дуже часто, не тільки приватними фондами.
Я ставлю питання дуже просто, я абсолютно згоден із правилом, коли кажуть, хто платить, той замовляє музику. Але коли ця музика є демократією, то мені абсолютно байдуже, які джерела цього фінансування, аби досягався результат, аби була системна робота, щоб суспільство ставало нормальним суспільством. Країна ставала нормальною країною. Аби були елементарні правила гри. Аби ці правила гри виконувалися, аби вони дотримувалися.
Ірина Біла А тим часом, як засвідчують останні події в Донецьку і Сумах, правила гри в українському суспільстві ще не скоро встановляться. Принаймні до найближчих президентських виборів. Ірина Біла, Український освітній центр реформ для “Радіо Свобода”.
Ірина Перешило
Днями лондонський суд ухвалив відмовити Росії екстрадиції одного з лідерів чеченських сепаратистів Ахмеда Закаєва. Росія звинувачує його у тяжких злочинах. Проте британський суд визнав, що насправді причина переслідувань у його національності і політичних переконаннях. З подробицями наш британський кореспондент Олекса Семенченко.
Олекса Семенченко
У четвер у лондонському магістратському суді суддя Тімоті Вортмен зачитав свій вердикт у справі екстрадиції віце-прем’єра Ічкерії Ахмеда Закаєва до Росії. Російські власті висунули проти нього 13 обвинувачень. Суддя Вортмен сказав, що якби те, що Росія закидає Закаєву відбулося у Великій Британії, то це б означало такі злочини, як підбурення інших осіб до вбивства, 3 вбивства, 2 завдання поранення з наміром спричинити тяжкі тілесні ушкодження, одне незаконне ув’язнення людини і 6 випадків змови, що їх випадки обов’язково включає убивства, поранення і викрадення людей.
Згідно з російською прокуратурою всі ці злочини начебто було скоєно у 1995 і 1996 рр. Однак суд визначив, що запит Росії був політично вмотивованим, тому його не може бути вислано до Росії. Після цього його було звільнено, а суддя Тімоті Вортмен обґрунтував свою ухвалу кількома позиціями.
По-перше, Росія розпочала розслідування звинувачень проти Закаєва зі значним запізненням. Далі перший запит Росії про екстрадицію до Данії включав також обвинувачення у захопленні московського театру і вбивстві священика отця Філіпа. На що, як з’ясувалося не існувало жодних доказів. Кілька свідків чиї дані виглядали правдивими і точними переконали суддю, що справжнім мотивом для переслідування Закаєва було і є – виключити його з мирного процесу і дискредитувати його, як поміркованого чеченського лідера. Тому переслідування Закаєва суддя визначив, як політичне, а також за національною ознакою.
Також Тімоті Вортмен сказав, що свідчення його переконали, що у разі повернення до Росії на Закаєва можуть чекати тортури. Його ув’язнення і тортури теж сталося б лише через своїх національність і політичні переконання, постановив англійський суддя. Із зали суду Ахмед Закаєв вийшов у супроводі його численних прихильників, що підтримували його весь період розгляду справи.
Його було затримано у Лондоні 5 грудня торік, але відтак звільнено під заставу на час суду. Олекса Семенченко, “Радіо Свобода”, Лондон.
Ірина Перешило
У Німеччині останніми роками народжується мало дітей і у зв’язку з цим експерти радять вже в чотирирічному віці посилати малюків до школи. На їхню думку лише таким чином у майбутньому вдасться уникнути дефіциту кваліфікованих спеціалістів. Про це йдеться в дослідженні проведеним німецьким інститутом “Прогноз” на замовлення Спілки баварської економіки. Розповідає наш кореспондент у Німеччині Надія Кандиба.
Надія Кандиба
За підрахунками експертів впродовж наступних 40 років кількість працездатного населення в Німеччині скоротиться з 40 до 25 мільйонів.
Як зазначив голова Берлінського вільного університету Дітер Ленценс, при цьому спостерігатиметься парадоксальна ситуація, коли серед людей з низькою кваліфікацією зростатиме рівень безробіття і водночас країні дедалі більше не вистачатиме висококваліфікованої робочої сили.
Експеримент навколо зелених карток продемонстрував, що іноземні фахівці не поспішають їхати до Німеччини. Це означає, що країні слід розраховувати передусім на власні сили.
Вже зараз експерти радять розпочати справжній освітній наступ у Німеччині і підвищити рівень освіти усіх верств населення. На думку експертів чимало проблем починаються ще в початковій школі оскільки діти дуже пізно сідають за парти і потім занадто довго відвідують школу.
Зараз діти в Німеччині як правило йдуть до школи у шестирічному віці. У Франції шкільний вік також починається з шести років, але там вже в дошкільних закладах діти вивчають матеріал, який у Німеччині викладається першокласникам. А у Великобританії діти йдуть до школи в п’ятирічному віці.
Сьогодні в Німеччині також починають розмірковувати також над питанням підвищення кваліфікації для працівників старшого віку. В часи охолодження кон’юнктури німецькі фірми як правило закривають курси підвищення кваліфікації. Потім ці самі фірми скаржуться на нестачу інженерів, хоча в країні можна зустріти чимало безробітних інженерів, але із застарілими знаннями.
Таке марнотратство робочої сили може мати дуже негативні наслідки для німецької економіки, - застеріг Дітер Ленценс співробітник Берлінського вільного університету. Надія Кандиба з Німеччин6и для “Радіо Свобода”.
Ірина Перешило
“Два крила, якими підноситься людський дух у безкраї простори – це віра й наука”. Ці слова належать ПатріарховіУкраїнської Греко-Католицької Церкви Йосифу Сліпому. Саме Патріарх Йосиф у 1963 році заснував у Римі Український Католицький університет. Це було продовження справи митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, який у 1928 році започаткував Львівську Богословську Академію. Традицію патріарха Йосифа і Слуги Божого Андрея у 1994році продовжив отець Борис Гудзяк, який відродив Богословську Академію у Львові. У 2002 році на її базі створений Український Католицький університет. Однак уже роками студенти та викладачі закладу домагаються визнання богослов’я як науки в Україні. Наразі Міністерство освіти України видало державну ліцензію історичній програмі гуманітарного факультету Українського Католицького університету. 40 студентів цього тижня отримали перші в університеті студентські квитки державного зразка. Яке значення має цей факт у житті студентів та викладачів УКУ і про питання ліцензування богослов’я розповідає Галина Терещук.
Галина Терещук
Від початку створення приватного вищого навчального закладу –Богословської академії і триває співпраця із Міністерством освіти України, а точніше оббиваються пороги чиновницьких кабінетів у справі визнання освітніх програм Католицького університету. Спершу у міністерстві, де засідають колишні компартійні діячі і викладачі атеїзму, неможливо було знайти порозуміння. Лише цього року зроблений перший крок і виданий дозвіл викладати історичну програму на гуманітарному факультеті. Отець ректор Борис Гудзяк розповідає.
Борис Гудзяк
Можна розвиватись серйозну, творчу критичну науку, зокрема в гуманітарних напрямках і робити це виходячи з християнського світогляду. Ці є завдання цієї програми студенти, якої отримали ці квитки і тому це є велике у нас свято.
Галина Терещук
Відтак Український Католицький університет отримав перше державне визнання і нарешті офіційно може діяти у сфері науки та освіти. Випускники гуманітарного факультету зможуть продовжити навчання в інших вищих навчальних закладах України, матимуть визнаний Україною диплом спеціаліста.
Після Божественної літургії з нагоди вручення студентських квитків державного зразка я запитала у студентів гуманітарного факультету, що значить для них ця подія?
Студент 1
Якщо їдеш десь в поїзді, то всі кажуть, що це таке, заберіть це звідси, тут нема печатки. Це нормальний студентський квиток. Просто ми на це дуже очікували і ми приєдналися до всієї спільноти
Студент 2
По-перше, це якби розширює мою перспективу, я хочу якимось стати науковцем, досліджувати певні питання з історії України. Це мені дає можливість займатися цим на державному рівні саме. До цього я не мав такої можливості.
Галина Терещук
Однак наразі Україна, і ще правда Киргизія (це дві країни зі складу колишнього совєтського союзу), не визнає богослов’я як науку, що є основним напрямком у навчанні Українського Католицького університету. Хоча дипломи спеціалістів визнані усіма європейськими університетами, але не українськими. З дипломами Богословської академії, а нині і Українського Католицького університету випускники вступають у найкращі аспірантури за кордоном і уже добрими фахівцями повертаються працювати в Україну. Керівник відділу ліцензування та акредитації Українського Католицького університету Іван Підкова.
Іван Підкова
На сьогоднішній день ми приступили до розробки власного пакету документів, який би був після консультацій з відповідними структурами Міністерства освіти і науки України поданий для розгляду у Міністерство освіти. Ми працюємо зараз над освітньо-професійними характеристиками, над планами, над освітньо-професійними програмами. При цьому, ми працюємо не самі, ми залучили до цього процесу тих людей, ті ВНЗ, які вже мають певний досвід в цій роботі.
Наші спрямовані зусилля на те, щоб наступний навчальний рік, тобто 2004 навчальний рік абітурієнти вступали в Український католицький університет, який вже буде мати дозвіл, тобто ліцензію на освітню діяльність за спеціальністю теологія.
Галина Терещук
Але чи видасть Міністерство освіти України ліцензію на програму богословського факультету вищому навчальному закладу зі Львова напередодні президентських виборів, у час політичних чвар, коли Львів ігнорують як на рівні адміністрації президента, так і Кабінету міністрів?..
А втім якщо й отримає університет ліцензію на програму богословського факультету, то постане інша проблема – в Україні немає викладачів із богослов’я. Тому доведеться запрошувати фахівців світового рівня, дипломи яких не визнаються в Україні. Скажімо, роками отець –ректор Борис Гудзяк, який пройшов уже довгий бюрократичний шлях, домагається визнання Україною його Гарвардського диплома. Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.
Ірина Перешило
Днями Верховна Рада України розглядала два законопроекти, присвячені передачі колекції образотворчого мистецтва в державну власність. Ця колекція непроста. В ній зібрані першорядні полотна західноєвропейських та українських художників. Вона колись належала акціонерному товариству “Градобанк”. Коли “Градобанк” став банкрутом, колекція була передана в заставу Національному банку України. У підвалах якого зберігається біля 800 одиниць творів мистецтва. Історія цієї колекції має певну політичну специфіку у тонкощах якої спробував розібратися наш кореспондент Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Історія колекції образотворчого мистецтва нерозривно пов’язана з колишнім президентом акціонерного товариства “Градобанк” Віктором Жердицьким, якого за документами, поданими тодішнім Генеральним прокурором України Михайлом Потебеньком, 11 жовтня 2000 року заарештували в Ганновері під час його приватного візиту. Вибухнув міжнародний скандал, оскільки, по-перше, арештований виявився народним депутатом України, по-друге, його звинувачували в нецільовому використанні 86 мільйонів марок, які уряд ФРН спрямував на виплати компенсацій колишнім українським примусовим робітникам – жертвам нацизму.
Суд мав завершитися до грудня 2001 року, але досі крапки не поставлено, хоча з 9-и епізодів, які закидали Вікторові Жердицькому, залишився один, який не має жодного стосунку до головного пункту звинувачення. В березні цього року німецький суд повністю зняв звинувачення щодо 86 мільйонів марок. Більше того, суд встановив, що підсудний не порушував українського законодавства. І все ж Віктор Жердицький продовжує утримуватися в ув’язненні. Як написав нещодавно в парламентській газеті “Голос України” народний депутат Тарас Стецьків (цитую): “Нині маємо інформацію від політиків Німеччини, що в цій справі відбувається політичний торг між українською і німецькою прокуратурою... Я солідарний з Віктором Жердицьким, який вважає, що перебуває в німецькому полоні”.
Ключиком до розгадки може бути історія з відкритим акціонерним товариством “Миколаїв-цемент”, де одним з головних акціонерів був “Градобанк” і партнерські організації. Але на це потужне підприємство поклала око транснаціональна компанія “Лафарж”, яка й стала пізніше власником “Миколаїв-цементу” – не без втручання, про що раніше повідомляли українські засоби масової інформації, президентів Жака Ширака і Леоніда Кучми, а також тодішнього віце-прем’єра Сергія Тигипка, нинішнього голови Нацбанку. До речі, Сергій Тигипко одержав з рук Жака Ширака найвищу французьку нагороду – орден Почесного легіону.
Але повернімося до українського парламенту. Заступник голови Нацбанку Володимир Кротюк у своєму виступі в п’ятницю сказав, що з урахуванням відсотків сума заборгованости “Градобанку” перед Національним банком становить майже 9 з половиною мільйонів гривень.
Говорить голова підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини профільного Комітету Микола Жулинський.
Микола Жулинський
Насправді я переконаний, що ціна цієї колекції навіть по назвах художників, яким належать ті чи інші полотна, говорить про те, що її ціна набагато вища. Національний банк хотів би, я так собі думаю, цю колекцію залишити собі, знаєте, як золотий запас. Тому вони і ставлять питання про те, щоб мистецька колекція “Градобанку” залишилася у Національному банку, вони дадуть можливість там її бачити відвідувачам.
Тарас Марусик
Верховна Рада України ухвалила дві постанови про згадану колекцію. Останню – 24 травня 2001 року. Однак вона не виконується. Народний депутат України академік Микола Жулинський не бачить іншого виходу, як ухвалення окремого закону.
Співдоповідач від уряду, перший заступник міністра культури і мистецтв України у зв''язках з Верховною Радою Леонід Новохатько солідаризувався з Верховною Радою.
Леонід Новохатько
Питання, по суті, просте. Різниця у законопроектах Національного банку і в законопроекті, який представлений народним депутатом Заклунною, одна: кому буде належати колекція “Градобанку”.
Я дуже хотів би, щоб в Україні не думали , що це є якась така колекція невеличка на 20-50 робіт, яку колись придбав “Градобанк”, а тепер, оскільки він збанкрутував, якесь майно треба прилаштувати. Зовсім ні. Вся суть питання полягає в тому, що колекція “Градобанку” нараховує майже 800 одиниць, і це є суперові твори. Загалом ця колекція є рівною або вищою, ніж колекція Національного художнього музею. А я сказав би, що більша, ніж колекції разом узятих музеїв Києва.
Тарас Марусик
Леонід Новохатько продовжує свою аргументацію.
Леонід Новохатько
У найбільшому Національному художньому музеї немає жодної роботи Пікасо, Модельяні і т.д. Більше того, в цій колекції є багато визнаних українських майстрів 19-20 століття: Пимоненка, Крижицького та ін. Тому замкнути таку колекцію у режимному приміщенні, яким є приміщення Національного банку, - це трошки аморально. Такою колекцією повинні опікуватися фахівці, ця колекція повинна мати наукову обробку, каталогізацію, вона повинна не експонуватися, а вона повинна зберігатися згідно з нормами музейними. Всі ці умови готовий забезпечити Національний художній музей. У нас уже відремонтоване спеціальне приміщення. Якби тільки наші законодавці, ВР, вирішили позитивно це питання в бік Національного художнього музею, то музей готовий приймати і зберігати цю колекцію.
Тарас Марусик
Леонід Новохатько сказав, що спочатку Мінкультури хоче одержати колекцію у власність, а потім, при потребі, на час реконструкції Національного художнього музею, передати частину колекції на тимчасове зберігання в Нацбанк.
Леонід Новохатько
Ми банкірам вдячні за те, що вони зберігають зараз, вони її охороняють. Треба подякувати і тим людям, що збирали цю колекцію. У всякому разі можна по-різному ставитися і до Жердицького, і до “Градобанку”, і до краху цього “Градобанку”, але мені, як представнику Міністерства культури, важлива і ще одна позиція, що ці роботи не пішли з України, що вони не були розпродані, що вони були в одному місці, їм був забезпечений належний температурно-вологий режим. Якби там не було, а тепер можна вести розмову про те, що ця колекція буде показана людям, в тому числі, я сподіваюся, і на міжнародних виставках.
Тарас Марусик
Говорив перший заступник міністра культури і мистецтв України у зв''язках з Верховною Радою Леонід Новохатько.
Долю колекції народні депутати визначатимуть 20 листопада. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Ірина Перешило
Історія ще одного мистецького зібрання, що було розграбовано під час воєнних дій в Іраку набуває позитивного розвитку. Понад 800 предметів, серед них цінності, що належать до ХІ століття н.е. повернулися до Державного музею Іраку. Операцію з повернення історичних реліквій провели спільно американські та іракські правоохоронні органи за допомогою Інтерполу. Більше про це в матеріалі Мирослави Ґонгадзе.
Мирослава Ґонгадзе
На початку війни з іракських музеїв та бібліотек було викрадено понад 170 тисяч предметів мистецтва, що складали 80% історичних цінностей тієї країни.
У Багдадському історичному музеї збереглась більша у світі колекція древньої культури Межиріччя. Тоді зникли такі безцінні експонати, як Таблички з законами царя Хаммурапі, чи найстаріші у світі музичні інструменти.
Пограбування іракських музеїв називали більшою культурною катастрофою людства ніж Культурна революція в Китаї чи знищення церков та ікон більшовицьким режимом.
У квітні цього року на присвяченій цій проблемі конференції ЮНЕСКО в Парижі фахівці ухвалили рішення скласти спеціальні каталоги викрадених цінностей. Була створена також оперативна група уповноважена затримувати підозрюваних у викраденні історичних реліквій чи їх перепродажу.
За створеними каталогами Інтерпол кооперуючись з правоохоронними органами Іраку та ФБР США розпочав розшук предметів історії.
Великі історичні музеї світу погодились купувати викрадені цінності і повертати їх іракському музею. Тоді ж влада Іраку оголосила амністію, щоб спонукати людей віддавати викрадені цінності.
Сьогодні частина культурних реліквій повернулася до Багдадського музею. Під час церемонії передачі цінностей у вівторок директор Історичного музею сказав: “Це прекрасний день в житті нашого музею”.
Правоохоронні органи сподіваються повернути до музею значну кількість експонатів. Але фахівці кажуть, що багато безцінних предметів, що документують тисячоліття розвитку людської цивілізації вже осіли у приватних колекціях і безповоротно втрачені. Мирослава Ґонгадзе для “Радіо Свобода”, Вашингтон.
Ірина Перешило
На цьому я завершую програму “Сім днів демократії”. З Вами була Ірина Перешило. До зустрічі на хвилях “Радіо Свобода”.
